Видатні діячі української культури

Балабан Гедеон (1530 – 1607) – український церковний і політичний діяч. З 1565 р. єпископ у Львові, власник значних маєтків. Виступав проти спроб Ватикану підкорити Православну Церкву, проти запровадження в Україні григоріанського календаря. Кілька разів змінював свої погляди на перспективу унії з католиками. Гостро засуджував рішення Берестейського собору 1596 р. Намагався повністю підпорядкувати братства єпископській владі.

Боплан Г.-Л. де (бл.1600 – 1673) – французький військовий інженер. У 1630 – 1648 рр. перебував на службі у польського уряду, керував будівництвом фортець в Україні. 1650 р. у Франції видав ″Опис України, або областей королівства Польського, розташованих між кордоном Московії й Трансильванії″, що містить цінні відомості з історії, географії, культури та етнографії України. У 1648 – 1650 рр. видав карти України.

Борецький Іов (? – 1631) – український церковний, політичний і освітній діяч, прихильник зближення України з Московією. Був організатором Київської братської школи (1615) та її першим ректором. З 1620 р. і до кінця життя – київський православний митрополит. Автор полемічного твору ″Протестація″, і можливо, ″Перестороги″, спрямованої проти католицької церкви, уніатів та гнобительської політики шляхетської Польщі в Україні.

Вишенський Іван (1545? – 1620) – видатний український письменник-полеміст. Був високоосвіченою людиною свого часу, ченцем Афонського монастиря, де й помер схимником-анахоретом. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-зрадників, католицьке й уніатське духівництво, польських та українських феодалів-кріпосників. Вишенський був майстром викривально-ораторського стилю, його творчість вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі.

Гулевичівна Є. В. (1575 – 1642) – одна з засновниць Київського братства, монастиря й школи при ньому. У своєму заповіті відписала свою садибу й землі в Києві для заснування монастиря, шпиталю та школи для дітей шляхти й міщан. Цим було покладено початок Київській братській школі.

Дрогобич Ю. (Котермак Юрій з Дрогобича; бл. 1450 – 1494) – український учений й освітній діяч, перший український автор друкованої книги. У Краківському університеті здобув наукові ступені бакалавра й магістра. Пізніше навчався в університеті медицини та вільних мистецтв у Болоньї, де став доктором філософії та медицини; читав лекції з астрономії, у 1481 – 1482 рр. був обраний ректором. Висловлював упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу.

Зизаній Лаврентій (Тустановський;? – 1633?) – український педагог, перекладач, церковний діяч. У 1596 р. у Вільно надруковані його перший в Україні та у Білорусі буквар із словником і ″Граматика словенська…″ – визначні пам’ятки української педагогічної літератури. Автор ″Катехизису″.

Зизаній Стефан (Тустановський; бл. 1570 – 1621?) – український письменник-полеміст і педагог. Брат Л. Зизанія. Автор православного ″Катехизису″, антикатолицького трактату, спрямованого проти римського папи й уніатів.

Могила П. С. (1596 – 1647) – церковний і освітній діяч України першої половини ХVІІ ст. У 1632 р. став митрополитом київським і галицьким. Його заслугою є визнання легального становища в Україні Православної Церкви, а також передачі їй уніатами ряду монастирів і церков. У 1631 р. відкрив у Троїцькому монастирі Києво-Печерської лаври школу, що 1632 р. об’єднано з Київською братською школою. У 1633 р. ця школа отримала назву Києво-Могилянська колегія (з 1701 р. – Київська академія). Написав ряд книг: ″Євангеліє учительне″ (1616), ″Анфологіон″ (1636) та інші. Був також автором численних полемічних проповідей.

Оріховський-Роксолан С. (Ожеховський С.; 1513 – 1566) – відомий латинопольськомовний літератор, публіцист, якого сучасники з повагою називали ″руським Демосфеном″. Відомі пристрасні промови й звертання Оріховського до короля та шляхти із закликом об’єднати християнський світ проти турецької загрози.

Острозький К. К. (1526 – 1608) – український магнат, київський воєвода, діяч культури, князь. З ініціативи князя у м. Острозі було створено гурток антиуніатських літераторів і публіцистів, що підготував до друку перше повне видання Біблії у перекладі церковно-слов’янською мовою. У Турові, Володимирі-Волинському, Острозі відкрив школи; заснував Острозьку друкарню.

Острозький Клірик (кінець ХVІ – початок ХVІІ ст.) – нерозгаданий псевдонім одного з визначних українських письменників-полемістів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Він належав до острозького літературного гуртка. Автор публіцистичних творів, спрямованих проти запеклого поборника унії Іпатія Потія: ″Отпис на лист…″, ″На другий лист велебного отця Ипатія…″. У посланіях Острозького Клірика, пройнятих патріотичними мотивами, засуджено антинародну суть унії, Ватикан, церковників-ренегатів.

Павло Русин (Павло Процелер з Кросна; бл. 1470 – 1517) – освітній, літературний та науковий діяч гуманістичного напрямку. Походив з німецьких колоністів, але називав себе русином. Магістр Краківського університету, де викладав історію античної літератури. Значно вплинув на формування польської поезії доби Відродження. 1509 р. у Відні видано збірку поезій Павла Русина латинською мовою. Він редагував, видавав і коментував твори Овідія, Сенеки та ін., сприяв поширенню гуманістичної літератури.

Плетенецький Є. М. (бл. 1554 – 1624) – український церковний і культурний діяч. Брав участь у церковному соборі 1596 р. у Бересті, де проявив себе непримиренним противником унії. З 1599 р. – архімандрит Києво-Печерської лаври. Своєю діяльністю сприяв відродженню Києва як політичного й культурного центру України.

Потій Іпатій (1541 –1613) – уніатський митрополит (1600 – 1613), один із засновників уніатської церкви в Україні. Автор ряду полемічних творів, спрямованих проти Православної Церкви та протестантів (″Антиризис»″ листи до князя К. Острозького та ін.).

Сагайдачний П. К. (Конашевич-Сагайдачний;? – 1622) – гетьман українського реєстрового козацтва. Під керівництвом Сагайдачного козаки здійснили успішні походи проти Туреччини й Кримського ханства, зокрема, 1616 р. напали на Кафу (Феодосію), спалили й потопили турецькі галери-каторги, визволили невільників. Очолюване Сагайдачним 40-тисячне козацьке військо відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала багатьом країнам Європи. За активною участю Сагайдачного, який з усім козацьким військом вступив до Київського братства, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Берестейського собору 1596 р. Перед смертю заповів своє майно на освітні, благодійні й релігійні цілі, зокрема Київському братству та Львівській братській школі. На смерть Сагайдачного ректор Київської братської школи К. Сакович написав ″Вірші″, де прославляв його заслуги перед Україною.

Смотрицький Г. Д. (? – 1594) – український письменник і педагог, з 1580 – перший ректор Острозької школи. Брав активну учать у виданні (І. Федоровим) Острозької Біблії. Автор першої пам’ятки полемічної літератури ″Ключ царства небесного″ і твору ″Календар римський новий″.

Смотрицький М. Г. (до прийняття чернецтва – Максим; бл. 1578 – 1633) – український письменник-полеміст, філолог, церковний та освітній діяч. Син Г.Д. Смотрицького. Відстоював православ’я у полеміці проти Берестейської унії, наступу католицизму. Переконавшись, що боротьба проти унії виливається у широкий народний антифеодальний рух, М. Смотрицький 1627 р. прийняв унію. Автор ″Грамматіки славенския…″ (1618), що тривалий час була єдиним навчальним посібником з мови. Перевидана у Москві 1648, 1721 рр.

Терлецький К. С. (? – 1607) – український церковний діяч, один з ініціаторів Берестейської церковної унії 1596 р. У 1595 р. разом з Іпатієм Потієм у Римі домовився з папою про об’єднання церков. На Берестейському церковному соборі К. Терлецький та його однодумці офіційно проголосили запровадження в Україні та Білорусі унії Православної Церкви з Католицькою.

Туптало Д. (Ростовський Д.; 1651 – 1709) – український церковноосвітній діяч і письменник, автор зібрання оповідей ″Четьї-Мінеї″ або ″Житія святих″.

Філалет Христофор (друга половина ХVІ – на початку ХVІІ ст.) – український письменник-полеміст. Автор полемічного твору ″Апокрисис″ (1597), спрямованого проти унії й папства.