Охарактеризуйте соціально-економічний та культурний розвиток західноукраїнських земель у 1939-1941 р. р.

Прихід Червоної армії у вересні 1939 р. на західноукраїнські землі викликав піднесення серед більшості місцевого населення. Воно висловлювало свою щиру вдячність за звільнення від польського гноблення та за омріяне возз'єднання українських земель. На честь "визволителів" у містах і селах зводилися тріумфальні арки, нерідко прикрашені синьо-жовтими прапорами, їх вітали хлібом І сіллю, квітами, церковними процесіями а хоругвами та Іконами, Однак у процесі утвердження тоталітарного режиму первісний ентузіазм західних українців почав згасати. Позитивні соціально-економічні та культурно-освітні зміни на ново приєднаних землях супроводжувалися масовими репресіями, які спрямовувалися проти всіх, "хто міг би" чинити опір новим порядкам. Згідно з інструкцією НКВС, до категорії "ворогів народу" зараховувалися всі члени колишніх політичних партій, організацій та товариств, землевласники, чиновники, учасники визвольних змагань, служителі релігійних культів та ін. Згодом до них приєднали селян, які виступали проти насильницької колективізації.Загалом за 1939—1941 рр. жертвами репресій — депортацій, ув'язнень, розстрілів — став чи не кожен 10-й мешканець Західної України. В одній лише Галичині, за підрахунками дослідників, за той період населення зменшилося майже на 700 000 осіб, Тільки за один рік до 90 000 осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії. Ці дані свідчать, що репресії комуністичного режиму як у цілому по Україні, так і на ново приєднаних західноукраїнських землях, мали масовий характер і були спрямовані на знищення та асиміляцію української нації. Порятунком для багатьох західних українців від комуністичних репресій стали втечі у німецьку зону окупації — т.зв. Генеральне губернаторство, до якого належала й частина етнічних українських земель. Протягом 1939—1940 рр. сюди втекли до ЗО тис. осіб, передусім члени політичних партій, діячі кооперації, науки і культури. Тут виникали українські громадсько-культурні організації, відкривали школи, комітети самодопомоги, кооперативні, молодіжні та спортивні організації тощо. Навесні 1940 р. для захисту соціально-економічних інтересів українців у Генерал-губернаторстві було створено координаційний орган під назвою Український центральний комітет, який очолив відомий учений В. Кубійович. Ті українці, що залишилися під радянським режимом, намагалися протистояти зростаючим безчинствам. Активною була позиція церкви, насамперед греко-католицької на чолі з митрополитом А. Шептицьким, яка надавала значну моральну підтримку населенню та відкрито протестувала проти численних насильств з боку нової влади, апелювала до вищого державного керівництва. Чинити опір намагалася також молодь, насамперед студентська, відмовляючись вступати до комсомолу та відвідувати лекції з марксизму-лєнінізму, розповсюджуючи антирадянські листівки. Єдиною політичною силою, що не лише зберегла свою структуру, а й значно розширила її, стала ОУН. Отже, приєднання західноукраїнських земель до УРСР було визначною подією, важливим етаном у боротьбі за соборність, у результаті якого вперше за 1 кілька століть історії переважна більшість українців об'єдналася в межах однієї держави. Однак реалізація цієї акції мала окупаційний характер, оскільки була наслідком злочинної змови двох диктаторів та завдала невимовних страждань великій частині населення Західної України, серед якого у результаті запанували антикомуністичні та антирадянські настрої. До того ж, приєднуючи західноукраїнські землі, радянський режим переймався не інтересами українського народу, а прагненням назавжди покінчити там із національно-визвольним рухом.