Президентська Парламентська

Глава держави обирається Президент країни обирається

всім населенням, сам формує парламентом і залежить від

уряд та апарат президентської нього. Основну владу має

адміністрації. Ключові посади голова уряду.Уряд формується

затверджує парламент. Політичною партією чи партійними. кооліціями,що мають більшість у парламенті

 

 

Парламентсько-президентська

Керівні виконавчі функції

І вид ІІ вид є прерогативою і президента

відсутня посада головою і уряду, що є відповідальним

премєр-міністра уряду є перед парламентом

президент є премєр- В нашій країні реалізовано

одночасно і міністр президентсько- парламентський

головою уряду політичний режим

 

Поняття влади

Владою називають центральну категорію політичної науки. Із нею пов’язано чимало понятть і термінів, вживаних у політичному лексиконі, у викладенні теорії держави, приклад:автократія - самовладдя, аристократія - влада знаті (всі ці терміни на час лекції студенти повинні знати), бюрократія – влада чиновників, демократія, олігархія і т. п.

1.1Дві ознаки сутності влади

Досі є поширеним ототожнювати владу з пануванням і визначати її як право, здатність і можливість впливати на когось, примушувати до певних дій, розпоряджатися поведінкою і навіть самим життям людей за допомогою примусу, закону, авторитету.

Але панування й примушування самі по собі ще не є достатніми ознаками політики взагалі і влади зокрема. Адже це може бути і звичайне свавілля, незаконне, злочинне, брутальне насилля, терор, репресії і т. д. Справжня влада – це не саме позбавлення волі підданих, а й певне підпорядкування і впорядкування їхніх воль. Це формування такої залежності, коли людина поступаеться владній настанові не тільки через страх або з розсудливості, а і з власної волі, внаслідок визнання й прийняття авторитетності, необхідності, вираженням якої є владна настанова, поряд із силовим впливом, другою визначальною рисою будь-якої влади є її обгрунтованість, виправданість правомірність застосування сили та обмеження нею свободи людей (Згадаємо аргументацію стародавніх суспільств)

Будь -яка влада тільки тоді є владою, коли її настанови, накази, повеління сприймаються підвладними як дійсно обов’язкові й необхідні від самого єства, а їх невиконання – як порушення правди життя, і як злочин. Легітимність влади є її невід’ємною частиною. Взагалі легітимація влади (від латинського legitimus –законний) – це визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень, загальних, не приватних рішень; це згода громадян з правом одних справляти визначальний вплив на інших.

Отже, владою слід визнавати лише таке примушування й підпорядкування, таке обмеженя свободи, яке твориться від необхідності, від імені інтересів усього суспільства, самого буття. Будь яка влада поєднує у собі два начала- примушування до якихось дій і узаконення такого примушення, легітимність, яка здобувається через звернення до цілей, що перебувають понад повсякденними й мінливими інтересами підвладних.

1.2 Формування влади в суспільстві.

Суспільна влада запроавджувалася саме як концентроване вираження спільних інтересів, як втілення єдиної соціальної волі, як відбиття потреби спільноти у збереженні своєї цілісності.

Первісна влада підпорядковування волі індивіда волі колективу, суспільства – це влада освяченихзвичаїв, традицій, це регулювання людських взаємин способом заборон(ТАБУ), ритуалів та інше. У первісному суспільстві управління загальними справами не відокремлювалося у самостійну галузь суспільного буття. Із виникненням держави відбуваеться поступове зосередженнявлади в руках обмеженого кола людей (воєначальників,племінної верхівки,чиновництва), формується спеціальний апарат управління який поступово усуває індивідів від вирішення загальносуспільних справ.

Влада буває державна і політична

Що притаманне? Ознаки?

Державна Політична

1.Усезагальність Корпоративна частковість

2.Обов’язковість настанов Морально - ідеологічна

аж до притримування імперативність, влада впливу

3.Суверенність Регломентованість конституцією

і законами

4-Теротеріально організовано 4. Територіально організована Можливість регіонального або. міжнародного поширення впливу

5. Межа повноваженньМежа повноважень сфера впливу

державний кордон іншої партії, політичної сили

гормадянське суспільство

6- Альтернатива - безвладдя 6. Альтернатива - безвладдя Альтернатива - влада іншої ідеї. опозиція

7-Законовідповідність 7. Законовідповідність Суб’єктивна доцільність

8- Мета: суспільні справи 8.Мета:- суспільні справи Мета – перемога ”наших”

1.4 Поділ влади

Поряд із розрізненням влади державної і політичної саму державну владу ще поділяють на складові її фрагменти – “гілки” – законодавчу, виконавчу, судову.(все це ви вже давно знаєте) можливо знаєте й те що головним виразником принципу поділу влади вважається Шарль Луї Монтеск’є що в своїй праці “Про дух законів” (1748) доводив, що “поділ влади є найпершою умовою правової функції суспільства і держави, що рівновага влад покликана забезпечити існування політичних свобод”.

Головна ідея принципу поділу влади полягає не в самому тільки вирізнені “гілок” державної влади та розрізнненя їхніх функцій,а у запобіганні цілковитому зосередженню всієї суспільної влади в руках якоїсь однієї політичної сили. Бо в противному разі неодмінно відбуваються тоталітарні викривлення суспільного єства “Влада розбещює, абсолютна влада розбещює абсолютно ”,- Афористично виголосив колись лорд Актон.

2 Політичні режими

Формою організації і функціонування політичної системи є Політичний режим, який визначає конкретні процедури і способи організації установ влади і врядування, стиль ухвалення громадських рішень, відносини між державою та громадянами. По сут це поняття означає, як уряд користується владою,контролює і управляє процесами в суспільстві.

2.1 Критерії розрізнення політичних режимів

1.Спосіб формування органів влади.

2.Співвідношення між центральною і регіональною владами та місцевим самоврядуванням.

3.Співвідношення між законодавчою,виконавчою і судовою владою.

4.Становище і роль елементів і іструктур громадського суспільства(громадян,їх груп, громадських організацій та партій).

5.Встановлена правова система. Її особливості і характер.

6.Співвідношення між правовими,соціальними і психічними регуляторами суспільного життя.

7.Рівень соціально-економічного розвитку.

8.Політико-психологічна культура.

9.Рівень політичної стабільності суспільства.

10.Характер реалізації силових функцій держави.

Іншими словами, політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та взаємодії держави і громадського суспільства.

2.2 Типологія політичних режимів

За типологією розрізняють демократичні, авторитарні і тоталітарні режими. Їх різновиди: фашистський, комуністичний, теократичний, ліберально-демократичний та інші.

Порівнюючи політичні режими, застосовують такий критерій, як місце керівника країни, що символізує суверенітет і велич держави.Цей керівник може носити офіційний титул короля або королеви в конституційних монархіях(Швеція,Норвегія,Данія,Великобританіяю,Іспанія,Нідерланди)або президента в президентській(США, Франція,Росія,Польща,Україна) чи в парламентській республіці(Німеччина,Італія, Туреччина,Індія).

Див. Таб.№1 данної лекції

Ну що ж форми правління ми розглянули.Ще держави поділяються за формою державного устрою.

Розділяють три форми: унітарну, федерацію і конфедерацію

 

Таблиця №3

Форми державного устрою

Унітарана	Федерація	Конфедерація
Єдине державне утворення. Підрозділяється на Адміністративні, тереторіальні Одиниці, що підпорядковані одному центру	Союз юридичних відносно самостійних утворень (штатів,кантонів, республік, земель) Федерація має союзну конституцію, єдині органи державного управління єдину судову і правові системи, єдину армію і єдине союзне громадянство. В той же самий час державні Утворення, що входять до складу Федерації,звичайно мають власні конституції, парламенти, своє законодавство і громадянство.	Являє собою постійний союз суверенних держав, що обєднуються для досягнення будь-яких певних цілей, як правило, в політичній або військових сферах. Функції центральних органів конфедерації обмежуються повноваженнями делегованими державами- членами конфедерації Єдина фінансова, правова Системи, громадянські та Інші ознаки відсутні. Основний правовий документ - союзний договір.

 

У цілому демократія є певним політичним ідеалом, який виходить із визнання таких концептуальних засад.

 

Таблиця №4

Концептуальні засади демократії

1. 2. 3.

Визнання особистої свободи і права громадян на участь у формуванні органів державної влади.

Необхідність контролю за діяльністю влади.

Вплив на ухвалення спільних для усіх рішень на основі загального рівного виборчого права через вибори, референдум та інше.

 

 

Найбільш типовим є розподіл режимів на демократичні і авторитарні.

 

Таблиця №5

Елітарна демократія	Популістська-демо- кратична форма	Розгорнута масова демократія
Передбачає наявність у влади певних політичних еліт, що діють в межах законів.	Характеризується Фактично Недемократичною системою безвладдя.	Забезпечує участь широких мас суспільства в прийнятті та реалізації рішень.

Демократичні режими

Авторитарні режими передбачають панування тих, хто управляє, над тими, ким управляють. Вони також можуть бути представлені в системі.

Таблиця №6

Авторитарні політичні режими

Жорстко-авторитарний

Тоталітарний

Фашистський

Авторитарний грунтується на значному зосереджені влади в руках однієї особи чи обмежаної групи, звужені громадянського супільства (тобто політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, повноваженнь політичних інституцій) та жорсткого примушення до дотримання, можливо, непопулярних, але формально легальних вимог (законів)За умов авторитаризму вельми характерним є патералізм (від латинського pater-батько), який виходить з того, що державна влада мусить по-батьківські турбуватись про народ. Як наслідок, вона примушує людей до певних дій “для їхнього ж блага”.

Тоталітарний (визначення повинні знати)

Фашистський- правоекстримістський політичний рух та ідеологія, засновані на войовничому антидемократизмі, расизмі, шовінізмі, доведених до істерії, на звеличуванні тоталітарної держави, на обстоюванні сильної автократичної партії, що забезпечує абсолютний контроль над громадянством і державою. В ідеології Фашизму особливе місце посідає нація як найвища і вічна реальність, заснована на спільності крові. В зовнішній політиці агресія що-до інших країн і народів.

 

Домашнє завдання

Готуватись до семінару та бути готовим до контрольної роботи.

Лекція №5

Політичне життя, суспільство і демократія

Література “Основи політології” під кер. Ф.М.Кирилюка Київ 1995

“Політологія” Київ 1998 за редакцією О.В.Бабкіної, В.Л.Горбатенко

План

1.Політична система її компоненти та структури

1.1 Політичне життя

1.2 Політичні інститути

1.3 Політичні відносини

1.4 Політико-правові норми

1.5 Політична культура

1.6 Функції політичних систем

2. Типи сучасних політичних систем (5 типів)

3.Характерні риси правової держави

3.1 Ознаки правової держави

3.2 Громадянське суспільство

Вступ

Сучасний світ все більше усвідомлює згубність для земної цивілізації вирішення глобальних проблем і різноманітних конфліктів насильницьким методом. Через це посилюється роль і значення політики як діяльності що регулює відносини в суспільстві.

1. Політична система її компоненти та структури

1.1 Політичне життя може розглядатись

1 як визначальна система взаємовідносин суб’єктів політики

2 як цілеспрямована діяльність по завоюванню і здійсненню влади

3 як відображення політичних відносин і політичної діяльності в різних теоріях, поглядах.

Отже, політичне життя – це галузь громадянських проявів, в якій концентрується найважливіші суспільні проблеми, що відповідають інтересам класів і соціальних верств суспільства, виробляються механізми їх реалізації, а ідея переводиться на мову соціальної практики.

1.2 Політичні інститути

Політичне життя суспільства і функціонування політичної влади, здійснюється в межах певної політичної системи. Системи взаємодіючих політичних інститутів (держ. установ, політ. партій, громадських організацій). До основних компонентів політичної системи ми відносимо політичну організацію суспільства.

Компоненти політичної системи

1 Політична організація суспільства(політ.партії,держава, громад. організацій)

2 Політична свідомість

3 Історичні традиції

4 Політичні відносини

5 Політична культура

6 Політ. і правові норми

7 Засоби масової інформації(формують політ. свідомість)

(Кожен із загальних елементів обслуговує політичну системи своїми специфічними засобами)

1.3 Політичні відносини визначають взаємозв’язки між класами, соціальними верствами і групами, націями в процесі їх взаємодії. Вони відображаються в системі політичних поглядів та ідей – тобто в політичній свідомості.

1.4 Політико- правові норми регулюють політичні відносини, визначають межі та умови політичної діяльності партій, держави, громадських організацій.

1.5 Політична культура поширюється на всі сфери політичного життя суспільства і включає в себе культуру політичної свідомості, політичної поведінки окремих особистостей, груп, націй, форми участі в політичному житті, а також культуру функціонування існуючих в межах даної системи політичних інститутів.

1.6 Політична система виконує різноманітні функції: захищає інтереси певних класів, соціальних верств і груп, націй, шукає оптимальні шляхи розвитку суспільства, управляє різними сферами життя суспільства.

3 Типи сучасних політичних систем.

Сучасний світ визначається різним рівнем соціально–економічного розвитку різних народів країн. До нашого часу склалися такі основні типи політичної системи (класифікуємо їх умовно на 5 типів)

Тип перший. Політичні системи високо розвинених країн (США,Канада, Японія, країни Західної Європи, Австралія, Ізраїль, ПАР).Для них характерна різноманітність форм власності, поступове подолання соціально–класового поділу суспільства, розвинутість політичної демократії, багатопартійність, розподіл(як правило) законодавчої, виконавчої і судової влади. Політичні і правової норми, за деякими винятками, приведені у відповідність до Декларації про права Людини. В політичних відносинах визначається плюралізм (від латинського множинний) – система влади заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій і громадсько-політичних організацій.

Але цей тип політичних систем хоч і досяг найбільших успіхів все таки не позбавлений протиріч і проблем (значна частина населення страждає від економічного безладдя, фактично зберігається політична нерівність, ігнорується права національних меншин, емігрантів, росте злочинність)

Тип другий – політичні системи колишнього соціалістичного табору. Глибока криза, свого часу, торкнулася усіх сфер життя усіх країн. Хвиля соціальної диференціації, що розпочалася, на основі багатоукладності економіки викликала до життя нові політичні сили. Відбувається процес перерозподілу владних відносин. Формуються нові органи держу правління, створюються багатопартійні системи, загострюються міжнаціональні протиріччя. Політичні відносини не є стабільними. Відроджуються ідеї монархізму, анархізму, шовінізму та ін. Права людини, які колись декларувались почали відновлюватись у законодавчих актах відповідно до міжнародних норм.

Тип третій. Політичні системи нових індустріально-розвинутих країн (Південна Корея, Таїланд, Нова Зеландія, Сінгапур та ін.). В цих країнах за останні роки зроблено різкий стрибок від практично напівфеодального стану до сучасного, індустріального рівня розвитку. Відбувається процес перетворення політичного життя відповідно до рівня економічних і технологічних відносин. Політична тенденція поступового перетворення авторитарних тоталітарних режимів у демократично–авторитарні.

Тип четвертий. Політичні системи країн середнього рівня індустріального розвитку (переважно країни Латинської Америки, Індія, Туреччина та ін.). в багатоукладній економіці цих країн тісно переплітаються індустріальні та напівфеодальні відносини. Авторитарно-демократичні та демократично-авторитарні політичні режими переважають. Партійні та державні системи в цілому сформовані деякі соціальні групи (жінки, представники нижчих верств і класів) позбавлені частково або повністю політичних прав. Але лібералізація економіки веде за собою і лібералізацію політичного життя. В ряді країн відбувається політичний процес демократичних перетворень.

Тип п’ятий. Політичні системи держав з відсталою економікою переважно аграрні та аграрно-індустріальні (в основному країни Африки, Азії, острівних територій). Економічна і політична ситуація в цій групі країн неоднозначна від патріархальних відносин до окремих суперсучасних зразків. Недавнє колоніальне минуле стало причиною нерозвиненості економіки, соціальної структури і політичного життя. В багатьох країнах лише починається процес формування державних органів, політичних партій. Громадські функції не чисельні і не мають достатнього впливу. Різні види політичних режимів від жорстко-авторитарних до авторитарно-демократичних.

Відмінною рисою цього типу є нестабільність і часті зміни політичних лідерів, правлячої еліти. Норми декларації про право людини залишається лише ідеалом. Економічна залежність цих країн від розвинених нерідко робить їх політичними заручниками.

3 Характерні риси правової держави.

Правова держава – держава з максимальною захищеністю законних інтересів, честі і гідності людини, гарантіями прав і свобод громадян їх об’єднань і спільностей.

3.1 Ознаки правової держави

1 Верховенство закону в усіх сферах суспільного життя

2 Зв’язаність законом самої держави та її органів

3 Реальність прав і свобод особистості

4 Взаємна відповідальність держави і особистості

5 Наявність ефективних форм контролю за здійсненням законів

6 Поділ законодавчої, виконавчої і судової влади

Формування правової держави – тривалий і складний процес, який вимагає активної свідомої участі в ньому всіх громадян, серйозної психологічної перебудови.

Поряд з формуванням правової держави для суспільства є завдання пов’язане із створенням і розвитком основ громадського суспільства.

3.2 Громадське суспільство – це таке суспільство, де головною діючою особою, суб’єктом суспільного розвитку виступає людина з усією системою її потреб та інтересів, що відповідають структурі цінностей. Це суспільство, в якому загальнолюдськими цінностям надається пріоритетне значення.

Для формування правової держави в Україні потрібно.

По-перше, забезпечення справжнього демократизму й відкритості нормотворчих функцій представницьких органів усіх рівнів, іхньої власної надійної фінансової та матеріальної бази.

По-друге, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів перед представницькими органами, громадський контроль за діяльністю виконавчих органів влади.

По-третє, гарантована Конституцією незалежність суду й прокуратури, підвищення їхнього статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, суворе дотримання презумпції невинності, норм правосуддя, та права на захист, відмінна актів необґрунтованого позбавлення українського або подвійного громадянства.

По-четверте створення динамічного, відданого справі народу, сучасного державного апарату, що формуються на конкурсній основі за широкої гласності й цілком підконтрольний представницьким органом і народові.

По-п’яте, формування громадського с-ва на сучасній економічній і політичній основі, забезпечення ефективного функціонування всіх його організацій та асоціацій(партій, рухів, об’єднань).

Отже, громадське суспільство та правова держава тісно пов’язані між собою. Чим розвиненіше громадянське суспільство, тим ефективніший соціальний захист індивіда тим ширші його можливості.

Лекція №6

Тема: Політична ідеологія.

Література “Політологія ” // Матеріали до семінарських занять. П. П. Марчук

Тернопіль – 1998р. с. 140 - 149.

“Політологія” В. М. Бебик Київ – 1997р. с. 135 - 140

“Політологія” І. С. Дзюбко. К. М. Левківський Київ – 1998р. с. 315 – 339.

 

План.

 

1. Сутність і структура політичної свідомості.

1.1 Політична свідомість.

1.2 Структура політичної свідомості.

1.3 Функції політичної свідомості.

1.4 Рівні політичної свідомості.

1.5 Основні типи політичної свідомості.

1.6 Ментальність

2. Ідеологія і політика.

2.1 Політична ідеологія.

2.2 Сутність ідеології.

2.3 Функції ідеології.

3. Громадська думка і політика.

3.1 Громадська думка.

3.2 Характер впливу громадської думки.

 

1.Функції і структура політичної свідомості

1.1. Політична свідомість.

Однією з важливих характеристик політичного життя суспільства є таке складне, багатовимірне і неоднозначне поняття як політична свідомість.

Що ж воно за поняття таке, ця політична свідомість?

Політична свідомість – сукупність поглядів і настанов, які характеризують ставлення людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, політичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політичного життя.

Свідомість є відображенням: рівня розвитку продуктивних сил, особливостей суспільно-політичної структури та систем суспільних відносин, рівня освіти і культури.

Психічною основою свідомості є знання, емоції та оцінки, інтелектуальні структури, мислительні операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів.

Політична свідомість є суб’єктивним образом політичного буття. Вона створюється суб’єктами політики у процесі політичної діяльності, взаємовідносин між ними, через залученість до політичної сфери.

Предметами політичної діяльності є відносини та інститути, норми і цінності, позиції, ролі, статуси, ідеологічні гасла і програми, в яких втілюється і функціонує публічна влада суспільства, організованого у державу.

1.2 Структура політичної свідомості.

Політична свідомість виникає з розшарування суспільства на класи та загострення між ними боротьби за владу.

Отже, політична свідомість – свідомість станова, і це є її важливою соціально-історичною рисою.

Відповідно до цього виділяють політичну свідомість рабовласників і рабів, феодалів і залежних селян, буржуазії та робітників.

Крім того: запишемо що: по-перше

Політична свідомість:

1.Класова

2.Формується під впливом складних матеріальних, політичних, ідеологічних залежностей і чинників у межах відповідної суспільно екологічної формації.

3.Носіями політичної свідомості, крім класів є різні групи людей, що об’єднується на професійний, політичний, етнічний, конфесійній, демографічній та ін. основі.

1.3 Функції політичної свідомості.

Політична свідомість є групова й індивідуальна.

Політична свідомість суспільства інтегрує групові й індивідуальні свідомості, формує і регулює функціонування їх.

Політична свідомість суспільства регулює політичну поведінку, неформальним шляхом (на відміну від регулюючої сили законодавства).

1.4 Рівні політичної свідомості.

Рівні пізнання політичного світу.

Емпіричний

Теоретичний

(буденна політична свідомість) Рівень – фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ. В ньому концентрується багатий життєвий дослід учасників політичної комунікації та взаємодії. Буденна практично-політична свідомість створює інформаційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються політико-теоритичні моделі. Носіями буденної політичної є всі члени суспільства, що можуть нормально мислити.

Політично-теоритична свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління політичною сферою суспільства. Цей рівень політичної свідомості не є загальнодоступним. Характерний для специфічної висококваліфікованої діяльності політичних мислителів (ідеологів, науковців).Суть теоретичної політичної діяльності є дослідження місця політики у суспільстві, сутності і форм її виявів у публічній владі, державності.

Ці рівні перебувають на різних рівнях (даруйте за тавтологію!)

пізнання світу. Вони також взаємо залежні.

 

1.5 Основні типи політичної свідомості

Державна ЕТАТИЗМ	Антидержавна АНАРХИЗМ
Інтереси держави є найвищими, вона повинна бути монополістом публічної влади. Засновники цієї теорії Макіавеллі, Гоббс, Гегель.	Несприйняття усіх політично-юридичних норм держави і суспільства. Політична влада – зло, а держава – експлуататор і ворог свободи. Основні ідеологи: Прудон, Штірнер, Бакунін.

 

Класифікація типів політичної свідомості відбувається ще за таким принципом.

Типи свідомості.

 

 

Централістські Децентралістські

 

Централістські типи політичної свідомості.

1.Комуно-соціалістична – концентрація власності, крайній ступінь - безправ’я.

2.Монархічна – концентрація влади, владним авторитаризмом, крайній ступінь – тиранія.

3.Націоналістична – характерне родове, вузько-групове сприйняття, крайній ступінь-шовінізм.

Децентралістські типи політичної свідомості:

1.Ліберальна – (характерне: розподіл власності), крайній ступінь – монополізм.

2.Анархістська – розподіл влади, владна децентралізація, крайній ступінь – безвладдя.

3.Інтернаціональна – поза родове, загально громадянське світосприйняття, крайній ступінь імперський космополітизм.

1.6 Ментальність – соціально-психологічні характеристики суб’єкта політики (людини, етносу, класу іншої великої соціальної групи), що знаходять свій вияв у способі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психічних настановах та поведінці.

Ментальність формується під впливом соціокультурних чинників: традицій, культури, соціально-політичних структур та інститутів суспільства.

Якщо суспільна, політична свідомість є регулятором політичної поведінки суб’єктів суспільного життя, то ментальність є внутрішньою характеристикою суб’єкта політики-нації, соціальної або демографічної групи.

Важливою рисою ментальності і політичної культури є національний характер: комплекс типових зразків поведінки, які регулюють поведінку нації впродовж довгого часу.

 

2. Ідеологія і політика.

2.1 Політична ідеологія – цілісне, концептуальне відображення інтересів певних класів, соціальних груп та інших спільностей, пов’язаннях з боротьбою за владу, її здійснення і захист з метою реалізації цих інтересів.

Ідеологія на відміну від релігії вимагає не віри у свої постулати, а формального визнання або прийняття їх. Кожна нація має свою ідеологію.

2.2. Сутність ідеології.

Ідеологія – не альтернатива політики, а конструйований елемент її.

Конструктивна ідеологія повинна відповідати життєвим реаліям і опиратися на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики.

Інша справа, коли ідеологія утопізується як СРСР. Через фанатичну впертість по втіленню утопічної ідеї відбулася тотальна ідеологізація суспільного життя, при якій кожне слово і вчинок вимірювались за шкалою не практичної корисності і нормального глузду, а “ідейної чистоти”.

2.3 Функції ідеології.

Предметом політичної ідеології є політичні відносини суспільства в усій різноманітності. Політична ідеологія виконує об’єднуючу і регулюючу функції. Ідеологія завжди підпорядкована інтересам влади. Вона відображає цінності, норми і принципи, що породжені гаслами, пропагандою і не сприймається індивідуальною свідомістю людини.

3. Громадська думка і політика.

3.1 Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності політичних суб’єктів, політичних лідерів.

3.2 Функції громадської думки.

Фіксує сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей.

Громадська думка, як політичний інститут, бере участь у здійсненні влади.

Громадська думка – це не механічна сума думок членів суспільства, а історично зумовлений динамічний стан масової свідомості великих груп людей.

Канали висловлювання громадської думки.

 

Референдум Опитування Збори Маніфестації Всенародне

населення обговорення

 

Громадська думка є постійно діючим фактором управління, за допомогою якого якого виконується декілька впливових функцій.

Функції політичної думки:

1. Експресивно-контрольна – визначає політичну позицію спільностей;

2. Консультативна – дає поради щодо пошуку оптимальних політичних дій;

3. Директивна – виносить рішення з тих або інших питань, регулює поведінку індивідів, спільностей і установ, підтримує або відкидає ті чи інші уявлення, цінності і норми.

Громадська думка – складне політичне явище, яке своїм змістом віддзеркалює співвідношення соціальних сил, що фактично діють у суспільстві. Ця думка існує тоді, коли потенційно різні точки зору можуть бути вираженні публічно і коли їх узгодження здійснюється шляхом зіставлення різних позицій.

Лекція №7.

Тема: Людина, політика, гуманізм.

Політика як суспільне явище. Політичне лідерство.

Література: “Політологія” Київ-1998. За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенко.

План

Вступ

1. Місце і роль людини в суспільстві.

2. Громадянин і держава.

3. Людина і політика (Лідерство).

4. Політична поведінка.

5. Людина і гуманізм.

 

В науковій літературі процес входження людини в політику одержав назву “політичної соціалізації” (від латині socialis – суспільний). Як він відбувається в сучасних умовах? Як і в силу яких причин люди починають займатися політикою? Як формується їх політична поведінка? На ці та інші запитання дає відповідь політологія.

 

Політологічний словник.

Соціалізація – процес залучення індивідів до наявних соціальних норм і культурних цінностей.

Політична соціалізація – сукупність процесів становлення політичної свідомості й поведінки особистості, прийняття і виконання політичних ролей, вияви політичної активності.

Політична участь – це здійснення або підтримка певних акцій, з метою висловлення інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у певні вимоги; здійснення тиску на органи влади, або домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії.

Політичне функціонування – забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

 

1. Місце і роль людини в суспільстві.

Справжня демократія неможлива без реальної участі членів суспільства в її здійсненні. При вивченні політичного життя суспільства важливо зрозуміти в ньому місце і роль людини. Ось слова Достаєвського “Людина є таємниця. Її необхідно розгадати, і коли будете розгадувати все життя, то не кажіть, що втратили час...”. Людина є предметом вивчення різних галузей знань: соціології, психології, фізіології, медицини. Питання про місце людини в суспільстві – одне з основних в політології. Діяльність людини, спосіб її думок і почуттів залежить від об’єктивних історичних умов, в яких вона живе,. від особливостей тієї соціальної групи, інтереси якої вона свідомо чи несвідомо виражає.

Перед кожною людиною, яка вступає в життя, відкривається світ речей і соціальних творінь, в яких втілена діяльність попередніх поколінь. Засвоєння соціальних форм діяльності, що історично склалися, головна і вирішальна умова механізму індивідуального становлення людини. Норми права, моралі, побуту, правила мислення та мови, естетичні смаки, що історично склалися, формують поведінку і розум людини. Кожна людина становить собою неповторну індивідуальність, вона виступає як особистість, коли досягає самосвідомості, розуміння своїх соціальних функцій, осмислення себе як суб’єкта історичного процесу.

Ієрархія цих понять має такий вигляд:

Людина – поняття, що виражає загальні риси, властиві роду.

Індивід – поодинокий представник людського роду.

Особливість – людина як суб’єкт відносин і свідомої дійсності.

Індивідуальність – самобутні, неповторні риси індивіду.

Людина творить історію, культуру, але, в свою чергу, є спадкоємцем суспільно-історичних і культурних процесів. Її життя і діяльність невід`ємні від суспільства. Чим вище можливості конкретних людей, тим вище потенціал усього суспільства. Аристотель (384-322) визначаючи сутність людини, назвав її політичною твариною, маючи на увазі, що громадянські якості – невід’ємна характеристика зрілої особистості. Політиками не народжуються, а стають.

Мабуть не раз кожен із нас задавав собі питання: “Яка ж моя роль в політиці?”. І кожний із нас хоч би раз був учасником гарячих суперечок про місце людини та її можливість впливати на світ політики. Думки різні, предмет для суперечок невичерпний. Спробуємо ж висвітити це питання в теоретичному плані.

2.Громадянин і держава (трохи історії).

В часи Великої Французької революції (1792 р.) поняття “громадянин” було введено декретом як обов’язкова форма звертання один до одного.

Громадянин – повноправний вільний член суспільства, який бере активну участь в громадському і державному житті.

Громадянство – це особливий політично-юридичний стан особистості, якого вона набуває на основі Конституції. Разом з тим, це реальне відношення людини до держави і держави до людини.

Перша конституція виникла в Північній Америці, США і набрала чинності 4 березня 1789 р. вона як і всі наступні конституції країн світу, містила загальні принципи прав і обов’язків громадян. Система прав, свобод і обов’язків громадян реалізується на основі єдиних принципів, розроблених як світовим товариством, так і парламентами країн. Всесвітня декларація прав людини(схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1984 р.) складається із преамбули та 30 статей. Було вперше в практиці міжнародних відносин дано перелік основних прав і свобод, якими повинна користуватися кожна людина. З того часу було прийнято 178 міжнародних документів з прав людини.

Міжнародні акти про права людини передбачають спеціальні контрольні механізми їх виконання, створені і діють Міжнародна Комісія ООН по правах людини, Комітет по правах людини, Європейська комісія по правах людини. (Див. Розділ 2 Конституції. України).

Які ж основні права і свободи? Як вони реалізуються державами? Це право на життя, презумпція невинності, охорона особистого життя громадян, свобода зборів, мітингів, походів на вулицях, демонстрацій; свобода інформації, слова, друку: свобода контактів між людьми і т. ін.

Проблема гарантій прав з боку держави невіддільна від відповідальності особистості. В цьому розумінні гостро стоїть питання про політику поведінку особистості, про взаємо зв’язок людини і політики.

3.Людина і політика (Лідерство).

Кожна людина, стверджує Бертран Рассел, одвічно наділена двома пристрастями: жалобою влади і слави. Прагнення до влади можна вважати домінуючою рисою людської психіки і свідомості. З цих позицій проаналізуємо таке явище як політичне лідерство.

Лідерство – досить поширене соціальне явище. Можна сміливо стверджувати: там, де склалась та чи інша людська спільність, там повинні з’явитися лідери.

Лідер (від. Лат. Ведучий - leader) – авторитетний член організації або малої групи. Вплив на інших дозволяє йому відігравати ведучу роль в соціальних процесах, громадському житті.

Виділимо основні типи громадських лідерів. Вже в дитинстві кожна людина стикається с проявом лідерських якостей з боку своїх ровесників. Юнацькі ватаги очолюють лідери, це властиве шкільним та студентським групам. Лідерство існує в родині. Отже, можна говорити про перший тип лідера, лідера дозвілля. Побутовий тип громадського лідера має три групи якостей. По-перше, розвиненість розуму, кмітливість, досвід, котрі повинні бути вище середнього рівня тієї групи людей, до якої він належить. По-друге, лідер повинен пропонувати кращі варіанти вирішення спільних проблем. По-третє, необхідно мати здатність переконувати оточуючих в правильності того, що пропонується, мати волю та організаторські здібності. Звичайно в реальному житті окрема людина іноді не може володіти всіма цими якостями, а частіше має місце та чі інша їх комбінація.

Другий вищий тип лідера – лідер ділових, державних, політичних взаємовідносин. Якості політичного лідера впливають на політику. Адже це сфера, де зіштовхуються, а потім вирішуються інтереси класів, соціальних верств, націй, а через них і інтереси кожної людини. Риси політичного лідера: працездатність, висока аналітичність розуму, компетентність, схильність до державної і громадської діяльності, твердість принципів і переконань при здатності сприймати іншу точку зору і шукати нову, вміння переконати і вести за собою людей, оптимізм, увага до людини.

Головна роль політичного лідерства зводиться до вираження і реалізації соціальних інтересів певних груп людей. У зв’язку з цим розрізняють основні типи політичних лідерів: авторитарне лідерство – що передбачає одноосібноспрямовуючий вплив, заснований на погрожуванні застосуванням сили; демократичне лідерство – яке дозволяє членам груп брати участь в управлінні її діяльністю; лідер-ліберал – відрізняється терпінням, визнає права людини, домагається розподілу законодавчої влади. Зрозуміло, що поведінка політичних лідерів будь-якого типу є однією з важливих галузей дослідження політичної науки. Але наслідки політичної боротьби залежать не тільки від лідера, але й від поведінки широких мас, верств, класів.

Вивчаючи людину в політиці, ми не можемо не вивчати її політичної поведінки. Про це в слідуючому розділі.

4.Політична поведінка.

Під політичною поведінкою треба розуміти будь-яку форму участі в здійсненні влади або протидія її здійсненню – це участь у формальних організаціях і масових рухах, демонстрація своїх поглядів, робота в державних органах або усвідомленне відсторонення від них. Існує два основних типи політичної поведінки: відкритий (політичні дії) і закритий (політична бездіяльність).

Типи політичної поведінки.

Відкритий	Закритий
Причини політичної дії високий рівень суспільного розвитку (залучення населення до демократичної культури): потреба в спілкуванні, усвідомлення себе членом суспільства; можливість виражати і захищати інтереси політичної системи; процес участі в політичних діях виявляється більш значним, ніж конкретний результат.	Причини політичної бездіяльності: Низький рівень суспільного розвитку; розчарування в політичних інститутах і байдужість до їх діяльності; політична апатія як наслідок пережитої поразки тощо; вираження активної ворожості до політичної системи.

 

 

Очевидно, політична поведінка особистості значною мірою є результатом тих суспільних процесів, які готують людину до політичного життя.

Хто впливає на особистість?

На особистість впливають: сім’я, школа, вуз, трудовий колектив, різні громадські об’єднання і організації, держава, формальні і неформальні соціальні групи, засоби масової інформації.

Чим демократичніше і гуманніше суспільство, тим кращі умови воно створює для розвитку політичного життя.

5.Людина і гуманізм.

Зміна соціальної ролі особистості і створення умов для гармонійного розвитку можливі лише на шляху гуманізації соціально-політичного, економічного та духовного життя людей.

Що таке гуманізм? Які шляхи гуманізації суспільства?

Гуманізм – це сукупність ідей, поглядів і переконань, які утверджують високе суспільне визнання людини, її цінності як особистості, право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Джерела гуманізму – в невпинному інтересі до людини, її духовно-морального світу, розвитку культури, філософії, мистецтва, літератури, науки.

Коли виник цей рух?

Гуманізм виник як ідейно-культурний рух проти феодально-церковної ідеології в епоху Відродження, одержав могутній імпульс в період буржуазно-демократичних революцій 17 – початку 19 ст. Боротьба класу буржуазії, яка народжувалась, за владу проти феодальних відносин відбилась в гуманістичних ідеалах просвітителів, в ідеях рівності і свободи особистості.

Основні напрямки гуманізації були такі: подолання відчуженості людини від політики; дотримання і забезпечення прав людини; утвердження економічної демократії з системою соціального захисту індивіда; створення умов для творчого використання особистістю суспільних цінностей; гармонійність у відносинах між людиною і природою.

Зупинимося на докладній характеристиці цих напрямків. Однією з визначальних умов у подоланні відчуженості людини від політики, держави і суспільства є побудова правової держави і визначення в ній статуту особистості, який має базуватись на принципах недоторканності особистості, утвердження прав і свобод людини, визначенні кордонів правової і соціальної автономії (незалежності особистості) та ін. Соціально-політична діяльність людини повинна бути вільною і суспільно значимою.

Важливою умовою вирішення проблем людини є зміна її соціально-економічного статусу. Це можливо лише на шляху до централізації власності, створення змішаної економіки, демократизації виробничих відносин, впровадження принципу оплати за працею, розвитку економіки в інтересах людини.

Гуманізація суспільства неможлива без удосконалення сімейно-шлюбних відносин.

Сім’я – соціальна основа суспільства, і в цьому ступінь свободи людини визначається ступенем її свободи в сімейно-шлюбних відносинах. Суспільство повинно забезпечити сім’ї і кожному її члену соціально-економічну незалежність.

Основні типи політичних лідерів.

 

 

1.Лідер 2.Лідер ділових, 2.1.Лідер- 2.2.Аавторитарне 2.3.Демократичне

дозвілля. державних, ліберал. лідерство. лідерство.

політичних

взаємовідносин.

 

Лекція №8

Політичні партії та громадські рухи

План

1.Сутність політичних партій і партійних систем (поняття і класифікація)

2. Політичні партії в Україні

3. Програмні цілі нових партій.

4. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.

Література:

"Основи політології" Ф.М.Кирилюк Київ – 1995

"Політологія" Київ - 1998 під редакцією Бабкіної О.В. Горбатенко В.П.

Політологічний словник

Партія (від лат. pars.partis - частина) - організована група однодумців, яка представляє інтереси частини народу і ставить за мету їх реалізацію шляхом завоювання державної влади, або ж участі у її здійснені.

Партійна система - сукупність усіх існуючих і діючих у даній країні партій (правлячих та опозиціях),які беруть участь у здійсненні державної влади.

Політичний рух - це відносно цілеспрямована й організована діяльність значних груп людей, які мають спільні інтереси й борються за їх реалізацію політичними засобами. Тобто такими, які впливають на політичну владу.

Політична діяльність - у широкому розумінні - це реалізація політичних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот, окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів з приводу завоювання, використання й утримання влади. У вузькому розумінні Політична діяльність - це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, суспільними групами, а також засоби протидії їм, які не виходять за межі правової регламентації й відповідають вимогам конституції.

Нормально функціонуюча політична система суспільства немислима без політичних партій і громадських організацій. Це свого роду камертон який дає можливість визначити ступінь демократичності суспільства, рівень суспільно-політичної активності громадян.

Взаємодіючи як між собою, так і з іншими елементами політичної системи, партії та громадські рухи відіграють цілком істотну, лише їм властиву роль в розвитку суспільства.

1.Сутність політичних партій і партійних систем. (поняття і класифікація). Політичні партії відомі з часів Стародавньої Греції. Але найбільшого поширення вони набули з появою на політичній арені буржуазії і пролетаріату.

Першою масовою партією була засноване в 1861р. Ліберальне товариство Регістрації Виборців в Англії. В 1863р. виникла перша робітнича партія - Загальна Німецька Спілка,заснована Ф.Лассалем. В XX ст. процеси національно - визвольної боротьби в Азії та Африці, посилення прогресивного руху в Латинській Америці призвели до появи політичних партій на цих континентах.

Сьогодні у світі налічується > 1 тис. партій. В Україні зареєстровано на кінець 2005 року 126 політ. партій. Спільними для сучасних політичних партій є їх функціональне призначення.

Характерні функції партій:

1.розробка і обґрунтування програмних цілей класу або великої кількості груп, інтереси яких представляє данна партія;

2. поширення свого впливу на різні соціальні, професійні, вікові верстви громадян;

3. вивчення ролі конструктивної опозиції в процесі боротьби за владу, розробка альтернативних програм і законопроектів;

4. делегування своїх представників в державні та громадські структури;

5. вироблення тактичної лінії щодо інших політичних партій;

6. підтримка і організація суспільно значних цілей;

7. безпосередня участь в державному управлінні у випадку приходу до влади;

8. налагодження міжнародного співробітництва.

Політичні партії відрізняються одна від одної чисельністю, часто за досить формальними ознаками, що робить майже неможливим їх суворе розмежування. Але, дотримуючись традиційної класифікації можна взяти за основу слідуючи критерії: класовий, ідеологічний, організаційний, правовий (або місце партій у системі влади)

Класовий(або соціальний) характер партії визначається тим, інтереси якого класу, соціальної групи виражає дана партія, в якому соціальному середовищі найбільш активно проявляється її вплив. Існують партії буржуазні, дрібнобуржуазні, робітничі, селянські і т.п.

За ідеологічною спрямованістю розрізняють партії революційні, реформістські, консервативні, реакційні. Революційні – добиваються кардинальних перетворень самих основ суспільного устрою. Реформістські – виступають за зміни в житті суспільства, але без революційних потрясінь. Консервативні – за зміщення основних рис сучасної дійсності. Реакційні – ставлять за мету часткове або повне відновлення рис попередньої формації чи повернення до вже пройденого етапу суспільного розвитку.

За структурою та внутрішньою субординацією політичні партії підрозділяються на централізовані та децентралізовані, масові та кадрові (тобто ті, що діють не через масу членів,а через коло професійних і громадських активістів), з чіткими статутними нормами членства.

За місцем в системі влади вони поділяються на партії владні, організаційні, легальні та нелегальні.

Партії поділяються

Класовий (соціальний) характер

За місцем в системі влади:

партії влади

правлячі

опозиційні

легальні

нелегальні

За ідеологічною спрямованістю:

революційні

реформістські

консервативні

реакційні

За структурою:

централізовані

децентралізовані

масові

кадрові

Яка ж роль партійних систем в політичному дитті суспільства?

Політичні партії, прагнучи досягнути своєї мети, змушені із практичних міркувань вступати у взаємодію одне з одною. Таким чином, створюються партійні системи, (які можна визначити як сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що прагнуть до завоювання, утримання і здійснення влади).

До складу партійної системи входять партії, котрі в своїй діяльності дотримуються загальних принципів, правил боротьби і співробітництва в межах домовленостей. При цьому політичні партії керуються не стільки абсолютним визнанням схвалених принципів і правил, скільки кон‘юктурними міркуваннями, інтересами б-би за владу.

Всередині партійних систем існують різні залежності між партіями, що називаються партійними угодами. Принципи партійних угод викликають із загальних норм, які регулюються політичною системою.

В межах окремих угод можливі партійні кооліції, котрі звичайно недовговічні.

В новітній політичній історії виділяють чотири типи партійних систем

I варіант партійних систем.

Буржуазно-демократична

Фашистська

Авторитарна

Соціалістична

Фашистська партійна.с-ма виникає в умовах економічної і політичної кризи при ослабленні демократії.

Соціалістична – система близька до авторитарної і показала свою недієздатність.

II варіант класифікації партійних систем.

Багатопартійна

Двоблокова

Двопартійна

Система партій нац. угоди

Системи кооперації партій

Однопартійна

P.s перехідні партійні системи (недовговічні)

2. Політичні партії в Україні.

Які ідейні передумови виникнення партій, що утворюються на Україні?

Формування партійних систем, утворення нових рухів, партій, політична переорієнтація суспільства – все це пов’язане з дуже непростими явищами в усіх сферах життя суспільства. В цьому можна переконатись звертаючись до сучасних політичних процесів, що відбуваються в Україні. 1989р. – початок відродження багатопартійної системи в Україні.

У більшості з них були свої ідейно-політичні попередники. Ще в перші десятиліття XXст. в Україні діяли близько 20 партій різного класового політичного та національного напрямку. (РУП, Соціалдемократи, Есери, Меньшовики рос, Більшовики, Боротьбісти, Анархісти, Укр. Есери, Незалежники і т.п.)

Ліберальні ідеї сповідувались в XXст. Виникли і 4 напрямки ліберальної думки: монархічна, демократична, земська, народницька. Їх основною метою було створення проектів лібералізації громадського життя.

Сьогодні принципи лібералізму проголошено ліберально-демократичною партією. Партією демократичного відродження України, Партією Зелених, Соціал демократичною партією та інші.

Має свою давню традицію і соціал демократичний напрям. Його історія розпочалась з діяльністю революційно-демократичних об’єднань XXст. лівого крила Кирило-Мефодієвського братства(Шевченко), Харківсько-Київського товариства (Завадський, Раєвський). Їхні ідеї знайшли відображення в творах Драгоманова, Франка,Українки,Мирного. На початку XXст. були створені Революційна Українська партія(1900р) Українська Соціал Демократична робітнича партія(1905р) та інші.Соціалісти п`яти партій згодом утворили уряд Центральної Ради.

В сучасному політичному житті України соціал демократичні ідеї користуються досить широкою підтримкою. Соціал-Демократична Об’єднана найвпливовіша.

Глибокі коріння має й український рух. Його ідеї пов`язані з іменами Антоновича, Грушевського.В основі їх поглядів була концепція про самобутність української нації, в історичному розвитку якої провідною була ідея демократизму.

В сучасній Україні спадкоємцями їх ідеї є Республіканська Партія, Українська національна партія, Українська народно-демократична партія, Українська Християнсько-демократична партія.

Багата спадщина у Соціалістичної партії України.

Існують партії інтелектуальної еліти: Партія демократичного відродження України та Демократична партія України.

Українсько селянсько-демократична партія складається переважно із аграріїв, орендаторів та фермерів. Кооператори широко представлені в Народній партії України. Прихильники християнської ідеї об’єдналися в Українську Християнську-демократичну партію.

Багато партій є мало чисельними і сформовані як партія – клуб (Об’єднана соціал-демократична Партія Укр.)

Значна частина Руху України (РУХ) та Українського Хельсінського союзу (УХС). Колишні члени Компартії України – прихильники демократичної платформи об’єдналися в Партію Демократичного відродження України.

Деякі політичні партії створюють свої молодіжні організації (Українська-національна Партія – Січ, ОУН ОСМ ”Зарево”, РУХ “Молодий Рух”, УНА – УНСО, КПУ - “Комсомол”

3.Програмні цілі нових партій.

Прагнення знайти вихід з критичної ситуації, що склалася в суспільстві, зумовило наявність в програмних документах політичних партій загальних положень і декларацій. Різноманітність соціальної бази і теоретичних посилань визначила істотні відмінності. Один із відмінних моментів всіх документів – це ставлення до питання про суверенітет України.

Прихильники абсолютної незалежності єдині в своїй кінцевій меті, але розходяться у поглядах на шляхи її досягнення. Так, республіканська, демократична, соціал-демократична, християнсько-демократична партії роблять ставку на парламентські форми.

А такі як народно-демократична, селянська-демократична, національна заявляють про неможливість досягнення реального державного суверенітету на основі існуючої системи влади.

Залишаються прихильники ідеї збереження конфедеративних зв’язків з іншими державами колишнього Союзу. До них належать Ліберально-демократична партія, Партія демократичного відродження України.

З усіх партій тільки Партія демократичного відродження України, Ліберально-демократична, Об’єднана соціал-демократична, республіканська включили в свої документи положення про рівноправність націй і народностей. І лише Республіканська вказує на необхідність створення державних гарантій національно-культурної автономії всіх націй України. За рівність всіх націй виступають більшість представників неокомустичного руху.

Важливим моментом в документах партій є декларація політичних ідеалів.

Приклад: Демократична партія проголошує своїм соціальним ідеалом свободу, справедливість і народовладдя.

Об’єднана Соціал- Демократична – утвердження суспільства демократичного соціалізму з гарантованим законом, рівністю прав і можливостей, максимального соціальною захищеністю для кожного.

Українська Республіканська Партія – утверджує абсолютну цінність життя, свободи і самобутності людини і кожної нації, гарантією яких є парламентська республіка з свободою економічної діяльності.

Значне місце в документах партій відводиться проблемам економіки. Більшість партій заявляють про свою прихильність до ринкових механізмів, приватної власності, економічної самостійності України. (Обидві соціал-демократичні, народно-демократична партії та партія зелених обгрунтовують необхідність рівноправності усіх форм власності. При цьому Об’єднана Соціал-Демократична партія включає в перелік цих форм і інтелектуальну, культурну, а також здоров‘я людини. Українська національна партія – повністю відкидає держ. власність і вимагає передачі всіх підприємств, банків, засобів зв’язку та інформації, шляхів сполучення в приватну, кооперативну та акціонерну власність.

Сучасній політичній боротьбі властиві тенденції як доцентрові, так і відцентровані. Одні становлять основу формування політичних блоків, інші розширення числа політичних рухів, в перспективі можливий перехід від системи багатопартійної роздрібненості до блокової, від надмірної до поміркованої багатопартійності.

4.Громадські організації і рухи в громадському житті суспільства.

Характерною особливістюполітичного життясучасного суспільства є висока активність громадян. Індивіди, групи (класи), колективи беруть участь в ньому головним чином через спеціалізовані громадські організації, що виникають в разі природної потреби людини брати участь в житті суспільства, спільними зусиллями вирішувати проблеми, що виникають. Громадські функції органічно входять до політичної системи.

Громадське об’єднання – добровільне формування, що виникає внаслідок вільного і свідомого волевиявлення громадян, які вирішили об’єднатися на основі спільності інтересів їх членів (Це політичні партії масові рухи (народні фронти) профспілки, молодіжні, жіночі, дитячі організації, добровільні товариства, творчі спілки, асоціації фонди і т.п.)

Основні принципи діяльності громадських об’єднань: добровільність, масовість, демократизм, різноманітність цілей і завдань.

Найбільш типові цілі: реалізація ідей громадського самоврядування: захист політичних, соціально-економічних, особистих прав і свобод громадян; виконання добродійних програм; охорона оточуючого середовища; відродження національної свідомості, національної культури і мови, фізичне, духовне, гуманістичне виховання; задоволення професійних та любительських інтересів розширення міжнародних зв’язків і співробітництва.

Ключові завдання: вирішення соціального захисту громадян в умовах переходу до ринкових відносин (діти, старі), оздоровлення оточуючого середовища та економічні проблеми.

Відмінністю сучасних громадських об’єднань може вважати їх надмірну політизацію, посилення впливу на розстановку політичних сил, існуючі державні структури.

Процеси, що відбуваються в суспільстві, викликають появу нових громадських опозицій і рухів, дуже неоднорідних за соціально-політичною ознакою. Національно-патріотичні, робітничі, соціалістичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, екологічні, монархічні, анархо-синдикалістські, релігійні – і т.д.

Існує також багато неформальних угруповань – це по суті, партії, що склалися із своїми програмами, статутами, жорсткими правилами прийому статутними фондами.

Лекція 10.

Тема: “Національна політика - складова розбудови української державності”

---

⇐ Предыдущая12345678910

Поделиться с друзьями:

---

Дата добавления: 2016-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 734 | Нарушение авторских прав

---

Лучшие изречения:

© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление