Там, де ринкові механізми безсилі, повинна втручатися держава. В умовах глобалізації економіки — це, насамперед, створення умов для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, національної безпеки, оборони, підтримання на належному рівні екологічного середовища.
Держава зобов'язана створити приблизно однакові стартові умови для формування, становлення і розвитку індивідуума незалежно від його соціального походження і майнового стану (доступ до середньої, вищої освіти, медичного нагляду, юридичного захисту), а також забезпечити функціонування непривабливих для приватного капіталу галузей, венчурних підприємств, які, проте, потрібні суспільству. Ці та інші державні підприємства є важливими для розвитку всієї національної економічної системи.
На особливу увагу заслуговує питання державної підтримки аграрного сектора економіки. Загальна риса інвестиційної політики як у США, так і в країнах Західної Європи — кредитування фермерів за кошти держави (пільгові кредити тощо). Адже головною особливістю сільського господарства є його залежність від природно-кліматичних умов. І це знижує гарантованість позик сільськогосподарським товаровиробникам.
США, як і держави розвинутих європейських країн, є своєрідним гарантом паритетності цін на продукти сільського господарства і промисловості.
Правда, щодо останнього є й інші міркування. Зокрема, відомий польський реформатор Л. Бальцерович у свій час виступав проти державного регулювання паритетності цін на продукти села і міста. Він зазначав, що "стале завищення цін може й дає значну користь тим селянам, які виробляють багато продукції, натомість, мізерну — невеликим аграрним виробникам. І в цьому є певний сенс.
Проте хто ж, як не держава, повинна вирішувати питання вилучення і перерозподілу рентних доходів. Адже диференційований земельний податок лише частково згладжує таку різницю. Ці та інші питання потребують вирішення на рівні державної аграрної політики. Для виконання макрозавдань використовують інструменти регулювання, зокрема принципи плановості та стабільності функціонування економіки. Йдеться, насамперед, про розроблення на державному рівні середньотермінових та стратегічних прогнозів розвитку світової економіки, місця національної економіки у світогосподарських зв'язках. На підставі цих прогнозів держава покликана розробляти середньо- та довготермінові плани розвитку національного господарства загалом і державного сектора економіки зокрема. Без цього неможливо ефективно керувати державним сектором та провадити державне регулювання економіки країни.
Зазначимо, що все це потрібно виконувати переважно на індикативній (рекомендаційній) основі. Така система прогнозування та планування не має нічого спільного із системою суцільної ідеалізації планування, яке за часів адміністративно-командної системи посідало домінуючі позиції і в багатьох випадках було доведено до абсурду. Нагадаємо й про інші крайнощі — панівну на перших етапах економічних трансформацій і в Україні, а також в інших постсоціалістичних країнах ідеалізацію ринкового механізму та "невидимої руки ринку". Істина лежить десь посередині — у гнучкому і несуперечливому поєднанні планових і ринкових механізмів, державного та ринкового регулювання економіки.
Що стосується дерегуляції, то вона корисна, якщо не дає державі гальмувати розвиток виробництва. Однак сподіватись, що дерегуляція дасть змогу створити потужну економіку, коли держава не допомагатиме розвивати економіку — нонсенс1. Годинник на нашій руці ходить справно. Він зупиниться, якщо ми почнемо щомиті втручатися н роботу механізму: підкручувати вручну коліщатка, підпилювати в них зубці тощо. Безглуздо також сподіватися, що коли накидати в лантух купу деталей годинникових механізмів і потрусити його, то в ньому самочинно складеться й відрегулюється годинник. Економічний механізм країни треба ретельно спроектувати, за планом скласти й відрегулювати і тільки після цього запустити в самостійну "ліберальну" автоматичну роботу.
Улюблена байка шокотерапевтів — твердження, що прірву не можна перестрибнути двома стрибками. Проте одним стрибком прірву також не здолати — впадеш на дно. Треба не стрибати, а ретельно й цілеспрямовано зводити через прірву міст.
В умовах зростаючої глобалізації, на думку багатьох аналітиків2, головна проблема — нестача належного регулювання руху капіталів, які тепер повинні бути навіть жорсткими, замість тривалої "політики дерегуляції". У сучасних умовах чинник глобалізації набув першорядного значення і жодний уряд жодної країни не може не враховувати його. Уже сьогодні глобалізація сягнула тієї точки, коли уряди неспроможні чинити опір швидким коливанням міжнародних потоків самостійно. Втручання і регулювальна функція міжнародних організацій набуває в умовах такої глобалізації вирішального значення. "Пустити справу на самоплив" — засадничий методологічний принцип "лібералізму" (Laissez Faire) — є актом не просто безвідповідальним, а й злочинним. Найліпше тому підтвердження — країни Східної Азії: внаслідок "ринкової паніки" понад 1000 млрд. дол. водночас покинули реґіон. Соціально-економічні наслідки такого непередбачуваного ходу подій можуть бути руйнівними: занепад і депресія величезних територій, зростання злиденності, зниження життєвого рівня і, в найгіршому варіанті, — політичні та соціальні руйнації.
Яким чином цивілізована держава як менеджер повинна регулювати національну економіку, якими важелями, методами? Не будемо вдаватись в історію цього питання. Адже загальновідомо, що капіталізм свого часу повинен був би загинути у ринковій стихії (за К. Марксом). Проте він (капіталізм) виробив у XX ст. правила гри на ринку, навчився регулювати ринкову економіку, уникнувши таких негативних явищ, як затяжні кризи і значне безробіття.
Сьогодні ринкову економіку в розвинутих країнах регулює держава за допомогою, насамперед, регулювання податкових ставок та їхньої диференціації, регулювання відсоткових ставок за кредитами комерційних банків, регулювання грошової маси, регулювання цін тощо.
Як регулюють податкові ставки, наприклад, у США? У період спаду виробництва держава, знижує податкові ставки. Унаслідок цього прибуток підприємств зростає. Це стимулює розширене відтворення аж до виробництва значно більшої маси товарів, ніж попит на них. Настає криза перевиробництва. Тоді держава підвищує податкові ставки і таким чином гальмує виробництво. Настає відносна рівновага між попитом і пропозицією.
В Україні на початках незалежності надмірно високі податкові ставки спонукали значну кількість підприємств ВІТИ у "тінь". А тіньова економіка, як відомо, не сплачує податків, через що бюджет України втратив і втрачає колосальні суми коштів.
Податкові ставки, про які йшлося вище, можна й потрібно диференціювати. Цьому процесу надають неабиякого значення, зокрема, у США. Йдеться про зниження цих станок для підприємств нових перспективних галузей і, навпаки, їхнє підвищення для підприємств, які випускають застарілу продукцію. Це сприяє науково-технічному прогресу. Таким способом у 1962 р. уряд Кеннеді сприяв розпитку електроніки і згортанню застарілих технологій.
Крім цього, у період спаду виробництва в країні знижують відсоткові ставки і таким чином сприяють зростанню доходів підприємств. Далі настає перевиробництво, і в країні, навпаки, підвищують відсоткові ставки за кредитами комерційних банків, що гальмує виробництво.
Регулювання цих ставок, зокрема, у США виконує не уряд, а Федеральна резервна система. Зниження відсоткових ставок досягають шляхом поміркованої інфляції, тобто випуском в обіг зайвої (до 6 %) маси грошей.
В Україні під час відомої гіперінфляції інфляції (1994— 1995 рр.) відсоткові ставки за кредитами комерційних банків були надмірно високими. Тому кредити використовували для фінансування спекулятивних операцій для отримання "швидких" грошей.
У США регулювання грошової маси провадить Федеральна резервна система, яка діє абсолютно самостійно. При цьому головна мета — забезпечити відповідність грошової маси масі товарів, підтримувати купівельну спроможність паперових грошей.
Фінансова політика Федеральної резервної системи носить циклічний характер. Наприклад, якщо у країні нестача грошей, то банк знижує резервну норму та відсоткову ставку за кредитами, які надають комерційним банкам, і скуповує облігації комерційних банків.
Це сприяє збільшенню реальних фінансових ресурсів комерційних банків, підвищує можливість створення нових безготівкових коштів і змогу комерційних банків надавати дешеві кредити (політика так званих дешевих грошей).
Навпаки, у період зростання інфляції Центральний банк підвищує резервну норму та відсоткову ставку за кредитами комерційних банків і продає їм облігації державної позики.
Це знижує можливість комерційних банків створювати нові гроші, обмежує їх у наданні кредитів, підвищує відсоткові ставки. Унаслідок цього уповільнюється підвищення платоспроможного попиту, обмежується зростання виробництва, однак сповільнюється інфляція (політика так званих дорогих грошей).
До регулювання цін держави з регульованою ринковою економікою вдаються нечасто й досить обережно, оскільки регулювання цін державою "зверху", по-перше, грубо порушує дію ринкового механізму; по-друге, не дає змоги цінам відігравати роль індикатора суспільного попиту і, по-третє, надсилає помилкові сигнали товаровиробнику.
Під час бензинової кризи (70-ті роки XX ст.) у СІЛА вдались до регулювання цін на пальне і програли.
В Японії в цей час діяли ринкові ціни і ситуація змусила вчених, техніків за державної підтримки сконструювати нову модель автомобіля "Тойота", яка витрачала на по рядок менше пального. Ця японська модель заповнила світові ринки, особливо СІЛА.
Якими ж засобами уряд Японії змушує приватний капітал виконувати державні індикативні (рекомендаційні) плани? На відміну від країн Європи, зокрема Франції, Японія і пі перше місце ставить не економічні, а юридичні важелі впливу. Це, насамперед, відповідне законодавство, незалежна судова система, могутня поліція, зокрема податкова, право жорсткого контролю і покарання.
Із економічних важелів впливу доцільно назвати грошові субсидії, регулювання цін, додаткові податки або пільги, вигідні кредити, політику "прискореної амортизації".
Система органів планування Японії — Економічна консультативна рада, Рада планування розвитку території розробляє і передає на розгляд уряду відповідні програми. Мета цих програм — перетворити Японію у державу, яка була б, по-перше, гармонійно інтеґрована у світову систему і, по-друге, стала внутрішньо збалансованим організмом (стратегія XXI ст.), про що більш детально буде сказано нижче у спеціальному підрозділі про Японію.
Ринкова економіка функціонує в умовах жорсткої конкуренції не тільки між підприємствами, комерційними структурами, а й між державами. Потрібно відпрацювати, І тому числі і на зовнішньому просторі, систему захисту п пі мішальних економічних інтересів, просування продукції ті нові ринки збуту. Адже, в принципі, у світі державу пізнають за продукцією, яку вона виготовляє. Необхідно відпрацювати механізми, які б поєднували політичні, економічні можливості на зовнішньоекономічному просторі.
Від цього залежатиме, на скільки країна може інтеґруватися у світову спільноту і захищати свої інтереси. Інформатизація нестримно охоплює всі країни і відкриває небачені раніше можливості для спілкування людей,а водночас, і немислимі раніше масштаби маніпулювання суспільством і особою. За цих умов важливо всіляко сприяти розвитку новітніх технічних засобів спілкування між людьми, захищаючи одночасно людські спільноти и окрему особу від згубного впливу на них наслідків цього процесу.
Перспективи розвитку економіки країни пов'язані з питаннями визначення ролі і функцій держави в управлінні економікою в умовах перехідного періоду, поглиблення процесів роздержавлення, приватизації, демократизації.
Посилення ролі держави щодо управління економікою в практиці господарювання найповніше виявилось у тоталітарних режимах через функціонування адміністративно-командної системи господарювання. Отже, цей напрям треба розглядати як крок у минуле.
Інший напрям — поглиблення процесів роздержавлення, демократизації, приватизації державної власності — характерний для розвинутих країн світу. Високий рівень ефективності господарювання в цих країнах забезпечений цивілізованістю ринкових перетворень, обґрунтованістю законодавчої бази тощо.
Негативним наслідком глобалізації може стати деяке послаблення ролі національної держави щодо регулювання економіки. Адже багато параметрів і напрямів розвитку І задані ззовні, зі світового співтовариства. Однак, зростає значення як наднаціонального рівня з різноманітними новими центрами влади і впливу, так і нижчих, локальних (реґіональних) рівнів. Отже, розвиток інформаційних технологій, вільне поширення інформації, яке сприяє культур- ному обміну, зближенню народів, універсалізації туман і тарних цінностей, тягне за собою цілий ланцюг негативних наслідків, таких як масовізація культури, нав'язування інтернаціональних моделей поведінки, маргіналізація високих культурних зразків, з якими пов'язана історична па м'ять. Усе це послаблює соціокультурні основи націоналі ної ідентичності, створює умови для конфлікту з національними традиціями і цивілізаційними цінностями.
