Ресурсоорієнтована теорія ТНК

Основним положенням цієї теорії є те, що конкурентоспромож­ність певного підприємства базується не стільки на пристосуванні до навколишнього середовища, скільки на створенні та використанні ре­сурсів і компетенції всередині підприємства. Підприємства розгляда­ються як специфічне поєднання матеріальних і нематеріальних ре­сурсів, що створює основу стратегічної поведінки і дає змогу досягти конкурентних переваг. Важливе значення при цьому мають нематеріа­льні ресурси, що часто можуть бути ефективно вико­ристані лише цим підприємством і є або зовсім недоступними, або до­ступними з великими втратами при зовнішній покупці чи продажу. За М. Полані, ці нематеріальні ресурси характеризуються як неявні (приховані) знання.

Отже, ТНК спроможні децентралізовано розвивати нематеріальні ресурси в різному середовищі, по-новому їх комбінувати і сприяти міжнародним організаційним навчальним процесам. Їх особливий конкурентний потенціал виникає зі спромож­ності використання міжнародного потенціалу синергії, недоступного для підприємств, що оперують лише на національному ринку.

Орієнтована на ресурси теорія є доповненням до теорії глобальної конкуренції М. Портера, оскільки в ній наголошено на значенні внутрі­шніх ресурсів для досягнення конкурентних переваг ТНК. Підкреслю­ючи історичний розвиток оснащеності ресурсами підприємства, ця те­орія розширює його до динамічного компонента. Проте критиці підда­ється те, що основне ресурсне поняття нечітко визначено. Крім цього, не достатньо обґрунтовано, як особливий ресурсний потенціал може перетворитися в конкретні фактори успіху. Разом з цим, слід з'ясувати, яким чином ресурси, що в минулому значною мірою дали змогу досягти конкурентних переваг і в які були вкладені значні інвестиції, можуть зменшити гнучкість підприємства і ускладнити надалі забезпечення його конкурентної позиції.

Теорія операційної гнучкості Б. Когута

Теорія операційної гнучкості базується на тому, що особливість міжнародного менеджменту меншою мірою полягає у збільшенні ве­личини ринку, а здебільшого – у значно більшій невпевненості, варіабель­ності розвитку зовнішнього середовища. З точки зору ТНК, найдоціль­ніше реагувати на це підвищенням операційної гнучкості. Завдяки використанню цієї гнучкості мережі ТНК можуть реалізувати два різ­них види конкурентних переваг.

Переваги арбітражу отримуються за­вдяки використанню відмінностей між країнами. При цьому визнача­ють такі форми:

а) арбітраж факторного ринку завдяки глобальній постачальній
політиці й міжнародному розміщенню виробництва до використання
відмінностей між країнами в забезпеченні факторами виробництва, витрат
на фактори виробництва, продуктивності та коливання обмінного курсу;

б) арбітраж податків завдяки трансферному ціноутворенню;

в) арбітраж фінансових ринків завдяки гнучкому використанню
різниці в процентах і державних заходах заохочення, обхід обмежень
потоків капіталу;

г) інформаційний арбітраж завдяки глобальним освітнім ефектам.

Переваги левериджу випливають з ви­користання значних ринкових і переговорних можливостей ТНК. Вони можуть реалізовуватись завдяки:

а) тимчасовому субсидуванню окремих видів діяльності країни – використання надлишку коштів інших країн;

б) міжнародній диференціації цін;

в) здійсненню керування місцевими урядами і ринковими партнерами.

Правильність основного припущення цієї теорії – варіабельність розвитку зовнішнього середовища постійно збільшується – доволі супереч­ливе питання. Крім цього, зосередження уваги на внутрішніх резервах підприємства залишає поза нею зростаюче значення кооперації, стратегіч­них альянсів та інших зв'язків із зовнішніми ринковими партнерами.