Науково-педагогічний працівник вищого навчального закладу
5.1. Професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності.
5.2. Особливості педагогічного спілкування.
5.3. Поняття педагогічного конфлікту. Умови запобігання та шляхи вирішення педагогічного конфлікту у взаєминах викладачів і студентів.
Тести для самоперевірки
Запитання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєних знань
Тематика рефератів
Перелік посилань
Ключові терміни та поняття: наукова творчість викладача, педагогічна творчість, педагогічна майстерність, професіоналізм, педагог-майстер, педагог-новатор, педагог-дослідник, професійна саморегуляція, авторитет, педагогічне спілкування, професійне спілкування, бар'єри і стилі педагогічного спілкування, педагогічна соціальна перцепція, протиріччя, конфліктна ситуація, педагогічний конфлікт, уникнення, пристосування, узгодження, компроміс, конкуренція, співдружність, консенсус, деструктивність, асертивна (гнучка) поведінка.
Професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності
Педагогічна діяльність – це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві (В. О. Сластьонін).
Педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Педагогічна діяльність як професійна здійснюється у спеціальних освітніх закладах: дитсадках, школах, професійно-технічних закладах, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки.
Специфікою педагогічної діяльності є її гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі виховник вирішує два завдання – адаптації і гуманізації.
Майстерність педагога – найвищий рівень педагогічної діяльності, вияв творчої активності його особистості. Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі. Основними елементами педагогічної майстерності є гуманна спрямованість, професійна компетентність, педагогічна техніка й педагогічна здібність.
Професійно зумовлені вимоги до педагога виражаються термінами „професійна придатність” і „професійна готовність”.
Професійна придатність – сукупність психологічних і психофізіологічних особливостей людини, які необхідні для досягнення успіху в обраній професії.
Професійна готовність – психологічна, психофізіологічна, фізична готовність (тобто професійна придатність) та науково-теоретична і практична підготовка педагога.
Ідеалізовані особистісні й професійні якості, що складають поняття професійної готовності педагога, представлені у вигляді професіограми, яка є своєрідним паспортом, що містить сукупність особистісних якостей, педагогічних і спеціальних знань і умінь, необхідних для виховника.
Провідне місце в професіограмі педагога посідає професійно-педагогічна спрямованість – сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості (інтереси, нахили, переконання, ідеали – ціннісні орієнтації, які виражають світогляд людини).
Педагогічна спрямованість передбачає такі різновиди, як справжню педагогічну спрямованість, що полягає у стійкій мотивації стосовно розвитку особистості студента як професіонала засобами свого навчального предмету, зважаючи на формування його потреби в знаннях, носієм яких є педагог; формально-педагогічну спрямованість, пов'язану з потребою виконувати навчальні плани і програми; хибно-педагогічну спрямованість – спрямованість на самого себе, своє самовираження і кар'єру.
Людина є продуктом загальнолюдської культури, її представником і носієм. Педагогічна культура – це частина загальнолюдської, у ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах.
Одним із основних структурних компонентів педагогічної культури педагога є його особистісні якості, які поділяють на домінантні, периферійні, негативні й професійно-недопустимі.
Домінантні особистісні якості – це якості, відсутність кожної з яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності (гуманність, громадська відповідальність, справжня інтелігентність, справедливість, порядність, чесність, інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, любов до предмета, потреба в знаннях, здатність до міжособистісного спілкування, комунікабельність, педагогічний такт).
Периферійні якості – це ті якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної праці, проте сприяють їх успішності (привітність, почуття гумору, артистизм, мудрість, зовнішня привабливість).
Негативні – це ті якості, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності (байдужість до вихованців, упередженість, зарозумілість, мстивість, неврівноваженість, байдужість до предмета).
Професійно-недопустимі – це якості, що ведуть до професійної непридатності педагога (наявність шкідливих звичок – алкоголізм, наркоманія, моральна неохайність, рукоприкладство, грубість, некомпетентність у питаннях викладання і виховання, обмеженість світогляду, безвідповідальність).
Єдиним шляхом до розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є емоційний світ педагога, що проявляється через його ставлення до навколишнього світу, людей і самого себе. Саме ці якості визначають імідж наставника. Саме імідж здійснює великий вплив на взаємини зі студентами, на ефект «сумісної праці».
Індивідуальність педагога насамперед виявляється у його зовнішності, яка спрямована на інших людей і його іміджі. Імідж набуває рис символу даної особистості, стає рисою характеру людини і формує ставлення до неї з боку оточення.
Виразність, спосіб і сила виявлення переживань і почуттів визначається як експресивність. Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості міжособистісних взаємин педагога й студентів. Саме тому серед особистісних якостей викладача визначають педагогічний артистизм як здатність керувати і виявляти арсенал своєї експресивної виразності.
Функції артистизму: мотиваційна (викликає інтерес до особистості); мобілізаційна (викликає налаштування на позитивну домінанту); атракційна (приваблює, притягує); с тимулююча (викликає активну роботу); фасилітаторська (полегшує взаємодію, сприяє організації уваги, виявляє схильність до вивчення предмета).
Зовнішня складова іміджу педагога не повинна розходитися із внутрішньою – рівнем духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських та ін.), до яких належать і педагогічні цінності:
1. Безумовна пріоритетна цінність – людина, її життя, фізичне і психічне здоров'я. Для педагога це любов, а не емоція до студента, віра в розсудливість, благородство та надія на її майбутнє, прояв емпатії як здатності перейматися переживаннями та співчувати їй.
2. Цінності знання – орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як умови педагогічного (професійного) зростання.
3. Ціннісно-мотиваційна настанова на власну творчість і розвиток своїх потенційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку – це цінність особистісного зростання у професійній сфері.
До характеристики особистості педагога належать і моральні якості:
1. Загальногромадянські риси: громадянська активність із метою розбудови Української держави, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, володіння українською мовою як державною, соціальний оптимізм; гуманізм – визнання суверенності особистості та недоторканості її гідності, віра в невичерпність людської доброзичливості; відповідальність і працелюбність.
2. Конкретні моральні якості репрезентують совість, моральну волю, організованість, скромність та оптимізм (віра в людей), великодушність (терпимість до вад людей, уміння пробачати образи, не бути злопам'ятним), справедливість і об'єктивність (об'єктивне оцінювання ділових якостей і дій студентів), самоконтроль, дисциплінованість і вимогливість.
3. Високоморальні якості, що виявляються в культурі спілкування та педагогічній взаємодії: тактовність, коректність, відкритість до спілкування, чесність і щирість стосунків, доброзичливість (але не поблажливість), толерантність, витримка, принциповість, стійкість переконань (уміння відстоювати свою позицію, але з повагою до думки іншого), професійна чесність (ділова вимогливість до самого себе, самовіддача в роботі), позитивна «Я-концепція».
Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет педагога.
Авторитет (лат. auctoritas – влада, вплив) – визнання за виховником права на прийняття відповідального рішення, яке заслуговує повної довіри. Чим масштабніша особистість та яскравіший зміст її життя, тим вимогливіша вона до себе і тим вище її авторитет. Авторитетний педагог викликає у багатьох студентів бажання брати з нього приклад.
Готовність викладача до професійної педагогічної діяльності полягає у засвоєнні повного складу спеціальних знань (з предмета, навчальної дисципліни, курсу) психолого-педагогічних дій у вищому навчальному закладі та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих і громадських якостей особистості. Професійна кваліфікація полягає в умінні прогнозувати цілі та результат педагогічного впливу, у побудові інформаційних моделей, ухваленні самостійних рішень та ін.
Професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності передбачає його професійну кваліфікацію та певну сукупність особистісних якостей і властивостей. Професійна кваліфікація педагога включає в себе спеціально-предметну, психолого-педагогічну, комунікативну та соціокультурну компетентності.
Таким чином, бути професійно педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій з конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків.
