Лекція 6. Французький екзистенціалізм

 

1. Філософія, естетика та історія екзистенціалізму. Теоретичні засади течії. Філософія Жана-Поля Сартра. Трактати «Що таке гуманізм», «Буття та небуття»

2. Роман Ж.-П. Сартра Нудота». Своєрідність жанру. Проблема особистості у книзі. Втілення екзистенціальних ідей. Особливості зображення природи та кохання. Антифашистський пафос драми «Мухи».

3. Еволюція світогляду та творчості Альбера Камю. Повість «Сторонній»: жанр, проблема абсурду буття, проблема дії без мети. Проблема ангажованості в романі «Чума». Притчовий характер твору Творчий шлях А. Камю. Проблематика та образи повісті «Чужий» та роману «Чума».

 

1. Екзистенціалізм як філософська та літературна течія виникає наприкінці 30- х років з появою в 1938 році роману Ж.П. Сартра «Нудота». Головне питання екзистенціалізму – індивідуальна свідомість людини, з характерними для неї питаннями волі індивідуума, вибору та поведінки в навколишньому світі. Об'єктивний мир присутній у філософській системі екзистенціалізму як абсурдність, позбавлена закономірностей, причин, наслідків, і в силу цього незбагненна людиною. Людина у цьому абсурдному світі, позбавленому Бога, виявляється занедбаною, самотньою, нездатною на активне пізнання і перетворення реальності. Екзистенціалісти виступили на захист особистості від гніту маси, колективу, держави. У трактаті Сартра «Буття і небуття» (1943) йде мова про те, що людина споконвічно вільна, що воля не є наслідком ні об'єктивних умов її існування, ні ізоляції від суспільства, вона є основою формування особистості людини. Але казати про волю можна лише тоді, коли людина творчо її використовує, ухвалює те або інше вільне рішення і діє, керуючись ним. У виборі – способу дії, життєвої позиції, своєї долі – полягає зміст людської волі.

2. Класичні тексти раннього французького екзистенціалізму: «Нудота» Жана-Поля Сартра (1938) та «Сторонній» Альбера Камю (1942). В обох книгах затверджується абсолютна абсурдність життя людину. Головні герої (Антуан Рокантен у Сартра та Мерсо у Камю) тотальне бездіяльні, вони пливуть за течією життя й затверджують думку про те, буття не має змісту, тому що із самого народження над людиною віє «подих смерті». Рокантен усюди відкриває лише хаос і вважає марними усі спроби що-небудь зрозуміти в навколишньому. Мерсо не поділяє ні почуттів, ні устремлінь оточуючих людей. Смерть матері, любов гарної дівчини, скоєне ним вбивство, в'язниця, навіть смертний вирок – усе залишає його неприродно байдужим, він сковзає по дійсності відстороненим поглядом, він уловлює лише те, що на поверхні явищ – звідси й підкреслена сухість, неемоційність мови та усього стилю повісті, є тільки констатація присутності героя, існування його екзистенції, його суб'єктивності, з якої виходить усе. Людина у книгах Сартра і Камю – «тендітне створіння, загублене в океані кінцевого». Правда, фінал доль героїв, підсумок їх міркувань різний: Рокантен приходить до усвідомлення необхідності та можливості подолати абсурд, хоч і в незначному ступені, у літературній творчості, відбиваючи у творах вигадку, щось, що не стикається з абсурдом. Мерсо відчуває перед смертю звільнення, тому що смерть у його сприйнятті усуває абсурд. Важлива для естетики екзистенціалізму проблема, яка розглядається в романі «Нудота» – проблема «іншого», тобто людину, що спілкується тією чи іншою мірою близькості з даним індивідуумом. «З одного боку, «інший» – це мій ворог, що зазіхає на мою волю або просто обмежуючий її», «пекло – це інші». З іншого боку, Сартр визнає, що «інший» є невід'ємним елементом долі кожної людину у світі.

3. Гуманізм екзистенціалістів виразився у ворожості до нацистської ідеології, у критиці існуючих порядків і моралі, підтримці народного фронту та іспанської революції, в участі в русі Опору. Війна внесла свої корективи у філософію й практику екзистенціалізму. Замість героя, відчуженого від миру, з'являється герой-діяч, що розуміє злочинність мовчання й бездіяльності. З'являється поняття ангажованості («залучення»), яке означало не тільки визнання своєї причетності до світу або соціальну поведінку індивіда, але й суспільну практику і творчу діяльність. Це проявляється в романі Альбера Камю «Чума» (1947) і драмі Жана-Поля Сартра «Мухи» (1943). Доктор Ріе та Орест - це герої-антифашисти. В обох творах автори використовують алегорію, тому за жанром це притчі. Камю зображує абстрактні епоху та державу, одне з міст якої охоплений чумою – аналогія прозора: коричнева чума нацизму. Жителі міста по-різному сприймають те, що відбулося, так автор передає різне ставлення французів до окупації Франції. Але чума – це не тільки уособлення фашизму, це символ абсурду, який складає основу існування людини. Цю думку підкреслює і фінал книги. Чуючи вигуки радості, які підіймалися від міста, що вилікувалось, доктор Ріе думає про те, що бацила чуми ніколи не вмирає, що колись вона виявить себе знову. Сартр використовує античний міф і сюжет «Орестеї» Есхіла. Кожний з міфологічних персонажів також є певним типом людини й француза, що зайняв різну позицію у суспільстві періоду другої світової війни. Автор закликає людину до дії, до насильства над насильством. Важливою віхою в історії французького екзистенціалізму є філософський трактат Камю «Людина, що бунтує» (1951). Він презентує історію ідеї бунту, метафізичного та політичного, проти несправедливості людської долі. Автор стверджує, що людина ХХ століття опинилася перед обличчям тоталітарних ідеологій, які служать виправданням вбивства. Він простежує генеалогію цього явища, витоки якого знаходить в історії революцій, європейських та російських. Якщо у минулому, вважає Камю, революції ніколи не відривалися від своїх моральних, євангелічних та ідеалістичних коренів, то сьогодні це якраз і відбувається – революції перетворюються у заперечення всіх цінностей та виливаються у звіряче свавілля, бунтар сам робиться «людинобогом».

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст терміну «екзистенціалізм».

2. Що таке ангажованість?

3. Як вирішується проблема абсурду буття в романі Ж.П. Сартра «Нудота»?

4. В чому своєрідність світосприйняття головного героя повісті А. Камю «Сторонній»?

5. Розкрийте притчовий (філософський та політичний) характер драми Сартра «Мухи» та роману Камю «Чума».

 

Література

1. Андреев Л. Г. История французской литературы / Л. Г. Андреев, Н.П. Козлова, Г.К. Косиков. – М.: Высшая школа, 1987. – 544 с.

2. История французской литературы: в 4 т. – Т. 4. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – 653 с.

3. Зарубежная литература ХХ века / Под ред. Л. Г. Андреева. – М.: Высшая школа, 1996. – 575 с.

4. Долгов К. М. Эстетика Ж.-П. Сартра (Глава «Воображение и свобода») / К. М. Долгов. – М.: Знание, 1990. – № 3.

5. Великовский С. Путь Сартра-драматурга. – Часть 2 / С. Великовский. – Режим доступа: http://scepsis.ru/library/id_1020.html

6. Эстетика Ж.-П. Сартра. – Режим доступа: http://www.sartre.ru/librazd-op-avtor-286/

7. Попович М. Альбер Камю – художник і мислитель / М. Попович // Вікно в світ. – 2000. – № 1 (10). – С. 130-138.

8. Великовский С. «Проклятые вопросы» Альбера Камю / С. Великовский // Камю А. Бунтующий человек. – М.: Радуга, 1990. – С. 5-22.