У розвинутих країнах сформувалася теорія постіндустріального суспільства, яка увібрала в себе чимало теоретичних розробок попередніх років. У постіндустріальних умовах важливого значення набувають інформація, знання, наука, які стають головними рушійними силами розвитку. Кількість працівників, зайнятих у сфері виробництва, зменшується, а у сфері послуг — збільшується. Особливо важливим є інтелектуальний капітал. Розробляючи теорію переходу до ринкової економіки, запроваджуючи реформи, ми не можемо ігнорувати головні світові цивілізаційні процеси, зокрема процеси постіндустріального розвитку.
На планеті відбувається не стільки економічна конвергенція, корелятом якої могло б слугувати політичне і соціальне єднання глобального співтовариства, скільки уніфікація певних правил гри, повсюдна інформатизація, забезпечення прозорості економічного простору, розширення світової комунікаційної мережі. Крім того, триває складний і багатоплановий процес, який можна було б охарактеризувати як новий реґіоналізм — формування макрореґіональних просторів на тлі геоекономічного розмежування світу, примноження соціально-економічних коаліцій. Однак, найголовніше — це система глобального управління ресурсами планети, всією економічною діяльністю на ній. Процес виробничих механізмів нині, по суті, позбавлений характерного для останніх століть виняткового статусу. Адже головним джерелом суспільного багатства були не стільки культура нагромадження або вміле використання капіталу, скільки інноваційні перебіги.
Почалась масштабна оптимізація сукупної промислової діяльності в межах планети. Швидкими темпами формується глобальна економіка, яка вже не зводиться до простої суми торгово-фінансових операцій, а реально зацікавлена змінами географії промислового виробництва, її трансформацією.
Ефективнішим методом у рамках глобальної економіки стає саме оптимізація — вміле поєднання різноманітних умов економічної діяльності в різних реґіонах планети в рамках єдиного господарського механізму, орієнтованого, замість підтримки безперервного НТП, на перманентний перерозподіл світового доходу. Внаслідок цього формування високих технологій перемістилось зі сфери промислового виробництва у сферу вилучення геоекономічних рентних платежів і фінансових операцій.
Загалом, сьогодні глобалізація країн важко входить у світову економіку через вузькість маневру, нереалізованість у найближчому майбутньому національної консолідації та оптимізації взаємодії соціально-політичних сил. Взяти, наприклад, хоча б країни ЄС. їхній потенціал настільки сильний, що здатний у випадку потреби регулювати попит, підвищуючи чи знижуючи його на території всього європейського континенту. Через Європейську валютну систему і грошовий союз формується система міжнародного фінансового порядку. Це, звичайно, посилює інструменти, які використовують на ринках капіталу для боротьби з системою спекулятивних валютних курсів.
Водночас світове співтовариство щораз більше повертається до неофеодального алгоритму побудови господарського життя, який дає змогу багатим країнам вилучати своєрідну ренту — надприбуток — із соціально-економічної неоднорідності світу.
Вивчаючи досвід ЄС, у кожній країні доцільно щорічно складати такий фінансовий бюджет, в якому повинен бути поданий план і програма основних галузей виробництва в реґіоні, визначена потреба в трудових і матеріальних ресурсах, баланс доходів та витрат. Такі плани і програми за намовленнями товаровиробників можуть складати науковці, спеціалісти з менеджменту. В планах потрібно:
— сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку реґіону, використовуючи досвід роботи інституту соціального партнерства, відкритість економічної інформації;
— у програмі структурної перебудови економіки кожного реґіону чітко визначити послідовність структурних зрушень, комплекс заходів, що передбачають узгоджений розвиток технологічно пов'язаних між собою галузей і виробників, кооперації та інтеграції; створення відповідних науково-технічних розробок з нової техніки і технології;
— у комплексному середньотерміновому фінансовому плані, складовими якого виступають борг, інвестиційні плани та зобов'язання, треба відобразити доходи, витрати, вартість обслуговування боргу й інвестиційні витрати;
— усім органам державної влади в кожному реґіоні країни всіляко сприяти організації внутрішнього та зовнішнього ринку і ринково-конкурентних відносин, розв'язанню економічно-організаційних питань, що висуваються окремими впливовими групами економічних суб'єктів, досягненню економічних, політичних, соціальних та фіскальних цілей;
— створити відповідний режим стимулювання різних видів інвестицій, прискорити впровадження у виробництво інноваційної моделі розвитку економіки кожного реґіону, забезпечити збалансованість інвестицій з проектами відтворення робочої сили відповідно до кількості місць, що ефективно функціонують, створити умови економічної безпеки держави і господарських систем та екології.
Усе це сприятиме реалізації принципів, прийнятих СОТ, головними з яких є:
— недискримінаційна торговельна політика. Це означає, що країни — члени СОТ погодилися однаково ставитися як до торгових партнерів з інших країн-членів цієї організації (представників "добросусідських народів"), так і до вітчизняних торговців;
— передбачуваний і безперешкодний доступ до ринків збуту, який підтверджує схильність країн — членів СОТ до зниження тарифних і усування позатарифних бар'єрів для торгівлі, а також прозорість внутрішніх законів, нормативних актів і практики;
— справедлива конкуренція. Застосовувані правила і процедури, чинні в країнах — членах СОТ, повинні бути справедливими і, знову ж таки, недискримінаційними;
— економічний розвиток і реформування. Понад 3/4 зі 150 країн — членів СОТ належать до країн, що розвиваються, або країн, де відбувається реформування неринкової системи. Згода йти на поступки у сфері торгівлі та виявлення надзвичайної гнучкості заради неухильного дотримання правил СОТ спостерігається у багатьох галузях.
СОТ дає країнам певні вигоди і переваги. Це, перш за все, зміцнення миру на планеті, можливість мирного конструктивного вирішення суперечок, можливість зменшити нерівність між країнами, зменшення митних пільг на імпорт, що сприяє скороченню витрат виробництва і зменшенню цін, можливість імпортувати будь-які товари із будь-якого куточка світу, а також технології виробництва. Зниження торгових бар'єрів створює імпульс для укладення зовнішньоторговельних угод, що призводить до зростання національного доходу й особистих доходів громадян.
Розвиток поділу праці між країнами, ефективніший розподіл ресурсів і більш ефективне виробництво досягаються за рахунок єдиних правил і норм взаємовідносин, заснованих на таких принципах, як недискримінація, прозорість, забезпечення стабільності умов торгівлі, спрощення і стандартизація митних процедур, скорочення бюрократизму, створення централізованої бази даних тощо. Зобов'язання, які беруть на себе країни СОТ у рамках чинних угод, не дають можливості як урядам, так і підприємцям приймати нерозумні та неправильні рішення. Ці зобов'язання запобігають введенню різного роду протекціоністських заходів, що обмежує можливості для корупції та порушення стандартів і норм безпеки продукції, її конкурентоспроможності на світових ринках.
При цьому доречно підтвердити, що сучасна конкуренція в епоху глобалізації має свої специфічні особливості. По-перше, вона охоплює одночасно декілька сфер, таких як: якість, терміни, ноу-хау, створення ринкових бар'єрів тощо. По-друге, конкуренція має багатоаспектний характер, оскільки вона має місце на різних рівнях і на різних ринках. По-третє, на цьому етапі розвитку економіки спостерігається структурний динамізм конкуренції: розподіл сил, а також позиції конкурентів постійно змінюються із зростаючою швидкістю.
Через глобалізацію конкуренція зазнає деяких змін. Знижується роль держави як регулятора і посилюється роль міжнародних інститутів. З одного боку, полегшується доступ віддалених конкурентів, а з іншого — зростають можливості ухилення від конкуренції. На деякий період характер цих відхилень не завжди має посилюваний характер. Посилюється інноваційна складова, яка є каталізатором конкурентних процесів на глобальному ринку.
Доведено, що конкуренція виступає глобалізаційним механізмом як спосіб з'єднання субординуючих і координуючих складових соціально-економічного влаштування у трьох аспектах:
— конкуренція як освоєння нових технологій, які формуються на глобальному рівні, та присвоєння загального цивілізаційного багатства у формі соціалізації й гуманізації;
— конкуренція як відкриття нового соціального простору людського розвитку й інновація, тобто позитивне гетерогенне ускладнення соціальних зв'язків і механізмів;
— конкуренція як інтеґрація соціальних груп, професійних корпорацій і консолідація націй, етнічних груп у процесі усвідомлення і формування активного ставлення до глобальної невизначеності цивілізаційного розвитку.
Перший аспект відіграє вирішальну роль в обмеженні витрат. Вади функціонування співтовариства (екологічні, енергетичні, соціальні) постіндустріальних держав надзвичайно високі. Глобальна конкуренція — єдино можливий механізм їх обмеження й оптимізації. Другий аспект призводить до внутрішнього збагачення та поглиблення змісту глобалізації від її спрощення і поверхневих сьогоднішніх форм до дедалі фундаментальної суті. Третій аспект формує інституційну систему глобального рівня, яка оптимі-зує динаміку і конфлікти глобального розвитку й глобальної рівноваги. Подальша глобалізація економіки буде розвиватися у ще більш гострій конкурентній боротьбі аж до її умовного завершення. На повне завершення світової глобалізації треба чекати сотні років.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Яке з наведених визначень найповніше розкриває зміст поняття „глобалізація”:
1) тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства;
2) складне явище посилення взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів;
3) процес завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу;
4) процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, який виражається в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів;
5) становлення глобального інформаційного простору, перетворення знання в основний елемент суспільного багатства, вихід бізнесу за національні кордони через формування ТНК;
6) сукупність викликів і проблем сьогодення;
7) впровадження і домінування в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей?
2. Хто вперше запровадив у науковий обіг поняття „глобалізація”:
1) М. Месарович;
2) Р. Робертсон;
3) М. Кастельс;
4) В.Леонтєв;
5) А. Нелесса;
6) Е. Пестель?
3. Назвіть причини поглиблення глобалізацій них процесів:
1) процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
2) посилення диспропорційності соціально-економічного розвитку країн та їх груп;
3) науково-технічний прогрес;
4) загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації;
5) потепління клімату на планеті.
4. Якими показниками можна оцінити ступінь інтегрованості національної економіки у глобальну економічну систему:
1) розвиток політичної системи та наявність громадського суспільства в країні;2) мотивація до праці;
3) диверсифіковані форми міжнародних розрахунків;
4) співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;
5) потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з передаванням технології;
6) ступінь демократичних свобод в країні;
7) прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які надходять в економіку країни і з країн, та портфельні інвестиції;
8) рівень зовнішньої заборгованості країни?
5. Який позитивний (А) та негативний (Б) вплив може справляти глобалізація на національні економіки:
1) поширення нових інформаційних технологій;
2) посилення нерівності розвитку країн світу;
3) скорочення часу і трансакційних витрат;
4) нав’язування сильними країнами своєї волі;
5) поліпшення умов праці та життя;
6) перехід на ресурсоощадні технології;
7) посилення політичної та економічної залежності?
6. Які форми вияву формування в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи:
1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства;
2) сильні позиції країн у міжнародних фінансово-кредитних організаціях;
3) формування в державах ефективних політичних інститутів;
4) спрямованість міграційних потоків із країн „третього світу” в розвинені регіони планети;
5) участь держав в Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР);
6) зростання обсягів торгівлі між державами;
7) замикання інвестиційних потоків?
7. Які з наведених міжнародних організацій належать до групи універсальних (А), фінансових (Б), торговельних (В) та регіональних (Г):
1) група Світового банку;
2) ООН;
3) МАГАТЕ;
4) МВФ;
5) ОЕСР;
6) ЮНКТАД;
7) Ісламський банк розвитку;
8) Балтійська рада;
9) ЄБРР;
10) СОТ;
11) Латиноамериканська енергетична організація;
12) Банк міжнародних розрахунків;
13) ОПЕК?
8. Перелічіть функції ЮНКТАД (А) та ОЕСР (Б):
1) розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами;
2) сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;
3) стимулювання і координування дій у сфері надання допомоги державам, що розвиваються;
4) регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі;
5) сприяння розвитку світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі;
6) розробка заходів і засобів політики економічного співробітництва;
7) розробка ефективних методів координації їх торгівельної та загальноекономічної політики;
8) сприяння досягненню найбільш високого рівня стійкого економічного розвитку, зайнятості та рівня життя в країнах-членах.
9. До яких наслідків спричиниться глобалізація у політичній сфері:
1) до зникнення держави як основного інституту політичного устрою;
2) збереження і посилення ролі держави як антикризового інституту;
3) формування системи глобального управління.
10. Чим є держава на сучасному етапі глобального розвитку суспільства:
1) обов’язковим (необхідним) представником національних інтересів;
2) механізмом роз’єднання?
11. Яку структуру може мати світ у майбутньому:
1) території і регіони будуть інтегровані у глобальні економічні та політичні системи;
2) залишаться окремі національні і регіональні угруповання?
12. Якою є сучасна міжнародна політика:
1) монолітною, послідовною в просторовому й часовому аспектах;
2) втілює інтереси окремих держав та регіонів?
13. Яку ознаку матиме глобальна економіка:
1) відсутність будь-якої циклічності розвитку;
2) коливання від піку розвитку економіки до її депресивного стану
будуть досить значними і частішими ніж раніше;
3) глобалізація ніяк не вплине на економічний цикл?
14. Вплив глобалізації на фінансову систему світу приведе до
такого:
1) капітал матиме вигляд переважно прямих іноземних інвестицій ТНК;
2) фіктивний (спекулятивний) капітал посяде визначальні позиції в економічному розвитку;
3) переважатимуть портфельні інвестиції.
