Теорія олігополістичної паралельної поведінки

 

Ф. Кнікербокер вказує у своїх дослідженнях на те, що багато ТНК працюють на олігополістично структурованих ринках, і це зумовлює олігополістичну ринкову поведінку. Він визначає дві типові реакції олігополістичних конкурентів:

ПІІ як результат стратегії слідування за лідером (Follow – the Leader – Strategy);

прямі інвестиції в інші країни як контрзаходи прямим інвести­ціям іноземних конкурентів на внутрішньому ринку є пере­хресними стратегіями інвестицій.

В емпіричному дослідженні про поведінку 187 американських підприємств обробної промисловості в 23 країнах за період від 1948 по 1967 рр. Ф. Кнікербокер підтвердив стратегію слідування за лідером.

І. Грехем досліджував емпіричну відповідність перехресних стра­тегій, причому він проаналізував реакцію європейських підприємств на прямі інвестиції американських підприємств у Європі і виявив при цьому важливий взаємозв'язок.

Як Ф. Кнікербокер, так і І. Грехем погоджуються, що теорія олігополістичної паралельної поведінки може пояснити лише окремі аспек­ти теорії ПІІ. Г. Браун вказує, що ПІІ випливають з олігополістичної поведінки, котру він характеризує як "демонстраційний ефект". Завдяки прямим іноземним інвестиціям конкурент загострює увагу інших на тому, що у певній країні є привабливі інвестиційні можливості та ініціює, таким чином, подальші інвестиції.

 

 

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту

 

Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого циклу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокрема нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х рр., коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

На першому етапі (впровадження, інноваційний етап) розробляються нововведен­ня у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК). Певні причини пояснюють провідну роль ПРК:

1) високі доходи, що дають змогу ризикувати коштами під час досліджень, результат яких наперед відомий;

2) висока конкуренція;

3) вимогливі споживачі з високим рівнем освіти, кваліфікації, доходів;

4) наявність вчених, кваліфікованих інженерів, сучасного облад­нання, технологій.

Як тільки виріб розроблений, його ще необхідно вдосконалити, і тому виробництво, як правило, розміщується у країнах, де товари були розроблені, або інших країнах з подібним рівнем життя, хоча теоретично товар можна виробляти де завгодно у світі.

Оскільки розробляють та виробляють новий товар у відповідь на внутрішні, а не на зовнішні потреби, більшість продажів у період впровадження здійснюється на внутрішньому ринку, і тільки незначна частка продукції продається споживачам в інших країнах з анало­гічними сегментами ринку. Звичайно це країни з високим доходом, тому що економічно нові товари належать до предметів розкоші.

На цьому етапі виробничий процес працемісткіший, ніж на на­ступних етапах. Продукція ще не стандартизована, виробляється за процесом, який дає змогу швидко змінювати характеристики продукту відповідно до зворотної ринкової інформації. Це збільшує затрати праці порівняно з автоматизованим виробництвом, яке відрізняється більшою капіталомісткістю. Основне обладнання, не­обхідне для багатосерійного виробництва, розробляється пізніше, ніж принципова технологія, оскільки на цьому етапі зростання збуту може бути надто невизначеним, щоб гарантувати компенсацію ве­ликих затрат на розроблення нового обладнання.

Той факт, що США випереджають інші країни у виробництві нової продукції, для якої необхідні працемісткі процеси, допомагає зрозуміти парадокс Леонтьєва, який пояснює, чому США експорту­ють в основному працемістку продукцію, хоча і мають надлишок не праці, а капіталу.

США мають експортні переваги в тих галузях обробної промисло­вості, де праця виробничих працівників оплачується найвище, але менші – у галузях з нижчими ставками заробітної плати (швейна промисловість).

Це пояснюється тим, що рівень освіти та кваліфікації американських робітників забезпечує ефективність їх праці у ще не стандартизованому виробництві; коли виробництво стає високоавтоматизованим, американська робоча сила стає менш конкурентоспроможною (через високу вартість) тому, що і некваліфіковані (і тому дешевші) робітники можуть швидко та ефективно виконувати необхідні завдання.

На другому етапі (зростання, експортний етап) країна нововведення паралель­но із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій країні, де створено нове підприємство. Це пояснюється тим, що:

1) у цій країні розширюється ринок нових товарів;

2) для місцевих споживачів вводяться унікальні модифікації товару;

3) місцеві витрати можуть бути значними через труднощі, пов'я­зані з запусканням виробництва;

4) транспортні витрати значні;

5) високі тарифи.

Оскільки збут збільшується на багатьох ринках, з'являються пере­думови для створення стандартизованого технологічного процесу та обладнання. Цьому деякою мірою заважають численні модифі­кації, що здійснюються конкурентами. Процес виробництва все ще залишається працемістким.

 

На третьому етапі (зрілість, етап прямих інвестицій) світовий попит на новий про­дукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст.

Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшува­ти збут у слаборозвинених країнах (СРК).

 

Нарешті, на четвертому етапі (занепад, етап реімпорту) технологія та облад­нання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили. Ринки у ПРК згортаються швидше, ніж в СРК, тому що заможні споживачі у ПРК витрачають свій дохід на новіші товари, виробництво яких тільки-но в них розпочинається. Ринкові та вартісні фактори примушують задовольняти необхідні потреби споживачів ПРК у зрілому товарі за рахунок його імпорту із СРК.

Отже:

1. Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені. Це майже завжди ПРК, при­чому на США останнім часом припадала значна частка, хоча Япо­нія та Німеччина змогли обігнати США, спеціалізуючись на певних видах продукції.

2. Протягом життєвого циклу товару, який складається із чоти­рьох етапів (впровадження, зростання, зрілість та занепад), ви­робництво прямує до більшої капіталомісткості та переміщається до інших країн.

3. Теорія не поширюється на деякі групи товарів та майже на всі вироби ТНК.

4. Теорія міжнародного життєвого циклу продукту лише ствер­джує, що коли та якщо наукові дослідження та розробки переста­ють бути вирішальним фактором порівняльної переваги, вироб­ництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу в інших елементах затрат, наприклад некваліфікованій праці.

 

 

Теорія міжнародного менеджменту, орієнтована на трансфер ресурсів (бінаціональний вимір)

 

Ця теорія започаткована Дж. Файєрвезе у 1975 р. і базується на то­му, що міжнародні підприємства спроможні переміщати ресурси з од­нієї країни в іншу. Ступінь досягнутих завдяки трансферу ресурсів конкурентних переваг порівняно з підприємствами, що діють лише в національних масштабах (і орієнтуються винятково на використання місцевих ресурсів), залежить від таких факторів:

відмінності забезпеченості ресурсами країни-розташування та іншої країни (особливо з точки зору володіння "ноу-хау" у га­лузі менеджменту, техніки і технології, наявності капіталу);

обмеженість можливостей трансферу ресурсів через відповідні закони в певній країні;

спроможність підприємства перенести швидко і дешево пев­ний набір ресурсів.

Цю теорію можна проілюструвати за допомогою простого прикладу.

Одне польське підприємство діє в національних масштабах і орієн­тується на використання ресурсів місцевого походження. Польська філія німецького підприємства має змогу перемістити такі ресурси, як капітал і кваліфікована робоча сила, яких не вистачає в Польщі і тому вони доволі дорогі, з материнської фірми в Німеччині. За умови, що трансфер цих ресурсів не обмежений законами, щодо іноземних ін­вестицій чи використання зарубіжних фахівців, це підприємство мо­же таким чином отримати конкурентні переваги у витратах порів­няно з польським конкурентом, який не має таких можливостей або, наприклад, через вищі процентні ставки на ринку капіталу в Польщі, бо останній не настільки конкурентоспроможний.