Ліміти та збір за використання рослинних ресурсів

Видача дозволів на спеціальне використання природних рослин­них ресурсів здійснюється у межах лімітів їх використання.

Ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів

загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково-.

обґрунтованих нормативів, що встановлюються Мінприроди. й

Інструкція «Про порядок установлення нормативів спеціального використання природних рослинних ресурсів» затверджена наказом ції

Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 лютого 2002 р. №61.

Порядок встановлення лімітів спеціального використання при­родних рослинних ресурсів загальнодержавного значення затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Порядок встановлення лімітів спеціального використання природ­них рослинних ресурсів місцевого значення визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самовряду­вання за поданням спеціально уповноважених місцевих органів вико­навчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Збір за використання природних рослинних ресурсів

Загальне використання природних рослинних ресурсів в Україні здійснюється безоплатно.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів є плат­ним.

Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються:

• науково-дослідні установи, навчальні та освітні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою їх охорони, невиснаждивого використання та відтворення, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водо­ростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України;

• власники земельних ділянок;

• користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, за винят­ком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Черво­ної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до

Зеленої книги України, для задоволення природними рослинними ресурсами власних потреб без права їх реалізації.

Порядок визначення збору та нормативи плати за спеціальне вико­ристання природних рослинних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Використання природних рослинних ресурсів з господарською метою

З господарською метою використовуються природні рослинні ре­сурси:

• для забезпечення потреб населення та виробництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин;

• для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тва­ринництва;

• для потреб бджільництва;

• для потреб мисливського та рибного господарства.

Природні рослинні ресурси можуть використовуватися з госпо­дарською метою і для інших потреб, передбачених законодавством.

1. Використання природних рослинних ресурсів для забезпечення потреб виробництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчо­вій сировині з дикорослих рослин;

• провадиться з урахуванням принципів невиснаження природних рослинних ресурсів, збереження сприятливих умов для житгя диких тварин та охорони довкілля;

• закупівля лікарської та технічної сировини з дикорослих рослин у юридичних або фізичних осіб здійснюється за умови наявності у них дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів;

• здійснюється відповідно до Правил, що затверджуються Кабі­нетом Міністрів України.

2. Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на земельних ділянках, що визначаються в установленому земельним законодавством порядку. Це використання забороняється, якщо воно може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.

3. Використання природних рослинних ресурсів для потреб бджільництва здійснюється безоплатно і без отримання дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом роз­міщення пасік на відповідних земельних ділянках за погодженням з власником, користувачем (в тому числі орендарем) такої ділянки.

4. Використання природних рослинних ресурсів для потреб мис­ливського та рибного господарства здійснюється з врахуванням вимог Закону України «Про рослинний світ», а також земельного, водного законодавства та нормативно-правових актів з питань ведення мислив­ського та рибного господарства. Юридичні або фізичні особи, які здій­снюють ведення мисливського і рибного господарства, зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони природних рослинних угруповань на території закріплених за ними мисливських угідь та рибогос­подарських водойм.

Використання природних рослинних ресурсів з іншою (не господарською) метою

Використання природних рослинних ресурсів за умови додержання встановлених вимог може здійснюватися з метою:

• природоохоронною;

• рекреаційною;

• оздоровчою;

• культурно-освітньою;

• виховною;

• науково-дослідною.

Використання природних рослинних ресурсів з природо-охорон- ною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою та виховною метою здійснюється в порядку загального використання.

Для проведення науково-дослідних робіт, пов'язаних з викорис­танням природних рослинних ресурсів, у встановленому земельним законодавством порядку можуть визначатися спеціальні земельні ділянки, на яких зростають об'єкти рослинного світу.

Правила використання природних рослинних ресурсів з науково- дослідною метою затверджуються Мінприроди.

У разі виявлення порушення законодавства про рослинний світ та використання природних рослинних ресурсів не з науково-дослідною метою у встановленому законодавством порядку може бути прийняте рішення про обмеження або заборону використання природних рослинних ресурсів.

Охорона рослинного світу

Охорона рослинного світу забезпечується:

1) встановленням правил і норм охорони, використання та від­творення об'єктів рослинного світу;

2) забороною та обмеженням використання природних рослин­них ресурсів у разі необхідності;

3) проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об'єктів рослинного світу в результаті гос­подарської діяльності;

4) захистом земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, від ерозії, селей, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, вису- шення, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побу­товими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу;

5) створенням та оголошенням територій та об'єктів природно- заповідного фонду;

6) організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпе­чення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об'єктів рослинного світу;

7) розвитком системи інформування про об'єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

8) створенням системи державного обліку та здійсненням держав­ного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослин­ного світу;

9) занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань - до Зеленої книги України;

10) встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів;

11) здійсненням інших заходів і встановленням законодавством інших вимог щодо охорони рослинного світу.

Відтворення природних рослинних ресурсів здійснюється власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу.

Відтворення природних рослинних ресурсів забезпечується:

• сприянням природному відновленню рослинного покриву;

• штучним поновленням природних рослинних ресурсів;

• запобіганням небажаним змінам природних рослинних угру­повань та негативному впливу на них господарської діяльності;

• зупиненням (тимчасово) господарської діяльності з метою створення умов для відновлення деградоваиих природних рослинних угруповань.

Обсяги робіт з відтворення природних рослинних ресурсів і спо­соби їх проведення визначаються проектами, що затверджуються спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у га­лузі охорони навколишнього природного середовища.

Інтродукція, акліматизація та селекція рослин; ботанічні колекції

Переселення окремих видів рослин у місцевості, де вони раніше не росли (інтродукція), акліматизація нових для флори України видів рослин здійснюються юридичними або фізичними особами з дозволу спеціально уповноважених місцевих органів Мінприроди, що видаєть­ся на підставі висновків наукових установ та організацій, а також дер­жавної служби з карантину рослин.

Самовільне проведення інтродукції та акліматизації дикорослих рослин забороняється.

Питання селекції дикорослих рослин регулюються спеціальним законодавством. Селекція дикорослих рослин у природних умовах та інтродукція рослин, до яких було вжито селекційні методи, здійсню­ються за дозволами спеціально уповноважених на це органів вико­навчої влади.

Ботанічні колекції (колекції ботанічних садів, дендраріїв, дендро­парків, оранжерей, а також гербарії, банки насіння та інші види бота­нічних колекцій), що мають наукову, культурно-освітню, навчально- виховну та іншу державну цінність, підлягають державному обліку.

Правила створення, поповнення, зберігання, державного обліку, а також використання, торгівлі, ввезення, пересилання і вивезення за межі України ботанічних колекцій та їх об'єктів затверджуються Мін­природи за погодженням із Головною державною інспекцією із каран­тину рослин України, Державною митною службою України та ін­шими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, а також Національною академією наук України.

Тема №11

Правове регулювання використання та охорони атмосферного повітря

Питання:

1. Атмосферне повітря як об'єкт екологічних відносин.

2. Система законодавства щодо використання та охорони атмос­ферного повітря.

3. Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

4. Регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел та рівнів впливу фізичних та біологічних факторів.

5. Регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат.

6. Регулювання викидів пересувних засобів і установок та впливу їх фізичних факторів.

7. Охорона атмосферного повітря під час застосування пестицидів та агрохімікатів; видобування надр та проведення вибухових робіт; охорона від забруднення відходами.

8. Відвернення і зниження шуму.

9. Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони атмосферного повітря.

10. Охорона атмосферного повітря при проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств та інших об'єктів.

Атмосферне повітря як об'єкт екологічних відносин

Атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколиш­нього природного середовища, який являє собою природну суміш га­зів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших примі­щень.

Атмосферне повітря як суміш газів треба відрізняти від атмос­ферного простору. Останній не є індивідуалізованим об'єктом, і від­носно нього не виникають питання використання.

Атмосферне повітря виконує наступні функції:

• забезпечує фізіологічну функцію дихання людини та інших живих організмів;

• озоновий шар захищає природу від дії сонячного випроміню­вання;

• використовується в господарській діяльності;

• виступає просторовою системою для викидів забруднюючих речовин.

Система законодавства

щодо використання та охорони атмосферного повітря

До законодавства, яке регулює питання використання та охорони пісів, можна віднести:

• Конституцію України (ст.ст. 13, 92);

«Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (в ре­дакції від 21 червня 2001 р.);

• Закон України «Про охорон}' навколишнього природного середовища».

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд­ку розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересув­них джерел забруднення атмосферного повітря» від 13 березня 2002 р. № 303 //Офіційний вісник України, 2002, № 12 (05.04.2002), ст. 575.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізич­них та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря» від 13 березня 2002 р. № 300 //Офіційний вісник України, 2002, № 12 (05.04.2002), ст. 572.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок розроб­лення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря» від 13 березня 2002 р. № 299//Офіційний вісник України, 2002, № 12 (05.04.2002), ст. 571.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» від 28 грудня 2001 р. № 1780//Офіційний вісник України, 2002, № 1 (18.01.2002), ст. 9.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р. № 1655 //Офіційний вісник України, 2001, № 51 (04.01.2002), ст. 2274.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 р. № 343// Офіційний вісник України, 1999, № 10 (26.03.99), ст. 393.

Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

• нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих ре­човин стаціонарних джерел;

• нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біо­логічних факторів стаціонарних джерел;

• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;

• технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі охоро­ни атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел

та рівнів впливу фізичних та біологічних факторів

Кабінетом Міністрів України встановлюється перелік викидів найбільш поширених і небезпечних забрудшоючих речовин, відносно яких здійснюється регулювання.

Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Мініс­трів України не менше одного разу на п'ять років.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонар­ними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, які видаються територіальними органами Мінприроди України.

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови:

• неперевищення протягом терміну їх дії встановлених нор­мативів екологічної безпеки;

• неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюю­чих речовин стаціонарних джерел;

• дотримання вимог до технологічних процесів у частині об­меження викидів забруднюючих речовин.

Господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, перед­бачених дозволами, може бути:» обмежена;

• тимчасово заборонена (зупинена);

• припинена.

Регулювання рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря

Рівні впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмос­ферного повітря, вимоги щодо їх скорочення встановлюються від­повідним дозволом на основі затверджених нормативів.

Дозволи на гранично допустимі рівні шуму, що утворюється стаціонарними джерелами (зокрема під час роботи машин, механізмів, обладнання, інструментів, а також користування звуковідтворю­вальною апаратурою та музичними інструментами у концертних і тан­цювальних залах та на відкритих майданчиках, у театрах і кінотеатрах, дискотеках, казино, інших закладах розважального та грального біз­несу і культури, музичних закладах освіти, у ресторанах, кафе, барах, інших закладах громадського харчування, торгівлі, побутового обслу­говування тощо), видаються в порядку, встановленому законом.

Викиди забруднюючих речовин і вплив на стан атмосферного повітря фізичних та біологічних факторів, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки, допускаються у виняткових випадках лише з дозволу територіальних органів Мінприроди та МОЗ за умови, що за цей період буде встановлено відповідний норматив та вжито необхідних заходів щодо охорони атмосферного повітря.

Регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат

Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися тільки за дозволами, виданими Мінприроди та МОЗ. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється постановою Кабінет)' Міністрів України від 13.03.2002 р.

Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані відповідно до міжнародних договорів скорочувати і в подальшому повністю приті­нити виробництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшен­ня викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату.

Регулювання викидів пересувних засобів і установок та впливу їх фізичних факторів

З метою відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами і установ­ками та впливу пов'язаних з ними фізичних факторів здійснюються:

• розроблення та виконання комплексу заходів щодо зниження викидів, знешкодження шкідливих речовин і зменшення фізичного впливу під час проектування, виробництва, експлуатації та ремонту транспортних та інших пересувних засобів і установок;

• переведення транспортних та інших пересувних засобів і ус­тановок на менш токсичні види палива;

• раціональне планування та забудова населених пунктів з до­триманням нормативно визначеної відстані до транспортних шляхів;

• виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міста транспортних підприємств, вантажного транзитного автомобільного транспорту;

• обмеження в'їзду автомобільного транспорту та інших транс­портних засобів та установок у сельбшцні, курортні, лікувально-оздо- ровчі, рекреаційні та природно-заповідні зони, місця масового відпо­чинку та туризму;

• поліпшення стану утримання транспортних шляхів і вулич­ного покриття;

• впровадження в містах автоматизованих систем регулювання дорожнього руху;

• удосконалення технологій транспортування і зберігання палива, забезпечення постійного контролю за якістю палива на нафто­переробних підприємствах та автозаправних станціях;

• впровадження та вдосконалення діяльності контрольно-регу­лювальних і діагностичних пунктів та комплексних систем перевірки нормативів екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок.

Проектування, виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує нормативи або рівні впливу фізичних факторів, забороняються.

Охорона атмосферного повітря під час застосування пестицидів та агрохімікатів; видобування надр та проведення вибухових робіт; охорона від забруднення відходами

Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані дотримуватися правил та вимог щодо транспортування, зберігання і застосування пестицидів та агрохімікатів з метою недопущення забруднення атмос­ферного повітря.

Видобування надр та вибухові роботи повинні проводитися з до­триманням вимог щодо охорони атмосферного повітря способами, погодженими органами виконавчої влади та органами місцевого само­врядування відповідно до закону.

Виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Складування, розміщення, зберігання або транспортування про­мислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмос­ферного повітря забруднюючими речовішами та речовинами з непри­ємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами влади територіях, з додержанням нормативів екологічної безпеки і подальшої утилізації або видалення.

Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком використання спеціальних установок при додержанні вимог, встанов­лених законодавством про охорону атмосферного повітря.

Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забрудню­ють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об'єкти.

Відвернення і зниження шуму

З метою відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів ви­робничих та інших шумів повинні забезпечуватися:

• створення і впровадження малошумних машин і механізмів;

• удосконалення конструкцій транспортних та інших пересув­них засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття;

• розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродро­мів та інших об'єктів з джерелами шуму під час планування і забудови населених пунктів відповідно до встановлених законодавством сані­тарно-гігієнічних вимог, будівельних норм та карт шуму;

• виробництво будівельних матеріалів, конструкцій, технічних засобів спорудження житла, об'єктів соціального призначення та будів­ництво споруд з необхідними акустичними властивостями;

• організаційні заходи для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи запрова­дження раціональних схем і режимів руху транспорту та інших пере­сувних засобів і установок у межах населених пунктів.

Громадяни зобов'язані дотримувати вимоги, встановлені з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих бу­динків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.

Організаційно-економічні заходи

щодо забезпечення охорони атмосферного повітря

Для забезпечення охорони атмосферного повітря впроваджу­ються організаційно-економічні заходи, що передбачають:

• збір за забруднення навколишнього природного середовища;

• відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення за­конодавства про охорону атмосферного повітря;

• надання підприємствам, установам, організаціям та грома­дянам - суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулюван­ня діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природо­охоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речо­вин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря;

• участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будів­ництві об'єктів екологічного призначення.

Охорона атмосферного повітря при проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств та інших об'єктів

Проектування, будівництво і реконструкція підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування здійснюються з обов'язковим дотриманням норм екологічної безпеки, державних санітарних вимог і правил.

Погодження проектів забудови, будівництва та реконструкції здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури.

Будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйо­ваних підприємств та інших об'єктів, які не відповідають встанов­леним законодавством вимогам про охорону атмосферного повітря, забороняються.

Санітарно-захисні зони

В районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно- захисні зони.

Якщо внаслідок порушення встановлених меж та режиму санітар­но-захисних зон виникає необхідність у відееленні жителів, виведенні з цих зон об'єктів соціального призначення або здійсненні інших захо­дів, суб'єкти підприємницької діяльності, місцеві органи влади повинні вирішувати питання про фінансування необхідних робіт і заходів та строки їх реалізації.

Тема № 12

Економіко-правовий механізм в екологічному праві

Питання:

1. Поняття економіко-правового механізму в екологічному праві та види економічних заходів.

2. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

3. Поняття та види зборів за спеціальне використання природних ресурсів.

4. Плата за землю.

5. Збір за використання лісових ресурсів.

6. Збори за спеціальне водокористування.

7. Плата за користування надрами.

8. Збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.

9. Збори за забруднення навколишнього природного середовища та за погіршення якості природних ресурсів.

10. Економічне стимулювання в екологічній сфері.

11. Екологічне страхування та екологічний аудит.

Поняття економіко-правового механізму в екологічному праві та види економічних заходів

Економіко-правовий механізм в екологічному праві - це передба­чена в законодавстві система економічних заходів, які регулюють відносини взаємодії суспільства і оточуючого середовища з метою охорони і раціонального використати природних ресурсів та забез­печення екологічної безпеки.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природ­ного середовища передбачають:

1. Взаємозв'язок діяльності суб'єктів екологічних відносин з раціо­нальним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі еко­номічних важелів.

2. Визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища.

3. Встановлення екологічних зборів:

а) за спеціальне використання природних ресурсів;

б) за забруднення навколишнього природного середовища;

в) за погіршення якості природних ресурсів.

4. Економічне стимулювання в екологічній сфері (надання суб'єктам екологічних відносин податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих тех­нологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища).

5. Відшкодування в установленому порядку збитків, завданих пору­шенням екологічного законодавства.

Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок:

1. Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

2. Коштів господарюючих суб'єктів.

3. Фондів охорони навколишнього природного середовища.

4. Добровільних внесків та інших коштів.

1. Фінансування екологічних заходів за рахунок державного та міс­цевих бюджетів здійсшоється відповідно до Бюджетного кодексу України, прийнятого 21.06.2001 р., а також законів України про дер­жавний бюджет України на відповідний рік.

2. Фінансування екологічних заходів за рахунок коштів госпо­дарюючих суб'єктів відбувається за рахунок їх внесків у вигляді зборів за використання та забруднення навколишнього природного сере­довища, штрафів за екологічні правопорушення та компенсації за екологічну шкоду.

Це положення відповідає змісту принципу 16 Декларації ООН з питань довкілля та розвитку (прийнято в 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро), відповідно до якого «забруднювач повинен нести видатки, пов'язані з забрудненням».

Крім примусових заходів забезпечення фінансування екологічних заходів за рахунок коштів господарюючих суб'єктів передбачається і заохочувальний порядок залучення вказаних коштів шляхом надання податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ефективних екологічних заходів.

3. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природ­ного середовища утворюються: а) державний, б) республіканський (Автономної Республіки Крим) та в) місцеві фонди охорони на­вколишнього природного середовища.

Республіканський та місцеві фонди утворюються у складі відповідних бюджетів за рахунок:

а) зборів за забруднення навколишнього природного середовища;

б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням екологічного законодавства в результаті господарської та іншої діяльності;

в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл зборів здійснюється відповідними Радами за поданням органів Мінприроди.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

а) відрахувань з місцевих фондів, розмір яких визначається Вер­ховною Радою України;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, гро­мадян та інших надходжень;

в) частини зборів за використання природних ресурсів, розмір яких визначається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Мі­ністрів України за поданням Мінприроди.

Кошти фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування при­родоохоронних та ресурсозберігаючих заходів (в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здо­ров'я населення та стимулювання працівників спеціально уповно­важених державних органів у галузі охорони навколишнього при­родного середовища і використання природних ресурсів, крім осіб, які мають статус державних службовців, та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили пору­шення природоохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, запобігання пору­шенням природоохоронного законодавства).

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для фінансування екологічних заходів.

4. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища може здійснюватися за рахунок добровільних внесків господарюючих суб'єктів, громадських об'єднань та фізичних осіб, а також за рахунок інших коштів.

Поняття та види зборів за спеціальне використання природних ресурсів

Збір за спеціальне використання природних ресурсів - це встанов­лений законодавством, обов'язковий платіж суб'єкта екологічних від­носин за використання індивідуально визначених природних об'єктів.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів встанов­люється на основі: а) нормативів збору і б) лімітів їх використання.

Нормативи збору - це фіксована сума коштів за одиницю вико­ристаного природного об'єкта (наприклад, за один кубометр).

Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких ви­даються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів та справляється плата (наприклад, ліміти використання рибних запасів та інших об'єктів водного промислу).

Нормативи збору за використання природних ресурсів визнача­ються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтво­рення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходжен­ня, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів.

Нормативи збору за використання природних ресурсів, а також порядок його стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в по­рядку, що визначається місцевими Радами, крім випадків, коли при­родні ресурси мають загальнодержавне значення.

Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів можна класифікувати за видами природних ресурсів на:

• плату за землю;

• збори за спеціальне використання лісових ресурсів;

• збори за спеціальне водокористування;

• збори за спеціальне використання надр;

» збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу та інші.

Плата за землю

Основним нормативним актом відносно цього екологічного збору є Закон україни «Про плату за землю» від 03.07.92 р.

Цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надій­шли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Плата за землю справляється у вигляді: а) земельного податку або б) орендної плати.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землеко­ристувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про роз­поділ продукції, сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Розмір земельного податку не залежить від результатів госпо­дарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку встановлюються у відсотках від грошової оцінки земельних ділянок.

Підставою для нарахування земельного податку є дані держав­ного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний пода­ток, а також орендну плату за земельні ділянки державної та кому­нальної власності з дня виникнення права власності або права корис­тування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земель­ною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюд­жетів.

Збір за використання лісових ресурсів

Відповідно до ст. 77 ЛСУ спеціальне використання лісових ре­сурсів, крім розміщення пасік, є платним.

Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 6 липня 1998 р. № 1012 затверджено порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресур­сів та користування земельними ділянками лісового фонду.

Спеціальне використання лісових ресурсів та користування земе­льними ділянками лісового фонду є платним.

Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Розмір збору за спеціальне використання для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та для проведення науково-дослідних робіт вста­новлюється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням їх якості й доступності.

Такси на лісові ресурси державного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а такси (нормативи збору) на лісові ресурси місцевого значення - відповідними місцевими державними адміністраціями.

У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них встановлюється не нижче діючих такс.

Розмір орендної плати визначається за узгодженням сторін у до­говорі оренди, але не нижче встановлених такс.

Збори за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в розмірі 80 відсотків зараховуються до державного бюд­жету і 20 відсотків - відповідно до місцевих бюджетів за місцезна­ходженням лісових ресурсів у межах лімітів (дозволів).

Збори за використання лісових ресурсів місцевого значення зараховуються стовідсотково до місцевих бюджетів.

Збори за спеціальне водокористування

Відповідно до ст. 30 ВКУ збір за спеціальне водокористування включає збір за:

а) використання води водних об'єктів;

б) скидання забруднюючих речовин.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти господарювання, які використовують воду, отриману шля­хом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транс­порту і рибництва.

Збори за спеціальне водокористування регулюються Постановою КМУ від 16 серпня 1999 р. № 1494 Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокори­стувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водо­постачання.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визначаються у дозволах на поставку води.

У межах встановленого ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, а за понадлімітне використання - справляється з прибутку, що залиша­ється у розпорядженні водокористувача.

За понадлімітне використання водних ресурсів збір обчислюється у п'ятикратному розмірі і справляється за рахунок прибутку водо­користувача.

Плата за користування надрами

Відповідно до ст. 28 КУпН плата за користування надрами справляється у вигляді:

1) платежів за користування надрами;

2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

3) збору за видачу спеціальних дозволів;

4) акцизного збору.

Нормативи плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Базові нормативи плати за користування надрами для видобу­вання корисних копалин та Правила справляння плати за користу­вання надрами для видобування корисних копалин затверджені Пос­тановою КМУ від 12 вересня 1997 р. № 1014.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється з усіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями.

Об'єктом справляння плати є обсяг видобутих корисних копалин.

Плата за обсяги видобутих корисних копалин та обсяги втрат у надрах, що не перевищують нормативні, відноситься до валових витрат виробництва та обігу.

Плата за обсяги наднормативних втрат корисних копалин, а також за обсяги їх видобування понад встановлені квоти (ліміти) справ­ляється з прибутку', що залишається у розпорядженні підприємств.

Збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про тваринний світ» за спе­ціальне використання об'єктів тваринного світу справляється збір.

Збір справляється за такі види спеціального використання:

• мисливство;

в рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин;

• використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;

• добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі;

• використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно- освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природ­ного середовища з метою отримання прибутку.

Розмір збору встановлюється залежно від виду (групи видів) тварин, мети та обсягів їх використання, поширення та цінності, з урахуванням місцезнаходження, якості, продуктивності території та інших екологічних і економічних факторів.

Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях (якщо це не пов'я­зане з отриманням прибутку), з метою відтворення тваринного світу, порятунку диких тварин, які зазнають лиха, регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я населення і відвернення заподіяння шкоди природному середовищу, господарській та іншій діяльності, а також регулювання чисельності хижих і шкідливих тва­рин у порядку ведення мисливського і рибного господарства здій­снюється без справляння збору.

Порядок справляння і розміри збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Збори за забруднення навколишнього природного середовища та за погіршення якості природних ресурсів

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:

• викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціо­нарними та пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

• розміщення відходів.

Правове регулювання здійснюється відповідно до ст. 44 ЗУ «Про охорону». ЗУ «Про відходи» та Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, і стяг­нення цього збору затверджено постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 1 березня 1999 р. № 303 інших нормативних актів.

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруд­нення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

Відповідно до ст. 45 ЗУ Про охорону збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості грунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) в результаті володіння і ко­ристування встановлюється на основі нормативів.

Порядок встановлення нормативів збору за погіршення якості природних ресурсів визначається Кабінетом Міністрів України. На жаль, подальшого розвитку ця правова норма не набула.

Економічне стимулювання в екологічній сфері

Економічне стимулювання раціонального використання природ­них ресурсів, охорони навколишнього природного середовища здійс­нюється шляхом:

а) надання пільг при оподаткуванні в разі реалізації суб'єктами заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охо­рони навколишнього природного середовища (при переході на мало- відхідні та ресурсо- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання й устаткування для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшенім охорони навколишнього природного середовища);

б) надання на пільгових умовах короткострокових і довгостро­кових позичок для реалізації екологічних програм;

в) встановлення підвищених норм амортизації основних вироб­ничих природоохоронних фондів;

г) звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

д) передачі частини коштів фондів охорони навколишнього при­родного середовища на договірних умовах суб'єктам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

е) надання можливості отримання природних ресурсів під зас­таву.

Екологічне страхування та екологічний аудит

Екологічне страхування та екологічний аудит є новими видами економічного стимулювання в сфері екології.

Екологічне страхування може бути добровільне і обов'язкове.

Проводиться страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

На сьогоднішній день спеціального закону про екологічне стра­хування не прийнято, тому треба використовувати Закон України «Про страхування».

Правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту врегульовано Законом України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р.

Екологічний аудит в Україні проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності.

Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни власників

об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, в разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління нав­колишнім природним середовищем, а також здійснення господарської та іншої діяльності.

Екологічний аудит проводиться на підставі договору між замовником та виконавцем.

Тема № 13 Забезпечення екологічної безпеки

Питання:

1. Поняття екологічної безпеки.

2. Загрози національній екологічній безпеці України.

3. Об'єкти та діяльність, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

4. Конституційні засади забезпечення екологічної безпеки.

5. Законодавство про забезпечення екологічної безпеки.

6. Види заходів забезпечення екологічної безпеки.

7. Забезпечення радіаційної безпеки.

8. Забезпечення біологічної безпеки.

Поняття екологічної безпеки

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна безпека є складовим елементом національної безпеки України.

Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і ней­тралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Об'єктами національної безпеки є:

1. людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

2. суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історич­ні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

3. держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна ці­лісність і недоторканність.

Загрози національній екологічній безпеці України

Загрозу національній екологічній безпеці України складають нас­тупні явища:

• значне антропогенне порушення і техногенна перевантаже­ність території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

• нераціональне, виснажливе використання мінерально-сиро­винних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

• неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

• погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

• загострення техногенного стану гідротехнічних споруд кас­каду водосховищ на р. Дніпро;

• неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хво­роб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необгрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

• неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

• небезпека ТЄХНОГЄННОГОз у ТОМу ЧИСЛІ ЯДСрИОГО ГсХ біологіч­ного тероризму;

• посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у попу­ляціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

• застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилі­зації токсичних і екологічно небезпечних відходів.

Об'єкти та діяльність, що становлять підвищену екологічну небезпеку

Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпек)', затверджено постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 554:

1. Атомна енергетика і атомна промисловість (у тому числі видо­бування і збагачення руди, виготовлення тепловиділяючих елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів).

2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво.

3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів.

4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів). Автозаправні станції.

5. Добування і переробка природного газу, будівництво газосховищ.

6. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстиль­не виробнигггво (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хіміч­ними засобами).

7. Металургія (чорна і кольорова).

8. Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю.

9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива.

10. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.

1 і. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цемен­ту, асфальтобетону, азбесту, скла).

12. Целюлозно-паперова промисловість.

13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочу­ванням).

14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою).

15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем, включаючи хвостосховища та шламона- копичувачі.

16. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів.

17. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики).

18. Виробництво харчових продуктів (м'ясокомбінати, молоко­заводи, цукрозаводи, спиртзаводи).

19. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину, утильзаводи).

20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд.

21. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабез- печення меліоративних систем, окремих промислових підприємств.

22. Інші окремі об'єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, які у кожному конкретному' випадку визначаються Мінприроди або його органами на місцях.

Конституційні засади забезпечення екологічної безпеки

Відповідно до ст. З Основного закону людина, її життя, здоров'я і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції).

Виключно законами України визначаються засади екологічної безпеки (ст. 92 Конституції).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, сво­бодам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати еко­логічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції').

Законодавство про забезпечення екологічної безпеки

Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003р.// Відомості Верховної Ради України, 2003, № 39 (26.09.2003), ст. 351.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001р.// Відомості Верховної Ради України, 2001, № 15 (13.04.2001), ст.73.

Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000р. //Відомості Верховної Ради України, 2000, № 9 (03.03.2000), ст. 68.

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000р.// Відомості Верховної Ради України, 2000, № 42 (20.10.2000), ст. 348.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000р. //Відомості Верховної Ради України, 2000, № 40 (06.10.2000), ст. 337.

Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони- України» від 05,03.1998р. //Відомості Верховної Ради України, 1998, № 35, ст. 237.

Закон України «Про відходи» від 05.03.1998р. //Відомості Верховної Ради України, 1998, № 36-37, ст. 242.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 14.01.1998р.// Відомості Верховної Ради України, 1998, № 22, ст. 115.

Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.1995р. //Відомості Верховної Ради України, 1995, № 27 (04.07.95), ст. 198.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995р. //Відомості Верховної Ради України, 1995, № 12(21.03.95), ст. 81.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24,02 1994р. //Відомості Верховної Ради України, 1994, № 27 (05.07.94), ст. 218.

Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоак­тивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1998р. //Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 16 (16.04.91), ст. 198.

Види заходів забезпечення екологічної безпеки

Закон України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» встановлює обов'язковість дотримання заходів забезпечення екологічної безпеки в наступних випадках:

1. Відповідно до видів господарської діяльності:

а) при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;

б) при проведенні науковій досліджень, впровадженні відкрит­тів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем.

2. В залежності від об'єктів експлуатації:

а) екологічна безпека транспортних та інших пересувних засобів і установок;

б) екологічна безпека щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності;

в) екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунк­тів (ст. 59).

3. Щодо впливу небезпечних речовин:

а) неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу;

б) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкід­ливого впливу фізичних факторів та радіаційного забруднення;

в) забруднення відходами.

Види заходів забезпечення екологічної безпеки:

• проведення екологічної експертизи;

• проведення громадських слухань;

• запровадження екологічних стандартів, нормативів, лімітів;

• ліцензування;

• екологічне страхування;

• інформаційно-управлінські заходи (моніторинг, кадастри, ре­єстри, облік);

• інші.

Забезпечення радіаційної безпеки

Радіаційна безпека - дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Заходи державного регулювання безпеки використання ядерної енергії:

• встановлення нормативних критеріїв і вимог, що визначають умови використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання у державі (нормування);

• надання дозволів на здійснення діяльності, пов'язаної з вико­ристанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання (провадження дозвільної діяльності);

• здійснення нагляду за дотриманням нормативних вимог та умов наданих дозволів організаціями, підприємствами та особами, які використовують ядерні установки та джерела іонізуючого випромі­нювання, включаючи примусові заходи (нагляд).

Використання ядерних установок та джерел іонізуючого випро­мінювання на території України базується на дозвільному принципі.

Дозвіл на кожен окремий вид діяльності надається лише одним уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України органом - на тепе­рішній час це Державній комітет ядерного регулювання України, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Ядерна установка, джерело іонізуючого випромінювання можуть використовуватись лише з такою метою і таким чином, як це перед­бачено умовами виданого дозволу.

Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання можуть перебувати у різних формах власності.

Перелік ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у державній власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Ядерні матеріали є виключно загальнодержавною власністю.

Забезпечення біологічної безпеки

До об'єктів шкідливого біологічного впливу законодавець відносить:

• мікроорганізми та інші біологічно активні речовини;

• предмети біотехнологій;

• інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин.

Господарюючі суб'єкти зобов'язані забезпечувати екологічно без­печне поводження з мікроорганізмами, іншими біологічно активних речовинами та предметами біотехнології, а також дотримуватися ви­мог екологічної безпеки при інтродукції, акліматизації і реаклі­матизації тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

Створення, виробництво і використання нових штаммів мікро­організмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів МОЗ та Мінприроди при наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей, тобто проведення екологічної експертизи.

При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися:

• нормативи гранично допустимих концентрацій;

• методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування.

Законодавство щодо біологічної безпеки знаходиться в стані ста­новлення.

До останнього можна віднести наступні нормативно-правові акти.

Конвенцію про охорону біологічного різноманіття 92 р. (ратифіко­вана Україною 29.11.94 р.) та Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття (ратифіковано 12.09.2002 р.).

Мета цього Протоколу полягає у сприянні забезпеченню належно­го рівня захисту в галузі безпечної передачі, обробки і використання живих змінених організмів, отриманих в результаті використання сучасної біотехнології, які можуть мати несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з ураху­ванням також ризиків для здоров'я людини та з приділенням особливої уваги транскордонному переміщенню.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який встановлює, що виробництво, зберіган­ня, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилі­зація продуктів біотехнології та інших біологічних агентів здійсню­ються за умови дотримання санітарних норм і наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби, а також з дозволу інших спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. «Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440.

Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєс­трації та використання трансгенних сортів рослин в Україні затвер­джено постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1304. Останній встановлює, що ввезення в Україну трансгенних сортів рослин здійснюється за дозволом Мінагропрому. Підставою для отримання дозволу на ввезення трансгенних сортів рослин є по­зитивний висновок Міжвідомчої комісії з питань біобезпеки, яка створюється при Міннауки, про біобезпеку генетичної конструкції, включеної до геному цих сортів.

Закон України «Про захист прав споживачів», який встановлює, що інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів (п. 5, ч. 2 ст. 15).

Тема № 14

Правове регулювання відносин щодо надзвичайних екологічних ситуацій та поводження з відходами

Питання:

1. Поняття надзвичайної екологічної ситуації і її види.

2. Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації.

3. Надзвичайні ситуації державного та регіонального рівнів.

4. Надзвичайні ситуації місцевого та об'єктового рівнів.

5. Порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної еколо­гічної ситуації.

8. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації.

7. Поняття та види відходів.

8. Законодавство про відходи.

9. Принципи і напрями державної політики у сфері поводження з відходами.

10. Державне регулювання безпеки у сфері поводження з радіоактив­ними відходами.

Поняття надзвичайної екологічної ситуації і її види

Надзвичайна екологічна ситуація ~ надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Надзвичайна екологічна ситуація є складовим елементом більш широкого поняття, а саме надзвичайної ситуації техногенного та при­родного характеру. Останні можливо класифікувати за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та ма­теріальних збитків.

Залежно від походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

1.техногенного характеру;

2. природного характеру.

Залежно від обсягів заподіяних наслідків, обсягів технічних і ма­теріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визнача­ються такі рівні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

1. державшій;

2. регіональний;

3. місцевий;

4. об'єктовий.

Критерії класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі критерії:

1) територіальне поширення та обсяги техніч