Лекции.Орг


Поиск:




Прийоми і засоби здійснювання юридичної практичної діяльності.




В юридичній літературі викладено різноманітні підходи до дослідження юридичної практичної діяльності, визначення її поняття, ознак, структурних елементів, призначення, функцій і т. ін.

В одному випадку:

• юридична практична діяльність пов'язується з постійною роботою над юридичними текстами (законами, судовими рішеннями, літературою), подоланням юристами особистих установок, надпартійністю та об'єктивністю юристів у професійній діяльності, використанням під час її здійснення таких професійних категорій, як винність, причинність, відповідальність, давнина, компетентність, правова сила та ін.;

• зазначається, що такій діяльності мають бути притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, повага до договорів, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедливості й практичності, дотримання принципу добрих звичаїв і поваги;

• підкреслюється, що діяльність юристів має проходити в межах і на основі упорядкованих процедур і методично коректної поведінки, а їх рішення - ґрунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргументації.

В інших - акцентується увага на взаємозв'язку юридичної практичної діяльності і права, підкреслюється, що:

• в основі лежить право, створене цивілізацією для встановлення відповідних меж поведінки членів суспільства, держави;

• вона здійснюється як у формі правової врегульованості, так і поза правовою регламентацією, причому правова форма діяльності пов'язана з розглядом і вирішенням по суті юридичної справи - правопорушення, спору про право, скарги і т. ін., а не врегульована правом юридична діяльність базується на таких соціальних нормах, як норми моралі, звичаї, традиції, канонічні, церковні норми, норми громадських організацій;

• вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової й загальної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку1.

Основа методології пізнання юридичної практичної діяльності - діяльний підхід, який має статус загальнонаукового і використовується багатьма гуманітарними науками - філософією, соціологією, психологією та ін. Це дає підстави вивчати юридичну практичну діяльності як вид або форму соціальної діяльності взагалі, а серед характеристик виділяти ознаки, притаманні усім видам соціальної діяльності, та ознаки, специфічні та унікальні для юридичної практичної діяльності. У вивченні особливостей юридичної практичної діяльності можна використовувати не тільки діяльний підхід, а й контент-аналіз правових документів національного та іноземного права, міжнародних вимог, їх порівняльно-правовий (порівняльно-логічний і порівняльно-історичний) аналіз, а також думки практикуючих юристів, які безпосередньо здійснюють цю діяльність, а не тільки правові наукові поняття, конструкції та формально-логічні правила виведення їх.

У загальнонауковому аспекті соціальну практичну діяльність розглядають як форму свідомого та активного відношення людини, соціуму до навколишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і власне самий процес діяльності. Всі ці характеристики тією чи іншою мірою притаманні й правовій практичній діяльності (правовій поведінці), становлять її загальносоціальні властивості. Проте правова практична діяльність має властивості, які відрізняють її від інших видів соціальної та правової духовної (наукової, освітянської) діяльності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що правова практична діяльність так або інакше пов'язана з правом, загалом її сутністю є втілення норм права в соціальній взаємодії. Найчастіше правова діяльність може розглядатись як правова форма соціальної діяльності, тому що основні дії та зв'язки останньої, так би мовити її "каркас" чи структура, визначено в нормах права. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяльності, в яких право виступає не тільки як форма (засіб), а і як об'єкт та результат діяльності. Зокрема, це стосується правотворчості та правозастосування, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та індивідуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб'єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Діяльність у правовій сфері суспільства існує і як методологічний, пояснювальний принцип, засіб, підхід, за допомогою яких вивчають правові явища і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зокрема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, і як процес правового життя, реально здійснювані наукова юридична діяльність, навчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосовна діяльність, реалізація суб'єктивних прав та юридичних обов'язків тощо.

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:

• зміст, який включає її суб'єктів, учасників, правових дій, засобів, завдань, цілей, мотивів, результатів тощо;

• внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних проваджень тощо;

• зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адвокатів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

• види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

• зовнішні зв'язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соціальна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.

Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність.

Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяльності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов'язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об'єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність - це властивість особливої соціальної діяльності:

• для якої право є основним об'єктом діяльності;

• суб'єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;

• у процесі якої вплив на об'єкт здійснюється переважно з використанням правових засобів;

• яка особливо суворо регламентується правовими нормами;

• здійснюється тільки для досягнення правової мети;

• результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, наприклад, не можна віднести до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та організацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяльності - тільки засіб для досягнення інших цілей - політичних, економічних, управлінських тощо.

Отже, основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридичної практичної діяльності такі:

• вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяльності - правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламентованої діяльності - моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності - юридична діяльність, і, зрештою, - як вид юридичної діяльності - юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;

• як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична практична діяльність характеризується:

- загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціальної, правової та юридичної діяльності;

- особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформування загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;

- унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;

• як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;

• юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосередкованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб'єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб'єктів права, спрямована на їх правову поведінку;

• особливість її визначається зв'язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;

• унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність. Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяльності, об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка охоплює:

• прийоми і засоби інтелектуальної діяльності - прийоми професійного мислення, понятійний апарат, засоби аналізу й обробки інформації;

• прийоми і засоби предметної діяльності - технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, речові докази, інформаційно-пошукові системи і т. ін.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можна об'єднати в такі групи:

• процедурні - методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т. ін., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юридичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

• пізнавальні - наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (правові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) - системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

• вербальні - понятійний апарат юриста, поширені та визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності;

• регулятивні - правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність;

• інформаційно-технічні - комп'ютерна техніка, інформаційно-пошукові системи, програмні засоби і т. ін.;

• організаційно-технічні - копіювачі, засоби зв'язку і передачі інформації і т. ін.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів професійної юридичної техніки забезпечує:

• синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначеністю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

• повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, у тому числі протилежних, варіантів її вирішення, несуперечливість, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність викладення, зв'язок між положеннями висловлювань;

• стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і, разом з тим, образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелектуальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових та інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є основою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання приписів у нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі формулювання, неточне вживання термінів, неправильні посилання та інші термінологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз'яснення.

Від загальновживаних (буденних), загальнонаукових, спеціально-наукових або професійних термінів юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов'язковістю використання, закріпленням у законах та інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають особливий сенс, зміст і обсяг, тому що позначають юридичні поняття, які, у свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т. ін.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що набули визнання в юридичній науці, юридичній практиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної практичної діяльності є правові документи (нормативні й індивідуальні акти, договори, заяви, скарги, протоколи, довідки тощо), а також усні висловлювання юристів та інших суб'єктів (консультації, ради, виступи в судах та інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т. ін.), що зумовлює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стилю, використання мовних засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання загального документознавства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови належать: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; формалізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економність, лаконічність висловлення думки; відсутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використовуються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емотивна (вираження ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситуацію), а також функція впливу на адресата, реалізовані через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законами і відповідно до потреби інформації, що висловлюється, конкретне говоріння або конкретний письмовий текст. Це потребує певних знань і вмінь використання всіх можливостей професійної юридичної мови. Культура мовлення юриста передбачає правильність мови або вміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, доступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т. ін.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інформації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Текст правового документа має певні реквізити, структуру побудови інформації, стиль її викладення.

Реквізити - відомості, які містить правовий документ (нормативно-правовий акт, індивідуальний договір, протокол, постанова і т. ін.), необхідні для визнання його дійсним: найменування акта (документа), час і місце його прийняття, найменування суб'єкта, який склав акт або документ, зміст питань, що розв'язуються, підписи тощо. З цим пов'язане, зокрема, застосування типових форм правових документів, які виражаються у формулярах або зразках актів-документів, що створюються практикою і наукою, інколи закріплюються в нормативних актах у вигляді типових бланків, таблиць, схем і т. ін.

Заголовок правового документа як його зовнішній формальний реквізит є первинною одиницею його змісту, складником пошукового образу документа, слугує основним засобом правильного вибору стилю викладення, початковим етапом ознайомлення зі змістом документа, важливим інструментом їх обліку і систематизації.

Вступ (преамбула) - самостійна органічна частина правового документа, що є важливим доповненням до його основної частини. Він відображає мету і завдання правового документа, соціально-політичну обстановку, що примусила його підготувати або видати, є зв'язком для всіх структурних елементів документа.

Якщо правовий документ є об'ємним і складним за побудовою, то його звичайно розбивають на блоки інформації із загальним смислом і змістом - частини, розділи, глави та ін., які мають об'єктивну основу і зумовлені характером, змістом і структурою ситуації, що розв'язується та описується. Структура правового документа є джерелом інформації про його зміст, сприяє повному і точному його виявленню, спрощує користування їм, його систематизацію, проведення посилань, допомагає швидко орієнтуватися у змісті викладеного матеріалу.

В юридичній практиці навіть невеликі за обсягом правові документи, як правило, не містять суцільного тексту, а поділяють на пункти, статті, абзаци та інші елементи, що характеризуються єдністю і відносною завершеністю змісту, становлять його основні осередки, клітини.

Основною клітиною нормативно-правового або індивідуально-правового акта є правовий припис, що містить загальне або індивідуальне правило поведінки будь-яких суб'єктів.

У юридичній практичній діяльності як офіційні не використовуються правові документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, які написані олівцем або мають підчищення чи дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення. Навпаки, вони повинні бути написані або надруковані ясно і чітко, числа і рядки мають бути позначені словами, назви юридичних осіб, нормативно-правових актів тощо вживаються без скорочень і з зазначенням їх реквізитів; прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю, із зазначенням місць їх проживання тощо.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте визначення юридичної практичної діяльності.

2. Перелічіть основні функції мови.


Самостійна робота № 5

Тема: Форми конфлікту

Форми конфлікту.

Характерною рисою суспільного буття сучасного суспільства є наявність численних і різноманітних конфліктів. Суперечності, протиборство, а нерідко і воєнні сутички між індивідами, релігійними та іншими об'єднаннями, соціальними спільнотами, державами стали суворими реаліями повсякденного життя. Тому вивчення природи, причин, механізмів конфліктів у суспільстві, а також розробка шляхів запобігання їм і розв'язання становлять проблему великого теоретичного і практичного значення. її дослідженням покликана займатися наука конфліктологія. Конфліктологія як специфічна галузь наукового знання органічно пов'язана із суміжними науками, насамперед, із соціологією і соціальною психологією, з якими вона має багато спільного, оскільки, подібно до названих наук досліджує відносини між людьми. Чимало інформації для конфліктології дають політологія, економіка, етнологія та інші суспільні науки, що конкретизують характер, механізми розвитку і наслідки різноманітних конфліктів. Важливим аспектом взаємозв'язків з іншими науками є інтеграція конфліктології з правознавством і державознавством, які вивчають юридичні форми взаємодії людей, а саме: мирне співробітництво, співіснування, протидія або боротьба.

У науковій літературі є різні підходи до розуміння терміна "конфлікт". Найбільш поширене його розуміння крізь призму суперечності як більш загального поняття, і насамперед через соціальну суперечність.

Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення суперечностей, яке призводить до ускладнень або гострої боротьби. В історії соціології природа та сутність конфлікту визначалися по-різному:

• Г. Спенсер розглядав конфлікт як необхідне явище в історії розвитку людства, стимул соціального розвитку;

• М. Вебер позначав його як боротьбу;

• Гумплович, Т. Веблен, К. Левін, Г. Зіммель та ін. визначали його як спір та форму соціалізації індивіда;

• Парк включав конфлікт до числа чотирьох основних видів соціальної взаємодії, поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією;

• американський соціолог Л. Козер розглядав конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває спрямованість та почуття соціальних груп або індивидів у боротьбі за об'єктивні цілі - владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей тощо. Він вважав конфлікт важливим елементом соціальної взаємодії, який сприяє припиненню або укріпленню соціальних зв'язків;

• Р. Дарендорф власну соціологічну концепцію назвав "теорією конфліктів".

Більшість соціологів розглядають конфлікт як неантагоністичну суперечність, яку можна врегулювати. Парними категоріями конфлікту є згода, стабільність, порядок, спокій. При цьому спокій є постійним станом суспільства або взаємодії, а конфлікт - тимчасовим.

Таким чином, конфлікт - це випадок загострення соціальних суперечностей, який виражається у зіткненні соціальних спільнот - класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів та ін., що зумовлено протилежністю або суттєвими відмінностями їх інтересів, мети, тенденцій розвитку.

Виходячи з того, що найбільш поширеним підходом є визначення конфлікту через соціальні суперечності, в науковій літературі склалося також поняття соціального конфлікту. Соціальний конфлікт - це така суперечність, в якій два або більше суб'єктів активно шукають можливість завадити один одному в досягненні певної мети, намагаються запобігти задоволенню інтересів суперника, змінити його погляди або соціальні позиції. Під соціальним конфліктом звичайно мають на увазі той вид протистояння, в якому сторони намагаються захопити територію або ресурси, погрожують іншім суб'єктам посягати на їхні інтереси таким чином, що боротьба набуває форми нападу або оборони. Поняття соціального конфлікту включає активність протилежних сторін, суперечки, дебати, торги, суперництво, воєнні сутички, пряме і непряме насилля. Конфліктам, як правило, властиве сильне напруження, взаємне виключення інтересів. Слід розрізняти конфлікти і явища, що за зовнішніми ознаками наближаються до конфліктів, - змагання, конкуренцію, випробування. У подібних випадках також можна спостерігати протиборство сторін, але воно за своїм характером має зовсім іншу природу і необов'язково переходить у ворожнечу.

Щодо класифікації конфліктів за різними підставами, виходячи з наявних поглядів, слід визначити такі види.

1. Системний. Такий конфлікт відбувається в результаті загострення внутрішніх суперечностей, характерних для будь-якої соціальної системи. Серед них слід назвати: компонент і систему, частину і ціле, тривале та короткострокове, внутрішнє і зовнішнє, різноманітність і одноманітність, організацію і дезорганізацію та ін. Головним є те, що починають руйнуватися внутрішньосистемні або функціональні зв'язки між компонентами системи, в результаті чого ці компоненти вступають у суперечність із системою або один з одним.

2. За сферами прояву. Цей підхід базується на виділенні суб'єктів конфліктів і сфер життєдіяльності суспільства, де можуть виявлятися конфлікти. За цими ознаками конфлікти поділяють на економічні, політичні, міжнаціональні, культурні, соціальні тощо.

3. За ступенем гостроти. На цій підставі виділяють агоністичні (примиримі) та антагоністичні (непримиримі) конфлікти. Упущені можливості розв'язання агоністичних конфліктів часом зумовлюють їх перехід у хронічну форму і навіть переростання в антагоністичні.

4. За іншими ознаками виділяють юридичні, побутові, матеріальні, духовні та ін., коли в основі класифікації можуть лежати кількість учасників, мотивація вчинків, ступінь урегульованості відносин, ресурси тощо. Слід окремо назвати конфлікти "некерованих емоцій" - бунти, погроми, масове безладдя та ін. Окрему групу також утворюють конфлікти інтересів, конфлікти поглядів (когнітивні).

Крім іншого, слід зазначити, що конфлікти розрізняють також за способом свого зовнішнього виявлення. На підставі цього критерію вони можуть бути явними (коли конфліктуючі сторони відверто виявляють одна до одної неприязнь, ворожі почуття) або прихованими, коли за зовні стриманими стосунками криється наполеглива боротьба інтересів. Наприклад, трапляється, коли в трудовому колективі розгортається широка дискусія навколо проблеми прибутковості виробництва, можливості забезпечення належного рівня управління виробничим процесом, а насправді відбувається боротьба за зайняття керівної посади. Може статися, що причини конфлікту фактично немає. Вона існує лише в уяві конфліктуючої сторони, яка помилково вважає, що інша сторона має намір вчинити агресивні, неправомірні чи інші небажані дії. Помилка в оцінці ситуації, однак, не усуває автоматично мотивів конфлікту і не зменшує його гостроти. Такий помилковий конфлікт найбільш доцільно гасити за сприяння спеціалістів, юристів, які можуть дати кваліфіковані поради і тим самим усунути підставу для конфлікту, надати йому характер непорозуміння.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте визначення конфлікту.

2. Які вам відомі форми конфлікту.

3. Хто є суб’єктами конфлікту


Самостійна робота № 6





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 462 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Жизнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © Джон Леннон
==> читать все изречения...

665 - | 518 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.