Основоположники теорії адміністративного менеджменту

Адміністративний менеджмент – це діяльність по управлінню всередині колективу підприємства, установи, організації, державного органу, що направлена на вирішення завдань, які пов'язані з їх місією та створення в колективі найкращих умов для її реалізації.

Одним із засновників теорії адміністративного менеджменту є А. Файоль.

Концептуальний базис досліджень Файоля виділяє в будь-якому підприємстві два організму: матеріальний і соціальний. Перший включає сама праця, засоби праці і предмети праці в їх сукупності, під другий - відносини людей у процесі праці. Ці відносини і стали власне предметом вивчення Файоля. Їм були зроблені спроби обґрунтувати необхідність і можливість створення особливої науки управління людьми як частини загального вчення про управління підприємством.

Адміністрування, на думку А. Файоля, є основою управління, яке включає шість основних груп операцій управлінської діяльності:

- технічну і технологічну (виробництво, виготовлення, переробка);

- комерційну (закупівля, продаж, обмін);

- фінансову (залучення капіталів і ефективне управління ними);

- охоронна (охорона власності і фізичних осіб);

- облікову (інвентаризація, балансові відомості, витрати виробництва, статистика);

- адміністративні (передбачення, організація, розпорядництво, координування та контроль).

Керівництво переліченими операціями Файоль ідентифікував як загальне управління, а основну увагу зосереджував на адміністративні операції, суть яких полягає в управлінні персоналом. Він висунув рекомендації про використання санкцій як основного методу управлінського впливу.

Збагатили світову науку 14 принципів управління Файоля (тобто фундаментальних, або універсальних, правил). При цьому головний його внесок у теорію управління полягає в тому, що він представив управління як універсальний процес і сформулював принципи ефективного управління. Він, зокрема, стверджував, що вся діяльність підприємства, спрямована на підвищення ефективності, успіх, може бути підрозділена на вищеперелічені шість груп, або сфер.

У будь-якому підприємництво незалежно від його масштабів, як стверджує Файоль, завжди присутні ці шість сфер (груп) діяльності. Не останнє місце серед них займає шоста група, тобто власне управління. Саме для неї він і сформулював свої принципи і функції.

Принципи управління Файоля полягають у наступному.

1. Поділ праці передбачає розширення спеціалізації, що неминуче призводить до підвищення кваліфікації виконавців, а отже, і до зростання обсягів виробництва і якості продукції. Спеціалізація дозволяє скоротити число цілей, на які повинні бути спрямовані увагу і зусилля працівників.

2. Під владою і відповідальністю працівника розуміється, що, реалізуючи своє право віддавати накази і розпорядження, надавати та передавати повноваження, він одночасно приймає на себе відповідальність.

3. Дисципліна означає слідування угодам, досягнутим між підприємством і найманими працівниками. Дисципліна забезпечується багатьма факторами, в тому числі справедливими санкціями.

4. Єдиноначальність припускає, що виконавець, щоб не допускати конфліктів при виконанні розпоряджень, повинен підкорятися тільки одному начальнику.

5. Єдність напряму дій має на увазі, щоб люди, зайняті в одних сферах діяльності, підпорядковувалися одним цілям і діяли але єдиним планом.

6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальним полягає в тому, що менеджер повинен забезпечити підпорядкування інтересів працівників інтересам підприємства. Превалювання цілей підлеглих нал цілями підприємства неприпустимо.

7. Винагорода персоналу: справедлива оплата за роботу являє собою важливий стимул до праці (хоча Файоль підкреслював, що досконалої системи стимулювання немає).

8. Централізація і децентралізація - даний принцип полягає в забезпеченні прийнятної пропорції між централізацією і децентралізацією, здатною змінюватися залежно від конкретних умов. Особливу важливість набуває визначення міри, яка може забезпечити найкращі результати.

9. Скалярний ланцюг являє собою ієрархічну залежність, а значить, і підпорядкованість керівників підприємства різних рівнів (зверху вниз). При цьому повинна дотримуватися необхідна прийнятність між кількістю рівнів управління і числом підлеглих одному керівнику.

10. Порядок передбачає дотримання як матеріального, так і соціального порядку. Перший з них зводить до мінімуму втрати робочого часу і забезпечує раціональне витрачання матеріалів. Другий - ефективну організацію праці.

11. Принцип справедливості повинен супроводжувати відносини між керівниками і співробітниками.

12. Стабільність робочого місця персоналу. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю стабільних управлінських кадрів. Посередній, але постійно працюючий керівник краще талановитого менеджера, який не дорожить своїм робочим місцем.

13. Принцип ініціативи означає, що всім співробітникам організації повинні надаватися можливості для прояву активності, здатності до пошуку, самостійності.

14. Корпоративний дух. Гармонійні відносини персоналу організації формують сприятливу корпоративну середу. Файоль писав: "Необхідний справжній талант, щоб координувати зусилля, заохочувати захопленість, використовувати можливості кожного працівника і нагороджувати кожного але його заслугах без примусу можливої заздрості і порушення гармонійних відносин".

З теорії А. Файоля керівник повинен:

- добре знати свій персонал;

- звільняти працівників, які нездатні працювати на результат;

- добре знати умови договору працівника з підприємством;

- бути прикладом для підлеглих;

- проводити наради з підлеглими для узгодження виробничих цілей і завдань;

- не завантажувати свої управлінські обов'язки дрібними питаннями;

- домагатися серед персоналу атмосфери дієвості, ініціативи, свідомості виконання спільної справи.

Значний внесок у розвиток теорії адміністративного менеджменту вніс Макс Вебер, який був відомим німецьким соціологом. Більшість його робіт, написаних на початку XIX ст., присвячувалися розвиткові теорії структур влади і описували організаційну діяльність на основі відносин влади. Він розробив тип ідеальної організації, яку назвав бюрократією. Ідеальна організація в його уявленні характеризувалася чітким поділом праці, ясно визначеною ієрархією, конкретними правилами та інструкціями, а також безособовим управлінням за допомогою чіткого визначення посадових обов'язків. Вебер визнавав, що в реальній практиці такої "ідеальної бюрократії" не існує і що вона, швидше, є виборчої моделлю реального світу. В основі його теорії про роботу і про те, як робота може виконуватися у великих колективах, лежить саме ця модель. Дана теорія визначила структурна побудова багатьох сучасних великих організацій. Ідеальна бюрократія за Вебером має наступні характеристики | 8|.

1. Поділ праці. Робочі завдання розбиваються на прості, рутинні і чітко визначені завдання.

2. Ієрархія влади. Відділи і посади об'єднуються в ієрархічну структуру, в якій робота кожного працівника, що займає нижчу посаду, управляється і контролюється вищестоящим співробітником.

3. Формальний відбір. Всі члени організації повинні відбиратися на основі їх кваліфікації, рівень якої визначається на іспиті, або у відповідності з їх досвідом і підготовкою.

4. Формальні правила та процедури. Щоб забезпечити однорідність і регулювати дії службовців, менеджери повинні суворо дотримуватися формальні організаційні правила.

5. Неупередженість. Правила повинні виконуватися всіма, і відповідно методи контролю повинні застосовуватися до всіх службовцям однаково, без особистих переваг.

6. Орієнтованість на кар'єру. Менеджери є посадовими особами (а не власниками господарських одиниць, якими вони управляють). Вони отримують фіксовану заробітну плату і просуваються нагору по службових сходах в межах своєї організації. Виключно важливо тому менеджеру створити умови для кар'єрного зростання.

За визначенням Вебера, основні концепції бюрократії в чому збігаються з принципами наукової організації управління. Обидва цих поняття підкреслюють раціональність, передбачуваність, неупередженість, технічну компетентність та авторитаризм. Роботи Вебера, на відміну від робіт Тейлора, не носили настільки очевидного практичного характеру, однак розроблений ним "ідеальний тип" організації і сьогодні підходить для опису багатьох реально функціонуючих організацій.