Першу загально єврейську державу створив, як про це дізнаємося з Біблії, ізраїльський володар - Саул, який скликав єврейське ополчення для боротьби з філістимлянами. (історія про Давида і Голіафа). Євреї здобули перемогу і визнали Саула своїм царем. Так виникло Ізраїльсько-іудейське царство. Саул здобув кілька ханаанейських міст, відбив напад кочівників, однак не впорався з власними підданими. Проти нього здійняв заколот, підтриманий іудеями, воєначальник Давид. У 995 р. до н. е. Давид оволодів Єрусалимом і зробив його своєю столицею. Поступово Давид підкорив решту ханаанейських міст, а також поширив свою владу на зайорданські царства Едом, Моав та Аммон. Він створив царську гвардію, чиновницький апарат, поділив країну на адміністративні округи, з великими труднощами переписав і оподаткував населення. Щоб згуртувати свій народ, встановити в державі мир і злагоду, Давид поєднав із племінним єврейським культом Яхве місцеві ханаанейські культи, повернув до столиці викрадений в ізраїльських племен філістимлянами ковчег заповіту —поселився їхній Бог. Значення релігії в політичному житті єврейських колін завдяки цій акції Давида ще більше зросло, відбувалося зрощення релігійної системи з державними структурами. За царювання Давида євреї монополізували посередницьку місію в торгівлі між Вавилоном та фінікійськими містами, Єгиптом і Малою Азією. Після смерті Давида єврейський трон успадкував його молодший син Соломон, який у боротьбі за владу не зупинився перед убивством рідного брата. За царювання Соломона Ізраїльсько-Іудейське царство досягло вершини у своєму розвитку. Соломон спорудив навколо Єрусалима, Хацора, Мегіддо, Гезера та інших палестинських міст могутні мури, побудував у столиці величний царський палац. За царювання Соломона зріс міжнародний авторитет староєврейської держави. Як уже зазначалося, між стародавніми євреями ніколи не було згоди. До царювання Давида в державі панував розбрат і лише під кінець його правління ситуація хоч трошки покращилась. В результаті непродуманої податкової реформи Соломона, дискримінаційної щодо ізраїльтян, традиційна напруженість у стосунках між ізраїльтянами та іудеями досягла критичної межі — ізраїльтяни, яких налічувалося 500—700 тис, тобто в 2—3 рази більше, ніж іудеїв, повстали.Соломон придушив цей виступ, а вождь повстанців Єровоам змушений був рятуватися втечею до Єгипту. Проте коли Соломон помер і царем став його молодий, недосвідчений син Ровоам, ізраїльтяни знову почали виявляти своє невдоволення, причому й цього разу їхній виступ очолив Єровоам, якого підтримував єгипетський фараон Шешонк. Невдовзі Єрусалим був ущент пограбований єгипетськими військами. Ізраїльсько-іудейське царство остаточно розпалося на дві держави, причому політичним центром Іудейського царства залишився Єрусалим, столицею ж Ізраїльського царства спершу став Сіхем, а потім Самарія. В обох єврейських державах збереглися закладені Давидом і Соломоном форми політичного управління, однак в Іудеї політична обстановка була порівняно стабільною, а в Ізраїлі, навпаки, характеризувалася хаотичністю. Так, якщо в Іудейському царстві безперервно царювала династія Давидидів, то за 230 років існування Ізраїльського царства там змінилося 9 династій, причому добра половина ізраїльських царів загинула насильницькою смертю.
Велика Перська імперія.
Легендарним засновником Персії вважають Хахаманіша (700-675 рр. до н.е.) із роду Ахеменідів,однак вирішальну роль у створенні цієї країни відіграв Кір II, який у 553 році до н.е. очолив повстання персів проти Мідії. Підкоривши цю державу, Кір ІІ на цьому не зупинився, а рушив далі – на Лідію, Вавилонію, добровільно визнали владу і Фінікія, Сирія та Палестина. Таким чином, держава Кіра простяглася від кордонів Індії на сході до грецьких міст на заході. Завоювання персів не припинилися і після загибелі Кіра. Його син Камбіз продовжив завоювання і виступив в похід проти Єгипту. Він розгромив армію грецьких найманців, а фараона взяв в полон і потім стратив. В столиці Персії відбувся переворот. Владу захопив молодший брат царя Бардія або мідійський жрець, який видавав себе за нього. Сім місяців країна знаходилась в руках нового правителя, але перська знать організувала заколот. Сім знатних персів вбили царя. Після здійснення свого плану, вони довго не могли домовитись хто -ж з них буде царем. Вирішили довірити свою долю богу. (історія про коня Дарія). царем став його двоюрідний брат Камбіз Дарій І (522-486). Дарій отримав у спадок величезну державу, кордони якої ще більше розширив, здійснивши успішні походи в Індію, Грецію, Малу Азію та проти скіфів у Північне Причорномор'я. Крім цього, провів внутрішні реформи, вдосконаливши управління підвладними територіями. Він поділив країну на 20 окремих областей – сатрапій. На чолі кожної з них стояв намісник – сатрап. Крім того, по всій країні було розіслано спеціальних чиновників, яких називалися вуха царя. Вони робили раптові наїзди то в одну, то в іншу сатрапію, перевіряли все і доповідали царю. Щоб полегшити зв'язки між різними частинами великої держави, було прокладено широкі шляхи. Вони були чудово збудовані і вимощені камінням. Столицею держави стали Сузи. Офіційною мовою держави вважалась арамейська. Після Дарія країна починає поступово слабнути. В правління Ксеркса (Хшаяршана) (486-465 рр. до н.е.) державу руйнували повстання в Єгипті і Вавілоні. Невдалі війни з греками призвели до ослаблення держави. У IV ст. до н.е. у персів з'явився грізний ворог в особі Александра, молодого царя Македонії. У битвах під Іссом, Ґраніком, Гавгамелами македоняни розбили війська, очолювані перським царем Дарієм III. Протягом 334-330 pp. до н.е. під ударами Александра величезна імперія персів упала, а землі, що входили до її складу, стали частиною імперії великого завойовника.
