Історія становлення, формування і розвитку ідеї виховання моральної особистості на науковому, філософсько-педагогічному рівні переконливо демонструє нам складний і довгий за часом процес усвідомлення об'єктивного характеру тенденцій, які зумовили розробку мети, завдань, базових положень, а також всього змісту реалізації цієї ідеї в історії філософсько-педагогічної думки.
Мета виховання моральної особистості виводилася дослідниками або з конкретних потреб суспільства, або з доволі абстрактних потенційних можливостей розвитку людської природи. Її зміст будувався на основі принципів, що відображають найважливіші й загальні закономірності розвитку людської природи і суспільства. Еволюційний розвиток змісту виховання моральної особистості відбувався послідовно від накопичення багатого емпіричного матеріалу до його наукової обробки і створення на цій базі стрункої педагогічної теорії. Цей процес був спрямований на створення належних умов життєдіяльності й забезпечення гармонійних взаємостосунків у суспільстві.
Давньогрецькі мислителі у визначенні мети, завдань, принципів, змісту виховання моральної людини спиралися на космогонічний характер власної філософії. Головну увагу вони приділяли вирішенню проблеми виховання гармонійно розвинутої людини, яка пізніше поступається виховному ідеалу прагматичної, сильної й успішної особистості у стоїків. Серед принципів виховання, що були розроблені у цей час, на перший план виступають ідеї всебічного розвитку, гуманізму, природовідповідності, самопізнання. Зміст виховання моральної особистості в античні часи визначався двома основними підходами. Перший, пов’язаний з іменами Піфагора та Епікура, встановлював пріоритет індивідуальних потреб людини; другий, сократівський – намагався поєднати людську індивідуальність з вимогами суспільства. Саме давньогрецькими мислителями були розроблені класичні вимоги до морально сформованої особистості на основі чотирьох доброчинностей: мужності, чесності, мудрості та поміркованості.
У середньовіччі, коли в європейський педагогіці на провідні позиції вийшли християнське богослов’я і схоластика, головну увагу було приділено духовно-моральному вдосконаленню людської природи. Тому завдання морального виховання виступає на перший план і передує інтелектуальному, естетичному і фізичному розвитку людини.
Новий погляд на проблему виховання моральної особистості ми знаходимо у філософів-гуманістів і соціал-утопістів епохи Відродження (Еразма Роттердамського, Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Т. Кампанели), які на основі пантеїстичної теорії знову звернулися до античного тлумачення людини як природної істоти. Вперше на теоретичному рівні обґрунтував мету, завдання, принципи, а також зміст процесу виховання моральної особистості видатний чеський мислитель Я. А. Коменський, який виходив з християнського вчення про природу людини і сенс її життя. Такий підхід дозволив йому подолати надмірний антропоцентризм епохи Відродження, що розглядав оточуючу природу як об’єкт необмеженої діяльності людини і часто призводив до невиправданого егоцентризму. Чеський педагог зробив основою своєї педагогічної теорії ідею природовідповідності, зумів зберегти високі духовно-моральні орієнтири і людські виміри виховного процесу, а пансофічна ідея спрямувала логіку його роздумів у бік створення загальнолюдської моделі виховання й освіти.
Філософсько-педагогічна думка Нового часу (Дж. Локк, Т. Гоббс, Ф. Бекон) більше уваги приділяла формуванню соціального досвіду людини, підготовки її до практичного життя. Саме тому теорія елітарного виховання Дж. Локка містить у собі такий великий заряд прагматизму, що максимально наближає її до поглядів софістів. Крім того, в основі такого підходу лежить концепція так званої „чистої дошки”, а це, в свою чергу, підносить роль виховання на небачену до того висоту.
Просвітницькі ідеї французьких філософів (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, Ш. Монтеск’є) повернули процес виховання моральної особистості у бік природовідповідності та свободи дитячого вибору. Теоретичне здобуття природного виховання полягало у категоричному визнанні своєрідності та унікальності дитячої природи, так не схожої на дорослу.
Аналіз філософської і педагогічної думки дозволив визначити два основні підходи щодо вирішення проблеми виховання моральної особистості. Перший підхід характеризується надмірним антропоцентризмом, коли природа розглядається як об’єкт необмеженого нічим впливу (технократична концепція виховання й освіти). Другий – виходить з висновку про тісний зв’язок людини, природи і суспільства і доводить нам необхідність визнання своєрідності дитячої природи і вивчення її особливостей (гуманістичні концепції).
