Гаргантюа вивчає астрономію, спостерігаючи зоряне небо

Опівночі, перед тим, як іти спати, вони простували на найбільш відкрите місце в домі, щоб спостерігати небо, звертали увагу на комети, якщо вони були, на фігури, вид, місце, протистояння та сполучення зірок. Далі за прикладом піфагорійців він стисло повторював із своїм учителем усе те, що читав, бачив, дізнався, зробив та почув протягом дня. Після цього закликали в молитві ім'я Бога-Творця, зміцнювали свою віру в Нього та славили Його безмежну добрість; складаючи. Йому подяку за минуле, вони доручали себе Його Божественній милості та добрості. Виконавши все це, вони йшли спати.

Гаргантюа вивчає діяльність людей: ремесла, мистецтва, торгівлю тощо

Інколи вони виходили дивитись, як топили метали чи виливали зброю, відвідували також золотарів, ювелірів, різьбярів по каменю, алхіміків, монетників; крім того, відвідували ткацькі майстерні, майстерні для вироблення оксамиту й килимів, годинникарів, дзеркальників, друкарів, органних майстрів, фарбувальників; скрізь, куди вони входили, вони давали на чай, унаслідок чого і могли розглядати та вивчати промисловість і винаходи по ремеслах. Вони бували на публічних лекціях, на шкільних святах, при репетиціях, декламаціях, при виголошенні адвокатами-митцями оборонних промов, на проповідях євангельських проповідників. Гаргантюа ходив також по залах та місцях, призначених для фехтування, де бився з великими майстрами на всякій зброї і наочно доводив їм, що він орудує зброєю так само добре, як і вони, якщо ще не краще. Вони йшли в мушкатільні комори, насінньові крамниці, в аптеки, уважно розглядали там коріння, листя, плоди й насіння іноземних рослин, смолу, мазі, а разом з тим і те, як це все виробляють. Він відвідував також скоморохів, штукарів та ярмаркових крикунів і дивився на їхні блюзнірства, витівки, рухи тіла та слухав їхнє розумне базікання.

Прогулянка на лоні природи

Так виховувався Гаргантюа. Він день у день робив успіхи і здобував для себе користь з цього виховання, бо цілком зрозуміло, що молода людина в його віці та з його здібностями, при безперервних заняттях, повинна робити успіхи; ці заняття, що спершу здавались важкими, згодом стали такі приємні, легкі й принадні, що здавалися скоріше дозвіллям короля, ніж вихованням учня. Але все-таки для того, щоб робити перерву у важких розумових заняттях, Понократ кожного місяця вибирав погожий день; тоді вони з раннього ранку виходили за місто і прямували до Жантільї або Булона, в Монружа, на Шарантонський міст, до Ванв або Сен-Клу. Там вони цілий день проводили в різних веселощах, у забавах, звеселялися, гралися, співали, качалися на траві, виймали пташок із гнізд, ловили перепелів, жаб та раків.

Лист Гаргантюа своєму синові, Пантагрюелю

Про дітей та їх обов'язок перед батьками

Ви вже помітили, що Пантагрюель вчився старанно і з великою користю для себе. Розум його нагадував вмістилище з подвійним дном, обсяг його пам'яті дорівнював дванадцятьом бочкам оливкової олії. Одного разу він одержав такого листа від батька:

Дорогий мій сину!

З поміж дарунків, милостей та переваг, якими всемогутній Господь-Творець обдарував і прикрасив природу людини споконвіку, здається особливо надзвичайним мені те, завдяки чому смертна природа людини набуває дечого від безсмертя і в минущому житті земному увічнює ім'я та сім'я своє. Це досягається через нащадків, народжуваних нами в законному шлюбі. Тому не без ґрунтовної причини складаю я хвалу Богові, моєму охоронцеві, за те, що він дав мені змогу побачити кволість і старість мою розквітаючою в твоїй юності, бо, коли з бажання Його, який розміряв все і управляє всім, душа моя покине свою людську оселю, — я не зовсім помру, а лише перейду з одного місця в інше, оскільки в тобі й через тебе я залишусь у видимому моєму образі в цьому світі живих, перебуваючи в товаристві чесних і добрих друзів, як я до того звик.

Стара і нова освіта

Але, незважаючи на те, що доброї пам'яті мій покійний батько, король Грангузьє, всіх старань і всього свого вміння доклав до того, щоб я цілком удосконалився в науках і щоб праця та старання мої не тільки відповідали, але навіть і перевищували його бажання, — незважаючи на це, як ти прекрасно розумієш, той час, коли я виховувався, був сприятливий для наук менш, ніж тепер, і в мене не було стільки наставників, як у тебе. Той час був ще темний, ще великий був злощасний вплив варварів, готів, які зруйнували всю добру письменність. Але з добрості Божої на моєму віці світло та гідність були повернуті науками, і сталася така зміна, що тепер я ледве чи прийнятий був би навіть до першого класу нижчої школи — я, який у моєму літньому віці вважався (і не без підстави) за найбільш учену людину свого сторіччя. Кажу це не з порожніх вихвалянь, хоч у листі до тебе я міг би і хвалитися цілком безкарно, бо це дозволяється і схвалюється такими авторитетами, як Марк Гуллій (у його книзі «Про старість») та Плутарх (у його творі під назвою: «Про похвальбу, що не викликає заздрості»), але виключно для того, щоб висловити тобі всю мою ніжність. Тепер усі науки відновлені, а також мови: грецька, без знання якої сором називати себе вченим, єврейська, халдейська, латинська. Тепер у вжитку друкування таке гарне і правильне, що винайдене в мій час завдяки божественному натхненню, як і навпаки, через намову диявольську винайдено гармати, — світ нині повний учених людей, найосвіченіших викладачів, найбільших книгосховищ, отже, на мою думку, ніколи — ні за часів Платона, ні Ціцерона, ні Папіньяна — не було таких вигод для навчання, як бачимо тепер. Віднині людина не знайде собі місця в суспільстві, якщо спочатку не очиститься коло жертовника богині Мінерви. Я бачу, що теперішні розбишаки, кати, авантюристи й конюхи більш освічені, ніж доктори та проповідники мого часу. Та що казати! Жінки й дівчата тепер прагнуть науки, цієї манни небесної. Навіть я, в моєму віці, змушений вчитися грецької мови, до якої я з презирством не ставився, як Катон, але не мав дозвілля засвоїти собі в юнацькому віці. І от я залюбки насолоджуюсь читанням «Нравів» Плутарха, прекрасних діалогів Платона, описів Павзанія та древностей Атенея, чекаючи години, коли Бог-Творць забажає покликати мене до Себе й наказати покинути землю. Тому, сину мій, умовляю тебе використовувати юні роки свої для вправляння в науках та чесноті.

Програма нової освіти

Ти живеш у Парижі, з тобою наставник твій Епістемон: один — практичною і живою наукою, а другий похвальними прикладами можуть навчити тебе. Я прагну і хочу, щоб ти досконало вивчив мови: по-перше, грецьку, на що вказує Квінтіліан; по-друге, латинську і потім єврейську заради Святого Письма, а також халдейську й арабську. В грецькій наслідуй стиль Платона, в латинській — Ціцерона. Ти повинен зберігати в своїй пам'яті всі історичні події, в чому тобі допоможе космографія різних авторів. До вільних мистецтв, як-от геометрії, арифметики й музики, я вклав у тебе певну схильність, коли ти ще був зовсім маленький — років п'яти-шести, — продовжуй їх вивчати; знай усі закони астрономії; астрологію та чорнокнижжя покинь, як науки пусті й брехливі. Вивчи напам'ять прекрасні тексти цивільного права, ти мені їх викладеш з роз'ясненнями. Щодо пізнання явищ природи, я хотів би, щоб ти віддався йому з допитливістю, щоб не було ні моря, ні річки, ні джерела, чиїх риб ти б не знав; і всіх птахів у повітрі, всі дерева, кущі та кущики лісів, усі трави на землі, всі метали в надрах її, всі дорогоцінності Сходу та Півдня — все це вивчи; нехай ніщо не буде тобі невідоме. Пильно перечитай книжки грецьких, арабських та латинських лікарів, не стався з презирством ні до талмудистів, ні до кабалістів; за допомогою анатомії набудь досконалого пізнання іншого світу, якою є людина. Кілька годин на день віддавай на читання Святого Письма. Спочатку грецькою мовою прочитай «Новий Завіт» та «Послання апостолів», а тоді єврейською — «Старий Завіт». Одне слово, як бачиш,— безодня премудрості! Бо, коли ти станеш дорослим чоловіком, тобі треба буде вийти зі спокійного перебігу занять і вчитися їздити верхи, орудувати зброєю для оборони мого дому та для допомоги нашим друзям у разі нападу на них яких-небудь лиходіїв. І я бажаю, щоб ти незабаром випробував себе, наскільки ти досяг успіхів, для чогоКоваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія. — Київ, 2006. 7 найкращий спосіб — публічні диспути з усіма, а також відвідування літераторів та вчених, яких у Парижі більше, ніж будь-де. Але оскільки, згідно з премудрістю Соломоновою, мудрості нема ходу в лиху душу і знання без сумління лише руйнує душу, — тобі належить, сину мій, слухатися, любити й боятися Бога, служачи Йому всією думкою, надією та вірою твоєю, і приєднуватися до Нього ділами милосердя, так щоб гріх ніколи не відвернув Його від тебе. Спокуси світу цього нехай не мають над тобою влади, нехай уникає серце твоє суєти, бо життя наше минає, а Слово Боже — вічне. Будь послужливий до всіх ближніх твоїх і люби їх, як самого себе. Поважай наставників, уникай товариства таких, на яких тобі б не хотілося бути схожим, щоб залишатися гідним великих та багатих Божих милостей. Коли ж ти побачиш, що набув усіх знань, які могли тобі дати у тій країні, повертайся до мене, щоб перед смертю я міг побачити й благословити тебе. Амінь. Утопія, сімнадцятий день місяця березня.

Твій батько Гаргантюа».

8. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Й.Г.Песталоцці "Лінгард і Гертруда".

Йоганн Генріх Песталоцці (1746—1827) — видатний швейцарський педагог-гуманіст, теоретик народної школи. Вся його праця була спрямована на пошук шляхів поліпшення життя народу. Великі надії він покладав на правильно організоване виховання і навчання дітей, на єдність розумового, морального і фізичного виховання в поєднанні з підготовкою до праці та участі в ній. Свою педагогічну теорію педагог виводив із основної мети виховання, яку він вбачав у розвитку всіх природних здібностей дитини з врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей. При цьому виховання повинно формувати із дитини не просто гармонійно розвиненого індивідуума, а трудівника — члена людського суспільства. Песталоцці обґрунтував теорію елементарної освіти, згідно якої діти в процесі навчання і виховання повинні засвоювати основні елементи знання, моралі, прийомів праці. Вчений намагався поставити і розв'язати одну із найважливіших дидактичних проблем — проблему відбору змісту освіти, яка повинна поступово ускладнюватися відповідно до індивідуальних та вікових особливостей дітей. Розробляючи проблеми дидактики, Песталоцці велику увагу приділяв принципу наочності навчання, намагаючись пов'язати чуттєве сприйняття з розвитком мислення. Важливим завданням навчання вчений вважав розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей, вміння логічно і послідовно викладати свої думки, формулювати поняття. Спираючись на свої ідеї розвиваючого навчання і елементарної освіти, Песталоцці поклав початок наукової розробки методики початкового навчання рідній мові, арифметиці, геометрії, географії. Педагогічні погляди Песталоцці викладені у працях «Лебедина пісня,» «Як Гертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда»

9. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Я.А.Коменського "Закони добре організованої школи".

Ян Амос Коменський (1592—1670) належить до видатних людей минулого, імена яких із вдячністю і глибокою пошаною зберігає в пам'яті все прогресивне людство. Мислитель і засновник нової прогресивної педагогічної системи Я. А. Коменський є славою і гордістю не тільки чеського народу, але й великої сім'ї слов'янських народів і всього людства. Він жив у епоху бурхливих історичних подій, коли визрівав новий клас — буржуазія, займав виразно демократичну позицію в складних умовах класової боротьби того часу, відстоював прогресивні ідеї і все своє життя боровся проти соціального і духовного рабства. Коменський високо підніс традиції гуманістичного руху, невичерпного оптимізму і великої любові до людини: "Людина є не що інше, — писав він, — як гармонія як щодо тіла, так і щодо душі". У своїх творах Я. А. Коменський надзвичайно виразно окреслив прогресивні для свого часу вимоги в галузі освіти и виховання, зобразив ідею народоправства та рівності.

Питанням морального виховання присвячено твір "Закони добре організованої школи". У поглядах Я. А. Коменського на моральне виховання відчувається вилив християнської етики, він часто звертається до "святого письма", цитує й переказує "святих отців" церкви. Моральні якості найвиразніше викладено в його творі "Материнська школа": помірність у їжі й питві, охайність, повага до старших, шанобливість, правдивість, справедливість, благодійність, звичка до праці, стриманість, терплячість, делікатність, готовність служити старшим, витонченість манер, гідність, витриманість, скромність — це кодекс гуманіста й поборника загальнолюдського братства і мирної праці. Дисципліну Коменський розцінює як метод, за допомогою якого тільки й можна досягти результатів у вихованні дітей. "Школа без дисципліни є млин без води", — писав Я. А. Коменський, у той же час виступаючи проти жорсткої дисципліни схоластичної школи. Він припускав тілесні покарання не за неуспішність у навчанні, а за погану поведінку учня, за аморальні вчинки, зарозумілість, за вперту непокору, за навмисну злісність, за недоброзичливість і лінощі — і цим він поступився середньовічній школі.

 

Важливу роль Я. А. Коменський відводить учителеві, дуже високо оцінює його працю: "... вони поставлені на високо почесному місці...,їм доручено прекрасну посаду, вищої від якої нічого не може бути під сонцем". Він ставить перед учителем такі вимоги: учителі повинні відзначатися своєю моральністю, захоплювати учнів позитивним прикладом, бути. привітними і ласкавими, не відштовхувати дітей від себе своїм суворим поводженням, ставитися до учнів із любов'ю.

 

Роль учителя Я. А. Коменський підносить до рівня високих патріотичних завдань визволення своєї батьківщини і сприяння розквіту чеського народу. "Чи може бути для вас, — звертається Я. А. Коменський до вчителів, — що-не-будь приємніше, ніж те, щоб бачити найрясніші плоди вашої праці?

 

Хай запаляться ваші серця, невідступно спонукаючи вас, а через вас і інших, турбуватися про це доти, доки вогнем цього світла не загориться і не буде щасливо осяяна вся наша батьківщина".

 

10. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Я.А.Коменського "Велика дидактика".

"Велика дидактика" Коменського — прекрасний твір педагогічної думки як за змістом, так і за структурою, взаємозв'язком її різних частин:

§ у І розділі доводиться, що людина — це дивовижне, прекрасне і найдосконаліше творіння;

§ у II—IV — що мета людини за межами справжнього життя, що сучасне життя є лише покликання до майбутнього, що приготування до нього має три ступені: 1) наукова освіта, 2) доброчесність, або моральність і 3) релігійність, або благочестя;

§ у V—X — що людина від природи має добрі зерна і корені цих трьох прагнень, але, щоб стати хорошою людиною, потрібно отримати виховання; виховувати найкраще всього в юнацькі роки, для цього повинні створюватися школи; у процесі виховання потрібно вивчати все про людину, забезпечити юнацтво мудрістю, різними мистецтвами, доброчиннісгю і благочестям;

§ у XI—ХІХ розділах — сказано, що ще немає шкіл, які б відповідали цим цілям, що форму і зразок порядку в школі потрібно запозичити у природи; дається вказівка, як чинити, щоб вистачало часу на навчання, викладаються правила змістовного, успішного навчання і виховання та поради, як один учитель може навчати відразу і з найменшими витратами сил декількох учнів;

§ у XX—XXV розділах — висвітлюються спеціальні методи навчання наукам, мистецтвам, мовам, моральності, благочестю; викладається ставлення Коменського до язичницьких книг;

§ у XXVI—XXXII розділах — ідеться про те, якою повинна бути шкільна дисципліна, пропонується поділ шкіл на. чотири ступені, відповідно до віку дітей; дається нарис "Материнської школи", нарис школи рідної мови, латинської школи, написано про академії і подорожі, про досконалу організацію школи.

В останньому, XXXIII розділі йдеться про умови, необхідні для здійснення нового підходу до організації навчання і виховання молоді. "Велика дидактика" має три вступні самостійні розділи: перший — звернення до всіх, хто стоїть на чолі шкіл, церков, закладів, до правителів, батьків, опікунів; другий — привіт читачам; третій — про користь дидактики. Свою педагогіку Я. А. Коменський ставить на службу суспільним завданням: "Якщо ми хочемо, щоб були добре обладнані і процвітали церкви, держави і господарі, перш за все давайте впорядкуємо школи, дамо їм розквітнути, щоб вони стали справжніми і живими майстернями людей і розсадниками для церков, держав, господарств". Керівною основою своєї дидактики він вважав відкриття такого методу, при якому вчителі менше б вчили, а учні більше б вчилися, щоб у школах було більше порядку і менше одурманювання, даремної праці, а більше дозвілля, радості, хороших успіхів. Тоді і в державі було б менше темряви, розгубленості, розладу, а більше світла, порядку, миру і спокою.

11. Проаналізувати головні педагогічні погляди в праці Д. Локка "Думки про виховання".

Джон Локк (1632—1704) — видатний англійський філософ, педагог. Він жив у ту історичну епоху, коли боротьба між молодою буржуазією і старим дворянством завершилась в Англії класовим компромісом — встановленням конституційної монархії, прихильником якої був Дж. Локк. Борючись проти станових привілеїв, відкидаючи вчення про вроджені ідеї і особливі права дворянства на владу, Дж. Локк обґрунтував «договірну» теорію походження держави й теорію «природного права».

Дж. Локк був захисником сенсуалістичної теорії пізнання, згідно з якою джерелом усіх ідей є чуттєвий досвід. Він високо оцінював роль виховання, яке, на його думку, повинно підготувати людину до життя. Головна мета виховної діяльності — це виховання «джентльмена», «ділової людини» з творчим характером і сильною волею, високоморальної, енциклопедично освіченої.

Значну увагу Дж. Локк приділяв фізичному розвитку дітей, турбувався про зміцнення їх здоров'я. Так як Дж. Локк мав на увазі виховання «джентльмена», він великого значення надавав формуванню світських манер, навичок ввічливої поведінки, вміння стримувати нерозумні бажання, виробленню твердої волі. Виховання повинно привчити людину управляти собою. Він віддавав перевагу індивідуальному вихованню і навчанню над шкільним. Навчання, на думку Локка, повинно враховувати майбутню практичну діяльність вихованця. Він виступав проти традиційної класичної освіти, захищаючи реальну. Навчання повинно спиратися на інтерес і допитливість дітей, що сприяє розвитку в них самостійного мислення.

Великого значення Дж. Локк надавав заняттям ремеслами, які, з одного боку, зміцнюють здоров'я, дають відпочинок від утоми розумовою працею, а з другого — знання ремесел завжди знадобиться діловій людині. Нижче наводяться окремі уривки із педагогічної праці Локка «Думки про виховання» (1693).

ДУМКИ ПРО ВИХОВАННЯ

Фізичне виховання

(1) Здоровий дух у здоровому тілі — ось короткий, але повний опис щасливого стану на цьому світі.

(2) Нам слід дбати, головне, про внутрішнє, але і тлінну оболонку не можна нехтувати. Я почну тому з оболонки і займуся спочатку здоров'ям тіла. Перше, про що слід подбати, — це щоб діти не одягались і не куталися занадто тепло ні взимку, ні влітку. Наші тіла можуть переносити все, до чого вони привчилися з самого початку...

(7) Щодня обмивати дитині ноги холодною водою і шити їй взуття таке тонке, щоб воно могло промокати і пропускати воду, коли їй трапиться ступити в неї.

(8) Плавання: не дозволяли дитині входити у воду, коли вона розгарячіла від вправи, що схвилювала її кров або пульс.

(9) Довше залишатися на свіжому повітрі і якнайменше — біля вогню, навіть узимку. Звички треба набувати рано і поступово. Таким способом тіло можна привчити майже до всього.

(10) Найкращим і найнадійнішим контролем будуть ті гарні принципи, які ви утвердили в нього, і ті звички, які ви йому прищепили- гра на свіжому повітрі, не пити холодну воду, не сідати на землю тощо

(11)... Дамо природі змогу формувати тіло так, як вона вважає за краще.

(12) Вузькі груди, коротке й смердюче дихання, кволі легені та викривлення — природний і майже постійний наслідок твердого корсета і тісного одягу. Цей спосіб формування тонких талій та гарних форм насправді спричиняється тільки до більшого спотворювання їх...

(13) Щодо їжі, то вона має бути дуже проста і невишукана; і я взяв би на себе сміливість порадити не давати дитині м'яса, поки вона ходить у платтячку або принаймні до дво- трирічного віку...

(14) На сніданок і вечерю дуже корисно давати дітям молоко, молочний суп, кашу на воді, вівсяну кашу і подібні до того страви, вживані у нас в Англії; треба тільки подбати про те, щоб вони були прості, без домішок і з дуже невеликою кількістю цукру, а ще краще зовсім без нього; особливо ж треба уникати прянощів та інших приправ, які гарячать кров

(21)3 усього, що пестить та розніжує, нічого не повинно дозволятися дітям з такою поблажливістю, як сон. Тільки щодо цього їм треба дати цілковиту волю: ніщо так не сприяє росту і здоров'ю дітей, як сон. (22) Постіль їх мас бути тверда, і матрацові треба віддавати перевагу перед периною.

Виховання характеру

(33) Велике начало й основа всякої чесноти та гідності полягають у тому, щоб людина була здатна відмовитися від своїх бажань, діяти всупереч власним нахилам і йти виключно за тим, що розум указує як краще, хоча б потяг вабив у інший бік.

(34) Батьки не досить дбають за дітей у належний час, душу не роблять слухняною дисципліні і покірною розумові на самому початку, коли вона найніжніша, найпіддатливіша. Не «залюблювати дітей!»

(35)... Батьки, заохочуючи примхи дітей і пестячи їх, поки вони ще малі, псують їхні природні нахили, (38) Початок будь-якої чесноти і вищості полягає у здатності відмовлятися від задоволення наших бажань, коли розум не схвалює їх. Цю здатність треба набувати і вдосконалювати практикою, яка стає легкою і природною завдяки ранній навичці. Якщо ніколи не допускати здійснення бажань, висловлюваних ними нетерпляче, то вони не плакатимуть через те, що їм не дають різних речей, як не плачуть через те, що їм не дають місяця.

(40) Хто ставить собі за мету завжди керувати своїми дітьми, той повинен починати це, поки ті ще дуже малі, і стежити за тим, щоб вони повністю підпорядковувались волі своїх батьків.

(47) Звичайний лінивий і короткий спосіб впливу тілесною карою та різкою — це єдине знаряддя управління, яке визнає і розуміє більшість учителів, менш за всі інші придатний у справі виховання... (51) Якщо суворість, доведена до вищої міри, бере гору і зціляє від наявного поганого нахилу, то це часто досягається насадженням гіршої і небезпечнішої недуги — душевної приголомшеності; а в такому випадку замість шибеника ми створюємо малодушну, мляву істоту, яка може дуже подобатися своєю протиприродною поважністю дурним людям, що схвалюють смирних, млявих дітей, бо вони не вчиняють галасу і не завдають їм турботи, але кінець кінцем, мабуть, буде неприємною для своїх друзів і на все життя залишиться некорисною для себе і для інших.

(52) Всяке биття та інші рабські і тілесні кари не придатні для виховання тих, кого ми хочемо зробити розумними, добрими і щирими людьми, і тому мають застосовуватися дуже рідко, тільки з важливих приводів і в крайніх випадках

(81) Міркування разом з дітьми

(82) Ставити перед їхніми очима приклади того, що вони повинні робити і чого повинні уникати

(84)Биття — гірший, а тому останній засіб, який можна застосовувати у вихованні дітей, та й то тільки у випадках крайності, коли всі більш м'які засоби були вже випробувані і не мали успіху; якщо ж цього суворо додержувати, то дуже рідко потрібно буде вдаватися до ударів.

Розумовий розвиток

(118) Допитливість у дітей є не що інше, як потяг до знання, і, отже, її треба заохочувати не тільки як добрий знак, але й як велике знаряддя, одержане ними від природи для усунення неуцтва

(119)До цих серйозних відповідей на їхні запитання і збагачення їх розуму відомостями, які вони бажають дістати, слід приєднати спеціальні способи похвали..

(120)Як не слід зневажливо ставитися до запитань дітей, так треба подбати й про те, щоб вони не дістали брехливих та ухильних відповідей.

(121) Не завадить іноді збуджувати їхню допитливість, показуючи їм рідкісні і нові речі з метою заохотити допитливість і дати нагоду дістати відомості про них

(130) В дітей мають бути іграшки, і до того ж різного роду, але ці іграшки повинні зберігатись у вихователя чи іншої особи, яка видає їх дітям тільки по одній зараз; і тільки повернувши одну, вони можуть одержати іншу. Це з ранніх літ привчає їх не губити і не псувати речей, які вони мають; навпаки, велика кількість і різноманітність іграшок, які є в їхньому розпорядженні, робить їх легковажними та недбалими і з самого початку привчає до тринькання й марнотратства.

 

12. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Ж.-Ж.Руссо "Еміль, або Про виховання".

Жан-Жак Руссо (1712—1778)— видатний мислитель XVIII століття. Ж.-Ж. Руссо є основоположником теорії природного вільного виховання у відповідності з законами фізичного, розумового і морального розвитку дітей. Педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо викладені в його романі «Еміль, або Про виховання» (1762), в якому просвітитель подав вікову періодизацію розвитку дитини і розкрив завдання, зміст і методи виховання і навчання на кожному періоді.

Педагогічні висловлювання Ж.-Ж. Руссо пронизані ідеями гуманізму і демократизму, любов'ю до дитини, турботою про її всебічний розвиток. Він висунув вимогу активізації методів навчання дітей шляхом опори на їх особистий досвід, відзначав необхідність систематичної трудової підготовки. Трудова підготовка, з одного боку, повинна озброювати дітей корисними практичними вміннями і навичками, а з іншого, — сприяти формуванню позитивних моральних якостей, властивих трудовому народу. Якщо Ж.-Ж. Руссо висловив багато прогресивних ідей щодо виховання хлопчиків, то стосовно виховання дівчаток він дотримувався в основному традиційної точки зору.

Основна функція жінки, на його думку, бути дружиною і матір'ю, їй не потрібно давати широку наукову освіту, проте необхідно турбуватися про її фізичний розвиток, естетичне виховання, формування навичок ведення господарства тощо

Найбільш відомим педагогічним твором цього автора став роман "Еміль, або Про виховання". В ньому відомий мислитель розкрив своє бачення ідеальної педагогічної системи, призначеної для виховання хлопчиків. Цей загальновідомий хрестоматійний твір нині сприймається як наївна літературна спроба, яка навряд чи може претендувати на звання наукової праці. Разом з тим, для

 

XVIII століття твір виявився неординарним, оригінальним, а ідеї узгодження виховання з природними потребами, схильностями й можливостями дитини дійсно були геніальними для того часу. Система мала незрівнянний за масштабом вплив на діяльність гувернерів та організацію родинного виховання дітей. Зупинимось на головних положеннях системи.

 

Ж.-Ж. Руссо твердить, що дитинство повинне бути щасливим, що його не можна розцінювати як підготовку до життя, а слід сприймати як безпосередню частину людського життя. Думка про щасливе дитинство була досить новою для епохи Ж.-Ж. Руссо й залишається актуальною донині.

 

У питаннях збереження здоров’я Ж.-Ж. Руссо погоджується з Дж. Локком і навіть цитує його. В питаннях морального виховання спостерігаються істотні розходження. Ж.-Ж. Руссо критикує рекомендацію Дж. Локка розмірковувати спільно з дітьми. Він навпаки рекомендує: 1) не давати вихованцеві взагалі ніяких словесних уроків, бо він мусить отримувати "уроки" лише з власного досвіду; 2) не карати; 3) не змушувати просити вибачення. Французький мислитель гадає, що позбавлена будь-яких мотивів дитина не зможе зробити нічого такого, що було б злим і заслуговувало б покарання. Він пропонує не забороняти вихованцеві псувати речі, але й не давати нових: нехай користується зламаними і відчує на практиці, як це недобре. В наявності дієвий психологічний механізм, який, проте, слід використовувати дуже обережно і не завжди. Що ж стосується рекомендації взагалі не давати словесних уроків, то пропозиція нереальна і навряд чи корисна.

 

Найбільш нереальними, відірваними від життя є вікові періоди, визначені Ж.-Ж. Руссо для виховання у дитини тих чи інших якостей: до 12 років письменник радить "загальмувати" інтелектуальний і моральний розвиток дитини, формуючи її виключно фізично; як найсприятливіший для засвоєння моральних категорій і норм вважає період з 15 до 22 років та ін.

Ж.-Ж. Руссо визнає за бажане викликати у дитини повагу до простого, справжнього і нелюбов до світського, вишуканого.

Книга Ж.-Ж. Руссо містить багато нових для XVIII століття й цінних для нас міркувань. Важливим елементом виховання письменник вважає оволодіння дитиною якимось ремеслом. Переборювання труднощів, що з’являються при навчанні, допоможе сформувати у дитини шанобливе ставлення до праці (своєї та оточуючих), до людей праці, сприятиме вихованню сили волі.

Автор книги аналізує проблему статевого виховання. Він радить пояснити вихованцеві поняття статевих стосунків до досягнення ним десятилітнього віку (коли інформація сприйматиметься природно, як про існування в людини руки, ока і т. п.) або після 16 (коли вихованець вже достатньо підготовлений інтелектуально для усвідомлення поняття "кохання"). З метою відволікти увагу підлітка від посиленого інтересу до протилежної статі, Ж.-Ж. Руссо пропонує зацікавити його полюванням. Доцільність пояснення маленьким дітям про народження людини заперечень не викликає. До 16 ж років чекати з поясненням не слід, тому що вихованець отримає інформацію з інших джерел, а якість та достовірність цієї інформації може бути сумнівною. Що ж стосується полювання, то така жорстока розвага заслуговує осуду.

13. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці А.Дістервега "Керівництво до освіти німецьких вчителів".

У своєму «Керівництві для освіти німецьких вчителів» Дістервег сформулював цілу систему дидактичних принципів та правил, які відображують в цілому його погляди на розумову освіту школярів.

Головним завданням навчання, за Дістервегом, є розвиток розумових сил i здібностей дітей. Але, надаючи перевагу формальній освіті над матеріальною, він не відкидав другої, а тісно їх пов’язував. На його думку, розрив формальних і матеріальних цілей навчання веде до втрати змісту останнього. Роль розвиваючого навчання тим більша, чим молодша дитина, причому початкова перевага формальної освіти над матеріальною з віком учнів поступово втрачається.

Дістервег запропонував і обґрунтував розвиваючий (елементарний) метод навчання, який орієнтований на активність і самостійність учнів. При такому методі вчитель веде заняття у діалогічній формі, коли запитання задаються як з боку самого вчителя, так i з боку учнів. Цей метод вчить дитину вільно мислити. «Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити».

Серед дидактичних методів, як стверджує Дістервег, добрі ті, які спонукають учнів до самодіяльності. Але, переоцінюючи роль бесіди при навчанні, він недооцінює при цьому роль розповіді.

Великого значення у навчанні Дістервег надавав наочності, що виражено у сформульованих ним правилах йти у навчанні від чуттєвого сприймання до понять, вiд одиничного до загального, вiд конкретного до абстрактного. Принцип наочності тісно пов’язаний у нього з послідовністю і неперервністю навчання. Ця вимога відображена у правилах іти у навчанні від близького до далекого, вiд простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого.

Щоб знання учнів були ґрунтовними, Дістервег радить частіше звертатися до вже вивченого і його повторення. Значну увагу він також приділяє свідомому навчанню. Показником такого навчання є здатність учнів ясно i чітко викладати суть справи. Тому Дістервег ставить високі вимоги до мови школярів: «Примушуй учня більше говорити, ніж слухати».

Успішне навчання, на думку Дістервега, завжди носить виховуючий характер. Воно не тільки розвиває розумові сили дитини, але й формує всю її особистість: її волю, почуття, поведінку.

Методика Дiстервега також передбачає здійснення навчання захоплюючим, цікавим. Для цього в учнів потрібно пробуджувати інтерес до нього. Все це можна досягти через: 1) різноманітність, 2) енергійність, 3) особистість вчителя.

У справі навчання і виховання керівну і вирішальну роль відводить учителю. Дістервег популяризував вчительську професію і поставив ряд вимог до особи вчителя:

– досконало знати свій предмет, любити свою професію i дітей;

– бути рішучим, енергійним, мати тверду волю i характер, весь час вести дiтей вперед, не відступаючи від своїх принципів;

– мати громадянську мужність і свої власні переконання;

– ніколи не зупинятись – весь час працювати над власною освітою;

– бути носієм високих моральних якостей і завжди бути прикладом для своїх вихованців: «Покажи мені своїх учнів, i я побачу тебе».

14. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в творі Володимира Мономаха «Повчання дітям».

Майже єдиним джерелом історії Київської Русі, що дійшло до нас є “Повість временних літ”. Цей найдавніший літопис зберігся в кількох списках і редакціях. Найвідомішими є Лаврентіївський та Іпатіївські списки “Повісті”. В Лаврентіївському списку під 1096 вміщеному досить незвичайну літературну пам’ятку Київської Русі - так зване “Поучення дітям” Володимира Мономаха.

“Повчання” завжди привертало увагу дослідників. У контексті “Історії української літератури” та “Історії України” твір розглядають як незвичайну пам’ятку, адже вперше ми знаємо ім’я автора – Володимир Мономах – київський князь протягом 1113-1125 років. “Поучення” органічно поєднує дидактичні та автобіографічні елементи, адже на прикладі власного життя Володимир дає поради своїм дітям.

Реферат складається з трьох розділів. Перший розділ розповідає про автора – Володимира Мономаха, план “Повчання” та причину появи твору. Другий розділ присвячений аналізу змісту “Повчання”. У третьому розділі розглядаються літературні джерела, які міг використати автор при написанні твору.

Володимир Мономах був останнім князем, що зумів об’єднати навколо Києва майже три четвертих усіх руських земель і припинив, на деякий час феодальний розпад Русі. У 1113 році він став Великим князем київським. Володимир Мономах уславився як оборонець Русі від половецьких нападів. Великим авторитетом він користувався не тільки у Візантії (його мати – дочка імператора Костянтина), але і у Західній Європі (Мономах одружився з Гітою – дочкою останнього англо-саксоньського короля Гарольда, яка втекла з сім’єю з Англії після навали норманів), зумів піднести вагу Київської Русі на міжнародній арені.

В “Повчанні” Володимир показав себе не тільки як видатний державний діяч, а й як талановитий письменник. У невеликому за обсягом творі він зміг розповісти про найважливіші моменти власного життя і своєї доби.

Можливо “Повчання” написане десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 року, але не пізніше 1125 року – дата смерті Мономаха. Володимир пише, що “сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до цих днів, грішного, допровадив”. Це свідчить, що твір написаний у вельми поважному віці, коли людина готується до смерті.

”Повчання” – цілісний твір, воно написане за певним планом. На початку іде коротенький вступ. Перша частина – релігійно-морального характеру - містить уривки текстів св. Письма та релігійних цитат. Друга частина подає світські поради, переважно щодо політичної моралі. Тут йдеться спочатку про князівські обов’язки (дома, під час подорожей – військових виправ, об'їзду земель) та обов'язки загальнолюдські. Нарешті, третя частина пояснює попередні поради князя на прикладі власного життя.

У вступі Володимир називає себе автором “сеї грамотиці”, підкреслюючи, що пише її не тільки для своїх дітей: “діти мої чи інший хто, слухавши її, не посмійтеся, а кому вона люба, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і я, труждатися. Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються”.

Далі Мономах говорить про привід до написання: “Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи “Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем”. Володимир відмовився, але таке порушення договору Любецького з'їзду 1097 року, коли князі вирішили “нехай кожен та й утримує вотчину свою”, наскільки схвилювало його, що, він узяв у руки Псалтир, трохи заспокоївся, і вирішив написати повчання дітям.

Перша частина насичена виписками з богослужебних книг, якими автор не тільки передає бентежний стан своєї душі, а й прагне уславити Бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими ділами: “покаянієм, сльозами і милостинею”.

Цікаво, що хоч власне поради Володимир розміщує у другій частині, перша релігійна частина також має повчальні моменти. Автор дає уривки з Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже у Біблії – священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом ХХХVІ: “Не наслідуйте лиходіїв, не завидуйте тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею”. Ісайя І, 17, 18: “Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітеся за вдовицю”.

У першій частині вміщені уривки із “Слова про подвижництво” та “Слова про доброчинність” Василія Великого, який повчав юнаків, що “треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє: при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим –покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; до долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як і од усіх честь”. “Научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавлять – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умерти гріх”.

Мономах підкреслює, що потрібно прощати навколишніх, адже “человеколюбець-бог милостив і премилостив…Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить раз, і знову, і до скону живоття нашого”.

І головне, потрібно завжди прославляти Господа молитвою: “Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!.. Тож, хто не восхваляє тебе і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа, - нехай буде проклят!” [Перше послання Павла до корінфян ХVІ, 22].

Поступово релігійна частина переходить у світську, на початку якої Мономах підкреслює, що його робота – “ се мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то хоч половину”.

Світські поради”, які вміщенні у другій частині, витримані у дусі християнської гуманності. Володимир малює образ ідеального князя-правителя, перелічуючи його обов'язки перед підданими, церквою, самим собою.

Мономах дає такі поради дітям:

“Убогих не збувайте, але … по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину”;

“Якщо хто буде достоїн навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської”;

“Річ мовлячи, не клянітеся богом, ні хрестітеся”, але давши клятву потрібно її дотримуватися – інакше можна погубити душу;

Духовенство потрібно поважати;

“Паче всього – гордості не майте в серці і в умі”.

Мономах підкреслює, що великим гріхом є збирання скарбів –а це суперечить епосі – періоду феодальної розробленості, коли люди, не впевнені в майбутньому, намагалися подбати про чорний день.

“Старих шануй, як отця, а молодих – як братів”;

Бережіться брехні, пияцтва, розпусти;

“Жону свою любіте, але не дайте їм, жінкам, над собою власті”.

Про хворих не можна забувати, а померлих потрібно вшановувати.

Володимир далі описує обов’язки князя: не покладатися на підданих, а все перевіряти самому. У поході князь повинен забути про сон, їжу і воду. Не можна давати дозволу війську грабувати мирне населення. Князь – керівник держави – має вшановувати гостя, незважаючи на його статус.

Володимир Мономах підкреслює, що потрібно постійно працювати над собою: “коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь”. Тут Володимир посилається на приклад з життя, розповідаючи, що його батько –князь Всеволод, сидячи дома, вивчив п’ять мов. Головне ж зло для людини – лінощі, бо “що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться”.

Світські повчання закінчує Володимир програмою князівського дня: вставати до схід сонця, найперше йти до церкви, потім радитися (“думати”) з дружиною, судити людей, їхати на лови, в полудень спати і т. д.

Після такої дидактичної частини автор поступово переходить до автобіографічної. Настанови дітям Володимир підкреслює прикладами з життя – саме в цьому важливість твору, адже самі по собі настанови не будуть мати впливу на читачів.

Ця частина – спогади про численні походи, в яких Володимир брав участь. Автор говорить про вісімдесят три великі походи, “а решти не пам’ятаю, менших”. Очевидно, при написанні твору він користувався якимось щоденником, чи літописом – дивує точність, з якою автор пише автобіографію.

Мономах ніколи не чинив “неправедно”, завжди жалів міста і села. Одного разу, коли була боротьба за Чернігів з Олегом Святославичем, Володимир поступився своїми позиціями і віддав місто Олегу. Пожалівши “християнські душі і села, що горіли, і монастирі, я сказав: “Не хвалитися поганим!” І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого – до Переяславля”.

Всі перемоги Володимир приписує Богу, адже лише з його допомогою вони були отримані. В кінці опису майже кожного походу автор пише такі слова: “І Бог нам допоміг”. Дякує Мономах Спасителю також за те, що рятував на ловах, коли “два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив рогами і два лосі – один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув на землю, та Бог мене уцілілим зберіг".

Володимир з юності не пильнував свого життя: “що належало робити слузі – те сам я робив… ніколи не даючи собі супокою”. Ніколи він не покладався на посадників і сам кругом лад наводив. “Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав”.

Таким чином, прикладами з свого життя автор ілюструє поради, подані в середній частині твору.

В кінці “Повчання” Володимир, звертається до дітей і підкреслює, що не себе він хоче вихваляти цими спогадами: “хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був”… Мономах, підсумовуючи, просить читачів робити всілякі добрі діла, “ставлячи Бога зо святим його”.

“Повчання” дуже цікаве ще й тим, що це перший оригінальний твір такого жанру на Русі. Безперечно, що жанр батьківських повчань був поширений у середньовіччі, і Володимир міг, взявши їх за основу, написати схоже. Зокрема, популярними були “Повчання Соломона синові” з “Притч Соломонових”, “Заповіді дванадцяти патріархів”. З Візантії прийшли два повчання синам, вміщені в “Ізборнику Святослава” 1076 року – Ксенофонта і Теодори. У VІІІ ст. були створені англосаксонські “Батьківські повчання”. Про цей твір Володимир міг дізнатися від дружини Гіти. Немає сумнівів, що Мономах використав ці твори. Прямими ж джерелами “Повчання” є “Псалтир”, “Шестоднєв” Василія Великого, “Пролог”, “Тріодь пісна”, “Фізіолог” і інша богослужебна література.Але “Повчання” не є класичним батьківським повчанням, цей твір самостійний. Володимир Мономах викладає від себе, образно і чітко, спираючись на факти руської історії та власного життя. До “Повчання” пізніше приєднали “Лист Володимира Мономаха, написаний 1096 року до чернігівського князя Олега Святославича” та “Молитву”, але ці твори не є продовженням “Повчання”, вони складалися окремо.

Твори Володимира Мономаха дають нам яскравий образ освіченої світської людини старої Русі. Автор відрізняється начитаністю, мовно-літературним умінням, і разом з тим – християнською набожністю. Але по-іншому твір написаний не міг бути, він просякнутий духом тієї епохи, епохи панування релігійної ідеології.

15. Проаналізувати вимоги до організації навчального процесу у Статуті Луцької братської школи (1624).

Інформацію про те, як організовувався навчальний процес знаходимо у Статуті Львівської братської школи, де визначався режим навчальної діяльності учнів, окреслювалося коло їхніх обов'язків, а також учителів, батьків та опікунів.

Учнів, як правило, ділили на три групи: одні вчилися розпізнавати літери, інші — читати і. вчити напам'ять певний навчальний матеріал треті — міркувати, пояснювати прочитане. Читати і писали вчилися слов'янською мовою. Учнів навіть знайомили зі слов'янською нумерацією.

До змісту освіти у школах першого типу, крім читання та письма, входила лічба, малювання, вивчення катехізису, особливе місце займали співи. Навчання-проводили у суботу. Як відомо, церковний хор складався з учнів. У деяких братських школах, наприклад у Київській, практикувався багатоголосий спів у 4, б, 8 голосів.

У школах запроваджувались елементи класно урочної системи навчання, а також різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко практикувалось повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань стежили виділені на кожний тиждень чергові учні. В школі часто бували батьки учнів, які допомагали вчителям доглядати за поведінкою дітей. Віддаючи дітей до школи, батьки підписували з ректором школи договір, в якому зазначалися обов’язки школи і батьків.

При братських школах існували так звані «братства младенческие», основна мета яких-моральне виховання юнацтва. Слід зазначити, що всі учні братської школи входили до таких молодіжних братств.

Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл.

О 9-й ранку розпочиналися заняття влітку, а взимку вчитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Якщо хтось із учнів не заявлявся на урок — учитель посилав когось із вихованців з'ясувати причину. Навчальний день починався з молитви, а потім школярі відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал і видавав учням завдання, щоб вони переписали їх вдома. Іноді урок проходив у формі бесіди чи диспуту. Потім відпочинок. Діти обідали і знову поверталися до школи, виконували і перевіряли домашні завдання один у одного.

Статут передбачав не тільки режим навчальної діяльності учнів, а й регламентував роботу вчителів. Так за поведінкою вихованців стежили спеціально призначені вихователі або старші вихованці школи.

Особливої уваги, на наш погляд,.заслуговують стосунки братської школи і батьків, які були зафіксовані у статуті. Коли, батько приводив сина до школи, то підписував угоду з учителем, де зазначалося, чого школа має навчити учня. Крім того, в угоді визначались і обов'язки батьків чи опікунів — сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалась, у присутності двох свідків, найчастіше це були сусіди. Обов’язком батьків була перевірка домашнього завдання.

До школи приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. А сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. Дидаскал має вчити й любити всіх дітей зарівно, зазначено у Статуті Львівської братської школи, - як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що по вулицях ходять, поживи просять". Становище учня в школі залежало не під матеріального стану батьків, а від його особистого успіху у навчанні та поведінці.

Що стосується змісту освіти носив, гуманітарний характер. Зокрема, вивчали граматику грецької, слов’янської, латинської, польської мов.

Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у Статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.

Серед предметів, які вивчали в школі - курс інтегрованої математики. Наприклад: арифметику вивчали разом з геометрією й астрономією. Були поширені і предмети естетичного циклу: малювання, співи.

16. Проаналізувати головні педагогічні ідеї у праці Г.С.Сковороди "Вдячний Єродій".

Педагогічні погляди мислителя в різній мірі розкриваються у притчі "Благодарный Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірниках творів " Сад божественних пісень ", " Басні Харьковськія ".

 

Зокрема, у названій притчі йдеться про благородного журавля Еродія, який уміло виховує дітей, рятуючи їх від егоїзму, неробства, зазнайства та аморальності. На противагу йому, мавпа намагається виховувати своїх дітей не так, як простий народ, а "по-благородному". Таке виховання здійснюють французькі вчителі. Вони вчать мавп по-французьки говорити, танцювати, співати, грати, володіти світськими манерами з метою потрапити до двору марокканського володаря.

 

У центр уваги педагога Г.С.Сковорода ставив розумовий розвиток людини, який необхідний для пізнання навколишнього світу і самого себе в ньому. До такого висновку мислитель прийшов на основі власного життя, яке було присвячене пошуку сенсу людського буття. Навчання в Києво-Могилянській академії; піші мандрівки по країнах Європи: Угорщині, Італії, Німеччині, Польщі; прослуховування курсів наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах; робота спочатку в Переяславському, пізніше в Харківському колегіумах, в архівах Києво-Печерської лаври, згодом Сергієвської (Підмосков'я); багаторічні мандрівки Лівобережною Україною допомогли йому дійти до низки педагогічно значимих висновків.

 

· Метою людського життя є "досягнення вищих доброчинностей, і в цьому досягненні людина "не повинна ставити собі ніяких меж". Пізнаючи себе та самовдосконалюючись, шляхом "цілковитої перемоги духу та душевного спокою" кожний зможе досягнути щастя.

 

· Праця - основа суспільного життя. У ній людина найповніше само-реалізується, морально самовдосконалюється. Це важливий шлях до добра, оскільки "чим краще добро, тим більшим трудом обкопалося воно як ровом", а "хто труда не перейде, і до добра той не прийде".

 

· Обов'язки батьків: породити дітей, потурбуватися про їхнє здоров'я, навчити вдячності, оскільки останнє - основа морального виховання. Адже "у подяці заховалося всяке благо як вогонь і світло причаїлося в кремені. Вірую і сповідую. Бо хто зможе покласти руки на чуже, якщо раніше не загубить вдячність, котра посилається їй від Бога? З невдячності - смуток, неувага і жадоба, з жадоби - заздрість, а із заздрості -лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва без законів".

 

· Виховувати дитину потрібно на основі принципу "еродності" (природо відповідності), тобто навчати тому, для чого вона народжена, відповідно до її натури, що дозволило б організувати життя "за внутрішнім блаженним духом". Природні здібності дітей неоднакові, але природа, подібно до "багатого водограю", наповнює різні посудини до повної місткості". Таким чином, кожна дитина на основі цієї власної повноти має можливість у майбутньому прийти до своєї "еродної праці".

 

· Важливе значення у вихованні підростаючої людини має також принцип народності, який може обмежуватися навчанням дітей рідною мовою, оскільки народність зумовлена історичними особливостями життя, його укладом, культурою, ментальністю. Зважаючи на це, кожен "повинен узнати свій народ і у народі себе".

 

· Істинність життя - не у складності, а в "простоті". Через це "ми повинні дякувати Богу, що він створив світ так, що все просте - правда, а все складне - неправда".

 

· "У істини проста мова", - любив говорити Григорій Сковорода. І він шукав цю мову у спілкуванні з простим народом у мандрівках, під час проведення просвітницьких уроків серед селянського люду, у бесідах із вихованцями.

17. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці О.В.Духновича "Народна педагогія".

Олександр Духнович у своїй "Народній педагогії" подає цілу низку характерологічних рис і вчинків батьків та наставників, які є хорошим орієнтиром для підростаючого покоління, бо "...юный человік, что видит на старшом, а паче на родителі или наставникі своєм, тому и подражаєт"

Родина, як перший виховний осередок, відіграє особливо велику роль у вихованні. Акцентуючи увагу на загальновідомій істині, що виховання дітей — найперший обов'язок батьків, Духнович зауважує, що фізичне та психічне здоров'я дитини найперше залежить від їх способу життя: "Родителі должны во первіх діти уже здоровыми родити". Застерігає він і від аморальної поведінки, вживання алкоголю і т.д. Допомагати розвиватися фізично, морально та інтелектуально дитині родичів спонукають природні почуття, любов до неї. Родині, як одиниці суспільства, притаманне почуття солідарності, у ній дитина відчуває психологічний захист. Особливо велика роль родини у моральному розвитку дитини; перший етап його — це призвичаювання, яке досягається особистим прикладом та бесідами батьків. Крім того, вдома найбільше часу для спостережень за здібностями, нахилами дітей, що дає можливість скерування розвитку дитини для більшої користі їй та суспільству, адже "нахили і пристрасти мають свій корінь в нахилах врождених, але ці нахили можуть ослаблюватися і розвиватися, в залежності від виховання і впливів".

Школа — це соціальний осередок, що повинен працювати в дусі громадянства і для громадян. Крім інтелектуального розвитку, школа повинна вчити думати в соціальному розрізі: "хотіти думати так, як то общество вимагає".

Переваги школи на відміну від родини — наявність більшого часу для процесу виховання та ширші знання педагога. Найкращі результати педагогічного процесу будуть у випадку тісного взаємозв'язку родини і школи.

О.Духнович, розглядаючи у соціальному аспекті педагогічний процес, рекомендує вчити дітей правдивості, культури спілкування, вміння жити в групі; звертає увагу на такі негативні риси характеру, як конфліктність, заздрість, гордість, хвастощі, схильність до брехні — вони ускладнюють співжиття в соціумі. Він пропонує використовувати як методи виховання недирективні бесіди морального плану та власний приклад. Розглядаючи питання дисципліни як одної із рис "доброчесності", Духнович зазначає, що виховувати її можна, опираючись не на сліпу слухняність, а на усвідомлення своїх обов'язків людиною по відношенню до себе та інших. Духнович розглядає також "духовні вправи" — прототипи сьогоднішніх вправ з розвитку мислення, уваги, уяви, пам'яті, відчуттів, психічних навиків, які є основою інтелектуального та творчого потенціалу людини. В профорієнтаційному плані Олександр Васильович акцентує увагу педагогів на роль індивідуально-психологічних особливостей особистості: "Щасливый весьма человік, который по такому внутренному наклоненію ізбрал себі став жизни, несчасный, который противо природнаго внутреннаго наклоненія предаєтся нікакому ставу, до которого охоты не имел...". Розглядаючи самооцінку дитини, педагог вважає неправильним і заниження, і надмірне завищення її, звертаючи увагу педагогів на дану проблему в різних сферах навчальної та виховної діяльності.

У всіх викладках вченого домінує думка про діяльність як рушійну силу існування особистості, ідея саморегуляції, активної позиції дітей, "самохотності" в будь-якому виді діяльності. При такій умові із дитини виросте особистість із активною громадянською позицією, у якої домінуватиме мотив досягнення успіху: "Кто хочет, все может. Воля человіка всемогуща єсть. Ум и дух человіческий не має перепони...".

О.Духнович вперше на Закарпатті розглядає та впроваджує в практику зачатки самоврядування. Він пропонує серед 5-10 учнів вибирати одного вихованця, який би виконував функції, аналогічні функціям старост класних груп сьогоднішніх загальноосвітніх шкіл.

18. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці К.Д. Ушинського "Рідне слово".

Діти, вважає педагог, мають право на щастя гарного домашнього виховання й навчання, а жінка-мати, пізнавши насолоду навчати і розвивати свого малюка, не повинна поступатися цим нікому без крайньої необхідності. Педагог звертає увагу матері на "педагогічно вроджену здібність", яка притаманна жіночій природі у вихованні малюка. В жінці-матері стверджується вроджене прагнення навчати й розвивати своїх дітей.

З цією метою він написав і видав підручники "Дитячий світ" (1861) та "Рідне слово" (1864), працю "Методичні посібники та матеріали до рідного слова", щоб полегшити для матері та зробити для неї приємною працю початкового навчання.

Популярність підручника, пояснюється вмілим використанням у ньому традицій української народної педагогіки. У "Рідному слові" вміщено прислів`я, баєчки і жарти, народні казки та пісні. Після їхньої появи пішли в архів десятки попередніх букварів із азбукою Золотова на чолі; у школі зазвучала жива мова, залунав бадьорий дитячий сміх.

Книга була перекладена фінською та вірменською мовами. Успіх книг пояснювався тим, що їхню ефективність К. Ушинський перевірив на досвіді навчання власних дітей. Незважаючи на перешкоди, що їх чинило Міністерство народної освіти в розповсюдженні книги "Рідне слово", вона була дуже популярною, перша частина її перевидавалася 150 разів.

У період політичної реакції 70-80-х років XIX ст. ця книга була заборонена царським урядом. Знову її почали видавати тільки на початку XX ст., але Міністерство народної освіти стежило, щоб нею не дуже захоплювались учні і вчителі, всіляко обмежувало її розповсюдження. В наш час у підручниках для початкової школи вміщено ряд оповідань К. Д. Ушинського.

Книга "Рідне слово" К. Д. Ушинського написана для учнів І—III років навчання в початковій школі: для першого класу – письмова і друкована азбука, малюнки, тексти для читання; для другого класу – матеріал для читання, поданий за такими розділами: в школі і дома, свійські тварини, сад і город, на вулиці і на дорозі, пори року (весна, літо, осінь, зима); для третьою класу – практична граматика і хрестоматійні тексти. У книжці "Рідне слово" крім оповідань, віршів, пісень, байок, казок, приказок та загадок, є також маленькі уривки з творів Пушкіна, Тютчева, Крилова, Жуковського, Кольцова, Майкова, Нікітіна, Огарьова, Аксакова, Некрасова та інших письменників. Книжка і добре художньо ілюстрована.

У статті “Рідне слово” К.Д.Ушинський писав, що мова народу – найкращий, ніколи нев’янучий цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина. Висока оцінка ним рідної мови і його боротьба за створення шкіл, у яких би діти навчалися рідною мовою, мала не лише педагогічне, а й політичне значення. Його виступи з цього питання використали представники прогресивних сил Росії для боротьби з русифікаторською політикою царського уряду. К.Д.Ушинський запропонував свій власний погляд на суть виховання і освіти, обгрунтувавши його ідеєю народності.

Основними положеннями його вчення є:

·у кожного народу своя особлива національна система виховання;

·як не має людини без самолюбства, так не має людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини;

·кожний народ має свій ідеал людини, котрий визначається його суспільним життям і розвивається разом з ним;

·дорогоцінною спадковістю для всіх є досвід виховання в інших народів, який на практиці переробляється творчо в дусі даного народу;

·якщо виховання хоче бути дієвим, воно має бути народним;

·непотрібно змішувати науку, котра є загальною для всіх народів, з вихованням;

·необхідний розвиток суспільної думки, суспільної ініціативи в справі виховання.

19. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці К.Д.Ушинського "Людина як предмет виховання" Передмова)

У вирішенні даного питання Ушинський пішов значно далі, ніж будь-хто з європейських педагогів XIX ст.

Причини недостатнього розвитку педагогічної науки в Росії Ушинський вбачав у недостатній увазі суспільства до проблем виховання, у вкрай незадовільному стані народної освіти у країні. Визначаючи предметом педагогіки людину, Ушинський відзначав також недостатній рівень розвитку наук про людину, з яких педагогіка повинна черпати дані для розуміння процесів навчання і виховання. Більшість з цих наук самі перебували у зародковому стані. Ще однією причиною була бідність і беззмістовність педагогічної літератури в Росії.

Ушинський вважав, що педагогіка може стати наукою у повному смислі слова, якщо вона буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину.

Він подолав обмеженість тогочасної педагогіки і обґрунтував її як науку, яка, перш за все, вивчає закони і закономірності педагогічних явищ, а вже на їх основі виводить педагогічні правила. Суть педагогіки як науки Ушинський розрізняє у "широкому смислі" – як синтез фактів наук про людину для пояснення педагогічних явищ; у "вузькому смислі" – як зібрання виховних правил або власне теорію виховання.

Джерелами теорії педагогіки називав весь комплекс "антропологічних наук", куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології. Саме на її основі Ушинський обґрунтував педагогічну науку у своїй фундаментальній праці "Людина як предмет виховання". Педагогічна наука зіставляє факти наук про людину і на їх основі дає прямі вказівки щодо наслідків тих або інших педагогічних прийомів.

Педагогіка без опори на антропологічні науки не може розвиватися і залишиться голою рецептурою. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини. "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна передусім узнати її також у всіх віднош