Якість навчання перевіряється на практиці життя

Вигода, яку дають нам наші заняття, полягає в тому, що ми стаємо від цього кращими і розумнішими. «Розум, — сказав Епіхарм, — бачить і чує; розум звідусіль здобуває вигоду, все впорядковує, скрізь діє, скрізь панує й керує; все інше сліпе, глухе і не має душі». Звичайно, ми робимо учня улесливим та боягузом, не даючи йому волі діяти самостійно. Хто коли-небудь запитував учня про те, що він думав про риторику й граматику, про ту чи іншу думку Ціцерона? Нам вклеюють їх у пам'ять, мов речення оракула, де літери та склади становлять всю суть. Знати напам'ять — ще не означає знати; це просто означає зберігати те, що дано пам'яті на збереження. Тим, що знають як слід, тим керують, незважаючи на вчителя, не звертаючи свого погляду до книги. Яке жалюгідне знання — знання суто книжне! Я думаю, що це останнє є прикрасою, а не фундаментом; йду в цьому випадку за думкою Платона, який каже: «Твердість, чесність, щирість — ось істинна філософія; інші знання і взагалі все, що має іншу мету, є прості прикраси». Я бажав би, щоб Палюель або Помпей, наймайстерніші танцюристи мого часу, вчили нас капріолів, примушуючи нас тільки дивитись, але не рухатися з місця: так само як ті, які хочуть розвинути наш розум, не примушуючи його діяти; чи ті, які без усяких вправ хочуть навчити нас правити конем, володіти списом, грати на лютні чи співати; як і ті, які хочуть навчити нас правильно думати й добре говорити, не вправляючи нас ні в розмові, ні в думках. Тим часом при доброму навчанні все, що ми бачимо, заміняв для нас книгу: пустощі пажа, дурість слуги, розмова за столом — все це новий матеріал для міркування.

Мандрівка як засіб освіти

Прекрасно сприяють цьому взаємини з людьми й відвідування закордонних країн, звичайно, не для того тільки, щоб дізнатись (як робить наша французька знать), скільки кроків у Santa Rotonda, або які розкішні панталони в сеньйори Лівії, або, як інші, наскільки обличчя Нерона на тій чи іншій руїні довше чи ширше, ніж на якій-небудь медалі, — але для того, щоб, головним чином, довідатись про характер та звичаї цих народів, і для того, щоб полірувати й розгладжувати наш мозок або мозок інших. Я б хотів, щоб мандрівки робилися з раннього дитинства, але насамперед (щоб одним ударом двох зайців убити)— до сусідніх народів, мова яких менш схожа на нашу, отже, язик не міг би пристосуватися до її звуків, якщо ви заздалегідь не візьметесь привчати його до цього.

6. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Г.Кершенштейнера "Школа майбутнього - школа роботи".

Георг Кершенштейнер (1854—1932) — німецький педагог, автор теорії громадянського виховання, яке він тісно пов'язував із трудовою підготовкою.

Кершенштейнер вважав, що основне завдання школи — громадянське виховання, тобто виховання людей, переконаних у необхідності беззаперечної слухняності існуючій державі. Корисний громадянин повинен прагнути і вміти служити державі, віддавати їй усе, що він має. Щоб бути спроможним служити державі і давати їй користь, потрібні різні вміння. Школа має озброїти професією і «надати професії морального характеру», тобто досягти того, щоб «корисний громадянин» дивився на свою професію як на засіб служіння державі і в цьому бачив мету свого життя.

Трудова школа може бути двох типів. З одного боку, це середня загальноосвітня школа, що готує молодь до вступу у вищі навчальні заклади і до професійної діяльності, пов'язаної винятково з розумовою працею. «Трудовий» характер цих шкіл проявляється у прищепленні учням елементарних навичок наукової роботи у відповідних галузях знань. Фізична праця в цих школах є непотрібною. З другого боку, це трудова народна школа для широких мас населення, що готувала до практичної діяльності в сфері фізичної праці. Тут основну роль відіграє навчання якомусь виду праці. Заняття нею використовуються для формування у дітей звички до добросовісності, точного і ретельного виконання будь-якої роботи, а також для виховання почуття задоволення і насолоди своєю працею на благо суспільства.

У здійсненні завдань народної освіти через народну школу педагог-реформатор виходив з практичних інтересів дитини, тому й пов’язував процес виховання і освіти із природніми нахилами дитини, її здібностями та інтересами. Німецький педагог-реформатор неодноразово наголошував на необхідності надання великої уваги тому, як вивчено певний навчальний матеріал, тобто вважав важливими шляхи здобування знань, оскільки способи оволодіння знаннями мають велике значення.

7. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Ф.Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель".

Франсуа Рабле (1494—1553) — один із найяскравіших представників французького гуманізму і педагогічної думки епохи Відродження. Одержавши типову середньовічну, схоластичну освіту в монастирських школах, він захопився природничими науками, закінчив медичний факультет. Священик, лікар і професор анатомії, Ф. Рабле одержав широку популярність як автор роману «Гаргантюа та Пантагрюель», в якому подано сатиру на феодальний лад середньовічної Європи, на весь спосіб житія того часу. У своєму романі Ф. Рабле частину сторінок присвятив питанням виховання і освіти. Піддавши гострій сатиричній критиці схоластичну вченість і вчених-схоластів, Ф. Рабле виступив проповідником нового, гуманістичного виховання, захисником реальних, практично корисних занять, активних і наочних методів навчання. Він відстоював гармонійний розвиток дітей, якого можна досягти лише шляхом озброєння їх науковими знаннями і практичними уміннями в єдності з моральним, фізичним і естетичним вихованням. Роман «Гаргантюа та Пантагрюель» дає досить чітке уявлення про виховні ідеали Франсуа Рабле.