Теорія елементарної освіти

Керуючи «інститутами» у Бургдорфі і Івердоні, І.Г. Песталоцці ідею про елементарне початковому навчанні перетворив на певну концепцію, яка стала відомою під назвою «метод Песталоцці», під яким розумілася система навчання дітей, орієнтована на всебічний розвиток, формування «розуму, серця і руки». Суть свого методу І. Г. Песталоцці виклав у ряді творів: «Метод. Пам'ятна записка Песталоцці»(1800),«Як Гертруда вчить своїх дітей»(1801),«Пам'ятна записка паризьким друзям про сутність і цілі методу»(1802),«Що дає метод розуму і серця»(1806),«Пам'ятна записка про семінарії в Кантоні Во»(1806) та ін

13. Обґрунтувати ідею поєднання навчання з продуктивною працею в педагогіці Й.Г.Песталоцці, охарактеризувати зміст розумового, морального, фізичного, трудового виховання в його педагогічній системі.

Найважливіша мета виховання, на думку Г. Песталоцці, розвиток природних здібностей людини, постійне його вдосконалення. Г. Песталоцці проповідував гармонійний розвиток сил і здібностей людини; всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинені. Сили людині дані природою, треба вміти тільки розвивати, зміцнювати, направляти їх і усувати шкідливі зовнішні впливи і перешкоди, які можуть порушити природний хід розвитку, а для цього треба володіти законами розвитку "фізичної та духовної природи дитини". Центром всього виховання є формування людини, його морального обличчя. "Діяльна любов до людей" - ось що має вести людину в моральному відношенні вперед. Релігійне початок у Песталоцці розчиняється в моральності. До офіційної релігії та її служителів Г. Песталоцці ставиться негативно.

Величезне значення надає Г. Песталоцці родинного виховання. У справі суспільного виховання, підкреслює він в одному зі своїх творів, варто наслідувати тих переваг, які полягають у сімейному вихованні. Г. Песталоцці вказує, що почуття любові до дітей, довіру до них, дисципліна, почуття вдячності, терпіння, боргу, моральні почуття і т.п. виникають зі ставлення дитини до матері.

Як же слід розвивати закладені в природі людини сили і здібності? Шляхом вправ. Кожна здібність, закладена в людині, сама вимагає і змушує людину вправляти її.

Песталоцці не був революціонером, але прагнув поліпшити становище найбіднішої частини селянства. Він вважав, що праця у вихованні дітей малозабезпечених батьків повинен грати найважливішу роль, оскільки життєве призначення цих дітей - трудитися. На його думку, трудове виховання дітей селян і ремісників повинно бути головним засобом поліпшення становища народу.

Поєднання навчання з продуктивною працею (ремісничим і сільськогосподарським) було одним з основних положень у педагогічній практиці і теорії Песталоцці.

У школі діти за задумом Г. Песталоцці ("Лингард і Гертруда") проводять цілий день за прядильними і ткацьких верстатів; при школі є ділянка землі, і кожна дитина відпрацьовує три грядки, доглядає за тваринами. Діти вчаться обробки льону і вовни, знайомляться з постановкою господарства в кращих господарствах села, а так само з роботою кустарної годинникової майстерні. Діти займалися посадкою дерев, лагодженням дерев'яних мостів, навчанням селян ведення рахункових книг і т.д. Під час роботи, а так само в години відпочинку, вчитель веде заняття з дітьми з грамоті, рахунку, повідомляє їм елементарні знання. Г. Песталоцці підкреслював виховує значення трудового виховання для формування людини. Він прагнув під час роботи "зігрівати і розвивати розум дітей" бо мета, яку він собі ставив, - виховання людини, а "не землеробство, домашнє господарство, що є засобами".

Трудове виховання на думку Г. Песталоцці, неможливо у відриві від розумового і морального виховання. І кожне з них породжує певну силу: моральне виховання - силу серця, розумове виховання - силу розуму, фізичне виховання - силу руки. У кожної сили - свій приклад розвитку: межа розвитку сили руки - майстерність у різних видах діяльності, межа розвитку сили розуму - здатність людини досліджувати щось і отримувати нове знання, межа розвитку сили серця - любов до всього людства (інстинктивно виникла любов дитини до матері в подальшому дитиною усвідомлюється і переноситься спочатку на батька, сестер, братів, потім на вчителя і все людство). Щоб домогтися межі розвитку сили, треба виховання розбити на невеликі елементи і кожен день займатися, щоб завтра робити краще, ніж сьогодні.

Найпростішим вихідним елементом фізичного розвитку І.Г. Песталоцці вважав здатність до руху в суглобах дитини. На основі природної повсякденній діяльності дитини він пропонував будувати і систему шкільної елементарної гімнастики. У зміст фізичного виховання він включав також і розвиток органів чуття.

14. Виокремити та проаналізувати основні періоди життя та педагогічної діяльності Я.А.Коменського. Основоположником сучасної наукової педагогіки вважається видатний чеський педагог Я. А. Коменський. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.

Я. А. Коменський народився 28 березня 1592 р. у м. Нiвниця в Моравії у сім’ї мірошника, члена протестантської общини Чеських братів. У 12 років осиротів, виховувався родичкою у м. Стражниця.

1604-1605 рр. — відвідує школу братства. Вчиться за рахунок общини.

1608-1610 рр. — навчання у латинській школі в м. Пшерів.

1610-1612 рр. — навчається у Гернборському, а потім ще рік – у Гейдельбергському університетах. Освіту завершує подорожами по Європі.

1614 р.— повертається до Пшерова, де був призначений керівником школи, в якій сам раніше навчався.

1616 р.— обраний братством на священика.

1618-1621 рр. — священик i працює у школі братства у м. Фульнек.

1621 р. — Фульнек спалили іспанські війська, згоріла бібліотека Коменського з рукописами. Сам він довгий час переховується. Пише твір “Лабіринт світу і рай серця“.

1628 р. — Коменський i його община покинули батьківщину і оселилися в польському м. Лєшно. Тут з невеликими перервами він прожив 28 років до 1656 р. Керує своєю общиною, вчителює у лешненськiй школі братства. Перші роки лєшненського періоду були дуже продуктивними: "Велика дидактика" (1632); "Материнська школа" (1632); "Відкриті двері мов i всіх наук" (1631) та ін.

1641-1642 рр. — по запрошенню перебував в Англії. Сюди його привела ідея написання "Пансофiї" ("християнської всемудростi") – своєрідної енциклопедії, де були б зібрані воєдино всі знання, що їх виробило людство.

1642-1647 рр. — живе у Швеції, приймає участь у підготовці шкільних підручників (в рамках21 шкільної реформи). Підсумком роботи Коменського у цей період стала праця "Новітній метод мов" (1647 р.).

1648 р. — Коменський знову в Лєшно. Тут у 1650 р. його обирають на синоді братства єпископом Чеської общини.

1650-1654 рр. — по запрошенню проживає в Угорщині (м. Шарош-Патака), де займався впорядкуванням шкіл. Накреслює план пансофiчної школи i частково реалізує його. За цей час написав “Закони добре організованої школи“, “Правила поведінки для юнацтва“, “Видимий світ у малюнках“.

1654 р. — повертається у Лєшно. Місто у 1656 р. у ході польсько-шведської війни було спалене. Знову згоріла бібліотека Коменського.

1656 р. — Коменського запросили в Амстердам (Нідерланди). Тут вiн живе аж до смерті.

У 1657 р. в Амстердамі видано твори Коменського в 4-х частинах. Серед них i “Велика дидактика“. В Амстердамі публікує частину головної праці свого життя філософський твір “Загальна порада про покращання справ людських“. Помер педагог 15 листопада 1670 р. i похований в Нідерландах поблизу Амстердаму (в Наарданi).

Обгрунтувати зміст ідеї загальнолюдської освіти, вікової періодизації, особливості обґрунтування ним принципу природо відповідності, мети і завдань виховання.системи шкіл, класно-урочної системи за педагогікою Я.А.Коменського.

Коменський розробив ґрунтовне вчення про школи. Важливими компонентами цього вчення є вікова періодизація розвитку дітей, система шкіл, зміст освіти та вимоги до організації роботи навчальних закладів. Освіту, на думку Коменського, слід розпочинати якомога раніше і присвятити їй весь період юності – 24 роки. Даний відрізок часу він розділив на чотири 6-річні вікові періоди: дитинство (0-6 р.), отроцтво (6-12 р.), юність (12-18 р.), змужнілість (18-24 р.). В основу такого поділу він поклав вікові особливості дітей. Кожному віковому періоду Коменський визначив відповідну школу: материнська школа (материнське опікунство у кожній сім’ї); школа рідної мови (елементарна народна школа, створюється у кожній общині, селі, містечку); латинська школа або гімназія (створюється у кожному місті); академія (створюється у кожній державі або великій провінції). Перші дві школи відвідують усі без виключення діти обох статей; гімназію – ті хлопчики, у кого прагнення вищі, ніж бути ремісниками; академія готує вчених і майбутніх керівників інших. Згідно принципу природовідповідності визначені Коменським 4 вікові періоди та 4 ступені освіти відповідають 4-м порам року, відповідно – весні, літу, осені та зимі. Коменський проголошує принцип доступності початкової освіти для всіх: “Ми прагнемо загальної освіти у сфері всього людського для всіх, хто народився людиною“. Для всіх шкіл Коменський проголошує принцип єдності і наступності: “При всій відмінності цих шкіл ми бажаємо, щоб у них викладали не різний матеріал, а один і той же, тільки різними способами“. Кожна школа відмінна від інших своїми завданнями, змістом освіти та організацією роботи.

Материнська школа (дошкільне виховання дітей у сім’ї) покликана передусім забезпечити фізичний розвиток дітей, а також дати початки знань всього того, чого людина повинна навчитися протягом життя. На першому місці – фізичне виховання. Але вже в цьому віці потрібно здійснювати і моральне, естетичне, трудове, релігійне виховання: “Батьки не повинні відкладати виховання до навчання своїх дітей вчителями, адже неможливо криве дерево, що вже виросло, зробити прямим“. Коменський детально описав усі сторони дошкільного виховання у написаному ним посібнику для батьків “Материнська школа“ – першій в історії такого роду книзі. Школа рідної мови є загальнодоступною. Навчання у ній відбувається рідною мовою. Заслуга Коменського в тому, що він, на відміну від тогочасних початкових шкіл, де термін навчання обмежувався 2-3 роками, запропонував для цієї школи 6-річний курс навчання, чим підняв значення початкової школи. В організації роботи школи рідної мови Коменський проголошує принцип зв’язку школи з24 життям. Він розширив зміст освіти у цій школі за рахунок введення реальних предметів: історії, географії, природознавства. “Мета і межа школи рідної мови, щоб діти навчились всьому тому, що буде їм потрібно протягом всього життя“. Важливим елементом цієї школи є вивчення релігії. Метою латинської школи Коменський ставить вивчити разом з чотирма мовами (грецька, латинська, єврейська, рідна) всю енциклопедію наук з тим, щоб дати тверду основу для одержання в майбутньому досконалої вченості у будь-якій сфері науки. Крім традиційних для тогочасної середньої школи “семи вільних мистецтв“, Коменський, слідуючи за принципом зв’язку з життям, пропонує вивчати історію, географію, природознавство, релігію. Він хоче, щоб з латинської школи виходили справжні моралісти і богослови, пропонує окремий клас для вивчення моралі. Академія завершує і доповнює всі науки, а також передбачає вивчення вищих предметів освіти: богослов’я, філософії, медицини, права. Академія (як і університет) має традиційні факультети: богословський, юридичний, медичний.

Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи

Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна. Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин. Одна з найбільших заслуг Коменського — розробка найважливіших питань класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі. Виникнення елементів класно-урочної системи (к.у.с.) в XVI-XVII ст. пояснюється тим, що індивідуальне і побудоване на зазубрюванні навчання не відповідало духу епохи. Потреба в ефективнішій освіті, у якій був кровно зацікавлений новий клас — буржуазія, вимагала нової форми навчання. Спираючись на досвід навчання, побудованого за урочною системою (школи чеських братів, братські школи України і Білорусії ХVІ-ХVІІ ст.), а також на власну практику, Коменський вперше дав теоретичне обґрунтування к.у.с. навчання. Він піддав різкій критиці пануючий в його час шкільний режим взагалі та індивідуально-групову форму організації занять особливо. За старою системою учитель працював індивідуально з кожним учнем, а це значно обмежувало його можливості. Він міг займатися одночасно з 7-8 школярами, які ще й до того ж вивчали одночасно різний матеріал. Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав:

1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку;

2) твердо визначений час занять;

3) послідовне чергування занять і перерв;

4) одночасну роботу учителя з усім класом.

Ним було запропоновано створювати у школах для навчання класи – групи з незмінним і стабільним складом учнів приблизно однакового рівня розвитку. Це давало можливість учителю вести колективну роботу одночасно з усіма учнями, а всі учні на занятті займалися одночасно одним і тим же. Прагнучи охопити навчанням якомога більшу кількість дітей, Коменський допускав до 300 учнів у одному класі. При цьому клас пропонувалось ділити на десятки, і з кожним десятком учителю допомагали працювати декуріони – кращі учні, що ставились на чолі кожного десятку. В обов’язки декуріонів входило: слідкувати за відвідуванням, перевіряти домашні завдання, допомагати відстаючим, слідкувати за увагою учнів під час занять. Коменський запропонував проводити шкільні заняття у твердо визначений час. У всіх класах вони повинні починатися одночасно. Ввів уроки, які чергувались з перервами. Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання. «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю». Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження — показ, сприймання, роз’яснення; закінчення — вправа, оволодіння, використання. На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання. До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів. В інших місцях своїх творів він висловлюється конкретніше, вважаючи, що один учитель зможе навчати 300 учнів. У цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу». Елементи для обґрунтування класно-урочної системи він почерпнув із практики роботи братських шкіл, які існували тоді в Україні і Білорусії. Є подібність між його працею “Закони добре організованої школи“ і Статутом Львівської братської школи 1586 року.