Класичний масаж. Основні прийоми.

Навчальна мета

Знати:

- клініко-функціональне обґрунтування для призначення масажу хворим різного профілю.

- механізми лікувальної дії масажу на організм;

- принципи вибору методики та дозування при призначенні масажу;

- призначення масажу з лікувальною, профілактичною та відновлювальною метою;

- медичну документацію: карту кабінету ЛФК та масажу ф.042-у.

Вміти:

- правильно визначити вихідний рівень функціонального стану систем організму пацієнта (серцево-судинної, дихальної, нервової, м'язової),

-провести антропометричні дослідження;

- інтерпретувати результати клініко-лабораторних методів дослідження;

- обґрунтувати і самостійно призначити процедуру масажу в складі комплексного лікування хворих різного профілю.

- правильно вибрати та коректно призначити методику проведення масажу;

Засвоїти практичні навички:

- самостійно проводити антропометричне та соматоскопічне обстеження пацієнта.

- самостійно проводити функціональні методи обстеження.

- на основі клініко-лабораторних та функціональних методів досліджень правильно та коректно призначати процедуру масажу;

- техніку основних прийомів масажу та особливості його використання в складі комплексного лікування хворих різного профілю.

- вести облік результатів проведеного масажу;

- чітко вести медичну документацію.

 

4. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

 

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
Анатомія	Знання з анатомії скелетно-м’язевої, серцево-судинної, дихальної, травної, нервової систем. Вміти визначати правильність тіло будови, постави, цілісність шкірних покривів.
Біохімія	Розуміти та вміти оцінити біохімічні зміни при роботі м’язів.
Нормальна фізіологія	Особливості фізіологічного стану організму після дії на нього фізичного навантаження в нормі.
Патологічна фізіологія	Оцінити стан організму після дії на нього фізичного навантаження при патологічних станах.
Пропедевтика внутрішніх хвороб	Проводити клінічну, лабораторну та інструментальну діагностику хворих з різною патологією.
Пропедевтика дитячих хвороб	Знати особливості серцево-судинної системи, дихальних шляхів, травної та нервової систем у дітей.
Загальна хірургія	Проводити клінічну, лабораторну та інструментальну діагностику хірургічних хворих.

 

Поради студенту.

5.1 Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

 

№ з/п	Термін	Визначення
1.	Акупресура	- метод дії на біологічно активні точки (БАТ) за допомогою пальців.
2.	Апаратний метод масажу	- масаж, що виконується за допомогою технічних засобів. Розрізняють наступні його види: вібромасаж, пневмомасаж, гідромасаж, баромасаж і т. д.
3.	Інтенсивність масажу	- глибина дії на масажовані тканини тіла.
4.	Сеанс масажу	- одноразове застосування комплексу прийомів ручного, апаратного або комбінованого масажу на вибраній ділянці тіла або на всьому тілі у визначиний проміжок часу без перерви.
5.	Сила масажу	- величина, що є мірою механічної дії на масажовані тканини, вироблюваного за допомогою якого-небудь прийому масажу. Залежить від прийому масажу (його різновиди) і зусилля (тиску, стиснення), що додається масажистом, при його виконанні.
6.	Темп виконання масажу	– кількість виконуваних прийомів за одиницю часу.
7.	Техніка прийому масажу	– біомеханічна характеристика виконання того або іншого прийому масажу.
8.	Форми масажу	Масаж застосовується у формі загального і локального масажу. Загальним називається такий сеанс масажу, при якому масажується все тіло людини. Локальним, або місцевим, масажем називається такий сеанс масажу, при якому масажується окремо яка-небудь частина тіла, наприклад: спина, суглоб, м'яз, рука і ін.

 

5.2 Теоретичні питання до заняття:

 

1.Дайте визначення терміну «масаж». Чим відрізняється масаж від інших методів лікування?

2.Обгрунтуйте необхідність застосування масажу в системі відновного лікування хворих.

3.Протипоказання до призначення масажу.

4.Розкрийте механізми впливу масажу на організм.

5.Як впливає масаж на шкірні покриви, м'язову систему і зв'язково-суглобний апарат?

6.Як впливає масаж на нервову, серцево-судинну і лімфатичну системи?

7.Як діє масаж на обмін речовин і функцію виділення?

8.На які види поділяється масаж? Назвіть різновиди лікувального масажу.

9.Основні та допоміжні прийоми класичного лікувального масажу.

10.Охарактеризуйте сегментарно-рефлекторний, точковий і лінійний масаж. На чому грунтується їх застосування?

11.Охарактеризуйте періостальний і сполучнотканинний масаж. На чому засноване їх застосування?

12.Види апаратного масажу.

13.Основні методичні вимоги щодо проведення масажу.

14.Правила побудови процедури масажу.

 

5.3 Практичні роботи (завдання), які використовуються на занятті:

1. Провести курацію хворих. Звернути увагу на розвиток м’язової та опорно-рухової системи хворого, показники соматоскопії, провести проби з дозованим фізичним навантаженням, проби Штанге і Генчі, кліно- ортостатичні.

2. Визначити рухову підготовку хворих. При зборі анамнезу захворювання та життя звернути увагу на режим праці і відпочинку, звичні фізичні навантаження. З’ясувати толерантність до фізичного навантаження в побуті і на виробництві.

3. Визначити завдання ЛФК та лікувального масажу в даного хворого.

4. Скласти індивідуальну програму фізичної реабілітації хворого. Призначити продедуру масажу, заповнити ф.042-о.

5. Провести бесіду з хворим. Пояснити механізми терапевтичного та профілактичного впливу масажу для даного хворого.

 

5.4 Зміст теми:

Масаж - це сукупність спеціальних прийомів механічного дозованого впливу на тіло людини, які здійснюються руками або спеціальними апаратами з лікувальною або профілактичною метою.

Фізіологічний вплив масажу на організм. Різноманіття використовуваних у масажі прийомів та їх сполучень дозволяє здійснювати вплив на органи і системи організму в широкому діапазоні – від дуже слабкого до досить сильного.

В основі механізму дії масажу лежать складні взаємозумовлені рефлекторні, нейрогуморальні, нейроендокринні, обмінні процеси, регульовані ЦНС. Початковою ланкою у механізмі цих реакцій є подразнення механорецепторів шкіри, якої перетворюють енергію механічних подразнень на специфічну активність нервової системи – у сигнали, що несуть нервовим центрам інформацію.

Масаж спричинює місцеву реакцію на ділянці механічних масажних впливів, але, діючи рефлекторно, завжди зумовлює генералізовані відповідні реакції з боку ЦНС, що сприяють нормалізації регульованої та координуючої її функції, зняттю або зменшенню проявів парабіозу, стимуляції ренеративних процесів, підвищенню реактивності організму і мобілізації захисно – пристосувальних механізмів.

Вплив масажу на шкірні покриви. Шкіра –це велике рецепторне поле, яке є периферичною частиною шкірного аналізатора, за допомогою якого організм сприймає величезну кількість подразнень, що надходять з навколишнього середовища. При цьому кожному подразнику відповідає свій специфічний вид шкірної рецепції. Розрізняють чотири види шкірної чутливості: теплову, холодову, больову і тактильну. Так тактильна рецепція пов’язана з відчуттям торкання, тиску і вібрації.

Шкіра першою сприймає подразнення, здійснювані різними прийомами масажу. Будь – які прийоми масажу – від найніжніших торкань до сильних натискувань – сприймаються як подразник тактильної чутливості. Чим більш сильним є здійснене подразнення (а це залежить від прийому – погладжування, витискання, розтирання тощо) і чим більшою є масована ділянка тіла, тим значніший рецепторний потенціал і тим більша кількість імпульсів надходять у ЦНС. Ефект від впливу масажу може бути прямим внаслідок безпосереднього механічного впливу на шкуру, але в більшості випадків реакція – відповідь залежить від складного рефлекторного механізму, що діє через нервову систему на організм.

У шкірі дуже розвинена судинна сітка, яка у стані розширення може вмістити понад одну третину всієї маси крові організму.

Під дією масажу зі шкіри у вигляді лусочок видаляються віджилі клітини її зовнішнього шару – епідермісу. Це сприяє поліпшенню шкірного дихання, посиленню видільної функції сальних і потових залоз, що беруть участь у регуляції тепловіддачі.

Завдяки масажу судини шкіри розширюються, в них поліпшується кровообіг. Масаж прискорює і рух лімфи у шкірних судинах.

Внаслідок поліпшення живлення шкіри, посилення процесів обміну в ній, підвищується шкірно–м’язів тонус, що сприяє еластичності та пружності шкіри.

Поліпшення шкірного дихання і збільшення секрету залоз, закладених у шкірі, сприяють видаленню з організму продуктів обміну речовин. Під впливом масажу шкіри посилюється виділення гістаміну, ацетилхоліну, що створює сприятливі умови для м’язової діяльності, збільшуючи швидкість переходу нервового збудження з одних елементів на інші.

Вплив масажу на нервову систему. Масаж впливає як на центральну, так і на периферичну нервову систему. Вплив масажу на нервову систему різноманітний і залежить від ступеня подразнення рецепторів, характеру застосовуваних масажних прийомів, тривалості їх впливу, місця дотику, індивідуальних особливостей людини.

При легких прийомах масажу подразнюються больові, температурні (холодові, теплові) екстерорецептори, потім пропріорецепторний апарат м’язів, сухожилків, суглобних сумок тощо; сильні прийоми, у тому числі вібраційний масаж, впливають на рецептори судин, зокрема артерій, - барорецептори, хеморецептори, що сигналізують про кров’яний тиск, хімічний склад крові, його іонну рівновагу.

Відповідно подібні масажні прийоми значно зменшують больові відчуття, що є важливим при лікуванні багатьох захворювань.

Масаж впливає на нервову систему, викликає зниження або посилення загального нервового збудження, посилення рефлекторних зв’язків кори головного мозку з м’язами, судинами і внутрішніми органами, поліпшення трофіки тканин і функціонального стану провідних шляхів, поліпшення нервової провідності, зменшення вазомоторних і трофічних розладів, прискорення процесів регенерації, послаблення або припинення болю.

Вплив масажу на серцево–судинну і лімфатичну системи. Масаж сприятливо впливає на серцево–судинну та лімфатичну системи. Вплив масажу на систему кровообігу насамперед проявляється в розширенні і збільшення кількості функціонуючих капілярів у шкірі та м’язах. Внаслідок активного розкриття капілярної сітки полегшується просування крові по артеріях і прискорюється венозний потік.

Завдяки масажу кров від внутрішніх органів надходить до поверхні шкіри і м’язових шарів, настає помірне розширення периферичних судин, полегшується робота лівого передсердя і правого шлуночка, підвищується нагнітальна здатність серця, поліпшується кровопостачання і скорочувальна здатність серцевого м’яза, усуваються застійні явища у малому і великому колах кровообігу, поліпшується газообмін між кров’ю і тканинами (внутрішнє дихання), підвищується поглинання тканинами кисню. Масаж впливає на кровотворну функцію, сприяючи підвищенню вмісту гемоглобіну й еритроцитів у крові.

Він помітно впливає на лімфатичну систему. Тканинна рідина і лімфа становлять близько 1/4 маси тіла. Лімфатична система, як відомо, - це система міжклітинних щілин, які з’єднуючись утворюють лімфатичні капіляри, а потім і більші судини. Лімфатичні судини проходять через лімфатичні вузли, де відбувається утворення лімфоцитів. Лімфа в лімфатичній системі рухається в одному напрямку – від тканини до серця. Уся лімфа проходить через грудну лімфатичну протоку лише шість разів на добу, тим часом як повний оборот крові відбувається за 20 – 25 с. При затримці циркуляції лімфи, її застої виникають набряки.

Під впливом масажу прискорюється обіг лімфи, і кількість лімфи, що витікає з масованої ділянки, зростає у 6 – 8 разів.

Під час проведення масажу рухи рук масажиста мають бути спрямовані за ходом струму лімфи до місця розташування найближчих лімфатичних вузлів. Такі напрямки називають масажними лініями, або масажними напрямками. Значна частина лімфатичних судин прямує паралельно кровоносним, утворюючи у деяких місяцях навколо них лімфатичну сітку. Зону, у якій розташовані лімфатичні вузли не масажують.

Вплив масажу на м’язову систему і зв’язково – суглобний аппарат. Масаж впливає на функції м’язової системи, суглобів і сухожильно – зв’язкового апарату. Масаж у вигляді розминання м’язів підвищує загальну збудливість організму, рефлекторно впливаючи на підвищення функціонального стану мозкових центрів.

Під впливом масажу в масованому м’язі значно зростає кількість функціонуючих капілярів, збільшується приплив кисню і поживних речовин до м’язів, поліпшується окисно – відновні процеси у м’язовій тканині, підвищується асиміляторна функція клітин м’язової тканини, тонус і еластичність м’язових волокон, покращується їх скорочувальна функція, уповільнюється м’язова атрофія, зростає сила м’язів.

Масаж не спричинює розвитку ацидозу в тканинах, а навпаки, сприяє зменшенню вмісту молочної кислоти у м’язах і виведенню органічних кислот, що позитивно впливає на стомлені після фізичних навантажень м’язи.

Сприятливо позначається масаж на функції суглобів і сухожильно – зв’язкового апарату. Збільшується еластичність і рухливість зв’язкового апарату, прискорюється видалення продуктів розпаду. Масаж посилює селекцію синовіальної оболонки суглоба, сприяє розсмоктуванню набряків, випотів і патологічних відкладень у суглобах.

Під час відновного лікування суглобів, коли потрібно викликати розм’якшення патологічних продуктів у періартикулярних тканинах, при застарілих транссудатах і ексудатах, при деформуючих артритах прийоми розтирання є найбільш ефективним методом.

Поліпшуючи кровопостачання суглоба і суміжних тканин, масаж підвищує утворення синовіальної рідини та її циркуляцію, знімає набряклість, запобігає зморщуванню суглобних сумок, виникненню змін і ушкоджень хрящової тканини, обмеженню рухливості. Зміцнюються сумково – зв’язків апарат і сухожилки. У відновному лікуванні травм і захворювань опорно – рухового апарату масаж є обов’язковим компонентом лікування, він стимулює регенеративні процеси, у тому числі кісткової тканини, запобігає розвитку атрофії, контрактур, сприяє швидкому відновленню функцій.

Вплив масажу на обмін речовин і функцію виділення. Масаж активно впливає на газообмін, мінеральний і білковий обмін, збільшує виділення з організму мінеральних солей – натрію хлориду, неорганічного фосфору й азотистих органічних речовин сечі (сечовини, сечової кислоти). Усе це позитивно позначається на функції внутрішніх органів і життєдіяльності організму. Під дією масажу в шкірі утворюються продукти білкового обміну – гістамін, ацетилхолін, які струмом крові розносіться по всьому організму, впливаючи на органи і тканини.

Під впливом масажу посилюється сечовиділення. Масаж впливає на швидкість видалення з організму молочної кислоти після м’язового навантаження. Масаж, посилюючи збуджувальні процеси у ЦНС, позитивно позначається на процесах газообміну, збільшуючи хвилинний об’єм дихання і споживання кисню тканинами.

Види масажу.

Масаж може бути загальним і місцевим. Розрізняють такі види масажу: гігієнічний, косметичний, спортивний, лікувальний та самомасаж.

Гігієнічний масаж є активним засобом зміцнення здоров’я, профілактики захворювань, збереження працездатності. Його застосовують найчастіше у вигляді загального масажу.

Різновидом гігієнічного масажу є косметичний масаж, мета якого – догляд за нормальною й ураженою шкірою, запобігання її передчасному старінню, лікування від різних косметичних недоліків.

Спортивний масаж застосовують у спортивній практиці, маючи на меті фізично удосконалити спортсмена, досягти високої спортивної форми і тривалий час її зберігати, відновити і підвищити працездатність перед змаганнями, подолати втому, запобігти травмам і сприяти їх вилікуванню. Спортивний масаж поділяється на такі різновиди: тренувальний, попередній і відновний.

Самомасаж – один із засобів догляду за власним тілом при комплексному лікуванні деяких захворювань і травм опорно рухового апарату. Під час самомасажу можна використовувати різні масажери, щітки, вібраційні апарати.

Лікувальний масаж, застосовуваний при різних захворюваннях і травмах, - це науково обґрунтований, найбільш адекватний і фізіологічний для організму людини лікувальний метод.

Розрізняють такі різновиди лікувального масажу: класичний, сегментарно – рефлекторний, сполучнотканинний, періостальний, точковий, за Манаковим, апаратний, самомасаж та ін.

Класичний масаж. Основні прийоми.

Найбільш поширений метод лікувального масажу – ручний класичний масаж. Він є основним методом у лікувальному масажі, тому що має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, за допомогою дотику і зору легко контролювати точність виконання прийомів, оцінювати їх результат, тощо. Особливо слід відзначити велику ефективність ручного масажу, оскільки лише руками масажист може виявити зміни у тканинах травмованої ділянки, визначити необхідні точки і рухи спрямовано впливати на них.

Класичний масаж – це масаж, при виконанні якого використовують 4 основні класичні (за А.Ф. Вербовим) прийоми: прогладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Крім основних прийомів, існують різні їх варіанти – допоміжні прийоми. Не завжди в одній процедурі треба використовувати всі прийоми. Їх можна використовувати як однією рукою так і обома (по черзі або одночасно). Можна також застосовувати комбінований масаж: одна виконує один, друга – інший прийом.

Прогладжування – застосовується у вигляді ковзання руки масажиста по шкірі без зсуву останньої. Крім основних прийомів, існують різні їх варіанти – допоміжні прийоми. Поділ прийомів масажу на основні та допоміжні певною мірою умовний, оскільки в деякий випадках допоміжні прийоми можуть бути основними, а основні – допоміжними. Не завжди в одній процедурі слід використовувати всі прийоми. Прогладжуванням рекомендується починати і закінчувати будь – яку процедуру масажу, а також використовувати його при переході від одного прийому масажу до іншого.

При виконанні прогладжування зі шкіри механічно віджилі кусочки епідермісу, поліпшується шкірне дихання, посилюється функція сальних і потових залоз; тим самим з організму швидше видаляються продукти обміну, нормалізуються обмінні процеси у масованій зоні, підвищується скорочувальна функція шкірних м’язів.

Значним є вплив прогладжування на центральну і периферичну нервову систему. Енергійне і глибоке прогладжування може діяти на ЦНС, підвищувати збудливість нервів, а поверхневе площинне прогладжування спричинює гальмування вищих відділів ЦНС. Прогладжування в рефлексогенних зонах (шийно – потиличній, верхньогрудинній, під грудьми, на ділянці живота) впливає на патологічно змінену діяльність різних тканин і внутрішніх органів.

Основні прийоми прогладжування – площинне і обхоплююче – виконують однією чи обома руками, може бути поверхневим і глибоким. Масажисту рекомендується посилювати масажні прийоми при наближення до проксимального відділу кінцівки й ослабляти їх, повертаючись до дистального відділу. Прогладжування проводять у вигляді постійного безперервного ковзання або переривчастих стрибкоподібних ритмічних рухів, залежно від методики виконання.

Прогладжування можна здійснювати подовжньо, поперечно, зигзагоподібно, спіралеподібно, колоподібно, комбіновано, концентрично.

Площинне поверхневе прогладжування проводять за ходом, так і проти потоку лімфи; глибоке прогладжування слід проводити за ходом лімфатичних судин. З метою поліпшити відтікання лімфи з розташованих нижче сегментів при виразній набряклості тканин, прийом слід починати з сегмента, що лежить вище.

До допоміжних прийомів прогладжування належать: гребнеподібне, граблеподібне, хрестоподібне, щипцеподібне.

Усі прийоми масажу виконують ритмічно, у середньому 24 – 26 погладжувань за 1 хв. Прогладжуванням починається і закінчується кожний сеанс масажу.

Розтирання впливає на організм більш енергійно, ніж прогладжування. Воно полягає у зсуві або розтяганні шкіри разом із підлягаючими тканинами в різних напрямках. Цей прийом нагадує погладжування, але відрізняється тим що при розтиранні застосовується велика сила тиску, рука не ковзає по шкірі, а зрушує її при русі. Розтирання виконують як у напряму струму лімфи і крові, так і у протилежному напрямку.

Значно посилюючи кровообіг, обмінні та трофічні процеси у тканинах, розтирання сприяє розтяганню спайок при зрощенні шкіри з підтягаючими тканинами, розсмоктуванню і видаленню відкладень у тканинах суглобів, сухожильних піхв, посилює скорочувальну функцію м’язів і підвищує їх тонус. За допомогою розтирань можна усувати у тканинах патологічні зміни – затвердіння у м’язах (міогелози) й ущільнення у покривах тіла (гелози). При інтенсивному розтиранні на місцях виходу нервів і за їх ходом знижується збудливість нервів і зменшується біль при невритах, невралгія. Розтирання особливо сприятливо діє при патологічних процесах у суглобах. Під час відновного лікування суглобів, після ушкодження, при деформуючих артозах і патологічних змінах у тканинах, що оточують суглоб, розтирання є основним прийомом лікувального масажу, сприяючи збільшенню рухливості в суглобі, зменшенню гемартрозів, припухлості та болісності на ділянці суглоба.

Розтирання виконують прямолінійно – поздовжньо або поперечно, на невеликій поверхні – колоподібними рухами; спіралеподібно або зигзагоподібно – на спині, стегнах, животі.

Допоміжні прийоми розтирання: пиляння, штрихування, стругання, перетинання; щеплеподібне, гребнеподібне і граблеподібне розтирання.

Прийом розтирання є набагато інтенсивнішим, ніж погладжування, тому масажисту слід бути обережним при його виконанні, щоб не ушкодити шкіру. Розтирання слід чергувати з погладжування.

Розминання – прийом масажу, при виконанні якого пальці рук масажиста еластично захоплюють, відтягають, зрушують, розтягують, стискають, здавлюють (поперемінно) підлягаючі тканини. Розминання – це прийом, при якому рука, що масажує, виконує 2-3 фази:

а) фіксація, масованої ділянки;

б) здавлювання, стискання;

в) розкочування, роздавлювання, безпосередньо розминання.

Розминання – основний прийом, за допомогою якого масажують м’язи. Посилюючи кровопостачання масової ділянки, розминання покращує живлення тканин і видалення продуктів їхньої діяльності, підвищує тонус і еластичні властивості м’язової тканини, посилює її скорочувальні функції, а також сприяє регенеративним процесам. Тому розминання прийнято розглядати як пасиву гімнастику для м’язових волокон (І.М. Саркізов - Серазіні).

Під впливом розминання поліпшується крово- і лімфообіг не тільки масованої, але й прилеглих ділянок, особливо розташованих нижче. Це дуже важливо в тих випадках, коли необхідно «відсмоктувати» розливу кров і лімфу з травмованої ділянки: посилена гіперемія, спричинена розминанням, сприяє енергійному розсмоктуванню набряків і гематом.

При розминанні виникають подразнення пропріорецепторів, що зумовлюють так звані рефлекси на розтирання. Потоки пропріоцептивних імпульсів, що надходять до центра, приводять до переважання у ЦНС збуджувальних процесів, що, у свою чергу, спричинює рефлекторні зміни у нервово – м’язовому апараті й впливає нормалізуючим чином на мязи, сприяє максимальному підвищенню працездатності стомлених мязів. Збуджувальна дія розминання на ЦНС, як правило, поширюється на весь організм: збільшується хвилинний об’єм дихання, споживання кисню, трохи частішає дихання, підвищується температура тіла, збільшується кількість серцевих скорочень, прискорюється потік артеріальної крові.

Загальні та локальні зміни, які виникають під впливом розминання, залежить від характеру проведення прийому (глибини, сили), а також функціонального стану м’язів і організму в цілому. Так, наприклад, якщо м’язи перебувають у стані відносного спокою, розминання підвищує їх тонус, якщо м’язи стомлені – знижує.

Розминання рекомендують застосовувати при гіпотрофії мязів, рубцевих зрощеннях і захворюваннях, які супроводжуються зниженням тонусу м’язів.

Розминання звичайно починають із місця переходу мязів у сухожилки. Розминання проводять у повздовжньому, поперечному, півколовому або спіралеподібному напрямках. Рухи можуть бути як висхідними, так і низхідними, тобто не тільки за ходом лімфатичних і кровоносних судин, але й проти. Частіше проводять повздовжнє розминання; його можна виконувати однією і обома руками, тимчасом як поперечне – тільки обома руками.

Розрізняють не переривчасте і переривчасте розминання. Допоміжні прийоми розминання: щипцеподібне (витискування), валяння, накочування, зрушування, посмикування або пощипування, розтирання, стискання, натискання.

При виконання прийому розминання м’язи мають бути максимально розслабленими, а масована кінцівка – добре зафіксованою. Починати прийом слід із легких розминань, проводити його плавно, ритмічно, без ривків і перекручування м’язів, обов’язково закінчувати погладжуванням.

Вібрація – це такі прийоми масажу, за допомогою яких у тканинах, що масажують, виникають коливальні рухи різної швидкості й амплітуди. Завдяки пружності тканин механічні коливання, що виникли на поверхні, поширюються глибше у вигляді хвиль.

Вплив вібрації на нервову систему тісно пов’язані зі ступенем збудливості нервів. Слабкі вібрації викликають збудження не функціонуючих нервів, а порівняно сильні – зниження нервової збудливості. Вібрація має виражену рефлекторну дію, спричинює посилення, а іноді й відновлення згаслих глибоких рефлексів. При цьому, залежно від місця впливу і характеру, вона викликає віддалені шкірно – вісцеральні, моторно – вісцеральні і, в окремих випадках, вісцеро – вісцеральні рефлекси. При певній частоті вібрація може дати виражений знеболювальний і навіть анестезуючий ефект. Під впливом вібрації можуть знижуватися збудливість нервово – м’язового апарату серця, а також тонус судин, артеріальний тиск, посилюватися перистальтика кишечнику, моторика і секреторна діяльність шлунка.

Вібрація сприяє поліпшенню трофіки тканин, активізації регенеративних процесів, прискорює загоєння ран, значно скорочує терміни утворення кісткової мозолі при переломах. Під впливом вібрації у м’язах посилюється крово – і лімфообіг, що сприяє зменшенню і зникненню набряків.

Вібрація може бути не переривчастою і переривчастою. При не переривчастій вібрації руки масажиста, натискуючи на тканину і не відриваючись від неї, виконують різні коливальні рухи. Якщо при цьому рука пересувається, то такий прийом називається лабільною вібрацією, якщо не пересувається – стабільною.

Усі прийоми не переривчастої вібрації виконуються однією або обома руками, поздовжньо, поперечно, зигзагоподібно або спіралеподібно. Триває серія не переривчастої вібрації у середньому 5-15 с. Потім слід зробити коротку паузу на 3-5 с., під час якої на масованій ділянці виконують прийоми погладжування. Серії коливальних рухів проводять із поступово наростаючою швидкістю: на початку прийому частота вібрації дорівнює 100-120 коливанням за 1 хв., на середині сягає 200-300 коливань, а наприкінці швидкість коливань поступово зменшується. Не переривчасті вібрації супроводжуються також перемінним тиском на тканини. спочатку створюють поверхневий тиск, потім він стає більш глибоким, а наприкінці поступово слабшає.

До прийомів не переривчастої вібрації належать порушування, струс, струшування, підштовхування.

Переривчаста вібрація полягає в тому, що після кожного дотику до масованої поверхні рука масажиста піднімається (відривається від шкіри), тобто наносяться короткі, швидкі удари, що ритмічно чергуються. До прийомів переривчастої вібрації належать пунктирування, постукування, поплескування, рубання, стьобання.