Лекція 1. Німецькомовна література 20-30-х років

Історія зарубіжної літератури

(5 заочн.)

 

1. Модернізм як літературний напрямок.

2. Творчість Франца Кафки. Притчовий характер його романів і новел. Концепція життя та людини. Кафка як предтеча екзистенціалізму.

3. Модернізм в драматургії. Загальна характеристика «епічного театру» Бертольта Брехта.

4. Творчий шлях Томаса Манна. Проблематика новели «Маріо та чарівник».

 

1. У європейській літературі між двома світовими війнами чітко визначилися дві тенденції: відтворення й зображення миру як царства абсурду, всесильного зла і втеча від дійсності у формалізм, естетизм. З'являються різні модерністські течії. Соціальне в добутках модерністів відступає на другий план, людина показується в крайній ступені відчуження. Панує думка про ірраціональність світу. Тільки в мистецтві, на думку модерністів, можна затримати миттєвості життя, що вислизають, хаос перетворити в порядок. Почуття самітності, відстороненості письменника і його героїв від миру аж ніяк не є результатом філософських міркувань про життя, але самим життям породжене. Воно наслідок бездуховності суспільства, хоча й не завжди з нею асоціюються. Модерністи експериментують в області форми роману, прагнуть багато явищ дійсності пояснити за допомогою психоаналізу, мистецтво ставлять вище життя. Великий вплив на творчість письменників-модерністів виявили відкриття психологів З. Фрейда, К. Юнга, А. Бергсона. Основний засіб відображення дійсності в творах модернізму – потік свідомості. Представники модернізму: Т. Тзара, А. Бретон, П. Елюар, М. Пруст (Франція), Дж. Джойс, В. Вульф, Д.Г. Лоуренс, О. Хакслі (Англія), Ф. Кафка, Г. Гауптман, А. Дьоблін, Б. Брехт (Германія), Ш. Андерсон, Г. Стайн, В. Фолкнер (США).

2. Франца Кафку (1883-1924) уважають предтечею екзистенціалізму через проблеми, до яких звертався австрійський письменник у своїх новелах і романах: абсурд життя людини, його слабкість перед обличчям жорстокого миру, самотність особистості, пошуки, абсолютно безрезультатні, внутрішньої волі й ін. З іншого боку, Кафка близький до експресіоністів: подібно їм, він розглядає людину як якусь позбавлену повноти зв'язків, обсягу, думок, багатьох якостей, властивих людської натурі, конструкцію, яка звужує емоційний, духовний, інтелектуальний світ особистості в порівнянні зі світом реальної людини. Але, на відміну від експресіоністів, що вірили в зміну суспільства до кращого, Кафка відкидав можливість перемоги добра над злом, у тому числі й соціальним. Твори Кафки парадоксальні в аспектах зображуваних подіях і логічної конструкції, що повинне було підкреслити алогічність самого світу, неміцність людського існування, поневолення людини невідомими силами, які розпоряджаються його долею й життям. Для нього людина не є владарем природи, він пасинок буття, грудка глини, незахищена, слабка істота, що відчуває відчуженість. Подолати прірву, що лежить між людьми, неможливо. Твори автора носять притчовий характер. У них зображується людина й суспільство взагалі, незалежно від нації, країни, епохи. Їхня атмосфера трагічна й похмура, багатозначна й символічна.

Одна з важливих соціальних проблем, якої торкався Кафка – бюрократизм (сам письменник був чиновником і відчув сутність питання зсередини), з нею пов'язані такі романи письменника, як «Процес» і «Замок». Суд в «Процесі» – це і якась вища справедливість, той індивідуальний закон, який кожний створює для себе, і зовнішній ворожий мир, у якім угадуються риси сучасного Кафці суспільства. Процес, розпочатий над головним героєм роману Йозефом К., допоміг йому вперше усвідомити себе як особистість, глянути на себе зсередини, до арешту він був для самого себе тільки чиновником, а після – він став «людиною» – істотою, відкинутою назад до своєї особистості, залишеним з нею наодинці. Тепер, перед обличчям смерті, він вільний.

3. Бертольт Брехт (1898-1856) – творець «інтелектуальної драми», в основі якої лежить розвиток авторської думки, а не саморозвиток характерів і подій. Він розробив особливу теорію театру, визначивши його як «епічний» і протиставивши драматичному («аристотелівському»). На відміну від звичайного театру, зверненого до почуттів глядачів (згадаємо «катарсис»), епічний театр звертався, насамперед, до розуму. Він підкреслює межу між сценою й залом, ставить глядача в положення спостерігача, змушує його вивчати події й оцінювати їх. Поява цього театру пов'язана з епохою – людина сама повинна розв'язати, на яку сторону їй стати – добра або зла. «Епічним» свій театр Брехт назвав із двох причин: 1) у ньому, як і в епічних творах, події сприймаються з певної дистанції, і при цьому є коментатор, що направляє увагу глядача; 2) саме зображення подій по багатомірності й масштабності близько епічному. Брехт уводить поняття «відчуженість» (воля глядача до активної участі в дії, воля до активного відношення до миру, до зміни його). Найбільш яскраво ефект «відчуження» проявлявся в «зонгах», піснях, що виконуються акторами, під час яких вони відсторонялися від своїх персонажів, коментуючи, що відбувається на сцені.

4. Розпочавши свій творчий шлях як автор соціально-психологічних романів («Будденброки») та новел про місце художника в суспільстві («Тоніо Крегер», «Тристан», «Смерть у Венеції»), Томас Манн (1985-1955) у своїх книгах, написаних після Першої світової війни, розмірковує про шляхи розвитку суспільства, втілює ідею необхідності створення гармонії між індивідуумом та державою, особистістю та суспільством. Він хотів бачити у себе на батьківщині новий вид демократії, яка б спиралася на національні традиції та відображала злиття державності та культури («Чарівна гора», «Лотта у Веймарі»). Романи Т. Манна 20-50-х років – філософські твори, у яких піднімаються глобальні проблеми та широко використовується міф («Йосип та його брати», «Доктор Фаустус», «Обранець»).

Проблема фашизму – одна з основних в творчості Манна останніх десятиріч. Вперше у автора вона виявилася в новелі «Маріо та чарівник» (1930). Окремими штрихами, без прямого засудження, більшою мірою в підтексті письменник демонструє, як фашистський устрій впливає на життя одного італійського містечка. Дух шовінізму та войовничої пихатості, невігластво міщан, їх улесливість перед владою, свавілля дрібних чиновників – все це характеризує звичаї країни, де ствердився фашистський режим. Саме у цій атмосфері можуть розкошувати авантюристи на зразок гіпнотизера Чиполли, який сміється над маленькими людьми, маніпулюючи їх волею, роблячи з них покірливих виконувачів своїх бажань. Так символічно зображується ставлення фашистів до народу.

Питання для самоконтролю

1. Чим проблематика та поетика модернізму відрізняється від реалізму?

2. Хто з психологів та філософів вплинув на розвиток модернізму?

3. З якими течіями зазвичай пов’язують творчість Ф. Кафки?

4. Назвіть основні проблеми, яких торкався у своїх творах Ф. Кафка.

5. Яка проблема є центральною у новелі Т. Манна «Маріо і чарівник»?

6. Розкрийте сутність «епічного театру» Б. Брехта.

 

Література

1. Зарубежная литература ХХ века / Под ред. Л. Г. Андреева. – М.: Высшая школа, 2004. – 559 с.

2. Гуляев Н. А. История немецкой литературы / Н. А. Гуляев. – М.: Высшая школа, 1975. – 526 с.

3. История немецкой литературы: В 5 т. / под общ. ред. Н. И. Балашова. – М.: Наука, 1962-1976. – Т. 5. – 1976.

4. Затонский Д. Франц Кафка и проблемы модернизма / Д. Затонский. – М.: Высшая школа, 1972. – 136 с.

5. Сучков Б. Л. Собрание сочинений: в 3 т. / Б. Л. Сучков. – М.: Художественная литература, 1985. – Т. 2: Литературные портреты. – 1985. – 512 с.

6. Лейтес Н. С. От «Фауста» до наших дней / Н. С. Лейтес. – М.: Просвещение, 1987. – 224 с.

7. Апт С. К. Над страницами Томаса Манна / С. К. Апт. – М.: Советский писатель, 1980. – 392 с.

8. Зингерман Б. И. Очерки истории драмы ХХ века (Чехов, Стриндберг, Ибсен, Метерлинк, Пиранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй) / Б. И. Зингерман. – М.: Наука, 1979. – 392 с.