Організація праці в «Утопії» та підготовка до неї

Фрагменти про виховання

· «Ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їм не вчитися».

· «Багато многознайків не мають розуму».

· «Повинно намагатися не стільки про багато знань, скільки про всебічний розвиток

розуму».

· «Кращим з точки зору доброчесності буде той, хто спонукає до неї внутрішнім

потягом -і словесним переконанням, ніж той, хто законом і силою. Бо той, кого

утримує від несправедливого [вчинку] закон, здатний таємно грішити, а тому,

хто приводиться до виконання обов'язку силою переконання, не властиво ні таємно, ні

явно здійснювати що-небудь злочинне. Тому-то всякий, хто чинить

правильно з розумінням і з свідомістю, той разом з тим буває мужнім і

прямолінійним».

· «Вчення виробляє прекрасні речі лише на основі праці, погані ж речі

самі собою виробляються без праці. Бо часто людини, у якого від природи

вельми поганий стан душі, це змушує поза його волею бути поганим».

· «Можуть бути юнаки розумні і старі дурні. Бо навчає мислити не на часі, але

раннє виховання і природа».

· «Постійне спілкування з поганими розвиває погані задатки».

· «Розсудливість батька є саме дійсне повчання для дітей».

· «Природа і виховання подібні. А саме виховання перебудовує людину і,

перетворюючи, створює [йому другу] природу».

· «Якби діти не були змушені до праці, то вони не навчилися б ні грамоти, ні

музиці, ні гімнастиці, ні того, що найбільш зміцнює чеснота, - сором. бо

переважно з цих занять зазвичай народжується сором».

· «Виховання є прикраса в щасті і притулок у нещасті»,

· «Постійний праця робиться легше завдяки звичці».

· «Добрими люди стають більше від вправи, чим від природи».

· «Діти скупих [батьків], якщо вони виросли в неуцтві, подібні танцюючим

між мечами [поставленими вгору лезами]. Вони гинуть, якщо при стрибку НЕ

потрапляють в те єдине [місце], де слід поставити ноги. Однак важко

потрапити в те єдине місце, так як залишають [місце тільки для] підошви

ніг. Точно так само і ці діти: якщо вони відхиляться від проходження батьківському наприклад

від [батьківській] дбайливості і ощадливості, то звичайно гинуть».

· «Від нього ми отримуємо добро, від того ж самого ми можемо отримати і зло, а також

засіб уникнути зла. Так, наприклад, глибока вода корисна в багатьох відносинах,

але, з іншого боку, вона шкідлива, оскільки є небезпека потонути в ній. Разом з тим

знайдено засіб [уникнути цієї небезпеки] - навчання плаванню».

· «У людей зло виростає з добра, коли не вміють керувати і належним чином

користуватися добром. Неправильно було б подібні речі відносити до числа зол,

· [Але має] вважати їх благами. Добром можна користуватися, якщо хто захоче, і

для відображення зла».

· «Виховання дітей - ризикована справа, бо в разі успіху остання придбана

ціною великих складнощів і турботи, в разі ж невдачі горе незрівнянно ні з яким

іншим»

2. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Аристотеля «Політика».

Арістотель (384-322 рр. до н.е.) - один із видатних філософів Стародавньої Греції. У 367р. до н. е. у сімнадцятирічному віці став слухачем "Академії" Платона, у якій пробув двадцять років. Арістотель вважав себе учнем Платона, разом з тим був самостійним філософом, що критикував учення вчителя, (йому належить вислів "Платон мені друг, але істина дорожча"). Певний час виховував Александра Македонського, згодом заснував в Афінах власну філософську школу - Лікей. Він вибудовує цілу теорію науки, виділяючи споглядальну та теоретичну, і приділяє значну увагу чуттєвому знанню. Вважав, що розум людини є безсмертним і зрештою зливається із всесвітнім розумом. Стверджував, що справа добропорядної людини - чинити добре і прекрасне в моральному сенсі.

 

Політичне вчення Арістотеля відображене в трактаті "Політика ". Філософ чітко визначає, що „держава є формою співжиття вільних і рівних громадян, особливого роду спілка, що організована для певного добра". Арістотель намагається довести, що в самій природі людини є внутрішня потреба, схильність до особливого суспільного об’єднання, яким і є держава. Так вперше в античній філософії Арістотель визначив людину як "політичну істоту", спосіб буття якої, її сутність окреслені суспільними факторами, політичною діяльністю, і, найголовніше – життям у державі. Стосовно походження держави, то історично розвиток суспільства йде від сім'ї до общини (поселення) а від нього до держави (міста, полісу) Сім'я розглядається як перша форма співжиття людей. Вже на рівні сім'ї Арістотель віднаходить низку специфічних взаємовідносин, що складаються і існують між господарем і рабом, між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми. Всі вони репрезентують відповідні форми влади: панування, шлюбну і домашнього господаря. Перша поширюється на рабів, друга на подружжя, і третя – на дітей. Владу домашнього господаря порівнює з монархічною формою влади у державі, стосунки між дітьми – демократичною, а взаємини між подружжям – аристократичною. Отже, влада у державі – це продовження влади глави сім'ї, тому монархія – найдосконаліша форма правління.

3. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в праці Платона «Держава».

Платон (427-347 рр. до н. е.). Учень Сократа. Займався педагогічною діяльністю в Афінах, де при гiмнасiї Академія заснував філософську школу. Своє філософське вчення і педагогічні погляди виклав у творах “Держава“ i “Закони“.

Висунув i обґрунтував вчення про світ ідей. На його думку, ідеї – це більш досконалі форми буття, де перебуває людська душа до народження. Світ же речей є лише тінню світу ідей. Пізнання – це пригадування душею того, що вона знала у час свого існування поза тілом людини. Тому мета життя мудрої людини повинна полягати, на думку Платона, у розвитку здатності до воскресіння в її душі вроджених ідей (здатності безпосередньо споглядати ідеї).

У своїх творах змалював проект ідеальної держави. Всі вільні громадяни у його державі поділені на три групи: філософи – правителі; воїни – захисники держави; група ремісників i землеробів, працею яких утримувалися дві попередні групи. Для представників двох вищих каст Платон заперечував сім’ю, оскільки вона відволікає їх від державних справ.

Платон першим у світі обґрунтував систему освіти і виховання підростаючого покоління. Використав при цьому кращі, на його думку, моменти афінського i спартанського виховання: з першого взяв ідею гармонійного розвитку та систему шкіл, а з другого – досвід фізичного виховання. Мета виховання за Платоном – формування “i тіла i душі найпрекраснішими“.

Відстоює державне, суспільне виховання дітей. У зв’язку з цим Платон першим в історії прийшов до думки про необхідність запровадження державою дитячих дошкільних закладів.

З 7 до 18 років – державне мусичне і гімнастичне виховання. Діти віком 7-12 років відвідують державні школи, де їх навчають читанню, письму, лічбі, музиці і співів. Для підлітків 12-16 років існують школи-палестри, а для юнаків 16-18 років – гімназії. Молодь 18-20 років проходить військову підготовку в умовах ефебії. Ефебія – перехідна ланка до вищої освіти.

Для найбільш здібних юнаків, яким уготовано бути філософами і правителями, існує вища освіта. Вона має два цикли: перший десятилітній (21-30 років), другий п’ятирічний (31-35 років). Вік 35-60 років для філософів Платоном визначається як підготовка до вступу у світ ідей і участь (до 50 років) в управлінні державою.

Для представників третьої касти (ремісники і хлібороби) виховання здійснюється у процесі практичного життя.

Платон вкрай негативно ставився до фізичної праці. Навчання, на його думку, не повинно носити трудового характеру. Особливо важливу роль у вихованні відводить грі дітей. “Ні одну науку вільна людина не повинна вивчати як раб, тому насильно не викладай дітям науки, а через гру“.

4. Проаналізувати головні педагогічні ідеї в працях Т.Мора "Утопія", Т.Кампанелли "Місто сонця".

Томас Мор (1478—1535) — англійський гуманіст, державний діяч і письменник. У 1529— 1532 рр. був канцлером Англії. Відмовився присягнути королю як «верховному главі» англіканської церкви, за що був звинувачений у державній зраді і страчений. У своїй праці «Утопія» Томас Мор зобразив ідеальний суспільний лад без приватної власності, з громадською організацією виробництва та розподілу. Держава піклується про виховання дітей, яке є загальним і рівним для хлопчиків і дівчаток, заняття в школі ведуться рідною мовою. Крім загальноосвітніх знань, учні Утопії здобувають знання з музики, діалектики, науки лічби та вимірювання, астрономії. Великого значення Томас Мор надавав вихованню підростаючого покоління в дусі гуманістичної моралі, гармонійного фізичного розвитку й підготовки до трудової діяльності. Землеробство теоретично вивчалося в школі, а практично на полях. Люди, що займалися наукою, звільнялися від фізичної праці. Учені, які не виправдовували покладених на них сподівань, поверталися до землеробства й ремесла. Все доросле населення Утопії могло в час дозвілля займатися наукою і мистецтвом у спеціально відведених для цього місцях.

УТОПІЯ

Уривки

Устрій «Утопії»

На острові Утопія налічується п'ятдесят чотири великих і прекрасних міста. Мова, звичаї, установи та закони їх — одні й ті ж. Усі п'ятдесят чотири міста збудовані за одним і тим же планом; у них однакові громадські будинки, з деякими лише пристосуваннями до потреб кожної місцевості. Найменша відстань між містами — 24 милі; найбільша — все-таки не перевищує одного дня ходу пішки. Кожне місто вибирає трьох досвідчених та здібних старих людей своїми представниками. Вони збираються в Амауроті, де й обмірковують справи країни. Амаурота — головне місто острова; її центральне положення робить її найкращим збірним пунктом для представників країни. Поля кожному місту наділені так, щоб оточували місто не менше, як на 12 тисяч кроків (12 миль), а іноді і більше. Загалом розмір цієї ділянки залежить від відстані між містами. Жителі її не намагаються переступати наділених їм меж. Вони не вважають себе власниками землі, а скоріше її орендарями.

Організація праці в «Утопії» та підготовка до неї

Кожна землеробська сім'я складається принаймні з сорока чоловік і жінок та з двох рабів і управляється одним батьком та однією матір'ю сім'ї, людьми серйозними й розсудливими. Кожна група з тридцяти сімей управляється одним «філархом». Щороку до міста повертаються двадцять землеробів, які закінчили дворічний строк своєї землеробської служби, їх заміщають двадцятеро нових, строк служби яких і починається з цього часу. Нові пришельці дістають вказівки від тих, хто вже попрацював один рік, а на другий рік приходить їх черга керувати іншими. Таким чином, землероби не всі разом бувають неуками та новаками, і громадянству не доводиться побоюватися недосвідченості людей, які забезпечують його харчуванням. Є одне заняття, яким всі утопійці, чоловіки і жінки, займаються спільно і від якого ніхто не сміє відмовитися, — це землеробство. Діти вивчають його теоретично по школах і практично на полях, що оточують місто, куди їх водять гуляти. Там вони бачать, як обробляють землю; там вони й самі працюють і розвивають при цьому свої фізичні сили. Але крім землеробства, від якого, як сказано, ніхто не має права ухилятися, кожному утопійцеві призначається ще яке-небудь спеціальне ремесло. Одні тчуть полотно або вовну, другі робляться мулярами та гончарями, треті обробляють метали та дерево. Це найблагородніші ремесла. Усі без винятку, не тільки чоловіки, а й жінки, зобов'язані вивчити одне зі згаданих вище ремесел. Оскільки жінки кволіші, то вони найчастіше обробляють льон та шерсть; чоловіки ж виконують здебільшого роботи, які потребують сили. Звичайно кожен привчається до ремесла своїх батьків, бо впливом та прикладом у дитині природно розвиваються до цієї справи і смак, і вміння. А якщо хто-небудь з дітей відчує більший нахил до якого-небудь іншого ремесла, то його приймають до тієї сім'ї, де спеціально займаються цим ремеслом, причому не тільки батько дитини, а й уряд дбають про те, щоб учень пішов учитися в чесну й гідну сім'ю. Якщо хто-небудь, що знає одне ремесло, бажає вивчити інше, він може зробити це на тих самих засадах. Йому дають право вибирати те, що його більше цікавить, або місто саме призначає його, відповідно до громадських потреб.