Суб’єкти фінансових правовідносин можуть реалізовувати передбачені законодавством права та обов’язки за належного державного захисту, що здійснюється

1) в адміністративному

2) й судовому порядку.

Причому, примусовими заходами забезпечується як відновлення порушених прав суб’єктів фінансових правовідносин, так і належне виконання покладених на них обов’язків. За адміністративного порядку забезпечення реалізації фінансових правовідносин суб’єкт звертається до вищого органу державної влади чи управління (стосовно органу, що прийняв те чи інше рішення, яке заперечується). У такому разі відповідний орган приймає владні рішення для розв’язання проблемних питань без судового розгляду. Нині застосування адміністративного порядку захисту прав суб’єктів не заперечує їх наступне звернення з цього самого питання до суду чи інших державних органів в адміністративному порядку за підпорядкованістю. За різних видів фінансових правовідносин адміністративний порядок має певні особливості, проте завжди виявляється у формі владних розпоряджень щодо прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.

Щодо судового порядку захисту прав суб’єктів правовідносин треба враховувати таке. По-перше, відповідно до ст. 8 Конституції України, кожен громадянин може звернутися до суду для захисту своїх прав. Отже, фізичні особи - суб’єкти фінансових правовідносин мають право на судовий захист своїх прав у сфері фінансової діяльності. По-друге, звертатися до суду мають право і державні органи та інші суб’єкти. Наприклад, відповідно до ст. З Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у разі, якщо платник податків не погасить податкове зобов’язання, його активи можуть бути примусово стягнуті до Державного бюджету, але тільки за рішенням суду.

Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з інтересами держави, яку представляє уповноважений орган1. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на певному етапі розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з фінансами, які не є грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди держави (його територіальних підрозділів, підприємств тощо)2. Отже, практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів. Тому фінансові ресурси зазвичай розподіляються між визначеними, відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання коштів, джерела їх надходження і орган, що управляє й розпоряджається ними.

Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовою нормою.

Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб’єктивне право виражається в чітко визначених юридичних можливостях певної особи, у наявності в неї відомого "юридичного плюса", причому ці можливості не безмежні, мають чітко визначений зміст, у межах якого особа і може формувати свою поведінку. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, головним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, в установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до ст. 10, 12 Закону України від 26.01.1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", має, приміром, такі права: проводити ревізії й перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т. ін. грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; одержувати від відповідних установ необхідні відомості тощо. При цьому саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, визначені нормою, виступають гарантією додержання прав уповноважених суб’єктів.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах - це визначена зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра поведінки, якої він має дотримуватися. Це виражається в активному спонуканні суб’єкта до неухильного виконання вимог і дотримання відповідної позитивної поведінки, визначеної фінансово-правовою нормою, завдяки чому в таких суб’єктів формується потреба саме в позитивних діях. Отже, чітке дотримання суб’єктами фінансових правовідносин запропонованої державою моделі поведінки визначається пануванням над їх волею держави, визначене рамками законів, які регулюють фінансову діяльність. Так, Державне казначейство, здійснюючи управління коштами державного бюджету, в тому числі і в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період, забезпечуючи відповідно до встановлених розмірів асигнувань і касового плану цільове фінансування витрат з державного бюджету, зобов’язане діяти відповідно до розпоряджень держави, закріплених у нормативно-правових актах.

Отже, юридичні права та обов’язки визначають тільки належну й можливу поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, тобто юридичний зміст їх припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв’язків залежно від їх спрямованості - мобілізації, розподілу чи використання фондів коштів, тоді як матеріальний зміст свідчить про конкретні дії суб’єктів, зокрема, про той із варіантів поведінки, що мав юридичний зміст фінансових правовідносин.

Отже, фактичний зміст фінансових правовідносин пов’язує їх з реальними відносинами, а юридичний - є правовим засобом формування та забезпечення фактичного змісту. Однак з огляду на імперативність фінансових правовідносин такі дії учасників є обмеженими і мають бути тільки позитивними. Проте, залежно від того, до якого фонду - централізованого чи децентралізованого — будуть мобілізуватися (розподілятися чи використовуватися) фінансові ресурси, ступінь імперативності прав і обов’язків суб’єктів цих відносин буде різним (маються на увазі права та обов’язки суб’єктів, що протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, у разі акумулювання коштів у бюджети, що є централізованими фондами, визначальну роль відіграє метод обов’язкових платежів, характерним для якого є насамперед обов’язок юридичних і фізичних осіб внести до цього фонду відповідні обов’язкові платежі податкового характеру, передбачені ст. 14,15 Закону України "Про систему оподаткування".

Крім того, у зазначених вище фінансових відносинах усі права та обов’язки чітко, всебічно й повно виписані в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. До прикладу, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження (тобто права та обов’язки в сфері бюджетної діяльності) держави в особі конкретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, які потім деталізуються в Бюджетному кодексі України, а також конкретизуються в інших законодавчих актах: наприклад у Регламенті Верховної Ради України, Регламенті Кабінету Міністрів України, Положенні про Міністерство фінансів України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Щодо децентралізованих фондів як об’єкта фінансово-правових відносин характер і спрямованість імперативності розпоряджень держави трохи інші, оскільки ступінь деталізації таких відносин значно нижчий. Держава чітко встановлює форми і методи обліку та контролю діяльності таких суб’єктів, задіюючи контрольну функцію фінансів, що зумовлена реалізацією фіскальних інтересів держави.

Розгляд юридичного змісту фінансових правовідносин дає змогу розкрити юридичну природу таких правових зв’язків, підкреслює їх правовий характер. Матеріальний зміст визначає напрями розвитку юридичного змісту фінансових правовідносин, оскільки реальні суспільні відносини ширші й багатші за передбачені гіпотезою і диспозицією фінансово-правової норми. Однак права та обов’язки суб’єктів мають відповідати моделі поведінки, закладеній фінансово-правовою нормою. Крім того, фактичний зміст фінансових правовідносин виявляє конкретні життєві обставини, з огляду на які законодавець має розробити чинний механізм реалізації фінансово-правових норм.

У фінансових правовідносинах юридичний зміст і фактичний зміст завжди взаємопов’язані. Аналіз їх взаємодії дає змогу визначити, по-перше, відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, які вони мають врегулювати; по-друге, показати оптимальні результати, на досягнення яких спрямована норма; по-третє, показати, як потрібно вдосконалювати фінансово-правове регулювання, щоб забезпечити його найбільшу ефективність і доцільність. Якщо, приміром, фінансово-правові норми не відповідають фактичним відносинам і їх тенденціям розвитку, то соціально-економічні наслідки їх реалізації незначні і такі норми фактично не застосовуються в житті, оскільки фінансово-правові норми в цьому разі залишаються на папері, а фінансові правовідносини виникають і розвиваються дуже далеко від моделі, передбаченої такою нормою. Наслідком цього є неефективність чинного фінансового законодавства.

 

 

При вивченні другого питання (Види фінансових правовідносин.) студентам слід звернути увагу на те, що

З огляду на особливості та зміст фінансові правовідносини дуже різноманітні. їх, зокрема, можна класифікувати залежно як від загальноправових характеристик (наприклад, від функцій права, особливостей засобу індивідуалізації суб’єктів відносин), так і від їх галузевої специфіки, зокрема від:

1) структури фінансової системи держави;

2) інститутів фінансового права як галузі права;

3) юридичного характеру взаємин учасників;

4) об’єкта правовідносин;

5) тривалості їх існування (дії);

6) характеру фінансово-правових норм, на яких вони ґрунтуються;

7) цільового призначення;

8) форми прояву;

9) способів державного захисту тощо.

За характером фінансово-правових норм, на яких ґрунтуються фінансові правовідносини, останні поділяють на матеріальні й процесуальні. В матеріальних фінансових правовідносинах реалізються права та обов’язки суб’єктів щодо одержання, розподілу й використання визначених фінансових ресурсів, що виражені в конкретному розмірі чи певному виді доходів і видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості чи необхідності одержання, сплати, розподілу, перерозподілу, вилучення тощо цих конкретно визначених коштів. Наприклад, матеріальними є фінансові правовідносини з приводу сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто це відносини, що передбачають обов’язок платника сплатити конкретну суму податку чи збору і відповідне право податкових органів вимагати цього; право місцевого бюджету одержати кошти у вигляді міжбюджетного трансферту і відповіддю обов’язок згідно з бюджетним призначенням надавати бюджетні асигнування тощо.

Процесуальні фінансові правовідносини виникають при встановленні форм і методів фінансової діяльності держави. У них виражається юридична форма мобілізації коштів у відповідні фонди, а також порядок їх розподілу, контроль за їх використанням тощо. Державно-владний елемент тут виявляється у визначенні й регламентації форм, методів, порядку і термінів надходження коштів, визначенні цілей і заходів, на які вони можуть бути використані. Наприклад, процесуальними є відносини з бюджетного процесу, регламентовані нормами Бюджетного кодексу України та іншими нормативно- правовими актами.

Між процесуальними і матеріальними фінансовими правовідносинами існує нерозривний зв’язок, оскільки за допомогою перших здійснюється реалізація матеріальних прав і обов’язків суб’єктів цих відносин у сфері фінансової діяльності.

За тривалістю існування (дій) цих зв’язків розрізняють фінансові правовідносини періодичні, постійні та разові. До періодичних належать фінансові правовідносини, які мають певні тимчасові обмеження. Наприклад, бюджетні правовідносини, що виникають на основі актів про бюджет, тобто 1 січня, і припиняються 31 грудня поточного року. Суб’єкти при цьому наділені правами та обов’язками з чітко визначеним строком їх реалізації. Постійними є фінансові правовідносини, за яких права та обов’язки їх суб’єктів стабільні, тривалі, без тимчасових обмежень. Такими, наприклад, є відносини, що виникають під час здійснення податкового контролю. До разових належать фінансові правовідносини із разовим використанням прав і здійсненням обов’язків, наприклад сплата державного мита.

Залежно від об’єкта розрізняють фінансові правовідносини з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Такий поділ їх не тільки дає змогу виявити, у якій сфері реально діють норми фінансового права, а й із найбільшою повнотою розкрити специфіку об’єкта фінансових правовідносин, а також специфіку методів (способів і прийомів) здійснення фінансової діяльності держави.

Залежно від структури фінансової системи фінансові правовідносини поділяють на такі, що виникають і розвиваються:

1) з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів бюджетів різних рівнів;

2) у сфері децентралізованих фінансів;

3) з приводу державного страхування;

4) у сферах банківського і державного кредитування.

Розрізняють також фінансові правовідносини за їх змістом. Як юридичний зміст фінансових відносин, тобто права та обов’язки суб’єктів, так і фактичний — поведінка їх учасників мають певну специфіку, що виявляється залежно від того, в якому напрямку фінансової діяльності держави вони виникають і розвиваються. Тому суб’єкти таких відносин наділені комплексом прав і обов’язків, пов’язаних з мобілізацією, розподілом (перерозподілом) та використанням фінансових ресурсів, зосереджених у централізованих і децентралізованих фондах.

Отже, фінансові правовідносини класифікують на ті, що виникають і розвиваються у сфері:

1) мобілізації фінансових ресурсів у відповідні фонди;

2) розподілу (перерозподілу) коштів;

3) використання коштів фондів.