Народна школа на початку ХХ ст.

 

На початку ХХ ст. під тиском демократичних сил та ліберально-буржуазних кіл земств розпочалася робота уряду по реформуванню системи народної освіти. У 1902 році була створена комісія для підготовки нового „Положення про початкові народні училища”. Постала нагальна проблема введення загальної початкової освіти. У 17 губерніях, у тому числі і Херсонській, пройшли земські збори, на яких розглядалося питання її впровадження загальної [442]. Загалом діяльність земства була надзвичайно активною. Щоб обмежити дії земств, уряд 12 червня 1900 р. прийняв постанову згідно якій органи місцевого самоврядування могли витрачати на народну освіту лише 3% свого бюджету та надав право поліцейським чинам контролювати окремі питання шкільного життя [443],[444]. Працівниками Міністерства народної освіти В.І. Фармаковським і А.Н. Куломзіним були запропоновані проекти введення загальної освіти, які викликали критику у суспільстві. Основною перепоною впровадження їх у життя була відсутність державних коштів [445]. Витрати на утримання однієї початкової школи на початку ХХ ст. були незначними і складали від 47 руб. (Одеський повіт) до 294 руб. (Єлисаветградський повіт) [446]. Таким чином, можна констатувати, що процес розвитку народної освіти у Хесонській губернії не відповідав вимогам часу. Свідченням цьому є доповідь Херсонської земської управи за 1903 рік, у якій зазначалося, що «досягнення загальної початкової освіти у губернії, при темпі, який встановився у розвитку народної освіти, може здійснитися, якщо не зміняться умови, років через 40-50» [447]. Звіт директора народних училищ за 1904 р. підтверджує цей висновок. Так, одне народне училище припадало на 1729 жителів і на кожну 1000 населення нараховувалось лише 45 учнів. У Херсонському повіті разом з містом Миколаєвом одне училище було на 1451 жителів, Олександрійському повіті – 1938, Ананьївському – 1721, Єлисаветградському – 2262, Одеському – 1080, м. Одесі – 2187, Тираспольському – 1526[448].

На початку ХХ ст. діти, що вступали до шкіл, були переважно віком 9 років (19,7% хлопчиків і 4,8% дівчатка) [449]. Восьмирічних хлопчиків було 4,1%, а дівчаток – 9,7%. Але вже на третьому році навчання десятирічні хлопчики складали 21%, а дівчатка – 19,6%. І ця тенденція зберігалася і надалі. З кожним подальшим роком навчання в початковій школі хлопчиків по відношенню до дівчаток було більше. При вступі до школи у віці 8 – 10 років хлопчиків 65,5%, а дівчаток – 68,2% [450].

На 1 січня 1904 року працювало 647 училищ Святішого Синоду, у яких навчалося 17 хлопчиків та 8,5 дівчаток на 1 тис. жителів. Для порівняння скажемо, що в училищах Міністерства народної освіти ця цифри дорівнювала 114,4 учням [451]. Наповнюваність церковних шкіл була від 20 до 192 учнів[452]. За тридцять років (1874-1905 рр.) кількість земських шкіл зросла з 140 до 532 [453], що в цілому позитивно вплинуло на процес поширення грамотності серед жителів Півдня України.

Для порівняння рівня писемності народу наведемо рівень освіти жителів європейських держав. У 1900 р. на кожну тисячу населення в народних школах Франції нараховувалося – 144 учнів, Швейцарії – 153, Німеччини – 158, Швеції – 164, Норвегії – 174, Великій Британії – 176. Херсонська губернія незважаючи на позитивні тенденції у справі освіти мала слабку забезпеченість школами із 34-х губерній Росії займала 31-е місце[454]. У 1906 р. витрати Херсонського повітового земства на освітні потреби зросли до 72254 руб., що становило 15,5% його бюджету. Тому, за активну участь у розвитку народної освіти Херсонське земство на виставках у Нижньому Новгороді (1896) і Стокгольмі (1897) було нагороджене Почесними дипломами [455].

Незважаючи потребу в розвитку народної освіти царський уряд не ставив за найближчу мету запровадження загальної початкової освіти. Але революційні події 1905 року змусили уряд діяти у руслі демократичних процесів. Тому 7 липня 1906 р. Міністерством народної освіти, з метою швидкого введення загальної освіти, був створений проект ввдення загального початкового навчання [456]. Враховуючи це, у 1907 р. повітовими земствами була відпрацьована шкільна мережа. Яка з в подальшому переглядалася та вдосконалювалася [457]. Херсонське повітове земство висунуло клопотання про виділення субсидії у сумі 113100 руб. на будівництво і облаштування нових шкіл та для сплати її 290 вчителям. Але це клопотання залишилося безуспішним [458]. Тому, з виходом нового урядового закону про державну фінансову допомогу земствам, Херсонським губернським земством на початку 1908 р., знову було вирішено розпочати роботу по перегляду шкільної мережі, яка складалася з перспективою на десять років і яка згодом була затверджена земськими повітовими зборами. Згідно цієї мережі на 1 січня 1908 р., наприклад, у Херсонському повіті (без міст) нараховувалося 53955 дітей шкільного віку, із яких навчалося «в правильно організованих» 380 школах 31050 чол., тобто 57,5% дітей від загальної кількості (значно підвищений відсоток учнів і велика кількість дітей шкільного віку пояснюється включенням до мережі у 1908 р. колоністських німецьких шкіл, в яких загальне навчання вже мало місце ще у другій половині ХIХ ст.) [459]. Нормальний шкільний район був радіусом три кілометри. Міністерські школи, теж входили у розрахунок при складанні мережі. Із 65 шкіл Херсонського повіту, які вимагали розширення від 40 до 119 учнів, було 16 державних шкіл[460].

Зміцнилалася матеріальна база шкіл, що спричинило збільшення кількості початкових шкіл в Олександрійському повіті на 28, Ананьївському – 10, Єлисаветградському – 7, Одеському – 28, Тираспольському – 5, Херсонському – на 74, а загалом на 152 школи[461]. Крім того ще 119 приміщень були пристосовані під шкільні класи. Це знизило кількість дітей які не відвідували школу через відсутність приміщень. Але цього було недостатньо – 58% дітей шкільного віку Олександрійського повіту, 65% – Ананьївського, 64% – Єлисаветградського, 27% – Одеського, 57% – Тираспольського, 40% – Херсонського все ще залишалася за межею школи. Але в цілому за сім років (1895-1902 рр.) кількість дітей, які не відвідували школи знизилася на 10,3%, а відсоток учнів зріс з 2,6 до 3,4% [462]. Разом з тим, значна кількість учнів, як і в минулі часи, через скрутне матеріальне становище батьків вимушена була покидати школу до кінця курсу навчання (див. додаток И).

Дослідження показало, що у перших роках ХХ століття за кількостю нових шкіл, земство впевнено займало друге місце після духовного відомства. У 1903 р. згідно статистичних даних налічувалось 483 земських початкових шкіл, в яких навчалося 50686 учнів, тобто на 5248 більше, ніж у 1902 р. та 647 шкіл духовного відомства. А це в свою чергу свідчило про зростання у населення попиту до школи. Кількість учнів на одну школу вже дорівнювала 94 учням на початку року, та 105 – в кінці [463]. Одне народне училище (не залежно від відомчого підпорядкування) припадало на 1729 жителів Херсонської губернії [464]. Загалом у 1905 році в 532 земських школах Херсонської губернії навчалося 54779 учнів, а в усіх 1363 сільських школах 113666 дітей[465].

Вивчення матеріалів ряду повітових земських зборів, вчительських курсів, Одеського вчительського з’їзду в серпні 1902 р. показало, що на початку ХХ ст. зросли вимоги до вчителя народної школи, вдосконалення навчально-методичної, виховної та організаційної роботи з учнями. Вчитель вже повинен був не лише навчити дітей читати, писати, рахувати, співати, а також повідомити їм прикладні знання з різних галузей сільського господарства, ручної праці і гармонічно розвинути духовні здібності учня[466]. Народна школа повинна була випускати учнів, «які б мали чітке уявлення про себе, про свої права та обов’язки, про навколишній світ, і які б могли самостійно розширювати свої знання» [467]. Вчитель повинен був досконало вивчати учня, його здібності, розвивати його пам’ять, формувати його мову, мислення. У випадку виявлення в учня недоліків треба було працювати над їх ліквідацією або їх «пом’якшенням»[468].

Предметом особливої уваги були проблеми методики викладання, міцності знань учнів, шкільні програми, пропуски уроків школярами, співпраця земств із сільськими громадами, Міністерством народної освіти, Єпархіальним відомством у здійсненні ідеї загальної початкової освіти в Херсонській губернії. Земство поставило за мету кардинально покращити якість освіти і з цього приводу висловлювало своє негативне ставлення до спрощених навчальних програм та дешевих шкіл. На думку гласного Яковенка, такы школи надзвичайно негативно впливали на стан здоров’я дітей, тому що не мали нормальних умов для навчання і «залишають болісне враження» [469]. Це в основному стосувался сільських шкіл грамоти. Тому для звільнення громад від участі в шкільній справі земства повністю її передати в руки. В той же час гласний М.О. Лузанов запропонував розробити правила взаємовідносин земства і громади на той випадок, коли земство не матиме змоги відкривати школи в тому чи іншому населеному пункті [470]. Перед земством широко постала задача відкриття, в недалекому майбутньому, шкіл нового типу.

У той же час позитивна діяльність земства на ниві освіти не дозволила ще повністю перебороти тенденцію негативного ставлення до школи деякої частки сільського населення. З метою розширення діапазону освіти члени Херсонського земства пропонували розширити практику відкриття двокласних земських шкіл за програмою Міністерства народної освіти, у тому числі і на базі існуючих однокласних народних училищ з розширеною програмою навчання та більшим переліком навчальних предметів. Почала звертатися увага на роботу із здібними до навчання дітьми. Вивчення цього важливого питання було в основному покладено на вчителів народних училищ. А повітові земства націлювалися на здійснення матеріальної допомоги здібним та талановитим дітям [471].

Успішність учнів була недостатньо високою і це турбувало учителів початкових шкіл. Невстигаючі учні залишалися на повторний курс. Учасники Одеського повітового з’їзду учителів стосовно таких дітей, рекомендували вчителям ставитися до них з більшою увагою, вивчати причини їх відставання, «а відносно дітей нездібних, тобто слабо розвинених», то їх пропонувалося приймати до школи у більш старшому віці [472]. Пропонувалося також розширити шкільну програму, давати учням прикладні знання, цікаво викладати навчальні предмети, та всіма доступними способами підвищувати авторитет школи, посилювати зацікавленість населення до освіти [473].

Поряд із цим органи місцевого самоврядування посилили свою діяльність з метою створення нормальних умов роботи народних шкіл. Це ставало предметом дослідження спеціальних комісій та обговорення на засіданнях земських зборів. На зібраннях «представників земства і знаючих осіб з питань народної освіти» в місті Одесі у 1903 р. обговорювалися питання стану народної освіти в Херсонській губернії. Питання для обговорення ставили повітові земства, зокрема виключення з практики виховного процесу тілесних покарань учнів, покращення побуту вчителів, перегляду умов їх праці, переводу на інше місце роботи, пенсійного забезпечення педагогів, організація вчительських курсів та з’їздів тощо[474]. Обговорювалось також питання про передачу всіх земських і міських шкіл у повне підпорядкування органів місцевого самоврядування і що для них повинна бути розроблена спеціальна обов’язкова мінімальна навчальна програма затверджена урядом [475]. Предметом окремого обговорення була доповідь гласного К.М. Яічкова «Про загальну початкову освіту в Херсонській губернії». Прибічники загальнообов’язкового навчання початкової освіти наполягали на його впровадженні, що дозволило б, на їх думку, значно підвищити освітній та культурний рівень народу. «Необов’язковість освіти паралізує продуктивність школи, тому що дає можливість багатьом учням йти із школи до її закінчення», – говорилося на нараді [476]. Інші наполягали на тому, що підхід до вирішення цього питання повинен бути розподілений на дві частини: 1) обов’язковість для держави і суспільства дати всьому населенню можливість навчатися в школі створивши такі школи у достатній кількості і, 2) населення повинно обов’язково направляти своїх дітей до школи. Перше повинно було бути здійснене терміново, а друге з часом, тому що школа вимагала реформування. До того ж «нав’язуючи населенню школу, для обов’язкового її відвідування, не шляхом заохочення, а карними засобами, можна викликати у людей небажане негативне ставлення до неї»[477]. Тому, більшістю голосів (15 проти 12) було визнано передчасним введення загальної освіти для населення і бажаним просити губернську управу розробити положення про всезагальну безкоштовну освіту, стосовно до умов Херсонської губернії.

На нашу думку з питань освіти нарада прийняла рішення, які відображали з усією повнотою позитивні тенденції Херсонського земства до проведення освітянської політики серед населення Південного регіону Російської імперії. Так, земці вважали, що здійснення загальної початкової освіти повинно бути першочерговим питанням внутрішньої державної політики і що початкова освіта повинна здійснюватись у межах мінімальної навчальної програми передбаченої законом. Освіта мала бути безкоштовною та обов’язковою для дітей шкільного віку. Школи повинні відвідувати діти усіх віросповідань. Пропонувалося проведення всіх занять рідною мовою. Справа народної освіти повинна фінансово підтримуватися державою і при її активній участі, вважали члени наради [478]. З 1908 р. в усіх повітах Херсонської губернії починають функціонувати земські школи вищого типу і їх кількість сягала 26. Активно працювало у цьому напрямку керівництво Тираспольського повіту, в якому за один рік з’явилося 13 нових шкіл. На розвиток початкової освіти отримав субсидію Олександрійський повіт, в якому було відкрито 6 нових народних училищ. У 1908 р. зменшилась кількість відмов дітям, які бажали вчитися у початковій школі. Відмови діти отримали лише у 48 земських і 7 міністерських школах [479].

Поступово сільські громади поступалися земству в питаннях утримання шкіл, ремонту та матеріального забезпечення. У 1909 р. громадські школи Херсонської губернії переходили на повне утримання земств [480].

Незважаючи на роботу місцевих управ і земств по створенню нових осередків освіти, спостерігається зменшення прийнятих до навчання учнів усіх категорій шкіл. Наприклад, у 1908 р. школярів до сільських народних училищ було прийнято на 2% менше ніж у 1906 р.[481]. Інспекція народних училищ пояснювала цей факт тим, що міністерськими основними положеннями з питань народної освіти про загальне навчання була встановлена максимальна кількість учнів на одного вчителя. Разом з тим встановити точну кількість неприйнятих до школи учнів було неможливо, тому що реєстрації дітей дошкільного віку не було. Таким чином, співвідношення неприйнятих учнів до школи і тих, що вступили до неї, могло лише вказувати на переповнені класи та відсутність достатньої кількості вчителів. Якщо брати до уваги, що у 1909 р. був приведений в дію 4-й пункт міністерських основних положень з питання про загальну освіту, згідно якому обмежувалася кількість учнів на одного вчителя 60-ма особами, то неважко дійти до висновку, що з кожним наступним роком зростала потреба у значній кількості нових початкових шкіл. Доказом цього було збільшення чисельності учнів у земських двокласних школах у 1907-1909 роки на 370%. За три роки за парти однокласних народних училищ сіло на 17,8% дітей більше ніж у попередні роки [482].

Місцева влада регулярно збирала відомості про наявну чисельність учнів у початкових школах, про кількість дітей які покинули навчання [483], [484]. З метою вивчення популярності освіти серед населення Олександрійським повітовим земством Херсонської губернії у 1909 р. було проведене анкетування населення повіту. На питання «чи всі селяни вважають за потрібне віддавати своїх дітей до існуючої в їх місцевості народної школи?» було отримано 733 позитивні (95,7%) і 33 негативні (4,3%) відповіді[485]. Таким чином, можна впевнено стверджувати, що популярність освіти на початку ХХ ст. різко зросла.

В першому десятилітті ХХ ст. царським урядом були зроблені деякі кроки для забезпечення зростаючого попиту населення до освіти. Для розширення шкільного будівництва у 1909 році були прийняті «Правила про виділення коштів з казни на шкільні будівельні потреби». Для цієї мети в Міністерстві народної освіти передбачалися спеціальні кошти. Тому, вже в грудні 1909 року Миколаївське міське громадське управління звернулося до Міністерства з проханням виділити 6000 руб. для будівництва однієї чотирикомплектної школи, на яку вже був заготовлений будівельний матеріал. В 1911 році школа повинна була стати до дії [486] (відомостей про завершення її будівництва не знайдено – курсив наш). Розвиток кораблебудування перед Першою світовою війною сприяло зростанню населення, що вимагало будівництва нових шкіл [487].

В цілому однокласні сільські і міські початкові училища Міністерства народної освіти в цілому знаходилися у задовільному стані. Разом з тим, училища розташовані в місті, мали деякі переваги над сільськими. Так, в міських училищах дітьми легше вивчалася російська мова, що вело до більш якісного засвоєння інших предметів. Міські школи були значно краще влаштовані ніж сільські, мали більше обладнання, меблі, організований лікарський нагляд [488]. Приміщення сільських училищ вимагали розширення, ремонту та матеріального зміцнення тому, Херсонське губернське земство передбачало значну роботу по реалізації плану відкриття нових шкіл. Щорічно тільки в Херсонському повіті планувалося відкривати 57 шкільних комплектів, а у 1917 році ця цифра повинна була сягати 35 комплектів. Земство брало на себе турботу по найму та оплату квартир для дітей з бідних сімей[489].

Уряд продовжував наступ на земські школи. У 1911 році Міністерство народної освіти при призначенні допомоги земським школам висунуло нові вимоги, згідно яким земства повинні були взяти на себе витрати по господарському утриманню міністерських шкіл та виплачувати винагороди вчителям цих шкіл нарівні із вчителями земських за вислугу років. Після домовленості було вирішено передати на баланс Міністерства 57 земських шкіл, а Херсонське земство повинно було протягом 3-х років відкрити на власні кошти 57 шкіл [490]. Практика прийому міністерських шкіл у господарче підпорядкування земств продовжувалася й надалі. Наприклад, у 1913 році 8 міністерських шкіл були передані органам місцевого самоврядування Херсонського повіту [491].

Не дивлячись на те, що земство відкривало згідно плану щорічно 57 комплектів, створювалася така ситуація, що в результаті приросту населення треба було відкривати ще 176 нових шкіл. Таким чином, підрахунки земців показали, що перспектива переходу до загальної початкової освіти в Херсонській губернії відсувалася на три роки – до 1920 року [492].

В ці роки темпи шкільного будівництва в губернії значно зросли. Виділені урядом кошти дозволили збільшити кількість земських шкіл на 16% в Єлисаветградському та Херсонському повітах і давали можливість закінчувати будівництво однієї шкільної будівлі в середньому за два роки. У цей період спостерігалася позитивна тенденція до переведення однокласних земських шкіл у розряд двокласних. В Ананьївському повіті у 1907 році були перетворені з однокласних у двокласні чотири школи[493]. У 1908 році Володимирівська однокласна земська школа Херсонського та три школи[494] Єлисаветградського повітів стали двокласними [495].

Продовжувалася позитивна тенденція до розширення мережі земських шкіл. Так, у 1911 році в Україні їх налічувалося 27486: у Таврійській губернії – 827, Катеринославській – 945, Херсонській – 1087. Отже, в Херсонській губернії нараховувалося найбільша кількість земських шкіл, в яких працювало 1507 вчителів і навчалося 75,1 тис. учнів[496]. Важливо відмітити, що кількість писемного населення у земських губерніях була на той час вищою (19,9%), ніж в неземських (16,9%) [497]. Загалом з 1874 до 1905 року кількість народних шкіл зросла на 380% (підрахунки наші – авт.)[498]. У 1913 році охоплення навчанням дітей шкільного віку у Одеському навчальному окрузі дорівнювало 24%[499].

Змінилася ситуація і з Миколаївськими міськими школами грамотності. Наприкінці свого існування вони знаходилися у надзвичайно скрутному фінансовому становищі. У 1911 році на потреби цих шкіл загалом з різних фінансових джерел надійшло лише 450 руб. [500]. Ще у 1910 році Миколаївська міська влада почала клопотати перед Міністерством народної освіти про перехід шкіл грамотності в розряд міських народних училищ за Положенням 1874 року. Це пояснювалося тим, що в містах різко зросла плата найму приміщень для шкіл грамоти, піднялася ціна на паливо, а також надзвичайно мало надходило пожертвувань до бюджету комітету шкіл грамотності. Тому комітет висунув клопотання перед міським громадським управлінням про передачу всіх шкіл, в яких навчалося 1735 учнів, у відомство міської влади. 18 березня 1911 року міська дума погодилася прийняти школи грамотності у своє підпорядкування [501]. 16 лютого 1912 року Миколаївський комітет шкіл грамотності на чолі з головою, капітаном першого рангу З.Я. Ульяновим за згодою із попечителем цих шкіл, командиром Миколаївського порту контр-адміралом А.І. М’язковським, передали ці школи міській владі [502]. Рішенням Херсонської повітової училищної ради від 21 серпня 1912 р. школи грамоти були перейменовані у початкові народні училища і були включені до мережі міських шкіл [503].

Важливо відмітити, що у другому десятилітті ХХ століття міські школи переживали значні труднощі: не задовільна матеріальна база, недостатнє кадрове забезпечення. Замість 7 педагогів працювало 5. Особливо ця проблема гостро постала у воєнний період 1914-1916 років, коли значна кількість учителів-чоловіків була мобілізована до армії. В передреволюційний період у м. Миколаєві функціонували 25 міських шкіл, основним контингентом яких були учні з міщанського стану та діти робітників промислових та сільськогосподарських підприємств, різночинців[504]. Кількість учнів у окремих міських шкілах сягала маже 300 чол [505].

З початком Першої світової війни стан народної освіти погіршився. Це було, насамперед, пов’язане з тим, що земства значну частину своїх коштів перерахували в бюджет армії. «Нинішній 1914 навчальний рік, шостий рік введення загальної освіти, – писалося в звіті шкільного бюро Єлисаветградської повітової управи за 1914 рік – не дав повіту нових шкіл» [506].

Але, незважаючи на недостатню матеріальну базу, постійну потребу в учителях, нестабільне фінансування, відсутність турботливого ставлення з боку держави початкові школи певною мірою забезпечували належний рівень навчання та виховання. У другому десятилітті ХХ ст. для допомоги вчителям в ознайомленні з новими формами та методами навчання у містах губернії створювалися музеї наочних навчальних посібників. З метою якісної організації їх роботи були складені «Статути музеїв навчальних посібників» для міських початкових училищ [507].

Згідно постанові Єлисаветградських повітових зборів початкові школи повинні були відкритися у 27-ми населених пунктах, мали розширитись п’ять існуючих та відкритися десять нових класів – комплектів, але цьому завадила війна. Враховуючи складність становища земствами були надані тимчасові приміщення, класи були укомплектовані меблями та навчальним обладнанням. Всі шкільні меблі виготовлялися у містечку Новоукраїнка Єлисаветградського повіту. У місцевих майстернях за лише один 1914 рік було виготовлено 1235 шкільних парт, 77 класних столів, 37 книжкових шаф, 77 класних дощок, 6,5 дюжин віденських стільців. Виготовлення шкільних меблів коштувало значних витрат. Так, вартість однієї парти становила 7 руб. 51 коп. без доставки в школу. Всі виготовлені класні меблі були розподілені поміж 31 школою. Загальна сума витрат склала 12794 руб. 03 коп. Нові школи, як правило комплектувалися іконами, портретами царя та членів його сім’ї, шкільними годинниками [508].

У зв’язку із столипінськими реформами значна кількість населення емігрувала до Сибіру, Приамурської області, Росії. Це призвело до зменшення кількості учнів в школах. Наприклад, в Єлисаветградському повіті з різних причин навчання покинуло 7741 учнів (21,7%) від загальної їх кількості 35639 чол.[509]. Враховуючи складну ситуацію, постановою земських зборів чергової сесії 1914 р., яка потім була затверджена Міністром народної освіти, була проведена зміна шкільної мережі. Це дозволило упорядкувати контроль за роботою народних училищ та включити до мережі ще 13 початкових шкіл [510].

Перед Першою світовою війною спостерігалося інтенсивне зростання кількості шкіл підпорядкованих органам місцевого самоврядування. Якщо в Херсонській губернії у 1906 р. нараховувалася 551 земська сільська початкова школа з 54867 учнями, 1907– 561 школа, яку відвідували 54204 школяра, то в 1909 – 680 земських народних училищ відвідувало 64609 хлопчиків та дівчаток. Тобто за 4 роки кількість земських шкіл збільшилася на 129, а учнів на 9742 [511].

Відносно церковних шкіл важливо відмітити, що навіть в кінці свого існування вони були перевантажені учнями. На одного вчителя припадало більше 40 дітей[512]. Церковні школи були поширені по всій губернії. Лише в 34 населених пунктах їх не було. Але разом з тим мало місце існування шкіл у малолюдних поселеннях, в яких кількість учнів була незначною – менше 30 чол. [513]. Незважаючи на те, що церковні школи були переповнені, траплялися випадки, коли приміщення церковних шкіл використовувалися не за призначенням. Вчителі Миколаївської Кладовищенської школи скаржилися в училищну комісію, що приміщення одного класу їх школи використовувалося під богадільню (1917 рік) [514].

Протягом 20 років, не дивлячись на обмеженість коштів, школи цього типу займали перше місце за своєю кількістю, але з часом почали втрачати свої позиції. Миколаївський дослідник О.П. Тригуб вказує, що Херсонській єпархії у 1905 році з 1828 народних шкіл губернії підпорядковувалося 630 осередків початкової освіти (34,5%), а земству – 532 (29,1%) наголошуючи на тому, що „з подальшим розвитком земської школи церковна освіта почала втрачати свої позиції, і вже в 1910 р. церковнопарафіяльні школи пересуваються на друге місце після земських (38,7% і 27,1% відповідно), за кількістю учнів – друге після земських 70340 (36,1%) і 32031 (16,5%) учнів відповідно» [515]. Царський указ «Про церковні школи відомства Святішого Синоду» від 13 червня 1909 року підводив підсумки діяльності духовного відомства за 25 років і відмічав позитивну роль духовенства у розповсюджені писемності серед народу. Спираючись на цей документ Святіший Синод своєю постановою від 27 серпня – 1 вересня того ж року «Про необхідність подальшого посилення церковно-шкільної просвітницької діяльності православного духовенства» зробив останню спробу посилити свої позиції в народній освіті[516]. Дослідження показали, що земські школи в цей період мали більші фінансові можливості, кращих вчителів, пристосовані приміщення, могли достатньо забезпечити учнів підручниками і головне – рівень пропонованої освіти в церковних школах був значно нижчим у порівнянні з земськими і міністерськими школами.

З часом держава, враховуючи надзвичайно поганий матеріальний стан церковних шкіл і вважаючи за потрібне після включення їх у загальну шкільну мережу та зважаючи на прохання духовної влади, у 1917 р., підпорядкувала всі початкові школи церковного відомства Міністерству народної освіти[517]. А згідно розпорядженням міністра Тимчасового уряду Сергія Ольденбурга від 8 травня 1917 р. школи Святішого Синоду разом із своїм майном були передані в підпорядкування місцевих органів влади[518]. 20 червня 1917 р. Тимчасовий уряд видав постанову, яка об’єднувала всі початкові навчальні заклади різних відомств під керівництвом Міністерства народної освіти. На думку урядовців, це дало можливість планомірно здійснити загальну початкову освіту[519].

Остаточно церковна школа була ліквідована Постановою Ради Народних Комісарів Російської радянської республіки від 24 грудня 1917 р. «Про передачу справи виховання і освіти із духовного відомства у ведення народного комісаріату освіти».

Таким чином, на початку ХХ століття народна школа продовжила свій розвиток. Серед населення значним авторитетом користувалися земські початкові школи, які стабільно посідали лідируюче місце серед інших початкових училищ. Разом з тим, міцні позиції тривалий час належали церковній школі та училищам Міністерства народної освіти. Значному поширенню писемності серед жителів Півдня України заважала недалекоглядна політика царського уряду, який недостатньо фінансував народну освіту, обмежував діяльність земства у освітянській справі, що призводило до слабкого охоплення початковою освітою дітей шкільного віку, значному відсіву учнів зі школи. До 1917 року державі так і не вдалося вирішити кадрові проблеми народної школи, створити належну матеріальну базу освітянських закладів, реалізувати у життя загальну початкову освіту народу, залучити до навчання всіх дітей шкільного віку.

Висновки до розділу 2. На основі викладеного матеріалу можна зробити висновки, що політика держави відносно початкової школи була суперечливою і непослідовною. Перша половина ХІХ століття характеризувалася некерованим процесом виникнення початкових шкіл. Держава суттєво не впливала на становлення та розвиток училищ для народу. Визначальними моментами, які цікавили уряд, були становість в освіті, релігійний напрямок навчання, і, крім того, школа почала розглядатися царатом, як засіб політичного впливу на народ, особливо на території національних окраїн. Царський уряд жорстко конролював роботу освітнів закладів, про що свідчать офіційні документи. Не маючи змоги фінансово утримувати школи, уряд поклав відповідальність за їх утримання на сільські громади. Слабка матеріальна база, відсутність коштів, приміщень, і, головне, підготовлених вчителів не сприяло швидкому і динамічному розвиткові освіти у першій половині ХІХ століття.

Відміна кріпосного права і виникнення земств (1864 р.) поклало початок якісно новому періоду у житті народної школи. Співпраця органів місцевого самоврядування і сільських громад протягом короткого періоду часу дала позитивні результати. На території Херсонської губернії протягом 60-70-х років в основному відбувся процес становлення та формування народної школи. Земства визначили своє місце у освітянській справі, взявши на себе ініціативу у створенні матеріальної бази народних училищ, фінансуванні будівництва нових і підтримці існуючих шкіл, підготовку вчителів. Земство провело значну і цілеспрямовану роботу по дослідженню громадських шкіл, створило системну шкільну статистику, яка надавала можливість будувати перспективні плани по створенню широкої шкільної мережі.

Урядові «Положення» про освіту 1864, 1872, 1874 років, з одного боку визначили роль і місце держави у справі освіти, а також задачі початкової школи для народу, з іншого, посилено регламентували діяльність початкових закладів освіти, направляючи школи по шляху обмеженості у навчанні, церковності, релігійного виховання. Запровадження міністерством народної освіти посад директорів та інспекторів народних шкіл, впровадження звітності про стан освіти свідчить про подальше посилення контролю за роботою початкових училищ. Таким чином, держава, не в змозі кардинально впливати на розвиток школи, зайняла регламентуючу та обмежувальну позицію. Тому, починаючи з кінця 70-х років і протягом наступних 30 років уряд цілеспрямовано ліквідовував скромні демократичні досягнення народної школи. З метою посилення свого впливу у школах наполегливо запроваджувалася церковність. Положення про церковно-парафіяльні школи 1884 року та Правила про школи грамотності 1891 року були націлені на впровадженя у школах всіх типів релігійного виховання, підвищення ролі церкви у суспільному житті країни та послабленні впливу земств на народну школу. У середині ХІХ століття церковна школа, яка, завдячуючи урядовій фінансовій підтримці, стала дійсно державною школою, значно зміцнила свої позиції і зросла кількісно, але у якості та змісті навчання значно програвала земській і міністерським школам. Створені урядом зразкові школи з часом не витримали конкуренції з земською школою і почали наслідувати передові її більш прогресивні методи роботи.

Наприкінці ХІХ століття, незважаючи на обмежувальну діяльність уряду на території Херсонської губернії значно зросла кількість народних шкіл і учнів в них. Народна школа організаційно зміцнилася, зріс її авторитет серед народу, піднявся престиж освіти серед жителів південного регіону. Разом з тим, попри позитивні тенденції у початковій освіті (зміцнення матеріальної бази, впровадження нових методик навчання і т. і.) народна школа відставала від вимог, які ставилися перед нею прогресивним суспільством. Рутинна, застаріла система навчання не могла задовольнити потреб часу, тому велися активні пошуки нових методик викладання. Але навіть за цих умов авторитет знань швидко зростав. Основним контингентом шкіл були діти селян, міщан, різночинців, військових, духовенства, подекуди дворян. Більше 90% учнів були православної віри.

Відсутність цілеспрямованої державної політики, яка йшла в розріз з вимогами часу, привело до того, що за межею школи залишалося без навчання більше 70% дітей шкільного віку, переважна більшість населення була безграмотною.

На початоку ХХ століття під тиском ліберальних та демократичних сил розпочалася робота по реформуванню народної школи. Складалися проекти запровадження загальної початкової освіти, які так і не були реалізовані у життя через відсутність у держави необхідних коштів, та нові шкільні мережі. Потреби у освіті значно посилили роль земств у освітянській справі, які покращили кадрове, фінансове, матеріальне забезпечення шкіл, що призвело до послаблення позицій церковної школи яка зазнавала кризи через низький пропонований рівень знань, слабкий фінансовий та матеріальне стан. У цей період часу спрощені школи поступалися місцем нормальними школам. Політична нестабільність у країні сприяла активізації громадської діяльністі вчителів. Почали регулярно проводитися з’їзди педагогів Херсонської губернії, на яких обговорювалися питання шкільного життя, приймалися важливі рішення і визначалася робота на перспективу.

Загалом, треба відмітити позитивну динаміку розвитку народних шкіл від 1861 до 1917 року, які незважаючи на проблеми, труднощі, регламентуючу роль держави, відомче підпорядкування, церковність у навчанні та релігійність у вихованні, відіграли позитивну роль у розповсюдженні грамотносиі серед жителів Херсонської губернії.

Розділ 3