Лекція 5. Російська література 1920-30-х років

 

1. Боротьба літературних угруповань в 1920-ті роки: Пролеткульт, РАПП (ВАПП), ЛЄФ, «Перевал», «Серапіонові брати», ОБЕРІУ.

2. Тема громадянської війни в літературі 20-30-х років (романи М. Булгакова «Біла гвардія», О. Толстого «Ходження по муках», М. Шолохова «Тихій Дон», цикл оповідань І. Бабеля «Кінармія»).

3. Жанр антиутопії в творчості Андрія Платонова («Котлован», «Чевенгур»). Своєрідність відтворення реалій радянського суспільства

4. Перша хвиля російської еміграції: основні центри, політичні тенденції. Російськомовна творчість Володимира Набокова: теми Росії, дитинства, мистецтва в романі «Захист Лужина». Риси модернізму в романах Набокова 30-х років.

 

1. Революції 1917 року стали переломним моментом у житті країни, у тому числі й літературному. У перше десятилітті після революцій виникла безліч літературних об'єднань, шкіл, груп. Ще за кілька місяців до жовтневого перевороту було засноване об'єднання «Пролеткульт», яке, за словами його лідерів, повинне було стати лабораторією нового мистецтва. У творах пролеткультівців спадщина минулого відкидалася, буржуазне «я» рішуче замінялося пролетарським «ми». Вони щиро намагалися опоетизувати політичну мову.

У надрах «Пролеткульту» зародилася літературне угруповання «Кузня» (пролетарські поети й прозаїки В. Казін, В. Кирилов, А. Новиков-Прибій). Основна тема їх творчості – індустріальна, місце живих людей, людських почуттів зайняли абстрактні поняття, механізовані пейзажі, вони оспівували революцію. З ініціативи «Кузні» виникла незалежна від Пролеткульту Всеросійська асоціація пролетарських письменників (ВАПП) (1921), яка в 1925 році була перейменована в РАПП. Це найбільш масова літературна організація 1920- х років. Головне завдання представники цієї групи бачили в боротьбі за владу в літературі, тому з кожним роком усе наполегливіше ними клеймувалися письменники, не відзначені титулом «пролетарські». Цих письменників зараховували у кращому випадку у «попутники». Вони постійно наголошували на посиленні класової боротьби в літературі. В 1930 році РАПП була скасована.

«Лівий фронт мистецтв» (ЛЕФ) (1922-29) – об'єднання, що виросло з футуризму, у нього ввійшли В. Маяковський, М. Асєєв, В. Каменський, Б. Пастернак, О. Брик, В. Шкловський. Лефівці ставили мистецтво на службу революції. Письменник, за їхнім переконанням, не повінен розповідати про те, що йому близько, дорого й зрозуміло, а виконувати «соціальне замовлення», прозаїки й поети покликані створювати літопис революції, історії фабрик і заводів (це називалося «літературою факту»). Їхнє мистецтво знаходить вираження тільки в публіцистичних жанрах: нарисі, репортажі, статті, доповіді.

«Перевал» був створений при журналі «Червона новь» в 1923 році (організатор – головний редактор видання О.К. Воронський). У різні роки в угруповання входили Артем Веселий, Михайло Пришвін, Іван Катаєв, Андрій Платонов, Михайло Свєтлов, Едуард Багрицький. «Перевальці» виступали проти схематизму й брутальності тих, хто зазіхав на керівну роль у літературі, проти спекуляції на близькості до мас, що у потрібний момент спритно підмінюється близькістю до «верхів». Вони відстоювали право художника на щирість, вимагали поваги до мистецтва. Доля багатьох з них була визначена: загинули в результаті репресій в 1930-ті роки.

Група «Серапіонові брати» виникла в 1921 році на основі студії перекладачів при видавництві «Всесвітня література». У неї ввійшли Михайло Зощенко, Всеволод Іванов, Веніамін Каверін, Костянтин Федін, Лев Лунц, Микола Тихонов. Щиро прагнули осмислити у своїх творах нову дійсність, звідси – пошуки загостреного сюжету, експерименти в області мови й форми, виступали за традиції російської класики. Сама назва взята з Гофмана, який, з його напівфантастичними героями й сюжетами, персоніфікував для письменників творчу волю. Були дійсними ентузіастами в письменницькій творчості. «Мистецтво завжди вільне від життя, і на кольорі його ніколи не відбивався колір прапора над фортецею» – слова Шкловського, що виражають позицію «Серапіонів».

«Обериути» (ОБЕРІУ) – «Об'єднання реального мистецтва», що виникло в 1928 році: Данило Хармс, Олександр Введенский, Микола Заболоцький, Микола Олейников. Головна мета їх творчості – епатаж, тому їх твори нарочито безглузді. Вони шукали в дійсності й мистецтві нової логіки. Це було свого роду реакцією на пересиченість символістськими й акмеїстичними штампами, традиційними формами. Оберіутам здавалося, що після революції, руйнування старого миру, заново повинне початися все – у тому числі і мова, і логіка. Усі колишні цінності й зв'язку між предметами і явищами неправильні, треба будувати нові системи зв'язків і мови.

В 1932 році був створений єдиний Союз радянських письменників без будь-яких угруповань. В 1934 – проведений перший з'їзд радянських письменників, на якому був проголошений новий метод і напрямок літератури – соціалістичний реалізм («правдиве, історично-конкретне зображення дійсності в її революційному розвитку, головне завдання літератури соцреалізму – ідейна переробка й виховання трудящих у дусі соціалізму» (А. Синявський «Що таке соціалістичний реалізм» (1958)). Жанри соцреалізму: соціально-психологічний роман, (М. Островський, О. Толстой, М. Горький, М. Шолохов, повість (О. Фадєєв, О. Серафімович), оповідання (Б. Лавреньов, О. Толстой, І. Бабель), пісня (Д. Бєдний), поема (В. Маяковський), трагедія, комедія, драма (В. Вишневський, В. Маяковський, М. Погодін).

2. Однією з найбільш актуальних тем у літературі 1920-30-х років стала Громадянська війна. Кожен митець намагався дати своє бачення цієї події. Серед найбільш визначних творів варто згадати епопеї О. Толстого «Ходження по муках», М. Шолохова «Тихій Дон», А. Веселого «Росія, вмита кров’ю», романи О. Фадєєва «Розгром», О. Серафімовича «Залізний потік», Б. Пастернака «Доктор Живаго», цикл оповідань І. Бабеля «Кінармія». М. Булгаков у романі «Біла гвардія» розглядає його із загальнолюдської точки зору. Хто б не захоплював владу у місті (7 переворотів), які б ідеї не сповідував, завжди це супроводжувалось великим кровопролиттям. Насильство породжує ще більше насильство. Герої книги не чужаються політики: вони монархісти – їх монархічний ентузіазм Булгаков показує з відверто іронічною посмішкою. Автор торкається вічних цінностей: кохання, дружба, рідний дім, краса. Через увесь твір проходить образ Міста (Києва), у якому відчувається подих вічності. Булгаков ніби запрошує читача поглянути на події та людей, на усе їх буття із вічності. Роман дуже ліричний – в описах природи, побуту і навіть у публіцистичних відступах та батальних епізодах.

3. В літературі ХХ століття виникає новий жанр (у його витоків стає Є. Замятін» з романом «Ми» (1921)) – антиутопія, в центрі якого – зображення тоталітарного суспільства – такого типу соціуму, де у влади стає одна людина, або певна група (партія), головним принципом керування є забуття потреб особистості заради колективу. Повість Андрія Платонова (1899 – 1951) «Котлован» (1930) – гранично стисла розповідь про закладку будівлі в місті і про тижневе перебування героїв в довколишньому селі. Але ця історія вмістила в себе важливі для Платонова філософські, соціальні і моральні проблеми. Ця повість є соціальною притчею, філософським гротеском, жорсткою сатирою на СРСР часів першої «п'ятирічки» (викрита анти людська сутність процесів індустріалізації та колективізації). Сенс будівництва дому для всіх людей, які у ньому будуть щасливо жити, у сприйнятті персонажів твору – в подоланні власного егоїзму. Автор доказує, що тільки ставленням до людського життя може бути виміряний та виправданий соціальний експеримент. «Не убывают ли люди в чувстве своей жизни, когда прибывают постройки? Дом человек построит, а сам расстроится. Кто жить тогда будет?», – задається риторичним питанням один з героїв книги. Символічна смерть дівчинки Насті, яка є уособленням майбутнього, у фіналі твору. Так автор підкреслює безнадійність життя в радянському суспільстві, говорить про його антилюдяну сутність: на смертях неможливо побудувати щастя.

4. Перша хвиля російської літературної еміграції виникла внаслідок революції в жовтні 1917 року та Громадянської війни, у ході якої поступово здобули перемогу більшовики. Центри цієї хвилі еміграції: Париж (І. Бунін, О. Куприн, Б. Зайцев, І. Шмельов, О. Ремізов, М. Алданов, З. Гіпіус, Д. Мережковський, К. Бальмонт, Г. Газданов), Берлін (І. Эренбург, В. Ходасевич, А. Білий, В. Набоков), Прага, Варшава, Рига, Харбін.

У творчості Володимира Набокова (1899-1977) виділяють два періоди: російськомовний (до від'їзду в США в 1940 році: романи «Машенька», «Захист Лужина», «Подвиг», «Запрошення на страту», «Дар») і англомовний (романи «Дійсне життя Себастьяна Найта», «Блідий вогонь», «Пнін», «Лоліта», «Ада»), відповідно модерністський і постмодерністський. Основна тема й персонаж Набокова: обділена долею людина, що вміє та бажає насолоджуватися життям, але позбавлена силою обставин можливості здійснити своє призначення. Перший значний роман Набокова «Захист Лужина» побудований як шахова гра, єдино, що займало Лужина – «складна лукава гра», у якій він немов мимоволі був замішаний. Фантастичний мир шахів заслоняє дійсність у свідомості героя. Пам'ять – один з основних мотивів російськомовної творчості письменника. «Захист Лужина» – не виключення, тут оповідь переплетена зі спогадами дитинства. Лужин немов намагається пригадати щось важливе і тим самим знайти розв'язок до загадки свого існування. Кульмінація роману – партія з Тураті, за якою іде душевна хвороба Лужина. Це історія розгубленості, блукання, моральних страждань обдарованої, але слабкої людини. Одного разу покинутий світ уяви виявляється для нього чужим, таємничим і страшним. І тоді, рятуючи свою волю від влади побуту, від страхаючої влади шахових примар, Лужин робить останній, геніальний, єдино можливий крок захисту: він не знаходить іншого виходу із цього світу, що вбиває все, що є в ньому живого, як самогубство. Життя художника та життя прийому у свідомості художника – ще одна тема творчості Набокова-Сіріна.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні літературні угруповання в російській літературі 1920-х років.

2. Які принципи передбачає «соціалістичний реалізм»?

3. Як реалізується тема громадянської війни в романі М. Булгакова «Біла гвардія»?

4. Розкрийте зміст поняття «антиутопія».

5. У чому полягає своєрідність жанру антиутопії у творчості А. Платонова?

5. Що стало причиною першої хвилі російської літературної еміграції? Назвіть її представників.

6. Які проблеми є основними у творчості В. Набокова?

Література

1. Русская литература ХХ века. Очерки. Портреты. Эссе: В. 2 ч. – М.: Просвещение, 1991.

2. История русской литературы ХХ века (20-50-е годы): Литературный процесс [Учебное пособие]. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2006. – 776 с.

3. Терц А. Что такое социалистический реализм? / А. Терц // Цена метафоры, или Преступление и наказание Синявского и Даниэля. – М.: СП «Юнона», 1990. – С. 425-459.

4. Чалмаев В. «Нечаянное» и вечное совершенство Андрея Платонова / В. Чалмаев // Платонов А. Государственный житель. – М., 1990. – С. 5-35.

5. Ерофеев В. Русский метароман В. Набокова, или в поисках потерянного рая / В. Ерофеев // Вопросы литературы. – 1988. – № 10.

6. Урнов Д. М. Пристрастия и принципы / Д. М. Урнов. – М.: Сов. писатель, 1991. – 432 с.

7. Агеносов В. В. Литература русского зарубежья (1918-1996) / В. В. Агеносов. – М.: Терра, 1998. – 543 с.

8. Буслакова Т. П. Литература русского зарубежья / Т. П. Буслакова. – М.: Высшая школа, 2009. – 365 с.