ІРЛ є середнім арифметичним індексів П.І, П,ІІ і П,ІІІ. 4 страница

· Дирекція (рік утворення – 1974) провела у 1980 році конференцію, присвячену проблемам кризи політики добробуту в країнах – членах ОЕСР, після чого було зроблено висновок, що соціальна політика в багатьох країнах створює перешкоди економічному зростанню. Тому позиція ОЕСР почала асоціюватися з підходом «Добробут – це тягар».

· У 1991 році Рада ОЕСР, стурбована тягарем податків на працюючих осіб, накладених з метою підтримки соціальних видатків, дала поштовх подальшій роботі Дирекції у сфері соціальної політики. В зв’язку з цим у 1992 році було сформульовано п’ять нових орієнтирів, яких ця організація дотримується дотепер:

· внесок до соціального та економічного добробуту. Цей орієнтир стверджує, що політична і соціальна стабільність у суспільстві залежить перш за все від ролі соціальних видатків як інвестицій у це суспільство;

· узгодження цілей соціальної політики з бюджетом країни. Тобто, існує потреба узгоджувати вартість соціальних програм з державним бюджетом, проте водночас гарантувати узгодженість економічних заходів з ефективністю соціальних програм та цілей;

· управління комплексом державних та приватних обов’язків. Тобто, необхідно віднайти оптимальне співвідношення між державним і приватним секторами при задоволені різноманітних потреб суспільства, в тому числі і соціальних;

· стимулювання розвитку людських ресурсів. Слід надати перевагу заходам, які стосуються зайнятості населення, а не покладатися на методи підтримки їх доходів. Необхідно зробити акцент на стимулювання людського потенціалу;

· досягнення більшої узгодженості політики. Тобто, для забезпечення поступового розвитку та прогресу в суспільстві необхідно підтримувати взаємодію між політичною, економічною та соціальною сферою.

· Світовий банк включає в себе п’ять тісно пов’язаних між собою фінансових інституцій: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр розв’язання спірних питань у сфері інвестицій (МЦРІС).

· Політика Світового банку має на меті надання кредитів на цілі розвитку за найнижчою вартістю.

· Діяльність Світового банку зосереджена на реалізації таких завдань:

· а) подолання економічної кризи (стабілізація економіки, макроекономічна реформа);

· б) сприяння переходові до ринкової економіки (структурна реформа, інституційна розбудова);

· в) підтримка реформи базових галузей (енергетика, сільське господарство, вугільна промисловість, фінансовий сектор, мережа соціального захисту, розвиток людських ресурсів, захист довкілля).

Перші кроки банку з підтримки розбудови соціального сектора за своїми масштабами ще незначні порівняно з іншими витратами. Протягом 90-х років МБРР розширив свою діяльність насамперед у країнах колишнього соціалістичного табору. Два основні напрямки діяльності МБРР у 90-ті роки були зумовлені відсутністю універсальних моделей переходу від центрально-планової економіки до ринкової та створенням нових політичних та економічних систем у країнах Центральної та Східної Європи.

На українську арену Світовий банк вступив ще у 1993 р. та відразу ж запропонував негайні та рішучі заходи у стилі своєї традиційної ліберальної політики. В одному з матеріалів Банку повідомлялося, що загальні витрати українського уряду у 1992 р. на соціальний захист (пенсії, пільги, субсидії та соціальне обслуговування) складали в бюджеті більше 40% ВВП. Фактично жоден уряд в світі не ніс такого «тягаря». У 1994 р. Світовий банк зумів домовитись про позику Україні в сумі 500 млн. доларів. Проте для цього необхідно було виконати ряд вимог.

Умови надання Україні позики Світового банку (витяг)

Галузь політики	Заходи, котрі потрібно провести до листопада 1994р.	Заходи, котрі необхідно провести з 29 листопада 1994 по кін. 1995 р.
Система соціального забезпечення	Ініціювати два стратегічні політичні документи: про соціальну допомогу та про пенсії і компенсації по безробіттю	Впровадження відповідної чіткої політики щодо прийнятих законів
Пенсійний фонд	Доплати пенсіонерам з низьким рівнем доходів повинні індексуватися відповідно до рівня інфляції; інші пенсійні пільги повинні бути зменшені до такого рівня, щоб не було розбалансованості пенсійного фонду	Захищати й надалі пенсіонерів з низьким рівнем доходів; розпочати заходи щодо зміцнення довгострокової пенсійної системи (напр., поступове підвищення межі пенсійного віку та обмеження пенсійної допомоги працюючим).
Фонд зайнятості	Поширення кредитів від фонду зайнятості на підприємства у разі скорочення робочих місць; розробити механізми посиленої допомоги безробітним, включаючи часткову зміну вихідної допомоги компенсацією по безробіттю	Почати впровадження всебічної реформи системи компенсацій по безробіттю.

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована установа Організації Об'єднаних націй, заснована у 1919 році урядами різних країн для того, щоб підтримувати міжнародне співробітництво у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшити соціальну несправедливість за рахунок поліпшення умов праці. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 170 країн. МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

У 1966 році на основі Декларації ООН «Про права людини» (1948 р.) МОП виробила угоду щодо економічних, культурних та соціальних норм. У статтях 6-10 йшлося про право людини на працю загалом, на гідні умови праці зокрема, право на страйк та соціальне забезпечення, права родини на соціальний захист і соціальну допомогу.

Протягом 20-ти років (1950-1970 рр.) МОП прийняла велику кількість конвенцій, які, за умови їх ратифікації, забезпечували відлагоджену систему соціального страхування, соціальної підтримки та соціальної допомоги. Близько 200 конвенцій було присвячено проблемам політики зайнятості, розвитку людських ресурсів, механізму фіксації заробітної плати, умов праці, управління трудовими ресурсами, захисту прав жінок та дітей. Важливим пунктом у внутрішній діяльності МОП є принцип трипартизму, за якого повинна існувати злагода між промисловцями, робітниками та урядом. Така політика може гарантувати оптимальне соціальне забезпечення.

У 1993 році було запропоновано запровадити процедурні гарантії того, щоб без попереднього консультування з МОП урядам, що співпрацюють з такими організаціями як Світовий банк, МВФ не надсилалося жодної пропозиції з реформ трудового законодавства. На сучасному етапі МОП робить акцент на необхідність пошуку спільних інтересів між профспілками, роботодавцями, іншими групами громадянського суспільства, що входять до ринку праці.

Світова Організація Торгівлі (СОТ) (World Trade Organization – WTO) – міжнародна економічна організація, котра регулює правила міжнародної торгівлі згідно з принципами лібералізму. Офіційно СОТ утворена на конференції в Марракеші в квітні 1994 р., тому Угоду про утворення СОТ також називають Марракешською угодою.

На початках утворення цієї організації членами її стало 77 держав, але до середини 2003 р. їх кількість збільшилась до 146 – розвинутих, тих, що розвиваються і постсоціалістичних. В СОТ вступили і деякі екс-радянські країни: Литва, Латвія, Естонія, Вірменія, Грузія, Молдова, Киргизія. На долю країн-членів СОТ припадає близько 95 % світового товарообігу. На сьогоднішній день ще ряд країн офіційно виявили бажання увійти в цю організацію. Серед них Україна, Російська Федерація.

Основне завдання СОТ – сприяти міжнародній торгівлі. Розвинуті країни, за ініціативою яких створена організація, вважають, що саме економічна свобода в міжнародній торгівлі сприятиме економічному розвитку та підвищенню соціально-економічного добробуту людей.

Кожна з перелічених міжнародних організацій, діяльність яких проаналізована у розділі, в тій чи іншій мірі прагне впливати та впливає на міжнародну політику загалом та соціальну політику зокрема. Користуючись механізмами впливу на економічну політику країн-учасниць тим самим ведеться активна діяльність стосовно програм соціального розвитку, регулювання та встановлення норм і пріоритетів у соціальній сфері.

Особливість діяльності міжнародних організацій полягає у тому що хоча соціальна політика міжнародних організацій дійсно частково визначається політикою найвпливовіших держав, що стоять за ними, самі міжнародні організації та особливо їхні фахівці з питань людських ресурсів мають певну свободу дій, якою все більше користуються. Ця свобода найбільше відчувається на рівні аналізу конкретних проблемних ситуацій, опрацювання певних рекомендацій, висловлення експертних оцінок тощо. з іншого боку, на етапі прийняття рішень, вплив незалежних експертів, як правило, є істотно меншим. Тут дедалі більшу роль відіграють політики, чиновники, бюрократичний апарат. а отже і рішення, які вони приймають, більш істотно залежать від політичної позиції урядів найвпливовіших країн – донорів таких організацій і миожуть навіть служити знаряддям тиску на країни – реципієнти. Ці структури створюють організаційні рамки для моделювання глобального політичного діалогу з міжнародними організаціями щодо соціальної політики майбутнього. Іншими словами, вони перетворюються на форум, на якому окреслюються контури транснаціональної політики майбутнього. Водночас їхні пропозиції мають рекомендаційний характер і національні уряди можуть по-різному до них поставитися. Проте, транснаціональні структури, не маючи ані правових підстав для прямого втручання в перебіг соціальних процесів у певних країнах, ані безпосередніх важелів впливу на вирішення цих проблем, все ж достатньо потужно працюють у цій сфері. Основними важелями їх впливу є той авторитет, яким вони користуються у міжнародного співтовариства та крупномасштабні ресурси, в тому числі і фінансові, які вони надають у розпорядження країнам - донорам лише на певних чітко обумовлених засадах.

Вплив міжнародних структур на СП у певних країнах здійснюється через:

вироблення експертних оцінок з конкретних проблем соціально-економічного розвитку цих країн і формування відповідної громадської думки на міжнародному рівні;

опрацювання програм вирішення певних проблем у країнах, які потребують допомоги, із залученням відомих фахівців у відповідних галузях;

надання технічної допомоги впровадження програм, в тому числі із залученням працівників – волонтерів;

фінансова підтримка реалізації певних проектів, зокрема і надання позик та грантів для, вирішення конкретних програм;

організація міжнародної громадськості для надання гуманітарної допомоги у екстраординарних ситуаціях тощо.

При тому варта зазначити, що при наданні допомоги міжнародні структури часто співпрацюють не лише з урядами, але і з іншими міжнародними та національними громадськими організаціями, сприяючи формуванню структур громадянського суспільства та навчаючи самих громадян залучатися до вирішення своїх проблем.

 

 

Питання № 4.

З 1989 року у Європі почали відбуватися глобальні політичні зміни, пов”язані з крахом соціалістичної системи а отже насувались і зміни в соціальній політиці країн. Перше, що стало очевидним у проведених новими урядами реформах– те, що реформування власне соціальної сфери не виступало пріоритетним завданням. Побутував ліберальний міф, що ринок вирішить усі суспільні проблеми. Поряд з цим, соціальне асоціювалось з соціалістичним, а отже негативним минулим. На перший план вийшли проблеми національного самовизначення та приватизації власності. Це викликало істотне зубожіння громадян, обмеження їх соціальних прав, а отже і їх негативну реакцію на методи „шокової терапії” і оздоровлення економіки за рахунок урізання видатків на соціальну сферу. До 1995 року в більшості країн регіону здобули перемогу на виборах і повернулися до влади колишні комуністичні партії, тому що вони апелювали до тих громадян, які в 1989-1995 роках побачили загрозу своєму існуванню (зменшення прибутків, гіперінфляція, безробіття тощо).

У слід за подіями 1989 року у той вакуум, де повинна була б формуватись державна соціальна політика, прийшли міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ОЕСР, МОП). Відтоді почалась боротьба за визначення майбутніх напрямків економічного і соціального розвитку в країнах Східної Європи, а далі в країнах колишнього СРСР. З новою силою відродилися післявоєнні сподівання про те, що міжнародним організаціям буде довірено підтримувати порядок у всьому світі (внаслідок закінчення холодної війни).

Постало питання: чи стане Східна Європа соціально справедливою з відрегульованою формою капіталізму (як у Швеції), чи тут буде панувати американський капіталізм, чи у гіршому випадку – бразильський, чи буде це соціально відлагоджений капіталізм французького чи німецького типу, керований, хоча б частково, фахівцями з людських ресурсів, співробітниками міжнародних організацій? В своїй діяльності міжнародні структури керувалися різними ідеологічними постулатами, а отже і мали різні погляди на сутність існуючих соціальних проблем та можливі шляхи їх вирішення.