Лекции.Орг


Поиск:




Дозвіллєва діяльність дітей як чинник особистісного саморозвитку




Дозвіллєва діяльність, або діяльність людини під час дозвілля стає все більш значущою для розвитку особистості, розкриття її талантів, задатків та схильностей. Але дозвілля не завжди сприймалося як певна соціально-культурна цінність. Характерною особливістю відношення з боку суспільства, було нерозважливе хибне ставлення до вільного часу та дозвілля як до чогось неважливого, вторинного, не визначального у житті людини. Про це, зокрема, свідчать прислів’я, в яких протиставляється діло і розваги, трударі і нероби. Не заперечуючи в цілому народну мудрість про те, що ділу людина має приділяти багато часу, а розвагам лічені години, хочеться підкреслити, що розуміння дійсного значення вільного часу, дозвілля стало відбуватися не так давно.

Глобальні зрушення у свідомості людства, що відбулися у 60-х роках минулого століття, у тому числі торкнулися і розуміння цінності дозвілля. На цей факт, зокрема, звернув увагу відомий фахівець в галузі соціології дозвілля Ж. Дюмазедье. Дані дослідження знайшли свої коментарі та певні продовження в роботі О. Панаріна, який зазначив, що саме у 60-ті роки відбувається переорієнтація суспільної свідомості: «людина праці» змінюється на «людину дозвілля». Людина дозвілля – це індивідуалістична особа, що «свідомо спорудила бар’єр між сферою індивідуальних насолод і усім тим, що хоч якось нагадує причетність до прапорів колективної дії.

Дозвілля – це час, який особа відвоювала у суспільства виключно у своїх гедоністичних цілях і не збирається повертати йому у вигляді якихось колективно корисних дивідендів, будь то «відновлена здатність до праці», усебічна культурна розвиненість, політичній і цивільна активність і т. і.» [8].

Дозвілля дорослих і дозвілля дітей нерозривні і взаємопов’язані, тому виникає проблема дослідження загальності та відмінності цих дозвіллєвих середовищ, особливо в заломленні збереження та розвитку дитинства як особливої соціально-культурної цінності. Зазначимо, що розуміння непересічного значення дозвілля для розвитку людини та усвідомлення сенсу дитинства як соціально-культурної цінності приблизно співпадають в часі – це друга половина ХХ століття.

У середині ХХ століття на Заході, особливо у Сполучених Штатах починає швидко розвиватися індустрія розваг та вільного часу. У кінці ХХ – на початку ХХІ століття виникають наукові концепції вільного часу, розвиваються такі напрями науково знання як дозвіллєзнавство та педагогіка дозвілля. Поступово у суспільстві усвідомлюється значення вільного часу у житті людини, яке сприяє або розвитку людини, якщо вона налаштована на це, або деструктивним проявам навіть до самознищення особистості.

Саме на дозвіллі людина не обмежена зовнішніми чинниками, має змогу виразити себе, розвивати власну особистість, отримати естетичне чи моральне задоволення, яке вона не отримує під час трудової діяльності. З цієї причини особливої важливості набуває дозвіллєва діяльність дітей, підлітків. На дозвіллі людина, особливо дитина, яка спрямована на власне самопізнання та удосконалення, має за допомогою дорослих знайти вільний вибір шляху такого удосконалення. Тому постає проблема дозвіллєвої діяльності дітей, яка розпадається на два взаємопов’язаних пласти – мотивація власного самовдосконалення та створення середовища, у якому таке самовдосконалення є можливим.

Обидва означені пласти дозвіллєвої діяльності дітей потребують особливої уваги як з боку близьких дорослих – батьків, вихователів, так і з боку держави. У такому контексті дозвілля та вільний час постають як соціально значущі чинники, які являють собою простір можливостей для соціального вдосконалення сучасної людини, яке відбувається невимушено та в не примусовій формі.

Пояснімо спільність та відмінність таких понять як: вільний час, дозвілля, культурно-дозвіллєва діяльність. Поняття «вільний час» є ширшим від поняття «дозвілля». На думку В. Пічи, «Вільний час можна визначити як частину соціального часу, вивільнену працею від неодмінних справ, яка є сферою вільної діяльності людей, зумовленою всією сукупністю соціальних відносин певного суспільства і рівнем духовного розвитку кожної особи [9, 26]. Тобто вільний час є соціально зумовленим, його перебіг визначається духовністю кожної особи, він залежить від ціннісного налаштування окремої людини та соціальних умов життя. У вільний час людина може займатися різними справами. Дозвілля ж виступає певним змістовим виміром вільного часу. У дозвіллєвій діяльності реалізуються варіативні прояви особистості, здійснюється не примусовий вибір відповідно до ціннісних орієнтацій, мотивів, уподобань людини.

«Вільний вибір діяльності уможливлює аналіз змісту дозвілля як «свободу для…», але не «свободу від…» правил соціального життя. Особистість, яка обрала свободу для творчої, зокрема соціальної самореалізації, тобто засвоїла цінності культури на досить високому рівні стає суб’єктом культурно-дозвіллєвої діяльності» [6, 174-175]. Тобто культурно-дозвіллєва діяльність дітей і дорослих – це діяльність, яка створює культурно-дозвіллєве середовище, в якому гармонійно інтегрується творчість, відпочинок, свято, відбувається самореалізація особистості, яка сприяє вільному творчому засвоєнню культурних цінностей, розвитку особистості, і, завдяки цьому – розвитку суспільства взагалі. Як слушно зазначає Н. Бабенко, «Для функціонування культури дозвілля потрібне існування двох необхідних елементів: індивіда з його системою ціннісних потреб, інтересів, орієнтацій, установок та відповідного рівня розвитку соціокультурного середовища, яке забезпечує реалізацію та самореалізацію потенціалу, інтересів та потреб індивіда.

Соціокультурне середовище або збуджує, стимулюючи потенціальну активність індивіда, або пригнічує, стримує, гальмує, відволікає його від самореалізації» [2, 143].

Таким чином, культурно-дозвіллєве середовище – це соціальне середовище вільного вибору людиною власної соціальної самореалізації, в якому закладена спрямованість як на творчу самореалізацію окремої особистості, так і на подальший розвиток суспільства.

Як зазначають автори підручника «Дозвіллєзнавство» В. Бочелюк і В. Бочелюк, «Культурно-дозвіллєве середовище як самокоштовне явище являє собою органічну єдність предметного оточення і процесу діяльності, активної участі в ньому людини і несе в собі певне значеннєве навантаження. Культурно-дозвіллєве середовище є чинником активного формуючого впливу на людину … виступає в ролі простору для діяльності, де здійснюються переживання ціннісного стану, що виявляє собою культуру і духовні цінності. Це, в свою чергу, є основою особистості і її способу життя» [4].

Якщо говорити про культурно-дозвіллєве середовище дитини, то воно, з одного боку, створюється дорослими для дітей, а з іншого – є результатом (скоріше за все неусвідомленим) діяльності самих дітей. Це два нерозривних процеси. Не можна вважати, що тільки дорослі створюють таке середовище, його також створюють і діти, а також і спонукають дорослих до певних дій. Не можна, на нашу думку, применшувати значення дитячої самодіяльності, тому що дитинство не є тільки часом «підготовки» до дорослого життя, а й перш з все є ціннісним саме по собі, являє собою певну субкультуру зі своїми традиціями, усною творчістю, мовою. На думку сучасної дослідниці Н. Платохіної, «Ключовими концептуальними та ціннісними орієнтирами виступає поняття «дитинство як культурно-творчий феномен», що визначає розвиток та саморозвиток дитини, і механізмом у цьому процесі є спільність дитини та дорослого. Вітчизняна традиція визначає людське дитинство не тільки як фізіологічне, психологічне і педагогічне, але й соціокультурне явище, якому притаманне історичне походження та природа. Позиції вітчизняних та зарубіжних психологів, педагогів співпадають у розумінні культурно-історичного контексту феномену дитинства та дитячого розвитку» [10, 5].

Суттєвим елементом культурно-історичного контексту феномену дитинства є культурно-дозвіллєве середовище. З таких позицій культурно-дозвіллєве середовище є середовищем взаємного пізнання дитини і дорослого з урахуванням невимушеності, власного вибору і дорослого і певної мірою дитини. Розуміння цінності дозвілля для дитини багато у чому обумовлюється близькими дорослими, родиною. Позитивний або негативний приклад дорослих може на багато років визначити ставлення дитини до вільного часу та вироблення певних форм культурно-дозвіллєвої діяльності, спонукати до розуміння його цінності для власного саморозвитку, або вироблення згубної звички безцільно «вбивати» власний вільний час.

Взагалі, на нашу думку, можна виділити кілька рівнів культурно-доєвіллєвого середовища і, відповідно, культурно-дозвіллєвої діяльності – це мікро-середовище сім’ї, мезосередовище дитячого садка, центру дитячої творчості або інших соціальних інституцій та суспільне макросередовище. Усі ці середовища взаємопов’язані, але особливу роль, роль своєрідного медіатора, виконує середовище дитячого садка або дитячого центру. Саме у цих закладах, здебільшого через особистість вихователя або керівника відбувається взаємовплив, взаємозбагачення та своєрідний «обмін інноваціями» між сімейним та соціальним середовищами.

Відомо, що основним елементом культурно-дозвіллєвої діяльності є відпочинок, який може здійснюватись у різноманітний спосіб. Особливо значущою є активна інтелектуальна і/або фізична діяльність, творчість, самоосвіта, розваги. Які ж види діяльності відповідають означеним вище середовищам? У колі сім’ї дитина призвичаюється до певних видів відпочинку та культурно-дозвіллєвої діяльності. Сімейні культурно-дозвіллєві заняття прив’язані до робочих графіків дорослих та мають певне часове визначення – кожного дня, кожного тижня та кожного року. Кожного дня та кожного тижня – це різноманітні дозвіллєві заняття, що можуть включати читання книжок, відпочинок біля телевізора, прогулянки на свіжому повітрі, різноманітні сімейні, релігійні, державні свята, тощо. Саме у колі сім’ї виробляються та підтримуються певні традиції, розповсюджується народна культура, народні звичаї та обряди, зберігається, так би мовити, душа народу. Усі ці обряди, традиції, звичаї мають не тільки естетичну, але й моральну, виховну функцію, несуть на собі навантаження певних соціальних регуляторів.

На жаль, завдяки радянському минулому, багато народних сімейних традицій втрачено, але дякуючи наполегливій роботі вихователів ДНЗ вони поступово повертаються в культурно-дозвіллєве середовище сім’ї. Саме з позитивного сімейного дозвілля з’являються позитивні звички, які згодом переростають у звичаї і традиції.

Але сімейні традиції можуть мати і негативний вплив на дитину. Маються на увазі неблагополучні сім’ї, а також сім’ї з нерозважливим ставленням до використання власного вільного часу. Слід зауважити, що сімейне культурно-дозвіллєве середовище, як і будь-яке соціальне середовище, яке включає людину, є складним утворенням.

Можливості, які в ньому закладені, можуть привести як до позитивних, так і до негативних наслідків. Наприклад, читання книжок або перегляд телепередач загалом можуть позитивно впливати на дитину, якщо це, наприклад, лагідні вірші чи пізнавальні передачі, а якщо це тексти типу «страшилок», або передачі, в яких пропагується насильство, то вплив на дитину буде негативним. Зокрема, російський дослідник О. Новіков звертає увагу на вплив перегляду телевізійних передач на психіку дітей і дорослих: «З одного боку, телевізор небезпечно зручний тим, що перед людиною, що знаходиться біля його екрану, не стоїть проблема вибору. Їй не потрібно приймати ніяких рішень, тому вона непомітно перетворюється на манкурта з роману Ч. Айтматова, на духовного раба. Адже за раба все вирішує хтось інший. З іншого, ще більше гіршого боку, до дефектологів і психоневрологів все частіше приводять дітей, підлітків, юнаків, частіше за дівчаток і дівчат, а нерідко і дорослих, що серйозно уявляють себе Маріанною, Изаурою, Настею і іншими телевізійними «героїнями» і «героями», – люди йдуть в інші, «віртуальні» (несправжні, вигадані) світи» [7, 237]. Саме тому усвідомлення важливості не тільки вільного часу самого по собі, але й форм спільної дозвіллєвої діяльності, спілкування дітей і дорослих, має велике значення для становлення особистості.

Важливе значення як для розвитку дитини, так і для зміцнення сімейних відносин має спільне проводження відпустки. На жаль, дуже часто значення цього періоду недооцінюють батьки. А саме в цей період родина має змогу подорожувати, пізнавати світ, самих себе і один одного. Тут може бути багато варіантів наповнення культурно-дозвіллєвого середовища відповідною діяльністю. Основною умовою, на нашу думку, є реалізація розвивального та пізнавального налаштування з боку дорослих при урахуванні потреб дітей.

Під час дозвілля спостерігається розширення різноманітності самодіяльної дозвіллєвої діяльності. Якщо раніше дозвілля поділялося здебільшого на сімейні та соціальні (клубні) форми, то зараз виникла дозвіллєва діяльність, яка є значною за обсягом, різноманітною за видами та здійснюється поза традиційними формами. Як зазначає відомий дослідник дозвілля та вільного часу М. Аріарський, «Практика свідчить, що неформальна система організації дозвілля охоплює значно більшу кількість людей, ніж формальна. Неорганізоване дозвілля порівняно з організованим виявилося незрівнянно гнучкішим, динамічнішим і оперативно реагуючим на соціально-культурну ситуацію, що складається» [1]. Це, на нашу думку, означає, що свобода та невимушеність, прагнення новизни та несподіванки для людей набуває все більшої значущості, а останнє, в свою чергу, має спонукати людину до розуміння відповідальності за витрачання як власного так і сімейного вільного часу. До того ж вільний час разом із дитиною має створювати особливе середовище спілкування та взаємопорозуміння між поколіннями, дорослими та дітьми. Тобто, спільна сімейна культурно-дозвіллєва діяльність – це серйозна справа, яка, до речі, може ще й ускладнюватись певними непорозуміннями між дорослими та дітьми.

Що стосується культурно-дозвіллєвої діяльності в межах дитячого закладу, то це насамперед колективні заняття, вміння працювати в колективі, розуміти та підтримувати своїх однолітків. Культурно-дозвіллєве середовище дитячого садка, на наш погляд, мало чим відрізняється від того соціокультурного простору, яке там створюються. Відмінності можна спостерігати в меті та формах діяльності, якими це середовище наповнюється.

Вплив соціокультурного середовища на розвиток дитини вивчали Є. Флерина, Є. Гусинський, Р. Чумічева та інші. Зокрема, дослідниками відмічаються такі структурні пласти середовища, як: просторово-предметний та духовно-емоційний. Просторово-предметний шар – це сукупність речей, предметів, образів, знаків, творів «дорослого» мистецтва, а духовно-емоційний – особистісний, ціннісний, в якому відбувається спілкування дитини, дорослого та мистецтва.

Важливим моментом є вимога створення такого середовища, в якому б проявлялись та розкривались різні творчі здібності дитини завдяки вільному вибору тієї чи іншої діяльності [11]. З цією думкою співзвучний висновок О. Байер і Н. Погрібняк: «Предметно-просторове середовище має важливе значення для формування особистості дитини, її усебічного розвитку, для створення естетичного і емоційно-психологічного комфорту в установі» [3]. Не заперечуючи в цілому означений підхід, хотілося б зауважити, що, на наш погляд, у такому підході не дістало свого яскравого вираження розуміння самоцінності дитинства як безпрецедентної соціокультурної цінності. У такому розумінні середовище створюється дорослими задля комфорту самих дорослих, а не виходячи із своєрідності дитячого світу. Цей своєрідний «диктат дорослих» проглядається не тільки на мезорівні дитячого садка, а й на рівні соціокультурного простору суспільства взагалі. І якщо соціальне середовище заорганізоване безліччю законів, норм, вимог і т. п., то культурно-дозвіллєва його складова виявляється не настільки примусово налаштованою. Саме тому значною мірою завдяки сумісній правильно налаштованій культурно-дозвіллєвій діяльності можна створити середовище взаємопорозуміння дорослих і дітей. Основною ознакою такого середовища має бути розуміння самоцінності дитинства не як швидкоплинного періоду розвитку людини, а як цінності, що залишається з людиною на все життя.

Елементами соціальних середовищ є самі люди зі своїми ціннісними налаштуваннями, способом життя, культурою, нарешті. Тобто, щоб змінити середовище, треба змінити людину, особливо її ціннісні уподобання, обставини її життя. Стосовно нашого дослідження можна сказати, що виховуючи дитину, ми змінюємо соціальне середовище, задаємо вектор майбутнього розвитку як для окремої дитини, так і для суспільства взагалі.

При спілкуванні з дитиною, особливо в процесі дозвіллєвої діяльності, важливо зрозуміти, що така взаємодія є особливою практикою, де пізнання нерозривно зв’язано з діяльністю, яка, у свою чергу, впливає на тих, хто діє та пізнає. У процесі взаємного пізнання і дорослий, і дитина активно детермінують один одного, змінюються у взаємодії один з одним. Пізнання невіддільне від суб’єктів, які пізнають, у процесі якого відбувається конструювання як їх внутрішнього, так і зовнішнього світу. Різниця між дорослим і дитиною у цьому процесі взаємодії та взаємного пізнання полягає у тому, що дорослий розуміє інтерсуб’єктивність даного процесу та рефлексує над ним, а дитину необхідно цьому навчити. А різниця між попереднім і сучасним розумінням ролі дорослого полягає в усвідомленні та необхідності відстеження останнім само змін.

Таким чином, спілкування з дитиною, спільна дозвіллєва діяльність вимагає від дорослого особливого налаштування, невимушеного взаємного розвивального та пізнавального відношення, розуміння безпрецедентної цінності дитини, дитинства та дозвіллєвої діяльності як одного із важливих засобів саморозвитку дитини, дорослого, суспільства.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 917 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Бутерброд по-студенчески - кусок черного хлеба, а на него кусок белого. © Неизвестно
==> читать все изречения...

743 - | 811 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.