Методичні рекомендації при вивченні теми. (самостійне вивчення - 2 години)

ДИСЦИПЛІНА: ФІНАНСОВЕ ПРАВО

САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ

(самостійне вивчення - 2 години)

Тема № 1. Поняття та зміст фінансів, фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Мета: дати студентам чітке поняття фінансів, їх ознаки, функції та значення. Студенти повинні знати види фінансів та фінансову систему України та характеристику її елементів. Студенти повинні орієнтуватися в принципах фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Студенти повинні знати методи фінансової діяльності держави.

Форми контролю:

- доповіді;

- обговорення;

- тести.

Питання для самостійного вивчення:

1. Принципи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

2. Методи фінансової діяльності держави.

3. Повноваження державних органів, що здійснюють фінансову діяльність.

Рекомендована література до теми:

 

№	Вид	Назва
	Базова	Конституція України від 28.06.1996 року № 30 із змінами і доповненнями.
	Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року № 2456-VI із змінами і доповненнями.
	Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями.
	Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року № 8073-X із змінами і доповненнями.
	Кримінальний кодекс України від 05.04 2001 року N 2341-III із змінами і доповненнями.
	Про державний бюджет України на поточний рік: Закон України поточного року.
	Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 року № 2664-III із змінами і доповненнями.
	Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні: Закон України від 26.01.1993 року № 2939-XII із змінами і доповненнями.
	Про фермерське господарство: Закон України від 19.06. 2003 року № 973-VI із змінами і доповненнями.
	Про державну програму приватизації: Закон України від 13.01.2012 року № 4335 - VI із змінами і доповненнями.
	Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 року № 2121 - III із змінами і доповненнями.
	Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 року № 280/97- ВР із змінами і доповненнями.
	Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993 року № 3125 - XII із змінами і доповненнями.
	Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 року N 996-XIV із змінами і доповненнями.
	Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 року № 3480 - IV із змінами і доповненнями.
	Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 року №1777- XII із змінами і доповненнями.
	Про депозитарну систему України: Закон України від 06.07.2012 року № 5178 - VI із змінами і доповненнями.
	Про Рахункову палату: Закон України від 02.07.2015 року № 576-VIII
	Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30.10.96 № 448 /96- ВР із змінами і доповненнями.
	Про систему гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 23.02.2012 року № 4452 - VI із змінами і доповненнями.
	Про національний банк України: Закон України від 20.05.1999 року № 679 - XIV із змінами і доповненнями.
	Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України: Закон України від 04.11.1999 року № 1212 - XIV із змінами і доповненнями.
	Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 26.06.1997 року № 400/97 - ВР із змінами і доповненнями.
	Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 року № 1264 - XII із змінами і доповненнями.
	Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України: Постанова Правління національного банку України від 13.01.2005 року № 40/10310 із змінами і доповненнями.
	Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15 із змінами і доповненнями.
	Допоміжна	Фінансове право: навчальний посібник/ Л.О.Ковальчук, О.М. Ляхова, Л.І. Полюхович. – К., 2011.- 185 с.
	Фінансове право України: навчальний посібник Ю.О.Костенко – К.: «Центр учбової літератури», 2009.
	Воронова Л.К. Фінансове право. – К.: Прецедент, Моя книга, 2006.
	Фінансове право України: Навчальний посібник Л.К.Воронова – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність»,2009.
	Контроль і ревізія: Навчальний посібник В.В.Павлюк, В.А.Сердюк – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
	Фінансове право України: навчальний посібник Ю.О.Костенко – К.: «Центр учбової літератури»,2009.

 

Методичні рекомендації при вивченні теми

При вивченні першого питання (Принципи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.) студентам слід звернути увагу на те, що

 

Фінансова діяльність здійснюється за принципами, основні з яких закріплені Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості полягає у здійсненні фінансової діяльності чітко впорядковано, послідовно, збалансовано за детального закріплення процедур і порядку руху коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху, співвідношенні та збалансованості різних грошових потоків, грошових фондів, доведенні до громадян та інших суб’єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

Принцип системності вимагає здійснення фінансової діяльності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи за певного співвідношення, взаємопроникнення ланок фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Характеризуючи і розкриваючи зміст фінансової діяльності, принципи забезпечують відповідні умови для здійснення її функцій. Здебільшого вони відображають і деталізують основні функції фінансів: хоча і відрізняються деякою своєрідністю. Зокрема, це:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (засоби, прийоми, за допомогою яких держава й уповноважені нею органи забезпечують мобілізацію, розподіл і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів). Застосування конкретного методу фінансової діяльності залежить від кількох чинників:

1) стадії фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форми власності на кошти, що переходять державі;

3) джерел державних доходів;

4) мети використання грошових ресурсів на конкретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами й видатками.

 

При вивченні другого питання (Методи фінансової діяльності держави.) студентам слід звернути увагу на те, що

Методи фінансової діяльності класифікують залежно від стадії руху грошових фондів:

І. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;

б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень, механізмів кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.).

2.Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання.

Методи фіннсування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів і т. д.

3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:

а) за спрямованістю видатків на:

- пооб’єктні — спрямування грошових ресурсів аа фінансування певних об’єктів (майнових комплексів та ін.);

— посуб’єктні - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) за формою надходження грошових ресурсів на:

- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;

— готівку.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами руху грошових фондів, його забезпечення. З часом вони можуть змінюватись, набувати нового змісту. Ці зміни зумовлені перетвореннями в державі, зміною п завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов’язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України, яку в радянський період застосовували досить обережно.

Форми фінансової діяльності різні. Проаналізуємо це в наступних розділах Особливої частини. Нині означимо відправні їх положення, підходи та основні характеристики.

Форми фінансової діяльності класифікують за різними підставами:

а) юридичними: правова, яку здійснюють через прийняття й реалізацію фінансово-правових актів, котрі розрізняють за кількома напрямками (юридичними ознаками; юридичною природою; залежно від того, які органи приймають ці акти, і т. ін.); неправова, яка не пов’язана з правовим вираженням. Здебільшого вона є похідною (пов’язана з правовими формами, іноді - з прогалинами у праві);

б) організаційними: створення централізованих фондів коштів; формування децентралізованих грошових фондів;

в) за змістом інститутів фінансової діяльності у сферах: бюджетної діяльності; податкового регулювання; кредитування; валютного регулювання; фінансового контролю.

При вивченні третього питання (Повноваження державних органів, що здійснюють фінансову діяльність.) студентам слід звернути увагу на те, що

Держава керує фінансовою діяльністю через державні органи, наділені для цього спеціальною компетенцією. За характером діяльності, повноваженнями в галузі фінансової діяльності всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи:

1) органи загальної компетенції, які, здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямах, водночас реалізують і фінансову (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів і та ін.), що не є для них основною чи єдиною;

2) органи спеціальної компетенції, створені державою і наділені повноваженнями винятково для здійснення фінансової діяльності (органи Державного казначейства, контрольно-ревізійні органи тощо). У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи залежно від їх компетенції, встановленої Конституцією України та іншими законами України, нормативними актами, що визначають їх правовий статус та ін.

Державну політику у фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і вносить зміни до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Найважливіші питання у фінансовій сфері регулюються винятково законами України.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяють на:

1) органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

2) органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції:

а) що здійснюють фінансову діяльність поряд зі своїми основними функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів України);

б) для яких фінансова діяльність є основною і які створені спеціально для здійснення фінансової діяльності (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація України та ін.).

Певні повноваження у фінансовій сфері має Президент України: призначає міністра фінансів; представляє на затвердження Верховній Раді кандидатури Голови Національного банку України (далі - Нацбанку України).

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; розроблення проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

Спеціальні державні органи виконавчої влади, що здійснюють оперативне управління фінансами:

Систему фінансових органів України очолює Міністерство фінансів (далі - Мінфін України) - центральний орган виконавчої влади з управління фінансами: прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління фінансами Мінфін України наділений такими повноваженнями:

1) що випливають із функцій щодо складання і виконання Державного бюджету України, контролю за його виконанням;

2) щодо вжиття заходів у разі порушень установленого порядку виконання Державного бюджету України, призупинення фінансування;

3) регулювання співвідношення коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів у процесі їх формування.

Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організують виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів і організовують місцеві добровільні позики.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняний до державного комітету України, є Державне казначейство України. Основні його завдання такі: організація виконання Державного бюджету України; контроль за його виконанням і регулюванням відносин між Державним бюджетом України і позабюджетними фондами; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і надання інформації Верховній Раді та Президенту України.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Голів державних податкових адміністрацій в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є такі: здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування і сплати податків; прийняття рішень щодо фінансових санкцій та адміністративних штрафів, прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування.

Податкова міліція є специфічним правоохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів у бюджет. Якщо діяльність податкових інспекцій пов’язана зі справлянням податків, то податкова міліція безпосередньо займається стягненням податкових платежів.

Органом державного фінансово-економічного контролю є Рахункова палата, що здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких державних органів. Вона забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України і використанням позабюджетних фондів.

Функціонування грошового ринку, статус національної валюти, іноземних валют на території України установлюються виключно законами. Контроль за проведенням грошово-кредитної політики покладено на Національний банк України. Функції Нацбанку у сфері грошового обігу закріплені Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. Нацбанк України здійснює регулювання грошового обігу як установленням визначених нормативів щодо готівки, так і проведенням політики щодо ставок, операцій з цінними паперами та ін. Він визначає офіційний валютний курс гривні, виходячи з валютного (обмінного) курсу. Курс гривні щодо іноземних валют Нацбанк України забезпечує через використання золотовалютного резерву, купівлю і продаж цінних паперів, установлення і зміну плати за кредити й інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Для здійснення уповноваженими банками й іншими кредитно-фінансовими установами валютних операцій Нацбанк України видає генеральні й індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України для здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам для здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. В основі розмежування на резидентів і нерезидентів лежить відмежування зовнішньоекономічних відносин від операцій, що стосуються внутрішньоекономічних процесів.