Зміст і форма робота адвоката

У сучасному суспільстві все більшої актуальності набувають питання забезпечення правового статусу окремих категорій громадян, їх об'єднань або соціальних груп. Особливого звучання ця проблема набула в рік 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини. Процес посилення юридичних гарантій правового становища людини в суспільстві є по суті об'єктивним, тому що свідчить про розвиток соціальної організації, її вдосконаленість, прогресивність. Крім того, визначаючи Україну правовою соціальною державою, ми повинні визнати і забезпечити реальну наявність закріплених на конституційному рівні прав та свобод громадян. Соціальний прогрес, втілення концепції правової держави справді є досить вагомими чинниками, що вимагають вдосконалення сучасної системи юстиції в Україні, підвищення рівня правової захищеності громадян.

Одним із засобів вирішення цієї проблеми, який за можливостями можна назвати універсальним, є інститут адвокатури, що виступає як надійна правова гарантія здійснення захисту прав людини і надання їй правової допомоги.

В цьому випадку, говорячи про здійснення захисту прав, ми не маємо на увазі фізичний захист особи, що є функцією окремих органів держави або приватних охоронних структур, а розуміємо захист за допомогою суто юридичних засобів та процедур, дозволених законом, використання яких потребує від суб'єктів наявності спеціалізованих юридичних знань та навичок роботи.

Говорячи про роль адвокатури, її соціальне значення, слід також згадати про функцію щодо правових установ, правосуддя, яку можна назвати контрольно-стимулюючою. Участь адвоката у різноманітних процесах змушує їх учасників працювати більш якісно, виважено, відповідно до букви і духу закону. Крім іншого, сама наявність інституту адвокатури створює певні можливості для надання широкого кола правових послуг усім верствам населення, особливо тоді, коли без втручання кваліфікованого юриста не обійтись. Професійні асоціації адвокатів виконують життєво важливу функцію з підтримання професійних стандартів юридичної діяльності й етичних норм, на яких вона ґрунтується, а також захищають своїх членів - представників незалежної юридичної професії, від переслідувань, обмежень та різноманітних посягань.

Згідно з чинним законодавством, адвокатура України - є добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Розкриваючи основні риси адвокатської роботи як одного з видів практичної юридичної діяльності, необхідно торкнутися питання про види та принципи адвокатської діяльності, порядок набуття та припинення права на адвокатську діяльність, особливості участі адвоката у кримінальному та цивільному процесі, питання етики адвоката, його соціального захисту, відповідальності тощо.

Характерною рисою сучасного стану цього виду діяльності можна назвати значне підвищення престижності серед інших юридичних професій, збільшення корпусу адвокатів. Це пояснюється різними факторами суб'єктивного та об'єктивного походження. Серед останніх слід назвати підвищення ролі права у суспільстві, нагальну потребу участі юристів у вирішенні конкретних ситуацій, що передбачає застосування спеціалізованих юридичних знань у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досить висока роль адвокатської роботи в системі економічних відносин, де виникають проблеми захисту власності, відшкодування збитків, повернення втраченого майна. Це можуть бути ситуації, пов'язані з розподілом спадщини або майна подружжя, приватизацією житла, невиконанням договірних обов'язків адміністрацією підприємства. Таких ситуацій справді виникає досить багато і визначити особисту лінію поведінки без компетентного помічника, який вміло розбирається у всіх тонкощах господарського або цивільного права, буває неможливо. Так, говорячи про зміст адвокатської роботи, А.Е. Жалінський вказує на те, що виникають нові види юридичних послуг в економічній сфері: розробка установчих документів, реєстрація юридичних осіб, правове супроводження ліцензування, договорів із нерухомістю тощо1. Як приклад він наводить діяльність колегії адвокатів "Московський юридичний центр". Ця колегія, крім інших послуг, провадить економіко-правовий аналіз використання правових засобів у діяльності підприємств та установ, здійснює правове супроводження аудиту, пропонує методику перевірки фінансового стану контрагентів, надає допомогу в поверненні боргів тощо.

Не менш важливою вбачається роль адвокатів і в системі політичних стосунків між окремими організаціями, громадянами та державою, коли виборюється право на існування, захищаються честь, гідність, повертається чесне ім'я людині тощо. І знову виникає потреба участі спеціаліста, який забезпечить інтерес громадянина або організації в ході здійснення юридичних процедур, складання документів, свідчення фактів тощо. Такого спеціаліста, який у разі необхідності зможе сам виступити від імені свого підзахисного: зробити офіційну заяву, висунути вимогу, поставити запитання, надати необхідні докази, подавати документи.

Говорячи про престижність та авторитет адвокатів у суспільстві, слід звернутися до прикладу західних країн, де вживається такий термін "сімейний адвокат", що, на жаль, не можуть дозволити собі громадяни нашої держави. Сама наявність постійного помічника з правових питань сім'ї свідчить про значну поширеність представників цієї професії в розвинутих демократичних країнах. Розвиток демократії, права, правової культури, розширення правових знань по суті є невід'ємними процесами у справі формування правової держави.

Адвокатська діяльність як окремий вид юридичної практичної діяльності має спільні риси з іншими видами, а також певні особливості, які можна спостерігати у формах або принципах її здійснення. З цією метою необхідно звернутися до Закону України "Про адвокатуру", де в статті 5 вказано на основні види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат:

• давати консультації та роз'яснення з юридичних питань;

• надавати усні та письмові довідки щодо законодавства, тлумачити громадянам зміст окремих юридичних слів та формул;

• складати за дорученням своїх клієнтів скарги та інші документи, що мають правове значення для справи;

• здійснювати також представництво в суді або інших органах держави шляхом особистої присутності;

• надавати юридичну допомогу підприємствам, організаціям, установам у питаннях правового забезпечення їхньої діяльності, допомагати в організації підприємництва, підтриманні господарських зв'язків у межах країни та за її кордонами;

• виконують свої обов'язки із захисту та представництва інтересів у процесі дізнання та попереднього слідства. Зазначений вище перелік не є вичерпним, і закон передбачає здійснення інших видів правової допомоги, які неможливо передбачити в повному обсязі у нормах статті. їх перелік цілком залежатиме від ситуації, що склалася, а також від інтересу та потреб клієнта. Вичерпний перелік значною мірою обмежував би потенціал юриста у питаннях правової допомоги.

З погляду організаційної структури юристи можуть здійснювати адвокатську діяльність індивідуально шляхом створення адвокатського бюро та колективно шляхом об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори відповідно до Закону України "Про адвокатуру".

Проте незалежно від організаційної форми, яку було обрано для здійснення професійної діяльності, вся адвокатська робота базується на певній системі принципів, що висвітлюють порядок організації об'єднань, способи їх діяльності, характеризують моральні критерії оцінки адвокатської роботи.

Серед таких принципів перш за все слід назвати:

• верховенство закону,

• добровільність,

• незалежність,

• самоврядування,

• демократизм,

• колегіальність,

• гуманізм,

• гласність,

• конфіденційність.

Окремо Закон "Про адвокатуру" закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, законодавчо встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без згоди адвоката. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальну справу проти адвоката можуть порушити тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Особливий інтерес у питанні загальної характеристики адвокатської діяльності становить роль адвоката у кримінальному та цивільному процесах, де найчастіше виникають гостроконфліктні ситуації, суперечності, змінюються долі людей тощо.

Згідно зі статтею 29 Конституції України, кожний затриманий має право знати мотиви затримання, отримати роз'яснення його прав відповідно до ситуації, захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Більш детально питання організації захисту за участю адвоката регламентуються Кримінально-процесуальним кодексом України. Взагалі в кримінальному процесі є й інші учасники крім затриманого. Це - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач. Усі учасники процесу мають право на захист своїх законних інтересів. Однак в юридичних питаннях судочинства, організації захисту вони, як правило, не мають досвіду, тому значна роль у відстоюванні їх прав та законних інтересів належить юристам-адвокатам.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно зі статтею 48 КПК України захисник зобов'язаний використовувати усі зазначені в законі засоби і способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, і надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин після затримання. Коли попереднє розслідування не провадилося, захисник допускається до участі у справі після віддання обвинуваченого до суду.

Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, а їх законні представники, родичі або інші особи - тільки за їх дорученням або на їх прохання. Один адвокат замінюється іншим лише на клопотання або зі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя вправі запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає низку випадків обов'язкової участі захисника у справі: а) з моменту затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення, але не пізніше 24 годин з моменту затримання - у справах про злочин неповнолітніх; німих, глухих, сліпих та інших осіб, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно здійснювати своє право на захист; осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; б) у судовому засіданні при суперечностях між інтересами підсудних, коли хоча б один із них має захисника; коли в судовому розгляді справи бере участь прокурор, а також громадський обвинувач за відсутності громадського захисника тощо.

Дуже важливою у захисті прав та законних інтересів обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (ст. 218- 222 КПК). При ознайомленні з усіма його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявления клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора (ст. 219 КПК). Ознайомившись з матеріалами справи, захисник, як і обвинувачений, має право порушити клопотання про доповнення попереднього слідства чи дізнання, про зміну кваліфікації злочину, про закриття справи.

Не менш важливою частиною участі захисника-адвоката є його усні пояснення в суді касаційної інстанції. Критично аналізуючи вирок, докази, на яких він ґрунтується, адвокат коротко, чітко і ясно викладає сутність касаційної скарги. Зосереджуючись на одному чи кількох найважливіших з погляду захисту моментах, адвокат прагне переконати суд у наявності підстав для скасування або зміни вироку в бік поліпшення становища підзахисного.

Також відповідальним та характерним для адвокатської діяльності є участь як правозахисника та представника в цивільному процесі, що регламентується нормами цивільно-процесуального права України.

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до статті 6 Закону України "Про адвокатуру" і глави 12 (ст. 110-117) ЦПК України адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозаступництва й представництва і є суб'єктами, котрі здійснюють представництво сторін і третіх осіб у суді (ст. 112) і мають статус осіб, які беруть участь у справі (ст. 98). Отже, участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному й об'єктивному з'ясуванні дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. У процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин - між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом у цивільному процесі, які врегульовуються різними галузями права.

Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові правовідносини ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.

Правові відносини між адвокатом і судом у цивільному судочинстві врегульовано нормами цивільного процесуального права (ст. 110-117 ЦПК) і є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним у цивільному судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та всіх стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації (п. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім таких: передачі справи до товариського чи третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, погодження з позовом, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подання виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні (ст. 115 ЦПК). Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подання судового доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комісії про право на заняття адвокатською діяльністю.

Серед усіх питань привертають увагу питання соціального захисту адвокатів. Виходячи з того, що адвокатура є громадським об'єднанням, проблема соціального забезпечення представників адвокатури набуває особливого звучання. Від того, як професійне об'єднання юристів зможе належним чином захищати своїх колег від різноманітних соціальних негараздів, надавати їм необхідну допомогу (особливо у зв'язку з виконанням свого професійного обов'язку), залежатимуть якість та ефективність юридичних послуг для громадян, ефективність захисту інтересів окремо взятої особи.

Згідно із Законом "Про адвокатуру", адвокати користуються правом на відпустку та на всі види допомоги за державним соціальним страхуванням. Щодо розміру внесків на нього, то адвокат сплачує їх на рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на праці. Допомогу, пенсії адвокатам призначають і виплачують відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення. Слід зазначити, що адвокати - члени Спілки адвокатів України на відміну рід решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються низкою пільг. Так, у 1992 р. рішенням Правління Спілки затверджено Положення про Фонд соціального захисту адвокатів України. Цей Фонд є центром з акумуляції коштів, спрямованих для соціального захисту членів Спілки, що є членами Фонду.

Основні завдання Фонду такі: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог, організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів Фонду та їх сімей; фінансування навчання членів Фонду; забезпечення розширеного відтворення засобів Фонду на основі принципів самофінансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов'язаних із соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів Фонду-студентам юридичних ВНЗ; кредитування членів Фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгострокових позик на пільгових умовах тощо. Майно Фонду складається із засобів як у грошовій формі, так і в іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності Фонду, інших надходжень. Членом Фонду може бути лише член Спілки адвокатів України, який звернувся із заявою про вступ до Фонду і бере участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов'язки, передбачені Положенням про Фонд.

Щодо права на здійснення адвокатської діяльності необхідно розглянути два моменти - умови набуття та умови припинення права на здійснення адвокатської діяльності.

Адвокатом, за Законом "Про адвокатуру", може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути й особа, яка має судимість.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюють (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, положення про які затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 р. Ці комісії діють у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної. Атестаційна палата має у складі 11 членів: до неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідних управлінь юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України.

Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до неї документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатською діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років. Подані документи розглядаються палатою протягом одного місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляє і затверджує Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік. Рішення щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості членів палати.

Питання припинення права на заняття адвокатською діяльністю врегульовано статтею 17 Закону України "Про адвокатуру", в якій дається кінцевий перелік випадків, що вважаються правоприпиняючими фактами. На цій підставі адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадках:

• засудження адвоката за вчинення злочину - після набрання вироком законної сили;

• обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

• втрати громадянства;

• грубого порушення вимог Закону "Про адвокатуру" та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

Незважаючи на те, що діяльність адвоката порівнюють з роботою незалежного професіонала - представника громадського об'єднання, його дії контролюються різноманітними інстанціями крізь призму законності та виконання статутних вимог.

З одного боку, має місце конфіденційність у роботі з інформацією відносно клієнта, а з іншого - гласність і публічність у стосунках з посадовими особами, установами та організаціями, що зумовлює наявність зовнішнього контролю за межами спілки, колегії, контори, фірми, в якій працює адвокат. Таким чином, можна говорити про здійснення зовнішнього контролю за діяльністю адвоката з боку прокуратури, суду, органів слідства, дізнання, з боку самого клієнта, з якими укладено угоду про надання юридичної допомоги.

Негативними наслідками такого контролю у випадках здійснення адвокатом правопорушення може бути притягнення його до юридичної відповідальності. Йдеться перш за все про відповідальність за порушення, яке було скоєно у зв'язку з реалізацією адвокатом функціональних повноважень. Таке порушення, якщо воно не містить ознак злочину чи адміністративного проступку, можна прирівняти до дисциплінарного, за що накладається й відповідна міра стягнення.

Дисциплінарні порушення є найбільш поширеними в практичній діяльності адвокатів щодо інших видів правопорушень, а дисциплінарна відповідальність щодо кримінальної та адміністративної - найменш значущою для правопорушника. Адвоката до дисциплінарної відповідальності притягують у результаті здійснення дисциплінарного провадження, яке передбачає виконання цілої низки дій та процедур згідно з вимогами правозастосовного процесу.

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як уже зазначалося, створюється при кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі дев'яти членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а також окремі ухвали суддів, постанови, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

При накладенні стягнення враховують характер порушення та його наслідки, серйозність проступку, особу адвоката, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката як члена адвокатського об'єднання регулюється також статутом адвокатури. Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, і на нього не може бути накладене стягнення пізніше від шести місяців з моменту скоєння проступку.

Право порушити дисциплінарне провадження належить голові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає матеріали, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, ознайомлює його з їх змістом і вимагає письмового пояснення. До початку розгляду справи може бути проведена додаткова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката, що притягується, є обов'язковою. Під час засідання він вправі у будь-який момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи і досліджені інші матеріали, що є в справі, а також додатково подані.

Рішення виносять у відсутності адвоката, відносно якого порушено дисциплінарну справу. Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку. Якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення адвоката не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців з дня накладення стягнення Дисциплінарна палата може зняти його достроково у разі бездоганної поведінки адвоката і сумлінного ставлення до виконання обов'язків.

Питання для самоперевірки:

1. Які основні риси адвокатської діяльності.

2. На яких основних принципах здійснюється адвокатська діяльність.

3. Хто накладає стягнення на адвокатів в разі вчинення ними дисциплінарного проступку.

Самостійна робота № 9

Тема: Юрисконсульт