Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсновн≥ етапи становленн€ св≥товоњ пол≥тичноњ думки




≤з виникненн€м держави зТ€вл€лис€ перш≥ пол≥тичн≥ вченн€. Ќайшвидше цей процес розпочавс€ у крањнах —тародавнього —ходу.

ќсобливост≥ пол≥тичних теч≥й —тародавнього —ходу:

- обгрунтуван€ божественного походженн€ влади;

- ототожненн€ державноњ влади ≥з владою цар€ або ≥мператора;

- визнанн€ божественного втручанн€ в управл≥нн€ державою ≥ визначенн€ людськоњ дол≥;

- проголошували верховенство етичних принцип≥в над пол≥тичними;

- торкалис€ питань управл≥нн€, а не структури ≥ функц≥й пол≥тичних ≥нститут≥в.

 

 онцепц≥њ пол≥тичних учень —тародавнього —ходу:

-  онфуц≥й розгл€дав державу €к велику с≥мТю, де влада ≥мператора упод≥бнювалас€ влад≥ батька, а в≥дносини м≥ж володарем ≥ п≥дданим розгл€далис€ €к в≥дносини м≥ж старшими ≥ молодшими членами с≥мТњ, а благо народу було основною метою державноњ адм≥н≥страц≥њ. ѕравитель повинен мати шл€хетне походженн€ ≥ п≥клуватис€ про достаток народу, захищати його зброЇю ≥ виховувати. ” свою чергу народ повинен був би про€вл€ти шаноблив≥сть до правител€, беззастережно виконувати його накази;

- Ћег≥сти (законники) в≥дмовилис€ в≥д в≥д етичного ≥ рел≥г≥йного розум≥нн€ пол≥тики своњх попередник≥в. ƒержавне правл≥нн€ мало грунтуватис€ виключно на законах, виконанн€ €ких повинен забезпечити централ≥зований державний аппарат чиновник≥в. Ќеухильно дотримуватис€ закону, зг≥дно з погл€дами лег≥ст≥в, повинен народ, а не правител≥, €к≥ Ї законотворц€ми.

 

ѕол≥тичн≥ концепц≥њ античност≥:

- античн≥ пол≥тичн≥ теор≥њ виокремилис€ у самост≥йну галузь;

- на м≥сце сх≥дноњ колективноњ морал≥ висунувс€ принцип ≥ндив≥дуальноњ свободи людини, њњ громад€нського обовТ€зку;

- в пол≥тичних теор≥€х рохробл€лис€ питанн€ сут≥ й форм держави, а також ≥дењ приватноњ власност≥ та права.

 

ѕер≥одизац≥€ розвитку зах≥дноњ пол≥тичноњ думки:

- античний (в≥д V ст. до н.е. до ≤≤ ст. н.е.), що охоплюЇ пол≥тико-ф≥лософську думку —тародавньоњ √рец≥њ та –иму;

- просв≥тницько-рац≥онал≥стичний (в≥д XV до половини ’≤’ ст.), що поЇднуЇ Ївропейську та американську пол≥тико-ф≥лософську думку епохи ¬≥дродженн€, ѕросв≥тництва та рац≥онал≥стичн≥ концепц≥њ ’≤’ ст.;

- пол≥тико-соц≥олог≥чний (з к≥нц€ ’≤’ ст. до другоњ св≥товоњ в≥йни), коли пол≥тична проблематика розвиваЇтьс€ в контекст≥ соц≥олог≥њ або самост≥йно, але на основ≥ соц≥олог≥чних емп≥ричних метод≥в;

- пол≥толог≥чний (п≥сл€ другоњ св≥товоњ в≥йни), коли пол≥толог≥€ була визнана ёЌ≈— ќ €к самост≥йна наука ≥ навчальна дисципл≥на, що поЇднуЇ теоретичн≥ й емп≥ричн≥ методи досл≥дженн€.

 

ѕогл€ди мислител≥в античного пер≥оду:

 

ѕЋј“ќЌ (по€снював генезис держави €к природне прагненн€ людей до громадського житт€ з метою забезпеченн€ потреб дл€ ≥снуванн€ й удосконаленн€. ƒержава маЇ служити високому ≥деалов≥ Ц наближенню людей до ≥дењ добра, спокою, щост€. ѕлатон розробив дв≥ концепц≥њ держави: ≥деальну та реальну. ќсновними ознаками ≥деальноњ держави Ї загальн≥сть ≥ пост≥йн≥сть. «агальн≥сть передбачаЇ, що держава керуЇтьс€ загальним добром, а не окремими ≥нтересами громад€н, а пост≥йн≥сть пол€гаЇ в тому, щоб громад€ни одностайно пр€мували до дос€гненн€ мети держави. ¬ ≥деальн≥й держав≥ громад€ни мають бути под≥лен≥ на три сусп≥льн≥ стани, кожен з €ких повинен жити ≥ виховуватись у своЇр≥дних умовах ≥ волод≥ти власними чеснотами. ƒо першого, найвищого стану належали правител≥, €к≥ повинн≥ бути ф≥лософами. „еснотою цих правител≥в Ї мудр≥сть. ƒругий стан становл€ть воњни, що дбають про ц≥л≥сн≥сть держави, бережуть њњ кордони та внутр≥шн≥й лад. ” них чеснотою Ї хоробр≥сть. ƒо третього стану мають належати рем≥сники, купц≥, хл≥бороби Ц вс≥ т≥, хто здобуваЇ матер≥альн≥ засобидл€ ≥снуванн€. ѓхн€ чеснота Ц пом≥ркован≥сть. ƒва перших стани повинн≥ жити за комун≥стичними принципами Ц без приватноњ власност≥, подружж€, родини, а також мають пройти школу державного вихованн€. ѕлатон вид≥л€Ї форми держави за ступенем њхньоњ досконалост≥ ≥ регремисвноњ л≥н≥њ розвитку. јристократ≥€ Ц влада кращих, тимократ≥€ Ц влада в≥йськових, ол≥гарх≥€ Ц влада багатих, демократ≥€ Ц влада, €ка допускаЇ р≥вн≥сть ≥ н≥велюЇ ≥Їрарх≥чн≥ вартост≥ людей, тиран≥€ -Цвлада несправедливих ≥ нерозумних людей, котр≥ захопили њњ силою. ≤деальна форма державного правл≥нн€ ≥снувала у минулому. якщо у держав≥ немаЇ ф≥лософ≥в, здатних управл€ти, ѕлатон пропонуЇ у прац≥ У«акониФ проект законодавчоњ держави, в €к≥й мудр≥ закони заступають мудр≥сть ф≥лософ≥в. ” ц≥й парц≥ ѕлатон висловив ген≥альну здогадку про загибель держави, де закони не мають сили ≥ перебувають п≥д чиЇюсь владою, натом≥сть лише та держава забезпечуЇ благо громад€н, в €к≥й закони Ц володар над правител€ми, а вони Ц його раби.

јристотель не пропонував ≥деальноњ держави, а зосередив увагу на так≥й державн≥й модел≥, €ка була б доц≥льн≥шою дл€ певних ≥сторичних умов. ¬≥н трактував державу €к обТЇднанн€ в≥льних громад€н дл€ зд≥йсненн€ управл≥нн€ справами сусп≥льства. јристотель в≥дкидав ≥дею ѕлатона про усусп≥льненн€ майна, родинного житт€ з огл€ду на те, що це призведе до недбальства, л≥нощ≥в, егоњзму. ‘орми держави в≥н класиф≥кував за двома критер≥€ми: к≥льк≥стю правител≥в та метою правл≥нн€ (служ≥нн€ загальному благу чи особистим ≥нтересам). ¬≥дпов≥дно до цих критер≥њв јристотель вид≥лив правильн≥ ≥ неправильн≥ форми держави. ƒо правильних в≥н в≥дносив монарх≥ю (царську владу), аристократ≥ю ≥ пол≥т≥ю, а до неправильних Ц тиран≥ю, ол≥гарх≥ю ≥ демократ≥ю. Ќайкращою формою держави в≥н вважав пол≥т≥ю Ц пом≥рковану демократ≥ю, €ка поЇднуЇ кращ≥ риси ол≥гарх≥чного й демократичного правл≥нн€ ≥ грунтуЇтьс€ на законах. ѕол≥т≥€ мусить спиратис€ на середн≥й клас, €кий п≥дтримував би р≥вновагу м≥ж багатими ≥ убогими.

ѕол≥б≥й розкрив лог≥ку виникненн€ ≥ зм≥н шести форм держави в межах одного циклу: монарх≥њ, аристократ≥њ, ол≥гарх≥њ, демократ≥њ, охлократ≥њ, тиран≥њ. ћонарх≥€ €к Їдиновладне правл≥нн€ цар€ або вожд€ грунтуЇтьс€ на розум≥. –озкладаючись, монарх≥€ перетворюЇтьс€ в тиран≥ю, а незадоволенн€ тиран≥Їю призводить до того, що благородн≥ муж≥ з допомогою народу встановлюють аристократ≥ю. јристократ≥ю поступово перероджуЇтьс€ в ол≥гарх≥ю, де використовуЇтьс€ влада з метою наживи. Ќарод, незадоволений розкошуванн€м ол≥гарх≥њ, скидаЇ њњ ≥ встановлюЇ своЇ правл≥нн€ Ц демократ≥ю. ѓњ спотвореною формою стаЇ охлократ≥€ (пануванн€ натовпу), за €коњ дом≥нують беззаконн€ ≥ свав≥лл€. Ќатовп, що нездатний управл€ти, знову обираЇ соб≥ цар€. ƒл€ того, щоб подолати круговерть пол≥тичних форм, потр≥бно встановити зм≥шану форму держави, €ка б поЇднувала монарх≥ю, аристократ≥ю ≥ демократ≥ю.

ћарк “ул≥й ÷≥церон обгрунтував республ≥канський принцип побудови держави. ќсновна мета державноњ влади - безпека громад€н, подоланн€ у них страху один перед одним. ¬≥н виступав за зм≥шану форму держави за аналог≥Їю з державним устроЇм –иму, в €кому монарх≥чна форма ви€вл€лас€ в повноваженн€х маг≥страту (передус≥м це влада консул≥в), а аристократична Ц в повноваженн€х —енату, демократична Ц в повноваженн€х народних збор≥в ≥ народних трибун≥в.

ќсобливост≥ розвитку пол≥тичноњ думки у феодальн≥й ™вроп≥:

- пол≥тична думка перебувала п≥д впливом теолог≥њ;

- догмати церкви виступали одночасно ≥ пол≥тичними акс≥омами, ≥ правовими нормами;

- доктрина Удвох меч≥вФ (один меч церква збер≥гаЇ при соб≥, ≥нших Ц вручаЇ володар€м, щоб т≥ могли вершити земн≥ д≥ла ≥ водночас виконувати волю церкви

 

ѕол≥тична думка нового часу:

Ќ≥коло ћак≥авелл≥ (намагавс€ зв≥льнити пол≥тику в≥д рел≥г≥йних ≥ моральних основ. —утн≥сть в≥ровченн€ важлива не з точки зору його ≥стинност≥, а з точки зору сусп≥льноњ вигоди,. ¬≥дстоював гасло Умета виправдовуЇ засобиФ, що означало можлив≥сть порушенн€ задл€ слави ≥ могутност≥ моральних норм. ƒопускав аморальн≥сть правител€ лише у випадках сммертельноњ небезпеки дл€ в≥тчизни, в ус≥х ≥нших випадках правитель повинен бути чесним ≥ справедливим. ≤деалом державного правл≥нн€ була зм≥шана республ≥канська форма —тародавнього –иму. ѕроте њй повинна передувати одноос≥бна диктатура дл€ приборканн€ свав≥лл€ аристократ≥в ≥ наведенн€ твердого пор€дку. ќсновн≥ принципи пол≥тики за Ќ.ћак≥авелл≥ можна узагальнити так:

ј) дл€ того, щоб управл€ти треба знати ≥стинн≥ причини вчинк≥в людей, њх бажанн€ ≥ ≥нтереси;

Ѕ) в пол≥тиц≥ треба завджи спод≥ватис€ г≥ршого, а не ≥деально кращого;

¬) влада не повинна заз≥хати на майно п≥дданих, оск≥льки це породжуЇ ненависть;

√) правитель повинен поЇднувати в соб≥ €кост≥ лева, щоб силою зламати ворог≥в, ≥ лисиц≥, щоб уникнути хитро розставлених противником пасток;

ƒ) правитель повинен вм≥ти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у держав≥;

≈) народ, обираючи посадових ос≥б, здатний зробити кращий, н≥ж правитель, виб≥р;

∆) тиран≥€ правител€ значно страшн≥ша, н≥ж тиран≥€ народу.

∆ан Ѕоден (сформулював пон€тт€ суверин≥тету €к ≥стотноњ ознаки держави. —уверин≥тет держави в≥н розум≥в €к Їдину, непод≥льну, в≥льну в≥д обмежень ≥ закон≥в владу над громад€нами ≥ п≥дданими. ќсновними ознаками суверин≥тету Ї: 1) самост≥йн≥сть влади, €ка зовн≥шньо ви€вл€Їтьс€ у незалежност≥ в≥д ≥нших держав, а внутр≥шньо Ц у незалежност≥ в≥д п≥дпор€дкуванн€ кому-небудь всередин≥ держави; 2) пост≥йн≥сть ≥ безперервн≥сть влади, €ка у ‘ранц≥њ, наприклад, ви€вл€Їтьс€ в оф≥ц≥йному пов≥домленн≥ про смерть одного корол€ ≥ вступ на престол ≥ншого; 3) незвТ€зан≥сть законами, оск≥льки вони Ї розпор€дженн€ми т≥Їњ ж суверенноњ влади (влада може бути звТ€зана правом €к ви€вом загальноњ справедливост≥); 4) нев≥дчуджен≥сть ≥ непод≥льн≥сть влади. —уверенна влада маЇ право видавати закони, оголошувати в≥йну ≥ мир, призначати чиновник≥в, вчин€ти вищий суд, милувати, чеканити монету та встановлювати м≥ру ≥ вагу, збирати податки.

 онцепц≥њ природних прав ≥ сусп≥льноњ угоди ( визнанн€ того, що люди в≥д природи над≥лен≥ правом на житт€, свободу, власн≥сть та безпеку ≥ н≥хто не повинен заз≥хати на природн≥ права €к нев≥дТЇмн≥ в≥д самоњ сутност≥ людини. ÷ими правами люди були над≥лен≥ у природньому (додержавному) стан≥. ÷ей стан ф≥лософи розум≥ли по-р≥зному ≥ у в≥дпов≥дност≥ до цього розум≥нн€ вони по€снювали суть сусп≥льноњ угоди м≥ж владою ≥ людьми:

“.√оббс Ц €к Ув≥йну вс≥х проти вс≥хФ (люди повн≥стю в≥дмовл€ютьс€ в≥д своњх прав, беззастережно п≥дкор€ютьс€ абсолютн≥й влад≥, щоб позбутис€ пост≥йного страху за своЇ житт€);

ƒж.Ћокк хоч ≥ п≥дкреслював мирний характер людей у природньому стан≥, однак не виключав можливост≥ виникненн€ загрози ≥снуванню природних прав людей (люди лише частково делегують права, обмежуючи таким чином владу, даючи њй Ум≥н≥мальн≥Ф повноваженн€, збер≥гаючи при цьому ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥);

∆.-∆.–уссо трактував природний стан €к найщаслив≥ший пер≥од людства (трактував сусп≥льну угоду €к обман б≥дних багатими, котр≥ створили дл€ захисту своњх ≥нтерес≥в публ≥чну владу, ≥ тому пропонував таку угоду, за €кою окрем≥ ≥ндив≥ди, передаючи своњ права сп≥льнот≥, створен≥й ними, забезпечують соб≥ громад€нськ≥ права ≥ свободи. –уссо вважають засновником концепц≥њ народного суверин≥тету, суть €коњ пол€гаЇ в тому, що народ Ї джерелом ≥ нос≥Їм державноњ влади. —уверенн≥сть народу Ї нев≥дчудженою ≥ непод≥льною. –уссо критикував прихильник≥в под≥лу влади. —уверин≥тет народу зд≥йснюЇтьс€ через участь ус≥х громад€н у законодавчому процес≥. «акони, встановлен≥ народом, будуть корисними €к дл€ народу в ц≥лому, так ≥ дл€ кожного громад€нина зокрема. –уссо заперечував парламентаризм на т≥й п≥дстав≥, що парламент, в≥дображаЇ ≥нтереси окремих парт≥й ≥ кл≥к, депутати не виражають пр€мо колективноњ вол≥, а Ї лише уповноваженими дл€ обговоренн€ закон≥в.

 

 онцепц≥€ розпод≥лу влади:

ƒж.Ћокк вважав, що влада под≥л€Їтьс€ на законодавчу (встановлюЇ норми повед≥нки громад€н), виконавчу (вживаЇ заход≥в щодо застосуванн€ закон≥в) ≥ федеративну (визначаЇ в≥дносини держави з ≥ншими державами). —удову владу ƒж.Ћокк не в≥дмежовував в≥д виконавчоњ.

Ў.ћонтескТЇ вид≥лив три види влади: законодавчцу, виконавчу ≥ судову. ѕринцип под≥лу влади передбачав, що вона належить р≥зним органам влади, ≥ закон встановлюЇ прерогативи дл€ кожноњ з г≥лок влади, кожна г≥лка влади взаЇмно обмежуЇ ≥ стримуЇ одна одну (тобто ≥снуЇ механ≥зм стримувань ≥ противаг). «осереджен≥сть влади в руках одн≥Їњ особи неминуче призводить до загибел≥ свободи, до зловживань чиновник≥в.

 онцепц≥њ правовоњ держави:

≤. ант в≥дстоював думку, що благо ≥ призначенн€ держави у досконалому прав≥, в максимальн≥й в≥дпов≥дност≥ устрою ≥ режиму держави принципам права. ƒержава Ц це обТЇднанн€ багатьох людей, п≥дпор€дкованих правовим законам. ћета держави не в п≥клуванн≥ про матер≥альн≥ ≥ соц≥альн≥ ≥нтереси громад€н, а в правовому забезпеченн≥ ≥ндив≥дуальноњ свободи.

√.¬.‘.√егель заклав теоретичн≥ засади концепц≥њ громад€нського сусп≥льства, €ке характеризуЇтьс€ системою потреб, правосудд€м ≥ корпорац≥€ми, грунтуЇтьс€ на приватн≥й власност≥ й загальн≥й р≥вност≥. √оловна функц≥€ громад€нського сусп≥льства, €ке у своњх д≥€х повн≥стю покладаЇтьс€ на правосудд€, - захист свободи ≥ приватних ≥нтерес≥в громад€н. ¬≥н розум≥в громад€нське сусп≥льство €к систему сусп≥льних ≥нститут≥в, €к≥ виступають посередниками м≥ж державою та ≥ндив≥дом ≥ в рамках правових в≥дносин захищають ≥нтереси особи та груп на державному р≥вн≥.

 

ѕол≥тична думка в —Ўј ” XVIII ст.:

Ѕенджам≥н ‘ранкл≥н (наприк≥нц≥ 60-х рок≥в в≥дмовивс€ розгл€дати Ѕританську ≥мпер≥ю €к Їдине орган≥чне пол≥тичне утворенн€ ≥ розвинув ≥дею home rule, тобто самоуправл≥нн€ п≥вн≥чно-американських пров≥нц≥й, в≥дпов≥дно до €коњ п≥вн≥чно-американськ≥ штати й јнгл≥€ поставали €к дв≥ р≥вноправн≥ й суверенн≥ частини ≥мпер≥њ; зовн≥шн€ законодавча влада належала м≥сцевим асамбле€м ≥ парламенту, а королю в≥дводилас€ роль посередника м≥ж двома владами; права й свободи американц≥в ≥ жител≥в метропол≥њ регулювалис€ конституц≥€ми, €к≥ вони сам≥ схвалили; у пров≥нц≥€х роль конституц≥њ виконують харт≥њ. у—≥ намаганн€ парламенту поширити своњ закони на пров≥нц≥њ розгл€дав €к намаганн€ пол≥тичноњ узурпац≥њ, при цьому посилавс€ на вченн€ про право кожного народу на укладанн€ Усусп≥льного договоруФ та його скасуванн€, €кщо в≥н перестав в≥дпов≥дати ≥нтересам п≥дданих. Ќе будучи приб≥чником радикальних пол≥тичних зм≥н, посл≥довно в≥дстоював ≥дею незалежного та гармон≥йного розвитку своЇњ крањни €к Украњни прац≥Ф, в €к≥й не буде р≥зкоњ пол€ризац≥њ м≥ж багатими ≥ б≥дними, м≥ж розк≥шшю одних ≥ аскетизмом ≥нших, де люди житимуть в стан≥ Ущасливоњ пом≥ркованост≥Ф, де республ≥канська влада керуватиме вс≥ма матер≥альними перевагами ≥ пол≥тичними навичками. …ому належить одна з верс≥й плану конфедерац≥њ штат≥в п≥д назвою УќбТЇднан≥ колон≥њ ѕ≥вн≥чноњ јмерикиФ, в≥н був активним укладачем —татей  онфедерац≥њ 1781 року, а аткож ƒекларац≥њ незалежност≥ й проекту федеративноњ конституц≥њ ‘≥ладельф≥њ);

“омас ѕейн (у памфлет≥ У«доровий глуздФ доводив, що боротьба п≥вн≥чноамериканських штат≥в за свою незалежн≥сть Ї природним правом кожного народу. «ахищав ≥дењ республ≥канського самоуправл≥нн€ колон≥й ≥ см≥ливо критикував недол≥ки спадковоњ монарх≥њ та нап≥вреспубл≥канського парламенту метропол≥њ. ќдним з перших пров≥в р≥взницю м≥ж сусп≥льством (громад€нством) ≥ державою (правовою). Ќа його думку, держава Ї продуктом сусп≥льства й в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д нього €к за походженн€м, так ≥ за завданн€ми. —усп≥льство створюЇтьс€ нашими потребами, а ур€д - нашими недол≥ками. —усп≥льство в будь-€кому становищ≥ Ї благо, ур€д, нав≥ть найкращий, Ї лише необх≥дним злом, у г≥ршому випадку Ц це зло нестерпне. якби люди не мали вад ≥ будували своњ стосунки на засадах справедливост≥, то ур€ди були б непотр≥бн≥. ¬≥дстоював право народу на знищенн€ пол≥тичного ладу, котрий не в≥дпов≥даЇ його ≥нтересам ≥ ц≥л€м. ѕол≥тичним ≥деалом ѕейна була демократична республ≥ка ≥з загальним виборчим правом, широким р≥вним представництвом, оск≥льки д≥€льн≥сть ур€ду, на його думку, перш за все потребуЇ хисту й зд≥бностей, а ц≥ €кост≥ не переход€ть у спрадщину, њх кращому ви€вленню спри€Ї саме республ≥канська форма правл≥нн€. ¬елике пол≥тичне значенн€ мала критика ѕейном церкви, рел≥г≥йного фанатизму.[1] ¬≥н вважав, що рел≥г≥€ Ї знар€дд€м деспотизму. ¬елику увагу прид≥л€в ѕейн питанн€м соц≥альноњ справедливост≥, помТ€кшенню антагон≥зму м≥ж багатими ≥ б≥дними.[2] ўоб л≥кв≥дувати небезпеку соц≥ального вибуху потр≥бно усунути ≥з сусп≥льства ненависть. ј цього можна дос€гти лише тод≥, коли власн≥сть приноситиме нац≥њ щаст€, €ке поширюватиметьс€ на кожну людину. ¬иступав за пропорц≥йне до прибутк≥в обкладенн€ податками, що могло забезпечити встановленн€ власност≥ на твердому фундамент≥ нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ нац≥ональному захист≥);

“омас ƒжефферсон (автор ƒекларац≥њ незалежност≥ —получених Ўтат≥в јмерики, €ку  .ћаркс назвав першою декларац≥Їю прав людини.[3] ќднак сучасн≥ вчен≥ тверд€ть, що ≥дењ, €к≥ викладен≥ в ƒекларац≥њ, не придуман≥ ƒ∆ефферсоном, а у велик≥й м≥р≥ вз€т≥ з праць ƒж.Ћокка, а ƒекларац≥€ не була окремою ф≥лософ≥Їю, бо њњ можна назвати коротким виразом переконань, €к≥ вже були у американц≥в.[4] ” ƒекларац≥њ р≥вн≥сть, свобода, право на повстанн€ визначаютьс€ природними правами народу ≥ не можуть бути у нього в≥двбран≥. ƒжефферсон наголошував на тому, що природн≥ права вищ≥ за закони, €к≥ видаЇ державна влада. «а рахунок внесенн€ до ƒекларац≥њ положенн€ про природн≥ права вдалос€ дос€гти державного вивченн€ субТЇктивних прав особи, завд€ки чому встановлювалис€ перепони свавол≥ з боку держави. ѕол≥тичним ≥деалом “.ƒжефферсона, €к захисника ≥нтерес≥в др≥бних виробник≥в, стала демократична республ≥ка фермер≥в. ¬ н≥й народ бере участь через своњх представник≥в в управл≥нн≥ державою, вс≥ посадов≥ особи вибираютьс€ на обмежений терм≥н та п≥дл€гають народному контролю. « цих позиц≥й мислитель критикував погл€ди Ў.ћонтескТЇ, €к прихильника монарх≥чноњ форми правл≥нн€. ¬≥н негативно ставивс€ до твердженн€ ћонтескТЇ про те, що республ≥ка по природ≥ своњй вимагаЇ маленькоњ територ≥њ. ¬иступав за наданн€ народу д≥йсних прав на участь в пол≥тичному житт≥ крањни та проти того, щоб державою керували багат≥ люди);

ƒжон јдамс (у своњй тритомн≥й монограф≥њ УЌа захист конституц≥йноњ ур€довоњ влади в —получених Ўтатах јмерикиФ в≥дстоював ≥дею под≥лу влади, а також систему стримувань ≥ противаг. Ѕув прихильником того, що ≥снуванн€ соц≥альних в≥дм≥нностей ≥ р≥зноман≥тних соц≥альних груп та клас≥в Ї неминучим. ¬≥н досконало проанал≥зував ус≥ в≥дом≥ системи державного устрою ™вропи ≥ пор≥вн€в њх ≥з досв≥дом окремих американських штат≥в. ¬важав, що аристократ≥€ поставала в ≥стор≥њ €к пан≥вний елемент будь-€кого цив≥л≥зованого сусп≥льства. ”с≥ форми правл≥нн€ Ц монарх≥ю, аристократ≥ю, демократ≥ю Ц вважав вт≥ленн€м деспотизму. Ќайб≥льш вдалою формою правл≥нн€ вважав зм≥нашу форму, трьохелементний баланс викоанчвоњ влади, верхньоњ аристократичноњ ≥ нижньоњ демократичноњ палат, що разом утворюють форму збалансованоњ ур€довоњ влади);

јлександр √ам≥льтон (був захисником сильноњ центарл≥зованоњ влади федерац≥њ в ≥мТ€ м≥цност≥ союзу, його зовн≥шньоњ ≥ внутр≥шньоњ безпеки, а також авторитету в м≥жнародних справах. √оловне призначенн€ держави бачив в охорон≥ приватноњ власност≥ в≥д народу. ќрган≥зац≥€ державноњ влади повинна бути такою, щоб права людей розпод≥л€лись в≥дпов≥дно њх майнового положенн€. ¬≥дстоював ≥дею сильноњ виконавчоњ влади, виступав на захист конституц≥йноњ монарх≥њ. ѕ≥сл€то того, €к його вимоги не вт≥лилис€ у житт€ почав напол€гати на встановленн≥ дов≥чноњ президентськоњ влади, надавши президенту необмежених повноважень. Ќа чол≥ штат≥в пропонував поставити призначених центральним ур€дом губернатор≥в, €к≥ б були над≥лен≥ великою владою, зокрема накладати вето на ус≥ закони штат≥в. ¬имагав не включати в конституц≥ю б≥лль про права, на пол€гав на введенн≥ високого майнового виборчого цензу. «аконодавчий орган, на його думку, повинен складатис€ з двох палат);

ƒжеймс ћед≥сон (завд€ки його зусилл€м в —Ўј вперше на практиц≥ була вт≥лена ≥де€ розпод≥лу г≥лок влади, створена система стримувань ≥ противаг. Ќадаючи перевагу принципов≥ свободи, ћед≥сон вбачав гарант≥ю громад€нськоњ свободи в р≥зноман≥тност≥ погл€д≥в та ≥нтерес≥в. —вобода виникаЇ за умови балансу протилежностей, р≥вноваги соц≥альних сил та ≥нтерес≥в, що протисто€ть одне одному. ÷ей баланс маЇ п≥дтримуватис€ взаЇмним Усоц≥альним контролемФ. ќсновою под≥лу г≥лок влади маЇ бути визнанн€ за кожною з них свого волеви€вленн€, а також те, щоб жодна з них не втручалас€ у прерогативи ≥ншоњ.  онтроль може зд≥йснюватис€ введенн€м права вето, ≥мп≥чменту, зм≥ни президента кожн≥ чотири, в≥с≥м рок≥в. ћенш≥сть ≥ фракц≥йн≥сть у пол≥тичному житт≥ Ц природн≥ €вища, оск≥льки вони повТ€зан≥ з нер≥вном≥рним розпод≥лом власност≥, що й породжуЇ р≥зницю в погл€дах ≥ згруповуЇ людей у класи та пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ з њхн≥ми особливими ≥нтересами. ‘ракц≥йн≥сть це й насл≥док ≥ умова демократ≥њ).

¬еликий вплив на розвиток пол≥тичноњ думки мав позитив≥зм, €кий почав формуватис€ ще у 30-х роках ’≤’ ст., але утвердивс€ €к дом≥нуюча методолог≥€ наприк≥нц≥ ’≤’- на початку ’’ ст. його основн≥ принципи були сформульован≥ ќгюстом  онтом, √ербертом —пенсером, ≈м≥лем ƒюркхеймом.

ќсновн≥ положенн€ соц≥олог≥чного позитив≥зму (позитив≥сти займалис€ здеб≥льшого соц≥олог≥чними проблемами, хоча й торкалис€ питань теор≥њ пол≥тики):

- перенесенн€ на галузь п≥знанн€ сусп≥льства методи та принципи, характерн≥ дл€ природничих наук;

- зв≥льненн€ соц≥олог≥њ в≥д метаф≥зики;

- в≥дмова в≥д будь-€ких вплив≥в ≥ психолог≥чних пристрастей при науковому досл≥дженн≥.

 

ѕогл€ди Упозитив≥ст≥вФ:

ќ. онт (розгл€даючи три стад≥њ сусп≥льного розвитку (теолог≥чну, метаф≥зичну ≥ позитив≥стську), анал≥зуЇ стан пол≥тичних в≥дносин на кожн≥й з них. Ќа теолог≥чн≥й стад≥њ (до 1300 р.) духовна ≥ св≥тська влада поЇднувалис€, характерним було пануванн€ спадковоњ монарх≥њ. Ќа метаф≥зичн≥й стад≥њ влада перейшла до ф≥лософ≥в-метаф≥зик≥в, виникло бажанн€ зам≥нити монарх≥ю владою народу, посилювавс€ ≥ндив≥дуал≥зм та егоњзм. ѕозитив≥стська стад≥€ характеризувалас€ пануванн€м соц≥ократ≥њ, €ка грунтуЇтьс€ на сол≥дарност≥ ≥нтерес≥в. ѕравили сусп≥льством багат≥ патриц≥њ, спираючись на профес≥онал≥зм ф≥лософ≥в-позитив≥ст≥в. ќ. онт, на в≥дм≥ну в≥д просв≥тник≥в, €к≥ проголошували пр≥оритетн≥сть прав особи, робив акцент на категор≥€х обовТ€зку, пор€дку ≥ прогресу);

√.—пенсер (в≥дстоював концепц≥ю поступового розвитку сусп≥льства, без революц≥йних катакл≥зм≥в (революц≥њ в≥н вважав соц≥альними патолог≥€ми), ≥ його под≥бност≥ до функц≥й людського орган≥зму. ¬≥н розр≥зн€в два типи сусп≥льства Ц в≥йськове ≥ ≥ндустр≥альне. ” в≥йськовому сусп≥льств≥ ≥снуЇ в≥йськова деспотична влада, €ка в≥дпов≥даЇ умовам жорсткоњ боротьби людей за виживанн€, де перемагають сильн≥ш≥, хир≥ш≥, п≥дступн≥ш≥. ¬ ≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ зам≥сь грубоњ в≥йськовоњ дисципл≥ни панують мир, пор€док, свобода, р≥вноправн≥сть, кооперац≥€ ≥ добров≥льна згода. ƒержава перетворюЇтьс€ у Удобров≥льну пол≥тичну асоц≥ац≥ю дл€ взаЇмного захисту ≥нтерес≥в ≥ндив≥д≥вФ. “ака держава повинна менше втручатис€ у соц≥ально-економ≥чне житт€, не перешкоджати реал≥зац≥њ принципу Уроби, що хочеш, торгуй з ким хочешФ. —усп≥льний прогрес √.—пенсер розум≥в €к зростанн€ гарант≥й участ≥ громад€нина в процес≥ реал≥зац≥њ влади ≥ тому критикував €вища посиленн€ бюрократ≥њ, централ≥зац≥њ, м≥л≥таризац≥њ, а також Ївропейський парламентаризм, що обмежують свободу громад€н, њхню участь в пол≥тичному житт≥. ¬ теор≥њ соц≥ал≥зму √.—пенсер вбачав, у випадку њњ реал≥зац≥њ, по€ву нового рабовласницького сусп≥льства);

≈.ƒюркхейм (заклав основн≥ принципи методолог≥њ позитив≥стськоњ соц≥олог≥њ, €ка слугувала основою розвитку пол≥тичноњ науки:

- соц≥альн≥ факти (д≥њ, в≥дчутт€) ≥снують поза ≥ндив≥дом ≥ впливають на нього силою примусу;

- до соц≥альних факт≥в треба п≥дходити €к до речей, тобто досл≥джувати будь-€к≥ соц≥альн≥ €вища Ц чи моральн≥, чи рел≥г≥йн≥ Ц €к матер≥альн≥ обТЇкти;

- потр≥бно посл≥довно в≥дмовитис€ в≥д природжених ≥дей, а це означаЇ, що соц≥олог повинен остер≥гатис€ хибних ≥стин, €к≥ ≥снують в умах простих людей, а також ≥деолог≥чних вплив≥в;

- духовн≥ €вища (рел≥г≥йн≥, моральн≥) Ї визначальними щодо економ≥чних ≥ пол≥тичних;

- сусп≥льство функц≥онуЇ на основ≥ сол≥дарност≥ механ≥чноњ, €ка ≥снуЇ в прим≥тивних сусп≥льствах ≥ дл€ €коњ характерна под≥бн≥сть та недиференц≥йован≥сть ≥ндив≥д≥в, ≥ орган≥чноњ, дл€ €коњ характерн≥ р≥зноман≥тн≥сть ≥нтерес≥в ≥ њх функц≥ональна взаЇмозалежн≥сть;

- сусп≥льство стаЇ нестаб≥льним в умовах аном≥њ Ц в≥дхиленн€ в≥д ≥снуючих сусп≥льних норм ≥ ц≥нностей.

ѕевний в≥дх≥д в≥д методолог≥њ класичного позитив≥зму спостер≥гаЇтьс€ в прац€х н≥мецького соц≥олога ћакса ¬ебера. …ого напр€м називають соц≥олог≥Їю розум≥нн€, тому що людськ≥ ≥дењ, за ¬ебером, п≥ддаютьс€ по€сненню, оск≥льки в них вкладений соц≥альний смисл ≥ вони завжди ор≥Їнтован≥ на д≥њ ≥нших людей. ќсновна в≥дм≥нн≥сть соц≥олог≥њ ¬ебера в≥д соц≥олог≥њ класичного позитив≥зму пол€гаЇ в тому, що вона:

пропонуЇ розгл€дати соц≥альн≥ факти €к певн≥ ц≥нност≥, за допомогою €ких сусп≥льства, соц≥альн≥ групи й окрем≥ ≥ндив≥ди виражають своЇ ставленн€ до св≥ту, ≥ звТ€зок м≥ж €кими, на в≥дм≥ну в≥д природних €вищ, не вкладаЇтьс€ в звичайне пон€тт€ УзаконФ;

в≥дстоюЇ думку, що науков≥ теор≥њ, гепотези про сусп≥льство можуть розгл€датис€ €к ≥мов≥рн≥;

передбачаЇ розгл€д соц≥альних €вищ, виход€чи з анал≥зу соц≥альноњ д≥њ людини (методолог≥чний ≥ндив≥дуал≥зм), а не соц≥альних ≥нститут≥в.

ћ.¬ебер вид≥л€Ї три види лег≥тимного пануванн€, €ке грунтуЇтьс€ на дов≥р≥ п≥дданих або громад€н до влади: рац≥онально-легальне (≥снуЇ в крањнах «ах≥дноњ ™вропи ≥ —Ўј ≥ передбачаЇ п≥дпор€дкован≥сть не особам, а законам, вимагаЇ профес≥онал≥зму владних структур), традиц≥йне (спираЇтьс€ на в≥ру у св€т≥сть традиц≥йних сусп≥льних пор€дк≥в. ÷ей тип передбачаЇ не профес≥йне управл≥нн€, ≥ под≥л влади, а особисту в≥ддан≥сть слуг своњм панам) ≥ харизматичне (спираЇтьс€ на в≥ру людей у надзвичайний дар пол≥тичного вожд€, дл€ €кого властивий авторитарний стиль управл≥нн€, при €кому ≥гноруютьс€ закони ≥ традиц≥њ).

ѕол≥тику ћ.¬ебер розгл€дав €к участь у зд≥йсненн≥ влади або прагненн€ впливати на њњ розпод≥л усередин≥ держави ≥ м≥ж державами. ƒержава Ї сп≥льн≥стю людей, €ка в межах певноњ територ≥њ користуЇтьс€ монопол≥Їю на законне ф≥зичне насильство.

ћ.¬ебер розгл€дав бюрократ≥ю €к апарат управл≥нн€ Ц ≥Їрарх≥чний, позбавлений ≥ндив≥дуальност≥, спец≥ально п≥дготовлений, €к ви€в сусп≥льноњ рац≥онал≥зац≥њ, що захопив Ївропейське сусп≥льство п≥сл€ занепаду феодал≥зму. Ѕюрократ≥€ Ї не т≥льки елементом держави, а й усього комплексу соц≥альних ≥нститут≥в (пол≥тичних парт≥й, профсп≥лок, церков, п≥дприЇмств) ≥ њњ свав≥лл€ може бути обмежене владою вибраних народом вожд≥в.

ƒо пол≥тико-соц≥олог≥чного етапу розвитку пол≥тичноњ думки належать ел≥тарн≥ концепц≥њ ≥тал≥йських соц≥олог≥в ¬≥льфредо ѕаретто, √аетано ћоски та н≥мецького соц≥олога –оберта ћ≥хельса.

ѕогл€ди представник≥в ел≥тарних концепц≥й:

¬.ѕарето (обгрунтував закон циркул€ц≥њ ел≥т, зг≥дно з €ким владу спочатку захоплюЇ та ел≥та, €ка використовуЇ силу €к зас≥б здобутт€ й утриманн€ влади (ел≥та "лев≥вФ), а њй на зм≥ну приходить ≥нша ел≥та, €ка здобуваЇ владу за допомогою переконанн€ (ел≥та УлисицьФ. ÷иркул€ц≥€ ел≥т в≥дбуваЇтьс€ також по вертикал≥ ≥ настаЇ тод≥, коли ел≥та перетворюЇтьс€ у гальмо розвитку ≥ њх усувають шл€хом революц≥њ);

√.ћоска (сформулював концепц≥ю нового пол≥тичного класу Ц правл€чоњ меншост≥, €ка прагне узаконити ≥ рац≥онал≥зувати своЇ пануванн€. ѕод≥л пол≥тичноњ ел≥ти характерний дл€ будь-€кого сусп≥льства, н7езалежно в≥д пол≥тичного режиму. ≥сЌуЇ два типи пан≥вноњ верх≥вки: аристократична, або закрита, ел≥та, €ка чинить оп≥р будь-€ким зм≥нам, ≥ демократична, або в≥дкрита, що допускаЇ розширенн€ своњх р€д≥в за рахунок вих≥дц≥в ≥з низ≥в. —истема ел≥ти закритого типу ≥ в≥дкритого тип≥в не завжди зб≥гаЇтьс€ ≥з системою диктатури ≥ демократ≥њ);

–.ћ≥хельс (сформулював Узал≥зний закон ол≥гарх≥њФ, зг≥дно з €ким правл€ча менш≥сть ≥снуЇ у будь-€к≥й орган≥зац≥њ ≥ маЇ владу над б≥льш≥стю. ѕравл€ча менш≥сть намагаЇтьс€ зберегти владу ≥ посилити своњ позиц≥њ. ÷ей процес незворотн≥й ≥ характерний €к дл€ авторитарних, так ≥ дл€ демократичних парт≥й.

 

” повоЇнн≥ роки пол≥толог≥€ отримала статус самост≥йноњ науки. ƒом≥нуючим напр€мком, у рамках €кого розвивалис€ пол≥толог≥чн≥ теч≥њ, був б≥хев≥оризм. ƒл€ б≥хев≥оризму головним Ї не розробка пон€ть, по€сненн€ сусп≥льних €вищ ≥ процес≥в, а опис факт≥в, вдосконаленн€ методики спостережень. ” такому розум≥нн≥ методолог≥€ б≥хейв≥оризму передбачаЇ розгл€д лише повед≥нки, €ка заф≥ксована; вдосконаленн€ методики реЇстрац≥њ факт≥в, що грунтуЇтьс€ на математичних ≥ статистичних даних; проведенн€ роб≥т безпосередньо на м≥сц≥ знаходженн€ обТЇкта досл≥дженн€; наданн€ переваги процесам, €к≥ можна спостер≥гати ≥ л≥чити, а саме: структур≥ вибор≥в, розпод≥лу голос≥в, д≥€льност≥, пол≥тичних парт≥й, групам тиску, механ≥зму прийн€тт€ р≥шень. ” рамках цього напр€му вид≥л€Їтьс€ дв≥ концепц≥њ:

концепц≥€ масових комун≥кац≥й американського пол≥толога √арольда Ћассуела (розгл€дав пол≥тику €к повед≥нку сусп≥льно-пол≥тичних груп, а владу Ц €к €вище м≥жособист≥сноњ взаЇмод≥њ; вивчав вплив засоб≥в масовоњ комун≥кац≥њ на в≥дтворенн€ ≥ поширенн€ символ≥ки пол≥тичноњ влади. Ћюдське сп≥лкуванн€ розгл€дав €к в≥дкритий форум дл€ пост≥йного обговоренн€ питань доступу до основних ц≥нностей житт€. ѕроблеми громадськоњ думки ≥ засоб≥в масовоњ комун≥кац≥њ досл≥джували також пол≥тологи ѕоль Ћазарсфельд ≥ ƒев≥д –≥смен);

концепц≥€ плюрал≥зму ел≥т (пол≥арх≥њ) –.ƒал€ (дов≥в, що в сусп≥льств≥ пануЇ конкуренц≥€ ел≥т, що призводить до розпорошенн€ влади м≥ж ними. ¬важав, що керують не маси; керуЇ не ел≥та, оск≥льки жодн≥й з ел≥тарних груп не вдалос€ монопол≥зувати владу в ус≥х сферах житт€ сусп≥льства; керують сусп≥льством диференц≥йован≥ ≥ спец≥ал≥зован≥ ел≥тн≥ групи, €к≥ одночасно Ї суперниками ≥ сп≥льниками ≥ на чол≥ €ких сто€ть б≥льш-менш п≥дприЇмлив≥ л≥дери. ѕол≥арх≥чна модель управл≥нн€ властива дл€ всього американського сусп≥льства ≥ певною м≥рою дл€ вс≥Їњ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ.

 

” 60-х роках б≥хев≥оризм був п≥дданий критиц≥ ≥ частково в≥дкинутий самими американськими пол≥тологами. ÷€ критике зводилас€ до таких момент≥в:

б≥хев≥оризм Ц це надм≥рна цифроман≥€, за €кою можна упустити важлив≥ проблеми, що не п≥ддаютьс€ пр€мому вим≥рюванню;

б≥хев≥оризм Ц це фрагментарний п≥дх≥д до анал≥зу факт≥в, що заважаЇ глобальному п≥дходов≥ до пол≥тичних проблем;

б≥хев≥оризм Ц псевдопол≥тизм, оск≥льки в≥н, спираючись т≥льки на факти, не може критикувати сусп≥льний пор€док, то тим самим буде п≥дсв≥домо в≥дстоювати його збереженн€.

 

ѕредставники теч≥њ постб≥хев≥ористського напр€мку керуютьс€ такими принципами:

реальн≥сть маЇ переважати техн≥чн≥ прийоми досл≥дженн€;

головне завданн€ пол≥тичноњ науки пол€гаЇ не ст≥льки в тому, щоб описувати ≥ анал≥зувати факти, ск≥льки в тому, щоб тлумачити њх п≥д кутом зору актуальних проблем сусп≥льно-пол≥тичного розвитку;

вчен≥ повинн≥ поЇднувати €к п≥знавальн≥, так ≥ нормативно-ц≥нн≥сн≥ аспекти пол≥толог≥њ.

 

—еред теч≥й постб≥хев≥ористського напр€мку вид≥л€Їтьс€ систематизм ƒев≥да ≤стона, €кий сформулював вченн€ про пол≥тичну систему:

головне призначенн€ систем пол€гаЇ у розпод≥л≥ ц≥нностей та вимушеному визнанн≥ цього б≥льш≥стю сусп≥льства на тривалий час;

неспроможн≥сть системи виконувати розпод≥л ц≥нностей призводить до зростанн€ напруги в н≥й ≥ нав≥ть до њњ руйнуванн€;

дл€ розум≥нн€ системних процес≥в потр≥бен, кр≥м певного обс€гу емп≥ричних даних, високий р≥вень теоретичних узагальнень.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 341 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—воим успехом € об€зана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © ‘лоренс Ќайтингейл
==> читать все изречени€...

576 - | 523 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.051 с.