Поняття педагогічного конфлікту. Умови запобігання та шляхи вирішення педагогічного конфлікту

Протиріччя у педагогічній взаємодії – один із видів нескінченної низки протиріч, з яких побудовано світ: добро – зло, сила – слабкість, молодість – старість, мрія – реальність, любов – ненависть тощо. Серед них є протиріччя як рушійна сила психічного розвитку («хочу – не можу», «потрібно – не маю можливостей» тощо). У цій низці є також протиріччя у сфері міжособистісних взаємин унікальних за своїм внутрішнім змістом життя людей.

У філософському розумінні протиріччя – взаємодія протилежних, взаємно-зворотних сторін і тенденцій предметів та явищ, які водночас перебувають у внутрішній єдності та є джерелом саморуху й розвитку об'єктивного світу, його пізнання.

У психологічному розумінні протиріччя– це вияв протилежних інтересів, поглядів, думок; незгода тощо.

Педагогічна взаємодія характеризується певним ставленням педагога до студента (і навпаки), а будь-яке ставлення має дві підструктури: мотиваційну й операційну (вчинкову, поведінкову).

Мотиваційна підструктура – це емоційно-ціннісна позиція щодо іншої людини. Ставлення операційне – це система поведінкових реакцій і вчинків.

Стиль взаємин– це той фон, на якому розгортаються акти взаємодії викладача та студента і який залежить від співвідношення мотиваційної та операційної сторін ставлення один до одного.

Серед причин виникнення бар'єрів спілкування між викладачами і студентами можна виділити такі:

1. Студент живе теперішнім часом і має потребу реалізувати себе (власні інтереси, бажання). Педагог реалізує інтерес, який пов'язаний із майбутнім студента, з його професійною діяльністю (інтерес до розвитку й професійного становлення), відчуває відповідальність за якість його підготовки. Викладач повинен бачити обидва інтереси (ситуативний теперішній інтерес і майбутній інтерес розвитку) та показати їх студентові: «Я розумію, що Ви не бачилися цілу добу і Вам хочеться поговорити, але треба працювати» або «Я розумію, що Вам важко поєднувати навчання і працю, але Ви не змогли розібратися в складному матеріалі (ситуативний інтерес) та не будете знати, як проводити виховну роботу», або «Треба знаходити час на самоосвіту – це Ваше майбутнє» (майбутній інтерес розвитку). Викладач дає студентові право вибору прийняти рішення, але відповідальність за майбутнє повинен взяти студент на себе.

2. Спотворене сприймання викладача (або студента): «Ви завжди спізнюєтеся», «Як завжди Ви не готові», «Занадто багато помилок робите» тощо.

3. Негативна форма заспокоєння: «Не ображайтеся, але я повинна Вас попередити...».

4. Пряме рольове протиставлення: «Ви ще не викладач, тому слухайте, що кажу я...».

5. Розбіжність в оцінках і в їх критеріях (викладач: «Ставлю «незадовільно», студент: «Я ж усе прочитав, я готувався...».

6. Авторитарні форми звернення та прийоми спілкування: накази, докори, команди, критика, звинувачення тощо.

7. Розбіжність між сформованим уявленням студента про себе як суб'єкта професійної ролі («Я – майбутній педагог») і невиправданим сподіванням на відповідну зміну ставлення до себе викладачів.

Об'єктивні та суб'єктивні передумови виникнення непорозумінь перебувають у динамічній взаємодії і створюють бар'єри взаєморозуміння, які породжують труднощі в спілкуванні.

По-перше, навіть, якщо викладач прав, таке відчуття має супроводжуватися гідною поведінкою, а це залежить від загальної і педагогічної культури та педагогічної етики викладача, від його коректності. Наприклад, студент не підготувався до контрольної роботи й демонстративно поклав викладачу на стіл чистий аркуш паперу. Реакція викладача: «Ви зробили дві помилки: не вказали дату й немає Вашого підпису. А ще я пропоную переробити все та здати звіт про самостійну роботу на наступному занятті». Як результат – студент роботу виконав.

По-друге, причиною бар'єру може бути зухвала поведінка самого студента. Це викликає спалах негативних емоцій у викладача. Негативна оцінка викладачем особистості студента при цьому не має стимулюючого впливу. Студент у цей момент також може бути в стані афекту. Якщо придушувати конфліктну ситуацію силою свого авторитету, вона може набути внутрішньо особистісного характеру, перенестися у внутрішній план.

Професійна позиція викладача зобов'язує його брати відповідальність за вирішення проблемної ситуації на себе, довести її вирішення до логічного завершення. Проте в жодному разі не доводити її до зіткнення і руйнування педагогічної взаємодії, до конфлікту. Проблеми взаємодії не повинні негативно впливати на педагогічний процес.

Відомо, що протиріччя є підґрунтям конфліктних ситуацій.

Конфліктна ситуація – виникнення і загострення протиріч між членами групи. Її усвідомлення, яке виникає через певний час, активізує учасників на прийняття необхідних заходів. Коли не вдається урегулювати гострі суперечності, виникає конфлікт.

За своєю природою педагогічні конфліктні ситуації мають певні суттєві особливості:

• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за соціальним статусом, що визначає також різну поведінку;

• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за життєвим досвідом і віком, у них різна ступінь відповідальності;

• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за освіченістю, у них різне розуміння явищ і їх причин;

• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за здібностями стосовно вирішення життєвих і професійних проблем.

Види конфліктних педагогічних ситуацій (за М. М. Рибаковим):

• конфліктні ситуації діяльності виникають відповідно до якості виконання (або невиконання) студентом навчальних завдань, до якості успішності;

• конфліктні ситуації поведінки (вчинків) виникають через порушення студентами правил поведінки у ВШ, найчастіше під час занять, а також у гуртожитку та ін.;

• конфліктні ситуації виникають у сфері емоційно-особистісних взаємин студентів і викладачів, у сфері їх спілкування в процесі педагогічної діяльності.

Названі конфліктні ситуації вирішуються засобами, які вимагають від педагога педагогічної спостережливості, компетентності, тактовності. Є випадки, коли жоден засіб не регулює протиріччя, коли конфліктна ситуація загострюються, і як наслідок – виникає конфлікт.

Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення інтересів осіб і груп, їхній ідей, протилежних поглядів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Це найчастіше буває тоді, коли протиріччя загострюються, спотворюється сприймання і розуміння того, що відбувається. Конфлікт уже не регулюється, а вирішується.

За характером існують міжособистісні, міжгрупові, між індивідом і групою, внутрішньо особистісні конфлікти.

За змістом бувають ідеологічні, професійні, психологічні, амбіційні, етичні, побутові конфлікти.

Конфлікт – це явище, яке несе в собі і певні позитиви, оскільки є передумовою переборення консервативних поглядів і догматичних думок. Боротьба зі злом формує сильну особистість. Конфлікт буває корисним тоді, коли він допомагає вийти його учасникам на новий етап особистісного розвитку, на новий рівень розвитку міжособистісних стосунків.

Умови запобігання та шляхи вирішення педагогічного конфлікту у взаєминах викладачів і студентів. Для того, щоб попередити конфлікт потрібно запобігати помилкам викладачів у стилі керівництва студентами:

1) невміння правильно сформулювати мету управління;

2) невміння враховувати вікові та індивідуальні особливості студентів;

3) недостатній кругозір викладача;

4) нетактовність, а іноді навіть грубощі в стосунках з ними;

5) невміння стимулювати поведінку і діяльність студента як покаранням, так і заохоченням;

6) неправильне реагування на критику;

7) уміння не помічати конфлікт;

8) пристосування до вимог конфліктуючих.

Серед найтиповіших способів ставлення викладача до конфлікту зі студентами є:

1. Активне ставлення до конфлікту. Викладач визнає конфліктну ситуацію та діє відповідно до власних моральних принципів і переконань, але ігнорує індивідуальними особливостями конфліктуючих.

2. Творче ставлення до конфлікту. Викладач поводить себе відповідно до ситуації, шукає вихід із неї, ретельно аналізує ситуацію, прислухається до критики, розуміє її причини, виявляє об'єктивні чинники конфлікту, навіть звертається до арбітра.

Під час вирішення конфлікту треба навчитися поважати, возвеличувати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховуючи його думку, вміти з ним взаємодіяти. Прийняти позицію іншого – не означає повністю з нею погодитися. Прийняти – це побачити думку іншого, яка відрізняється, визнати, що інший має право на власну точку зору, на свою позицію.

Конфліктна ситуація не завжди переходить у конфлікт. Для цього потрібен ініціатор конфлікту. До конфліктних особистостей належать люди з неадекватною самооцінкою (завищеною і заниженою). Конфліктна людина є впертою, запальною. Викладач повинен учити студентів не конфліктувати через дрібниці. Йому варто пам'ятати також про особливості юнацького віку, який характеризується підвищеною емоційністю, моральною уразливістю.

Іноді конфліктна поведінка може бути наслідком незадоволення собою, потреби в самоствердженні, а іноді думок про свою унікальність. В інших випадках конфліктність є наслідком почуття неповноцінності, потреби в самоствердженні будь-яким засобом.

Основними формами конфліктної поведінки студента є:

1) порушення трудової дисципліни;

2) грубощі, зухвала поведінка;

3) незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;

4) ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань.

Як наслідок, у студентів на 70% знижується розумова працездатність, більшість з них перестає працювати, виконувати навчальні завдання. Завдання викладача полягає в тому, щоб побачити конфлікт у момент його зародження, не дати дійти до зіткнення між суб'єктами, творчо використовувати різноманітні педагогічні технології його вирішення.

До стадій розвитку конфлікту відносятьсуперечність у поглядах, думках і оцінках, незадоволення, протидію («не буду!»), протиборство – всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються теперішні зв'язки, виникає образа, зневага, виникає інцидент (викладач іде до декана, скарга).

Для вирішення конфлікту використовують такі два основні шляхи:1) через зміну об'єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, змінити розклад занять; 2) через зміну власної суб'єктивної позиції чи позиції студентів щодо ситуації конфлікту. Проте важливо шукати шляхи задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, зближує інтереси.

Способи подолання причин конфлікту:

• ідеологічні – знімаються консенсусом (згодою);

• амбіційні – підкреслюють значущість особистості іншої людини;

• етичні – керуються нормами етикету, правилами внутрішнього розпорядку.

За К. Томасом існує 5 стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях, які в стилях поведінки викладача проявляються як:

1. Стиль конкуренції (протиборство і тиск) використовує активна, вольова, самостійна, раціональна людина, яка звикла самостійно вирішувати проблеми. Проте такий викладач виходить переважно із власних інтересів. Цей стиль можна використовувати за умов, коли результати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть позитивного результату, у чому викладач упевнений, через це вирішує проблему власним шляхом; коли рішення треба приймати досить швидко, а студенти довіряють викладачу.

2. Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво). До нього найчастіше вдається викладач ініціативний, який відстоює свої інтереси, а його активність спрямована на пошук шляхів одержання результатів, які важливі для обох сторін. Це найбільш ефективна стратегія поведінки учасників вирішення проблеми. Проблема вирішується разом, узгоджено.

3. Стиль компромісу ефективний у ситуаціях, коли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми або інші підходи не є ефективними; сторони зацікавлені в збереженні дружніх стосунків, і кожна з них орієнтується на певні поступки одна одній.

4. Стиль ухилення (уникання) застосовують викладачі пасивні, хоча й досить раціональні. Проте вони не хочуть створювати в стосунках зі студентами напружених відносин і свідомо ухиляються від вирішення проблеми, дають можливість це зробити самим студентам, одразу погоджуючись із їхньою пропозицією (думкою). Викладач здатний поступатися власними інтересами, коли має потребу у визнанні, у співпраці зі студентами. До цього стилю можна звертатисяза умов,коли проблема не дуже важлива для обох сторін; викладач не володіє достатньою інформацією для вирішення проблеми; викладачу потрібен час, щоб одержати необхідну допоміжну інформацію; якщо викладач упевнений, що студенти мають більше шансів для правильного вирішення проблеми.

5. Стиль пристосування (відступ, поступка) найчастіше використовує викладач конформного типу. Педагог одразу відмовляється від своєї думки й ніколи її не відстоює. До такого стилю можна звертатися за умов,коли стосунки зі студентами важливіші, ніж вирішення проблеми; пропозицію педагога ніхто не підтримує, хоча вона ефективніша; проблема важливіша для студентів, а не для викладача.

Таким чином, під час вирішення проблемної ситуації викладач повинен швидко зорієнтуватися: що це за проблема, наскільки вона важлива, який прийом застосувати для знаходження оптимального засобу її вирішення та одержати консенсус (згоду).

Ефективною може бути така педагогічна тактика викладача:спочатку підняти студента до рівня рівного, потім вказати йому можливий шлях вирішення проблеми, ініціювати його активність, наділивши студента роллю суб'єкта ситуації, і визнати його достойний вихід із протиріччя, а самому залишатися одночасно в тіні.

Проблеми виникають і в студентському колективі, а для їх вирішення нерідко запрошуються куратори. Завдання полягає у тому, щоб під час розв'язання проблеми виходити з колективних інтересів, а не вузько-прагматичних інтересів лише однієї людини. Переважно під час обговорення проблеми іноді треба обмірковувати різні погляди, різну інформацію. Проте важливо, щоб куратор мав свою думку й власну оцінку. Сумісне обговорення проблеми (на паритетних началах) дає можливість студентові реалізувати своє «Я», самоствердитися.

Під час виникнення конфліктної ситуації потрібно:

1. Зберігати самовладання, витримку. Дати можливість партнеру висловити претензії.

2. Не вступати в суперечку, не переходити на оцінку суб'єкта як особистості.

3. Висловити прохання партнеру, сформулювати зміст претензії і кінцевий результат, якого він прагне.

4. Чітко та об'єктивно висловлювати свою позицію щодо очікувань партнера.

5. Намагатись дотримуватися рівності.

6. Якщо помилилися, визнати помилку спокійно, без самоприниження та з гідністю.

7. Прийняти пропозицію і домовитися про майбутнє.

8. Намагатися підтримувати баланс ділових стосунків.

9. Найбільш ефективною формою спілкування у конфліктній ситуації є діалог викладача і студента.

Засобами вирішення конфліктів є:

1. Картографія конфлікту, визначення проблеми, його учасників. Кожен висловлює свою точку зору, вислуховує інших, виникає можливість сформулювати новий варіант вирішення проблеми, який задовольняє усіх.

2. Вироблення альтернативних варіантів виходу з конфлікту, що аналізуються. Обирається той, який достатній для задоволення потреб кожного.

3. Переговори проходять поетапно: підготовчий – збір фактів, їх аналіз; процес переговорів; їх завершення, прийняття згоди.

4. Посередництво – запрошується третя особа, яка в конфлікті не бере участі та є об'єктивною.

Посередник виконує такі функції:

• вирішує проблему без звинувачень, виправдовувань, порушення етики та доведення конфліктуючих сторін до згоди;

• вислуховує учасників конфлікту; кожна сторона повинна повторити те, що було вже сказано, і висловити своє ставлення;

• умови, які пропонує кожна сторона для досягнення згоди, та вибір найкращої.

Посередник допомагає обом сторонам досягти того, чого вони бажають. Це прямі методи вирішення конфліктів.

Профілактикою виникнення конфліктів є розвиток рефлексивної поведінки, емпатії, навчання умінню співробітничати з іншими, переборення власної впертості тощо.

Перш ніж планувати систему педагогічної взаємодії, треба викликати в студента позитивне ставлення до себе, сподобатися йому. Між ними має виникнути атракція, тобто привабливість, потяг один до одного, що супроводжується позитивними емоціями. Ефективність педагогічної взаємодії забезпечується передусім авторитетністю викладача – високим ступенем значущості (референтності) для студентів його педагогічних проявів.

У соціальній психології для позначення групи, з якою людина вважає себе пов'язаною найтісніше й авторитет якої вважає обов'язковим, вживається поняття «референтна група» – саме сюди входять найбільш авторитетні педагоги.

Професійні якості та вміння, якими повинен володіти викладач для успішного вирішення конфлікту:

• передбачати наслідки свого педагогічного впливу; бачити проблему, протиріччя;

• уміння правильно оцінити конфліктну ситуацію, визнавати автономію особистості студента;

• сприймати іншого як носія свого внутрішнього світу;

• апелювати до свідомості студента;

• генерувати ідеї у відповідь на конкретні пропозиції студента, з повагою приймати будь-яку його думку;

• розвивати самостійність у судженнях студента та здатність самостійно шукати вихід зі становища;

• враховувати емоційний стан студентів, співпереживати;

• зберігати почуття власної гідності;

• надавати педагогічним вимогам культуровідповідну форму (прохання, ділове розпорядження), пораду («Можна Вам порадити...»); рекомендацію («Можна Вам запропонувати...»); побажання («Мені б хотілося...»); запрошення до дії чи до обговорення проблем.

Педагогічна вимога має включати можливість потенційного вибору в широких межах її виконання («Ви могли б здати самостійну роботу не сьогодні (завтра), а наступного тижня, коли виконаєте»). Бувають випадки, коли в суперечці відбувається зіткнення виробничих інтересів, які багато чого значать для обох сторін: від вирішення таких суперечностей залежить і подальша діяльність, і плани на майбутнє. Тоді поведінка кожної сторони стає напруженою, від кожного вимагаються душевні зусилля, іноді порушуються межі тактовності.

Покращення трудової дисципліни не можна досягнути лише адміністративними методами. При демократизації освіти вимоги до студентів посилюються, але засоби впливу на них змінюються: застосовуються не авторитарні методи, а логіка переконання, аргументації, власний приклад. Саме тому підвищуються вимоги до інтелекту викладача, його ерудиції, психолого-педагогічної підготовки, у тому числі і вміння вирішувати конфлікти.

Таким чином,причинами педагогічних конфліктів найчастіше є помилковий стиль керівництва студентами з боку викладачів. Потрібно пам'ятати, що діловий конфлікт зникає одразу, як тільки вирішується проблема. Міжособистісний конфлікт буває затяжним, тривалим і часто має деструктивний характер.

Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб'єктами педагогічного процесу важливо долати бар'єри професійно-педагогічного спілкування:

• «бар'єр» невідповідності настанов і мотивів: викладач приходить із творчими задумами цікавого заняття, захоплений ним, а група байдужа, студенти неуважні, що дратує викладача;

• «бар'єр» побоювання групи: викладач-початківець непогано володіє матеріалом, добре підготувався до заняття, однак сама думка про безпосередній контакт зі студентами «відлякує» його, пригнічує творчу ініціативу тощо;

• «бар'єр» відсутності контакту: викладач заходить до аудиторії і замість того, щоб швидко й оперативно організувати взаємодію зі студентами, починає діяти автономно (наприклад, пише тему лекції на дошці);

• «бар'єр» звуження функцій спілкування: педагог враховує лише інформаційні функції спілкування, нехтуючи соціально-перцептивними, афективно-комунікативними, організаційними;

• «бар'єр» негативної настанови на академічну групу, яка інколи може формуватися апріорно на основі думки інших викладачів, що працюють із цими студентами або є наслідком минулого негативного досвіду педагогічного спілкування з певною групою або студентом;

• «бар'єр» побоювання педагогічних помилок (не знає відповідь на «каверзне» запитання студентів або на зауваження, що неправильно виставлена оцінка тощо);

• «бар'єр» наслідування: молодий педагог намагається наслідувати манери спілкування, стиль діяльність авторитетного педагога, не враховуючи свої індивідуальні особливості.

Також можуть виникати бар'єри спілкування, які притаманні будь-якій комунікативній взаємодії:

• Смисловий «бар'єр» – одне й те саме явище (слово, фраза, подія) мають різний смисл для різних людей.

• Моральний «бар'єр» – відмінності між людьми в засвоєних ними соціальних нормах і обмеженнях; споконвічний «конфлікт батьків і дітей» у неприйнятті ними манер поведінки й спілкування, спрямованості інтересів, моди тощо (викладач у спілкуванні зі студентами: «У студентські роки ми були іншими», тобто кращими, що не завжди відповідає дійсності).

• Інтелектуальний «бар'єр» – відмінності в рівні інтелекту, глибині передбачення і розуміння ситуації і проблем. Він часто виникає у спілкуванні з викладачем, який характеризується чітко вираженою спрямованістю на наукову діяльність, якщо йому не вдається адаптувати мову науки до інтелектуально-пізнавальних можливостей студентів.

• Ригідний «бар'єр» – відсутність гнучкості міжособистісних настанов, утруднення перебудови сприйняття, системи мотивів, емоційних відгуків у ситуації, що змінюється. Інерція, відсталість від реалій життя, звичні схеми спілкування характерні для тих досвідчених викладачів, хто не працює над самоосвітою, професійним самовдосконаленням, критичним переосмисленням своїх наукових і педагогічних здобутків.

• Емоційний «бар'єр» – відмінності в емоційних станах викладачів і студентів, особливо під час заліків й екзаменів, відсутність емпатії, а також недоступність розуму доводів логіки в ситуації емоційного збудження та афективних реакцій.

• Естетичний «бар'єр» пов'язаний із дотриманням вимог до форми (привабливість зовнішності, охайність одягу, вишуканість рухів), а також до педагогічного такту й етикету взаємин.

Психологічні «бар'єри» спілкування виникають непомітно й спочатку можуть не усвідомлюватися викладачем, проте студенти сприймають їх одразу. Але якщо «бар'єр» закріпився, то й сам педагог починає відчувати дискомфорт, тривогу. Цей стан стає стійким, заважає плідному контактові зі студентами, впливає на характер педагога, формує так званий «неправильний» педагогічний характер.

Дослідження проблеми професійного спілкування засвідчують про оволодіння основами професійно-педагогічного спілкування через професійне самовиховання такими двома шляхами:

1. Ґрунтовне вивчення та усвідомлення природи, структури й закономірностей професійно-педагогічного спілкування.

2. Опанування технологією педагогічної комунікації, відпрацьовуючи вміння, навички професійно-педагогічного спілкування та розвиваючи комунікативні здібності під час навчання.

Важливим чинником, що сприяє розвиткові комунікативної культури майбутнього педагога, є елементи педагогічної діяльності під час проходження різних видів педагогічної практики, а також громадська робота студента, яка збагачує його досвід організаторської та комунікативної діяльності.

Поради майбутнім викладачам щодо самовиховання комунікативної культури:

• уникайте під час спілкування докорів (прямих і непрямих);

• не демонструйте свою перевагу;

• уникайте звинувачувального тону, вибачайте дрібні слабкості, підкреслюйте переваги співбесідника;

• розпитуйте зацікавлено, але не зухвало;

• будьте уважні до партнера по спілкуванню;

• намагайтеся передбачити реакцію співрозмовника;

• у процесі спілкування думайте про співрозмовників.

Отже, продуктивне професійно-педагогічне спілкування відбувається за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю усіх суб'єктів педагогічної взаємодії.