Методичні рекомендації та пояснення. Після опрацювання навчальної літератури студенти повинні запам’ятати й викласти зміст суспільно небезпечних наслідків і причинно-наслідковий зв’язок

Після опрацювання навчальної літератури студенти повинні запам’ятати й викласти зміст суспільно небезпечних наслідків і причинно-наслідковий зв’язок, усвідомивши, що ці найважливіші ознаки об’єктивної сторони злочину можуть бути як обов’язковими, так і факультативними ознаками.

Будь-який злочин посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні неґативні зміни (шкода, збиток). Нешкідливий злочин – явище неможливе. Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об ’ єкта посягання. Важливість цієї ознаки полягає в тому, що від розміру та характеру можливої чи фактично заподіяної шкоди значною мірою залежить ступінь суспільної небезпечності злочину.

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру й обсягу шкоди, заподіяної діянням об’єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди й наслідки у вигляді створення загрози заподіяння шкоди. Більшість злочинів заподіюють реальну шкоду. Наприклад, крадіжка – майнову, тілесні ушкодження – фізичну, глум над могилою – моральну. Інші злочини ставлять об’єкт кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди.

Важливо знати, що, як і інші ознаки матеріального складу злочину, наслідки входять у предмет доказування в кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні кримінальної справи не були встановлені чи були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдувального вироку.

Труднощі у визначенні злочинних наслідків часто пов’язані з тим, що ця ознака описана в законі як оцінне поняття. У таких випадках вирішенню цього питання сприяє леґальне чи судове тлумачення закону. Наприклад, безпосередньо в законі не завжди визначено поняття істотної шкоди, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків; поняття значної шкоди потерпілому.

Крім цього, треба добре засвоїти поняття причинного зв’язку. Розуміння причинності (взаємозалежності) у кримінальному праві ґрунтується на таких філософських положеннях про причинний зв’язок:

а) загальний зв’язок між явищами природи та суспіль­ства є закономірністю: безпричинних явищ не буває, усі явища в природі й суспільстві причинно зумовлені;

а) загальний зв’язок між явищами зовнішнього світу існує реально й об’єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей;

в) причинний зв’язок є пізнаваним. Світ пізнаваний і пізнаваними є його закономірності. Пізнання та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнаваним, то наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона була б непотрібною;

г) причина та наслідок – це лише частка, вилучена із загального зв’язку речей і явищ, ізольована від нього.

Причинний зв’язок – це ознака об’єктивної сторони не всіх, а лише так званих матеріальних складів злочинів. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв’язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.

Для характеристики об’єктивної сторони злочину велике значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб, засоби та знаряддя вчинення злочину. Вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК України ці ознаки прямо вказані (описані) і тому набувають значення обов’язкових.

Спосіб вчинення злочину – це певний метод і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб учинення злочину є ознакою конструктивною, необхідно його спеціально вивчити й довести, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч. 1 ст. 120) ха­рактерним є такий спосіб, як жорстоке поводження, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження гідності потерпілого.

Час вчинення злочину – певний період, протягом якого скоюється злочин. У конкретних нормах Особливої частини КК України час учинення злочину як ознака об’єктивної сторони зазначається нечасто й використовується як ознака основного складу чи як кваліфікуюча обставина. Наприклад, час учинення злочину, передбаченого ст. 272 КК, – це час виконання робіт із підвищеною небезпекою; час само­вільного залишення поля бою або відмова діяти зброєю – час бою (ст. 429 КК).

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато й закінчено діяння чи настав злочинний результат. Визначення місця скоєння злочину має значення: для встановлення порядку дії кримінального закону в просторі, тобто визначення сфери дії закону й особливостей відповідальності за зло­чини, які було вчинено за кордоном; для констатації факту скоєння злочину, якщо законодавець пов’язує можливість його вчинення лише з конкретним міс­цем (об’єктивна ознака основного складу злочину); для правильної кваліфікації у випадках, якщо місце злочину має значення кваліфікуючої обставини. Так, місцем учинення контрабанди є митний кордон України (ст. 201 КК); місцем мародерства – поле бою (ст. 432 КК).

Обстановка – це сукупність передбачених законом зов­нішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публіч­ністю) або наявністю певних подій. У деяких статтях Особливої частини КК України вказується на певні умови, за яких відбувається вчинення злочину, наприклад: злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431); бездіяльність військової влади в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 426 КК), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК).

Під засобами вчинення злочину розуміються будь-які предмети, котрі полегшують його вчинення. Такими предметами можуть бути, наприклад, підроблені документи при вчиненні розкрадання; транспортні засоби, що використовуються для перевезення викраденого чи самих винних осіб.

Під знаряддями в теорії кримінального права розуміють будь-які предмети, що безпосередньо використовуються для вчинення злочину. Ті самі транспортні засоби можуть бути знаряддями вчинення злочину, якщо вони використані, скажімо, для вчинення умисного вбивства.

Наведемо приклад розв’язання задачі з цієї теми.

Під час бійки Огієнко вдарив Костюкова ножем у ліву частину грудної клітини. Після операції Костюков у лікарні помер. Слідством установлено, що жоден із життєво важливих органів не був ушкоджений. Смерть Костюкова сталася внаслідок асфіксії, спричиненої післянаркозним блюванням.

Чи є причинний зв’язок між смертю Костюкова та діями Огієнка?

Для вирішення цього питання треба ретельно проаналізувати ознаки об’єктивної сторони. Так, під час бійки Огієнко вдарив Костюкова ножем у ліву частину груд­ної клітини. Таким чином, дія Огієнка є активною, свідомою, суспільно небезпечною, протиправною. Рухи тіла Огієнка, що складають дію, мали цілеспрямований харак­тер і, отже, поєднуються з метою в єдиний його вольовий акт поведінки. Удар ножем Огієнка в ліву частину грудної клітини Костюкова утворює дію Огієнка в криміналь­но-правовому розумінні. У цьому випадку вони конт­ролюються його свідомістю та спрямовуються його волею на заподіяння Костюкову тілесних ушкоджень, а мабуть, і його смерті. У нашій задачі ми виходитимемо із бажання Огієнка заподіяти тілесні ушкодження. Слід підкреслити, що наслідки, настання яких бажав Огієнко, відносяться до так званих матеріальних наслідків і мають особистий (фізичний) характер. Огієнко своїми діями вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння). Треба зазначити, що жоден із життєво важливих органів не був ушкоджений, а смерть Костюкова сталася внаслідок асфіксії, спричиненої післянаркозним блюванням. Злочин, учинений Огієнком, відноситься до так званих злочинів з матеріальним складом, для об’єктивної сторони яких закон (диспозиція кримінально-правової норми) вимагає встановлення не тільки діяння (дії чи бездіяльності), але й настання суспільно небезпечних наслідків.

Виходячи з того, що смерть Костюкова для Огієнка не є бажаною і сталася внаслідок асфіксії, спричиненої післянаркозним блюванням, тобто щодо смерті потерпілого Костюкова необхідний причинний зв’язок відсутній, вчинені дії Огієнка причинно не зумовлені й не є закономірністю, яка повинна викликати смерть потерпілого Костюкова. Суспільно небезпечні наслідки, тобто смерть Костюкова, що настала внаслідок випадкового причинного зв’яз­ку, не мають кримінально-правового значення і не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом, який вчинив Огієнко. Тому причинний зв’язок між смертю Костюкова та діями Огієнка від­сутній.

Остаточна кваліфікація може мати такий вигляд: Огі­єнко буде відповідати за заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України).

Рівень своїх знань за цією темою пропонується перевірити, відповівши на питання для самоконтролю.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке суспільно небезпечні наслідки?

2. Яке має значення причинний зв’язок у кримінальному праві?

3. Які існують види причинного зв’язку?

4. Що розуміється під матеріальними суспільно небезпечними наслідками?

5. Що розуміється під формальними суспільно небезпечними наслідками?

6. Що таке місце вчинення злочину?

7. Коли місце вчинення злочину виступає кваліфікуючою ознакою?

8. Що таке час учинення злочину?

9. Що таке обстановка вчинення злочину?

10. Що характеризує обстановку вчинення злочину, кот­ра вказує на ті умови, у яких відбувається діяння?

11. Чим характеризується обстановка вчинення злочину, яка вказує на умови, у яких перебуває потерпілий?

12. Коли обстановка вчинення злочину виступає кваліфікуючою ознакою?

13. Коли обстановка вчинення злочину створює привілейований склад злочину?

14. Що розуміється під способом учинення злочину?

15. Яке кримінально-правове значення має спосіб учинення злочину?

16. Що слід розуміти під засобами вчинення злочину?

17. Що таке знаряддя вчинення злочину?

Додаткова література

 

1. Берзін П.С. Злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання: Автореферат на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. – К., 2010. – 35 с.

2. Землюков С.В. Уголовно-правовые проблемы преступного вреда. – Новосибирск, 1991.

3. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1960. – 244 с.

4. Кузнецова Н.Ф. Значение преступного последствия. – М., 1958.

5. Лащук Е.В. Предмет та об’єктивна сторона складу злочину: проблеми зв’язку та розмежування // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2001. – № 6. – С. 183 – 193.

6. Максимович Р.Л. Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину за чинним Кримінальним кодексом України // Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. – 2010. – № 1. – С. 101 – 106.

7. Мальцев В.В. Проблема уголовно-правовой оценки общественно опасных последствий. – Саратов, 1989.

8. Мамедов А. Соотношение и взаимосвязь объекта и объективной стороны состава преступления // Уголовное право. – 1999. – № 2. – С. 55 – 58.

9. Матвийчук В.К. Отграничение орудий и средств совершения преступления // Правовые и криминологические способы борьбы с преступностью. – К., 1994. – С. 40 – 47.

10. Мельник П., Лановенко I. Психологiчнi механiзми девiант-ної поведiнки // Право України. –– 2000. – № 4. – С. 59 – 64.

11. Миколенко О.М. Суспільно небезпечні наслідки як фа­культативна ознака складу злочину // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 2. – С. 98 – 101.

12. Наумов А. Средства и орудия совершения преступления // Советская юстиция. – 1986. – № 14. – С. 24 – 27.

13. Нерсесян В. Особенности установления причинной связи в составах преступлений, совершенных по неосторожности // Уголовное право. – 2000. – № 3. – С. 31 – 34.

14. Орешкина Т. Уголовно-правовое значение непреодолимой силы // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 57 – 59.

15. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков, 1982.

16. Тарасов А.О. О причинно-следственной связи в современном уголовном праве // Уголовное право. – 2000. – № 2. – С. 59 – 62.

17. Тельпов О.В. О возможности применения юридической фикции при уголовно-правовой оценке причинной связи в автотранспортных преступлениях // Вісник Луганської академії внут­рішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2002. – № 4. – С. 212 – 219.

18. Тер-Акопов А.А. Воздействие как форма преступного поведения. – М., 1980.

19. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону, 1977.

1. Трайнин А.И. Общее учение о составе преступления. – М., 1957. – С. 139-170.

2. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – М., 1963.

Хвалин В.О. О понятии орудия преступления // Уголовное право. – 2000. – № 2. – С. 94 – 96.

3. Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-след­ственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ): Монография. – X.: Право, 2003. – 512 с.

Модульний контроль 2.

Змістовний модуль 3.

Тема 7: «Суб’єкт злочину»

 

 

Семінарське заняття

 

Мета заняття: розглянути поняття суб’єкта злочину; визначити його обов’язкові та факультативні ознаки, давши стислу характеристику кожній з них; засвоїти поняття й ознаки неосудності, обмеженої осудності.

Основні поняття: суб ’ єкт злочину; осудність; вік кримінальної відповідальності; фізична особа; спеціальний суб ’ єкт злочину; неосудність; обмежена осудність.

Питання до семінару

 

1. Поняття, ознаки, соціальна та юридична характе­ристика суб’єкта злочину.

2. Поняття й критерії неосудності.

3. Поняття та види спеціальних суб’єктів злочину.