Дж. Локк (1632-1704 р.) – англійський філософ, педагог, один з основоположників емпіричної психології. Народився він у сім’ї адвоката, здобув вищу освіту в Оксфордському університеті, по закінченні якого був там залишений викладачем грецької мови i літератури. Певний час перебував в еміграції у Голландії. Після перевороту 1688 р. Локк повертається до Англiї і залишається відомою людиною в аристократичних колах тогочасного суспільства. Дж.Локк першим в історії розробив нову, що ґрунтується на світських началах, систему виховання підростаючого покоління. Свої педагогічні погляди виклав у творах “Думки про виховання“ (1693 р.) та “Про виховання розуму“ (опуб. 1706 р.). Основою для педагогіки32 Локка послужила його філософсько-психологічна концепція, відображена у головній філософській праці “Досвід про людський розум“ (1689 р.). Локк розробив філософсько-психологічну теорію “чистої дошки“, яка полягає у запереченні існування в свідомості людини “вроджених“ ідей i уявлень. Психіка людини від народження подібна до чистої дошки або чистого аркуша, де ще нема ніяких написів. Теорія “чистої дошки“ привела Локка до визнання вирішальної ролі виховання у розвитку дитини. Він вказує, що на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню.
Мета i завдання виховання за Локком є підготовка джентльмена. Джентльмен – це дворянин за походженням, ділова людина, яка уміє розумно i вигідно вести свої справи, має хорошу фізичну підготовку та відрізняється “витонченістю“ манер поведінки у товаристві. Виходячи з практики тогочасного дворянського виховання Локк відстоює домашнє, індивідуальне виховання дітей i категорично виступає проти шкільної освіти, оскільки остання є відбитком суспільства, яке за своєю суттю аморальне. Реалізацію своєї виховної програми Локк пропонує починати з фізичного виховання, яке повинно сприяти укріпленню здоров’я дитини, її загартуванню: “здоровий дух у здоровому тілі“. У творі “Думки про виховання“ розкрито цілу систему фізичного виховання джентльмена, яка передбачає ряд цікавих та ефективних, а інколи i суперечливих прийомів. Локк рекомендує привчати дітей до холоду i спеки, носити простий i вільний одяг, мити ноги холодною водою тощо. Такі позиції Локка щодо фізичного виховання не випадкові. Адже, тогочасна Англія вела активну колоніальну політику, і людям, які завойовували нові території, часто приходилось жити в необжитих місцях, у тяжких i незвичних кліматичних умовах. Головне місце у педагогічній концепції Локка належить моральному вихованню. Мораль виводить не з релігійного вчення, а з інтересів окремої особи, керуючись принципом вигоди “все, що приносить особисту користь, є моральним“. Для джентльмена, на його думку, найважливіше виробити характер і волю. Морально вихована людина – це та, якій вчинки диктує розум, і яка вміє діяти всупереч своїм почуттям і бажанням. Найважливішими засобами виховання, за Локком, є не формальне заучування правил моральності, а прищеплення корисних звичок через позитивний досвід поведінки, а також особистий приклад вихователя. Важливе значення як засобу виховання Локк надавав обмеженням, які сприяють виробленню дисципліни духу дитини. Застосовувати цей засіб треба починати з малих років, i найперше – шляхом боротьби з дитячими примхами. Локк виступає за суворе ставлення батьків до дітей, яке поступово повинно перерости у дружбу. Першу владу над дітьми, на його думку, потрібно, щоб давали страх i шанобливість, а любов i дружба мають її закріпити. Однак, він виступає проти авторитаризму та тілесних покарань у вихованні, бо “рабська дисципліна створює i рабський характер“. Але останні допускає як крайній захід. У процесі виховання корисно застосовувати догану, нагороду, похвалу. У дітей треба виховувати гуманне ставлення до людей і тварин. Головним у цьому, як вказує Локк, є релігійне виховання. У дітей потрібно викликати любов і повагу до бога як вищої істоти. Але він заперечував виконання релігійних обрядів. Розумове виховання по відношенню до морального та фізичного Локк ставить на останнє33 місце. Він вважає, що джентльмен може обійтися без більшості тих знань, які даються у школі. Мета ж навчання полягає не в тому, щоб зробити юнака вченим, а в тому, щоб підготувати з нього ділову людину, зробити здатним його розум сприймати будь-яке знання, якщо він сам того захоче. За Локком навчання повинно мати практичну спрямованість, кожний предмет, що вивчається, має приносити певну користь. Локком була запропонована програма реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до “ділових занять в реальному світі“, до комерційної діяльності. Він радив вивчати живу мову, замість мертвих: англійську i французьку. У число “корисних“ для вивчення предметів ввійшли географія, малювання, математика, астрономія, філософія, історія, право. Сюди ж Локк включав стенографію i бухгалтерію, як такі, що дають необхідні знання для промисловості i торгівлі. Віддаючи данину англійській традиції, Локк у програму навчання включав верхову їзду, танці й фехтування. Зміст освіти, запропонований Локком, набагато ширший, ніж було прийнято у той час. У сфері розумового розвитку дитини Локк збагатив підхід до проблеми методів навчання, поставивши питання про мотивацію навчальної діяльності. Він пропонує так звані “м’які“ методи, що орієнтовані на природні інтереси та позитивні емоції дітей: ігрові форми навчання (з літерами), застосування книг з малюнками тощо. Ці методи покликані зробити навчання для дітей цікавим i захоплюючим. Дітям необхідно показувати користь того, що вивчається. Локк не виділяє окремо трудового виховання. Але рекомендує, щоб вихованець займався якимось ремеслом (столярним, токарним, теслярством), садівництвом, сільським господарством чи ін. Необхідність цього він мотивував тим, що, по-перше, знання ремесел може згодитися діловій людині як підприємцю, по-друге, праця на свіжому повітрі корисна для здоров’я. Праця попереджує можливість шкідливої бездіяльності.
Визначити зміст ідеї вільного виховання та вікової періодизації за Ж.-Ж. Руссо, основні суперечності в його педагогічних поглядах. Визначити особливості його інтерпретації принципу природовідповідності.
У когорті діячів французької Освіти, безумовно, виділяється фігура Жана-Жака Руссо (1712-1778). Філософ, письменник, композитор, Ж.-Ж. Руссо стоїть в ряді великих педагогів. Доля не була поблажливою до Руссо. Син годинникаря з Женеви перепробував безліч професій: учня нотаріуса, гравера, слуги, секретаря, домашнього вчителя, викладача музики, переписувача нот. Не одержав систематичної освіти, але мавши невгамовну пристрасть до самовдосконалення, Ж.-Ж. Руссо став одним з найбільш освічених людей своєї епохи. У 1741 р. Ж.-Ж. Руссо вперше потрапляє в Париж. За його плечима залишилися мандрівки (частіше пішки) шляхами Швейцарії, Італії, Франції. У французькій столиці Ж.Ж. Руссо знайомиться з авторами «Енциклопедії» Д. Дідро, Д’Аламбером, Е. Кондильяком, П. Гольбахом, К. Гельвецієм. На прохання Д. Дідро він пише для «Енциклопедії статті, присвячені музиці і політичній економії. У дружбі і ворожнечі з діячами французької Освіти і протікала надалі значна частину життя Ж.-Ж. Руссо. Він був серед тих, хто найбільше послідовно і рішуче наполягав на демократичній педагогічній програмі Освіти.
В основі педагогічних ідей Ж.-Ж. Руссо лежить його дуалістичний, сенсуалістичний світогляд мислителя. Відкидаючи віросповіданні релігії, філософ припускав наявність деякої зовнішньої сили — творця всього сущих. Ж.Ж. Руссо висунув ідею природної волі і рівності людей. Він мріяв усунути соціальну несправедливість шляхом викорінювання забобонів і шляхом виховання, відводячи тим самим навчанню і вихованню роль могутнього важеля прогресивних суспільних змін. У Ж.-Ж. Руссо органічно зв’язані педагогічні погляди і міркування про справедливу перебудову суспільства, де кожен знайде свободу і своє місце, що принесе йому щастя. Центральний пункт педагогічної програми Ж.-Ж.Руссо — природне виховання. Проблеми виховання цікавили Руссо вже на початку життєвого шляху. У листі батьку (1735) він зізнається в особливому потязі до поприща вихователя. Через п’ять років Ж.-Ж. Руссо служив у Ліоні в місцевого судді Маблі домашнім учителем 5-річного Жана Антуана і 6-річної Сент-Марі. Він97 виклав Маблі свої погляди у виді трактату «Проект виховання де Сент-Марі» (1743-1745). «Проект...» свідчить про знайомство Ж.-Ж. Руссо з педагогічною думкою Франції. У трактаті знайшли відображення ідеї Ш. Роллена, К. Флері, Ф. Фенелона, інших попередників і сучасників Руссо, що виступили за відновлення навчання і виховання. Ж.-Ж. Руссо різко засудив схоластичну школу, дав рекомендації щодо викладання природничо-наукових предметів. Звернувшись до уже відомих ідей, він виступив як самостійний і оригінальний учений. Так, він переосмислив судження Ф. Фенелона про форми навчання, про авторитет наставника, про співробітництво вчителя і батьків. Автор «Проекту... «вважав моральне виховання найголовнішим і першочерговим педагогічним завданням: «... сформувати серце, судження і розум, і саме в тому порядку, у якому назвав їх». Поворотним для Ж.-Ж. Руссо виявився 1749 рік. На тему, запропоновану Академією Діжона, ним був написаний трактат «Чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню моральності?» В авторі трактату Франція і Європа побачили сильного і неординарного філософа і педагога. Руссо пристрасно критикував старий суспільний уклад, що суперечив природі людини, яка народжена доброю, щасливою і рівноправною. У цьому творі Руссо різко виступив проти сучасної йому культури, соціальної несправедливості, даючи зрозуміти, що справді гуманна людина може бути вихована лише в умовах радикальних суспільних змін. Ще більший успіх мало «Роздуми про походження і основи нерівності між людьми», також написані Руссо на здобуття премії Діжонської Академії (1774). У трактаті доводилося, що людина створена на засадах дивовижної гармонії, але суспільство зруйнувало цю гармонію і принесло їй нещастя. Творчий злет Ж.-Ж. Руссо припав на 1756-1762 р. Він жив у передмісті Парижа, користаючись заступництвом великих аристократів і заробляючи на життя переписуванням нот. У цей період ним написані «Юлія, або Нова Елоїза», «Про суспільний договір», «Еміль, або Про виховання», «Листи про мораль», інші твори, що зробили Руссо знаменитим не тільки у Франції, але і за її межами. У «Листах про мораль», написаних у 1758 р. і відкриваючих цикл цих робіт, поставлене фундаментальне питання про сутність людської особистості.
Руссо-гуманіст проголошує природну доброту людини, з обліком якої пропонує виховувати людей. Він по-своєму інтерпретував картезіанське судження про дуалізм людської сутності. Людині дана воля вибору – слідувати природі чи йти всупереч їй. Така воля — вихідна умова становлення особистості — одночасні благо і зло, пише Руссо. У тому же 1758 р. Ж.-Ж. Руссо завершує «Юлію, або Нову Елоїзу». У романі засуджуються пороки і забобони суспільного укладу, висловлюються цікаві думки щодо виховання людських почуттів. По суті, у романі сформульована програма так називаної сентиментальної педагогіки. Герої «Нової Елоїзи» серед іншого обговорюють і педагогічні проблеми, у98 результаті чого роман перетворюється в трактат про виховання на засадах гуманізму, дбайливого ставлення до природи людини. Важливе місце у творчості Ж.-Ж. Руссо займає «Суспільний договір» (1760). У ньому розвинуті ідеї про походження і сутність держави, суверенітету народу, соціальних і природних умов становлення людини. Соціально-політичні і філософські ідеї тісно пов’язані з педагогічними. Вирішуючи питання про досягнення людиною гармонії природного (вродженого) і соціального (громадянського), Ж.-Ж. Руссо стверджує, що якщо суспільство аморальне і суперечить природі людини, воно спотворює її. Можливо й інше, коли суспільне середовище, хоча і несе завжди відомий збиток єству індивіда, проте може і повинна формувати другу (громадянську) природу особистості. «Нова Елоїза» і «Суспільний договір» — пролог до головної педагогічної праці Ж.-Ж. Руссо — «Еміля» (1762). Робота над цими творами фактично йшла одночасно. Ось чому Руссо писав, що «Суспільний договір» і педагогічний роман складають «одне ціле». «Еміль, або Про виховання» своєрідна розшифровка тих творів Руссо, у яких порушена педагогічна проблематика. У романі дані відповіді на питання, поставлені в «Новій Елоїзі» і «Суспільному договорі». Роман «Еміль» відбив загальні погляди Руссо на світ. Автор критично освоїв і переробив досягнення французької педагогіки і педагогічної думки європейської цивілізації, починаючи з Античності і закінчуючи епохою Просвітництва (Сократ, Платон, Катон Старший, Плутарх, Сенека, Д. Локк, Ф. Рабле, М. Монтень, Р. Декарт, А.Р.Ж. Тюрго, де Сен-П’ер, Ш. Роллен, Фенелон, К. Флері й ін.). Руссоїстська програма виразно нагадує судження М. Монтеня про ненасильницьке виховання, Дж. Локка і Ф. Рабле — про фізичне виховання, Тюрго — про природну доброту людини, Ш.. Сен-Пьера – про моральне виховання і т.д. У «Емілі» Руссо критикував існуючу практику організованого виховання («Я не бачу суспільного виховання в тих смішних закладах, що називають колежами»). Він показав кастовість, обмеженість, неприродність виховання і навчання в станових школах, заявив про антигуманний характер виховання, яке прийняте в аристократичному середовищі, коли дитина знаходиться під доглядом гувернера чи в пансіонаті, будучи відірваним від батьків. Одночасно Руссо виклав у дусі своєї теорії природного права проект виховання нової людини. Герой роману Еміль — певний символ, носій ідеї. Цим можна пояснити ті парадоксальні ситуації, у які він потрапляє по волі автора. Подібний прийом допомагає йому чітко викласти власні педагогічні погляди. Створений у тиші паризького передмістя, «Еміль» пролунав подібно грому, сповіщаючи про неминучу і швидку загибель старого укладу і виховання. Особливу лють клерикалів і монархістів викликала четверта книга «Еміля», де в розділі «Сповідання віри савойського вікарія» Руссо виступає проти догматів будь-яких релігій і церковних організацій, у першу чергу проти католицизму.
Почалося скажене цькування Ж.-Ж. Руссо. Негайно після виходу у світ «Еміль» виявився під забороною. Через десять днів після публікації паризький тираж спалили на багатті. Та ж доля чекала амстердамський тираж першого видання «Еміля». Проти автора було порушено судовий розгляд. Погроза розправи була настільки велика, що Руссо писав у ті дні: «Вони можуть позбавити мене життя, але не волі. Залишилося гідно завершити кар’єру». Власті обрушили на вільнодумця свій гнів. Паризький архієпископ Бомон вносить «Еміля» у список богохульних книг, що є замахом на основи релігії і держави. Римський папа Клементій XIII піддає Руссо анафемі. Не прийшовся по смаку «Еміль» і багатьом царюючим особам. Російська імператриця Катерина II написала після прочитання роману: «Особливо не люблю я Емілевського виховання. Не так думали в наш старий добрий час». Після подібного відгуку ввіз «Еміля» у Росію був заборонений. Рятуючись від розправи, Руссо шукав і не знаходив постійного притулку в різних кінцях Європи. Він був змушений бігти спочатку у Швейцарію, відтіля через Німеччину — в Англію, куди його запросив філософ Д. Юм. Переслідування, життєві негаразди викликали у Руссо душевне захворювання. Лише в 1767 р., після п’яти років вигнання, під чужим ім’ям Ж.-Ж. Руссо повертається у Францію. Тут він завершує свої останні праці («Сповідь», «Прогулянки самотнього мрійника», «Думки про управління Польщею» і ін.). У цих творах Руссо знову міркує про виховання й особливості дитинства. Так, у трактаті «Думки про управління Польщею» (1771-1772) він знову порушує питання про народовладдя, міркує про зміст національного виховання, пропонує план світської суспільної доступної «школи республіки». Ж.-Ж. Руссо розробив струнку програму формування особистості, що передбачала природне розумове, фізичне, моральне, трудове виховання. Педагогічна теорія Руссо була незвичайна і радикальна для свого часів. І хоча Руссо не зумів порвати з деякими забобонами (зокрема, він виступав за обмеження жіночої освіти), його ідеї виявилися однією з найбільших вершин людської думки і послужили джерелом оновлення теорії і практики виховання. Руссо виступив з рішучою критикою станової системи виховання, що придушувала особистість дитини. Його педагогічні ідеї пронизані духом гуманізму. Руссо був «поборником розвитку в дітей самостійного мислення, ворогом догматики і схоластики. Висунувши тези активного навчання, зв’язку виховання з життям і особистим досвідом дитини, наполягаючи на трудовому вихованні, Руссо вказав шлях удосконалення людської особистості.
Погляди Руссо зіграли винятково важливу роль у розвитку педагогічних ідей Просвітництва. «Еміль» породив небачений суспільний інтерес до100 проблем виховання. В Франції за 25 років, що минули з дня появи «Еміля», було опубліковано вдвічі більше робіт з питань виховання, ніж за попередні 60 років. Уже при житті Руссо його педагогічні ідеї зробилися предметом пильного вивчення. Багато діячів французької Просвітництва прийняли руссоїстську педагогіку зі значними застереженнями. Особливо критично до них поставилися прихильники ідеї соціальної детермінації виховання К. Гельвецій і Ф. Вольтер. Так, Вольтер іронізував над природним вихованням як закликом «поставити людину навколішки». Проте і Вольтер знаходив у педагогічному романі сторінок п’ятдесят, гідних, щоб їх переплести в сап’ян». Антируссоїсти обрали дві схеми критики. Або визнавали відому цінність педагогічних ідей Руссо, але стверджували, що в них відсутня система, або стверджували, що будь-яка скільки-небудь приваблива ідея Руссо запозичена. Набагато більше однак було тих, хто усвідомив велич і перспективність педагогічної концепції Ж.-Ж. Руссо. Думаючи, що природне становище є ідеальним, Ж.-Ж. Руссо пропонує зробити виховання природним чи природовідповідним. Головним природним правом людини Руссо вважав право на свободу. Ось чому він висунув ідею вільного виховання, котра слідує і допомагає природі, усуваючи шкідливі впливи. У зв’язку з цим Руссо виступив проти авторитарного виховання. Засобом нового виховання оголошується свобода чи природне життя вдалині від штучної культури. Головне і найбільш складне мистецтво наставника — уміти нічого не робити з дитиною — такий руссоїстський парадокс вільного виховання. Педагог повинен не показувати і роз’ясняти, а терпляче стежити, щоб у сільській тиші неспішно дозрівала нова людина. Руссо вважав, що на дитину впливають три фактори виховання: природа, люди, суспільство. Кожний з цих факторів виконує свою роль: природа розвиває здібності і почуття; люди вчать, як ними користатися; суспільство збагачує досвід. Усі разом вони забезпечують природний розвиток дитини. Завдання вихователя — привести в гармонію дію цих сил.
Найкращим вихованням Руссо вважав у першу чергу самостійне нагромадження життєвого досвіду. Тому, на думку Руссо, дітей трудящих не треба виховувати – їх виховує саме життя. Достатній запас такого досвіду може бути придбаний до двадцяти п’яти років, віку змужніння людини, коли вона, будучи вільною, здатною зробитися повноправним членом суспільства. Великий гуманіст виступав за перетворення виховання в природній, активний, оптимістичний процес, коли дитина живе в радості, самостійно слухаючи, сприймаючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючи і задовольняючи свою жагу пізнання. Під природним вихованням. Ж.-Ж. Руссо розумів розвиток дитини з урахуванням віку та індивідуальних особливостей (“Природа бажає, щоб діти залишалися дітьми, перш ніж стануть дорослими), на лоні природи. Спілкування з природою зміцнює фізично, вчить користатися органами чуттів, забезпечує вільний розвиток. При природному вихованні, слідуючи дитячій природі, відмовляються від обмежень, встановлених волею наставника, відучують від сліпої покори, дотримуються непорушних законів природи. При цьому відпадає необхідність у штучних покараннях. На зміну їм приходять природні наслідки неправильних вчинків дитини. Слабкої, потребуючої підтримки і допомоги дитини постійно повинен опікувати наставник. Таким чином, природне виховання, по Руссо, — це живильний процес, у якому, з одного боку, враховуються дитячі здібності і потреби, а з іншого боку — не упускається з виду необхідність готувати дитину до суспільних відносин і обов’язків. Внутрішньою мотивацією такого педагогічного процесу стає прагнення дитини до самовдосконалення. У завдання виховання Ж.-Ж. Руссо включив розвиток системи органів почуттів як фундаменту формування особистості. Педагог-сенсуаліст думав, що матеріальною передумовою мислення є сенсорика, що має потребу в постійних вправах, починаючи з раннього дитинства. У «Емілі» зроблена спроба виділити основні періоди у розвитку людини до повноліття і намітити завдання виховання для кожного з них. Перший період — від народження до 2 років, до появи мови. Головна увага спрямована на фізичне виховання дитини. Другий період — від 2 до12 років — Руссо називає «сном розуму», думаючи, що дитина в цей період не здатна до абстрактного мислення і завданням виховання є розвиток її зовнішніх відчуттів. Третій період охоплює вік від 12 до 15 років. Період розумового і трудового виховання. Четвертий період - з 15 років до повноліття(25 років) — період «бур та пристрастей». Основна увага повинна бути спрямована на моральне виховання. Перший період — від народження до появи мови(0-2 роки). У цей час виховання зводиться переважно до турботи про здоровий фізичний розвиток дитини. Особливе місце Руссо відводив фізичному вихованню. Учений бачив у ньому засіб для встановлення гармонії між людиною, природою і соціальним оточенням, для подолання згубних схильностей, для формування морально чистих ідеалів і помислів, для розвитку всього організму. Говорячи про фізичне виховання, Руссо радить з раннього віку здійснювати інтенсивне фізичне загартування дитини, піддаючи його певному ризику. На противагу традиціям аристократичного виховання Руссо наполягав на тому, щоб немовля кормила не наймана годувальниця, а сама мати. Також він заперечує традиції сповивання дитини, мотивуючи це тим, що немовля «потребує свободи витягати і рухати члени». «Ви пригноблюєте дітей із самого народження, — пише Руссо, — перші подарунки, які отримують вони від вас, — ланцюги; перше поводження, яке вони відчувають з вашого боку, — катування». Докладні рекомендації з догляду за дітьми мали на меті загартовування дитини. Руссо застерігає від спроб форсувати розвиток дитячої мови, вважаючи, що вони можуть призвести до дефектів у вимові. Словниковий запас дитини повинен збігатися з ідеями, що накопичуються нею, і конкретними уявленнями. Другий період — від появи мови до 12 років. Головні завдання виховання в цей час — розвиток органів відчуття, створення умов для набуття дитиною можливо більш широкого кола життєвих уявлень, допомога в правильному сприйнятті навколишніх предметів і явищ. Руссо пропонував комплекс вправ для розвитку зору, слуху, дотику. Вважаючи, що до 12 років дитина не виходить зі «сну розуму», тобто не дозріває для того, щоб здобувати скільки-небудь систематичну освіту, Руссо рекомендував навчати без використання книг. Дитина повинна на практиці засвоїти елементи різних природних і точних знань. Моральне виховання в ці роки пропонувалося здійснювати переважно на прикладах, уникаючи моралізаторських бесід. Головне завдання морального виховання дитини до 12 років Руссо бачив у тому, щоб не допускати ситуацій, що провокують дитячу неправду. Він говорив, що шкідливо вчити грамоті і моральним правилам поки вони не стали потребою людини. Передчасні спроби до морального наставляння змушують дитину механічно наслідувати старших, лицемірити. Складовою частиною концепції природного розвитку дитини є ідеї так називаного негативного виховання, що допускає певні обмеження в педагогічному процесі. Нехай дитина розвивається сама. Так, наприклад, рекомендувалося не поспішати в інтелектуальному і моральному вихованні, відсуваючи досягнення їхніх головних цілей на пізніші періоди дитинства, а також на отроцтво і юність. Третій період охоплюєвік від 12 до15 років, коли діти сповнені сил і енергії, підготовлені до деякого систематичного розумового виховання. При доборі освітніх предметів Руссо наполягав на навчанні корисним знанням, у першу чергу природознавству і математиці. Навчання повинне будуватися основі особистого досвіду і самодіяльності. Руссо відкидав читання дітьми книг у цьому віці. Єдине виключення становив «Робінзон Крузо» англійського письменника Д. Дефо. Подібна перевага пояснюється тим, що герой роману був для Руссо ідеалом людини, що створила своє благополуччя власною працею. А це було співзвучно переконанням філософа. Ідеї Руссо про трудове виховання і навчання носили новаторський характер. Ручна праця (городництво, столярна, ковальська справа й ін.) проголошувався незамінним засобом виховання. Ж.-Ж. Руссо був глибоко переконаний, що будь-яка людина може забезпечити собі волю і незалежність насамперед власною працею. Кожен повинен опанувати яким-небудь ремеслом, щоб у майбутньому мати можливість заробляти на життя. Ось чому праця зайняла настільки важливе місце в педагогічній концепції Руссо. Нарешті, у четвертий період з 15 років до повноліття (25 років) закінчується формування морального обличчя молодої людини. В ці роки він знайомиться з установками і вдачами навколишнього суспільства.103 Моральне виховання отримує практичний фактор, розвиваючи в юнака добрі почуття, волю, судження і цнотливість. Настає пора читання історичних творів (головним чином, біографій великих людей епохи Античності), оскільки це — один з важливих засобів морального виховання. У юнака повинно вироблятися релігійне почуття в дусі деїзму, ніяк не пов’язане з тією чи іншою конфесією. Лише пізніше, ставши цілком дорослим, людина вільна обирати віросповідання, вважав Руссо.
