Порядок виконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей

і документів складається з таких етапів: 1) пред’явлення особою, яка вказана в ухвалі

слідчого судді, суду, її оригіналу особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей

і документів; 2) надання особою, яка є володільцем речей і документів, тимчасового

доступу до них; 3) ознайомлення особою, яка вказана в ухвалі, з речами і документами,

виготовлення їх копій, а у разі наявності в ухвалі розпорядження про їх вилучення

- безпосереднє вилучення речей і документів (виїмка); 4) складання опису речей

і документів (якщо вони вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду); 5) вручення

опису вилучених речей і документів їх володільцю; 6) виготовлення копій вилучених

документів і залишення їх володільцю (здійснюється на вимогу володільця

документів. При цьому виготовлення копій з використанням копіювальної техніки,

електронних засобів володільця документів можливо лише за його згодою, якщо така

згода відсутня, особа, яка пред’являє ухвалу слідчого судді, суду зобов’язана виготовити

їх копії за рахунок використання власних технічних можливостей).

 

5. Тимчасове вилучення майна (статті 167-169 КПК) - захід забезпечення кримінального

провадження, сутність якого полягає у фактичному позбавленні підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Запровадження цього інституту в системі заходів забезпечення крим провадження створює необхідні умови для подальшого арешту майна, що має на меті забезп відшкодування шкоди, завданої злочином, можливої конфіскації майна, а також збирання та збереження доказів.

Тимчасове вилучення майна є короткотривалим заходом забезпечення кримінального

провадження, що й логічно обумовлює його назву. Його застосування розраховане

на невідкладні випадки, коли у підозрюваного необхідно вилучити майно з метою

подальшого вирішення слідчим суддею питання про його арешт.

Сутність тимчасового вилучення майна, як зазначено, полягає у здійсненні його

фактичного вилучення у підозрюваного з метою попередити його знищення, розпорядження

ним, перепинити кримінальне правопорушення тощо.

Мета цього заходу полягає у забезпеченні можливості подальшого арешту майна,

клопотання про який має бути подано слідчим, прокурором не пізніше наступного

робочого дня після вилучення майна.

Незважаючи на короткочасність такого заходу забезпечення кримінального провадження,

він пов’язаний із суттєвим обмеженням конституційного права людини -

права власності, а тому й особливого значення набуває встановлений законом порядок

його застосування. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 167 КПК, тимчасове вилучення майна застосовуєтьсявиключно до підозрюваного, а тому й можна дійти висновку про те, що цей захід застосовується під час досудового розслідування.

Предметом тимчасового вилучення майна м ожуть бути речі, документи, гроші тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені,пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 167 КПК).

Такі матеріальні об’єкти при здійсненні подальшого кримінального провадження можуть бути визнані речовими доказами. Уявляється, що при відповідності речей вказаним критеріям вони можуть бути тимчасово вилучені не лише у підозрюваного, а й у будь-якої іншої особи, наприклад, при проведенні огляду чи обшуку. Виходячи з цього, можна констатувати певну невідповідність між легальною дефініцією цього заходу забезпечення кримінального провадження, що наведена у ч. 1 ст. 167 КПК, та її частиною.

Майно може бути тимчасово вилученим при здійсненні: 1) затримання особи, яка

підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення; 2) огляду; 3) обшуку.

При затриманні особи в порядку, передбаченому ст. 207 КПК, тимчасово вилучити

майно, що вказано у ст. 167 КПК, може будь-яка особа, яка здійснила затримання.

Така особа зобов’язана негайно доставити затриманого до уповноваженої службової особи (тобто особи, якій законом надано право здійснювати затримання) або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Одночасно із доставлениям затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи вона зобов’язана передати їм тимчасово вилучене майно. Факт передання такого майна засвідчується протоколом, який має скласти слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа з дотриманням вимог ст. 104 КПК. У ньому має бути зазначено: 1) місце, час передання майна; 2) прізвище, ім’я, по батькові особи, якій передається майно, її посада; 3) прізвище, ім’я, по батькові особи, яка здійснила затримання та тимчасове вилучення майна, її дата народження, місце проживання; 4) пояснення особи, яка здійснила затрим, щодо: часу затрим, обставин затримання та вчинення кримінального правопорушення, майна, яке тимчасово вилучено у затриманого; 5) відомості про тимч вилуч майно, яке передано слідчому, прокурору, іншій уповнов службовій особі, із зазн його індивіду ознак; 6) спосіб ознайомлення особи, яка передала майно, із протоколом;

7) зауваження і доповн до протоколу особи, яка передала майно; 8) підпис особи, яка переда тимч вилуч майно, та слідчого, проку, іншої уповн службової особи, яка його прийняла.

Як зазначалося, майно може бути тимчасово вилучено й при здійсненні обшуку та огляду. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом із обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК). Відповідно до ч. 7 ст. 237 КПК вилучені при огляді речі та документи, що не відндо предметів, які вилучені законом із обігу, вважаються тимч вилученим майном.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимч вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язаназабезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому КМУ.

Тимчасове вилучення майна є, як зазначалося, короткотривалим заходом забезпечення кримінального провадження, адже відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано до суду не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше воно має бути негайно повернуто особі, у якої воно було вилучено. Стислість строку, протягом якого вилучене майно може зберігатися в режимі тимчасово вилученого, його нормативна

визначеність є гарантією забезпечення прав і законних інтересів особи, у якої воно вилучено, адже обмеження конституційного права людини при застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження здійснюється без судовогорішення (ухвали). Нормативний характер цього строку забезпечує також правову визначеністьу цьому питанні, прогнозованість подальшої «долі» вилученого майна, передбачуваність процедури, що є однією зі складових верховенства права як засади крим провадження.

Протягом цього строку прокурор при здійсненні функції нагляду має перевірити наявність підстав для тимчасового вилучення майна, а також для його подальшого арешту. При встановленні їх відсутності тимчасове вилучення майна має бути припинено, а майно повернуто підозрюваному. У такому разі прокурор складає постанову про припинення тимчасового вилучення майна. Підставою винесення цієї постанови прокурора є встан ним факту відсутності підстав для тимчасового вилучення (п. 1 ст. 169 КПК).

Крім того, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно вилучено,за ухвалою слідчого судді чи суду в разі відмови у задоволе клоп слідчого, прокурора про арешт цього майна (п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК).

Пункт 3 ч. 1 ст. 169 КПК передбачає ще дві підстави повернення тимчасово вилученого майна: 1) якщо протягом робочого дня, наступного після дня вилуч підозрюв майна, слідчий, прокурор не звернулися до слідчого судді із клопот про арешт майна, воно має бути негайно повернуто особі, у якої воно вилучено;

2) якщо протягом сімдесяти двох годин із дня надходження до суду клопотання слідчого, прокурора про арешт майна не постановлено ухвали про це слідчого судді, суду, тимчасово вилучене майно має бути повернуто особі, у якої його було вилучено.

Про можливість отримання тимчасово вилученого майна його володілець має бути повідомлений у порядку, передбаченому главами 6 та 11 КПК.

При поверненні особі тимчасово вилуч майна доцільно складати протокол, зміст якого має бути аналогічним змісту протоколу передання тимч вилученого майна. Крім загвідомостей щодо осіб, які беруть участь у поверненні тимч вилученого майна, місця та часу повернення, в ньому має бути конкретно зазначено майно, яке повертається підозрюваному, його стан на момент повернення, кількість тощо.

Невиконання уповноваженими особами обов’язку щодо повернення тимчасово вилученого майна є проявом бездіяльності, яка відповідно до п. 1 ч.І ст. 303 КПК може бути оскаржена під час досудового розслідування слідчому судді. З такою скаргою має право звернутися підозрюваний, його захисник, законний представник, володілець тимчасово вилученого майна.

8. Арешт майна (статті 170-175 КПК) - захід забезпечення кримінального провадження,

суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого

або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану

діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно

небезпечне діяння, можливості відчужувати1 певне його майно, а також розпоряджатися2

будь-яким чином таким майном та використовувати3 його у випадку, коли неза-

стосування таких заборон може призвести до зникнення, втрати або пошкодження

відповідного майна або до настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному

провадженню.

Арешт майна завжди пов’язаний із обмеженням можливості особи відчужувати

майно (заборона відчуження). В окремих випадках він також може передбачати і обмеження

можливості розпорядження будь-яким чином таким майном та користування

ним (коли, зокрема, в результаті його використання втрачаються корисні властивості

речі, наприклад, якщо річ споживча або користування майном може викликати істотне

зниження його вартості, продовження протиправної діяльності підозрюв, обвин, інше порушення прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, інших осіб).

Мета арешту майна обумовлена функціональним призначенням цього заходу

в системі кримінальної процесуальної діяльності і полягає у забезпеченні кримінального

провадження шляхом: 1) збереження доказів і створення належних умов для можливості здійснення правосуддя; 2) забезпе цив позову; 3) забезпечення можливої конфіскації майна.

Предметом арешту майна може бути нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної

власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді,

цінні папери, корпоративні права (ч. З ст. 170 КПК). Відповідно до цивільного

законодавства України нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані

на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та

зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК). Рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати

у просторі (ч. 1 ст. 181 ЦК). Майновими правами інтелектуальної власнос1 ті є: 1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне

право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне

право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної

власності, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної

власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 424 ЦК). До розрахункових документів,

за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, належать:

акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселі, інкасові

доручення (розпорядження), платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-

доручення (ч. 1 ст. 1088 ЦК). Цінний папір - це документ встановленої форми з реквізитами,

що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини

між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання

зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що

випливають з цього документа, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК). Корпоративні права -

це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської

організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською

організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації

та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності,

передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК).

При арешті майна не може бути заборонено використання житлового приміщення,

в якому на законних підставах проживають будь-які особи. Таке положення передбачено

ч. 5 ст. 170 КПК і є гарантією захисту прав і законних інтересів цих осіб.

Суб’єктами, на майно яких може бути накладено арешт, є підозрюваний, обвинувачений

або особи, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду,

завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила

суспільно небезпечне діяння, і перебуває у нього або в інших фізичних, або юридичних

осіб (ч. З ст. 170 КПК). Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність

за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи,

яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або

опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють

виховання малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники

неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов’язані

здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 1184 ЦК); юридична

або фізична особа за шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових

(службових) обов’язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК). При цьому важливо підкреслити, що арешт накладається лише на майно, яке належить вищевказаним особам на праві власності.

Залежно від мети арешту майна в конкретному кримінальному провадженні його

фактичними підставами можуть бути: 1) достатні дані про те, що кримінальним правопорушенням заподіяна матеріальна та (або) моральна шкода; 2) кваліфікація діяння

за статтею Кримінального кодексу, що передбачає покарання у виді конфіскації майна;

3) подача цивільного позову у зв’язку із завданням матеріальної та (або) моральної

шкоди кримінальним правопорушенням; 4) достатні підстави вважати, що речі, до- кументи, гроші: а) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі й сліди; б) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушня, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; в) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом; г) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване криміна правопорушення.

Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді (під час досудовс

розслідування) або суду (у судовому провадженні), постановлена за клопотанн

прокурора, слідчого за погодженням із прокурором, цивільного позивача.

У кримінальній процесуальній науці, крім підстав застосування заходів процеального примусу, виділяють також умови, дотримання яких забезпечує законобмеження прав особи та попередження їх надмірного обмеження. При цьому основвідмінність підстав від умов полягає в тому, що підстави спонукають правозастос ника до дії та свідчать про її необхідність, умови ж забезпечують врахування ні найбільш істотних, визначених у законі факторів, які свідчать про доцільність здіснення процесуальної дії.

Виходячи із сказаного, умовами арешту майна є: 1) внесення до ЄРДР відомості

про вчинення кримінального правопорушення; 2) обґрунтована підозра або обвин

вачення особи у вчиненні кримінального правопорушення; 3) докази перебувані

у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивіл

ну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого ас

неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, нерухомого, рухомої

майна, майнових прав інтелектуальної власності, грошей у будь-якій валюті готівко]

або у безготівковому вигляді, цінних паперів, корпоративних прав.

КПК передбачає порядок ініціювання перед слідчим суддею, судом розгляду пі

тання про арешт майна. Суб’єктами ініціювання можуть бути прокурор, слідчий з

погодженням із прокурором та цивільний позивач. У зв’язку із цим КПК диференцію

вимоги до клопотання слідчого, прокурора та цивільного позивача, адже, будучи не

професійним учасником кримінального провадження, цивільний позивач, на відмін

від слідчого, прокурора, має лише зазначити у своєму клопотанні розмір шкоди, за

вданої кримінальним правопорушенням, та підтвердити її наявними в нього доказам]

(ч. З ст. 171 КПК). Слідчий же, прокурор повинні зазначити в клопотанні: підстави

у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належиті

арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належиті

арештувати. До клоп також мають бути додані оригінали або копії документі та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (ч. 2 ст. 171 КПК).

Якщо майно було тимчасово вилучено, клопотання слідчого, прокурора повинно

бути подано до суду не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна,

інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено (ч. 5

ст. 171 КПК). Закон передбачає правові наслідки невиконання слідчим, прокурором, цивільним позивачем встановлених до змісту клопотання вимог, а саме - слідчий суддя, суд,

встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вищезазначених

вимог КПК, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків,

про що постановляє ухвалу (ч. З ст. 172 КПК).

Порядок судового розгляду клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача

про арешт майна містить гарантії судового захисту прав і законних інтересів як цивільного

позивача, так і особи, щодо якої розглядається питання про арешт майна. До

таких гарантій слід віднести: а) встановлення строку розгляду клопотання - не пізніше

двох днів з дня його надходження до суду (ч. 1 ст. 172 КПК); б) участь у судовому

засіданні слідчого та (або) прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано

ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна і за наявності - також

захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає

розгляду клопотання. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача

про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення

підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника

чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення

арешту майна (наприклад, коли існує обґрунтована підозра, що підозрюваний, обвинувачений, інший власник майна можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо)

(частини 1, 2 ст. 172 КПК); в) право слідчого судді під час судового засідання за клопотанням

учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка

чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт

майна (ч. 4 ст. 172 КПК). Останнє положення має особливе значення в аспекті забезпечення

прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, а тому

й забезпечення судовим захистом прав та законних інтересів цивільного позивача та

особи, стосовно якої розглядається клопотання. Активність суду в даному випадку

є цілком виправданою, адже створює необхідні умови для забезпечення законності

обмеження прав людини, яка залучена до кримінального провадження.

Під час розгляду клопотання про арешт майна сторони повинні надати слідчому

судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК). Якщо клопотання

подає цивільний позивач, то він має вказати докази факту завдання шкоди і розміру

цієї шкоди (ч. З ст. 171 КПК).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення

особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна,

можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного

позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність

обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Визначення обсягу майна, яке підлягає арешту, здійснюється з урахуванням фактичних

підстав застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Так, якщо такою підставою є завдання кримінальним правопорушенням шкоди, то

обсяг майна визначається з урахуванням її розміру у грошовому еквіваленті; якщо

вчинено злочин, за який можливе призначення покарання у виді конфіскації майна,

арешт накладається на все наявне у підозрюваного, обвинуваченого або особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану його діяннями, або

неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, майно. При цьому необхідно

враховувати перелік майна, яке не підлягає конфіскації, що передбачено Додатком

до КК. При пред’явленні цивільного позову вартість майна, яке належить

арештувати, повинна бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним

правопорушенням (ч. 4 ст. 171 КПК). Останнє положення має важливе значення для

забезпечення майнових прав особи, на майно якої накладається арешт. Воно обумовлено

принципом пропорційності втручання у права людини у зв’язку зі здійсненням

кримінального провадження, зміст якого розкрито у прецедентній практиці ЄСПЛ.

У цьому випадку його сутність проявляється у тому, що законодавець орієнтує право-

застосовника на дотримання співмірності вартості майна, яке належить арештувати,

розміру завданої шкоди. Термін «співмірність» слід розуміти не як тотожність, а як

однопорядковість розміру шкоди і вартості майна, їх відповідність. Згідно з практикою

ЄСПЛ, для того щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно

служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути розумна співмірність

між використовуваними інструментами і тією метою, на яку спрямований

будь-який захід, що позбавляє особу власності або обмежує її право. Розумна рівновага

має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання

основних прав людини (рішення ЄСПЛ у справі «АГОСІ проти Об’єднаного Королівства

»), Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності, у тому числі арешт

майна при здійсненні кримінального провадження (тобто його конкретний спосіб),

мають бути адекватними меті їх застосування. При цьому слід звернути увагу на те,

що вимога співмірності вартості арештованого майна і розміру шкоди розрахована

лише на випадки накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного позову.

При арешті майна з метою забезпечення можливої конфіскації чи майна, що

відповідає критеріям, передбаченим ст. 167 КПК, така вимога не діє.

За результатами розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя, суд постановляє

ухвалу про: 1) задоволення клопотання про арешт майна чи 2) відмову у задоволенні

клопотання про арешт майна. Остання постановляється у випадку, якщо

особа, що подала клопотання, не довела необхідність арешту майна (ч. 1 ст. 173 КПК).

Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна

тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово

вилученого майна (ч. З ст. 173 КПК).

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд має застосувати найменш обтяжливий

спосіб арешту майна. Крім того, він зобов’язаний застосувати такий спосіб

арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної

підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на

інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 173 КПК).

Ухвала про арешт майна має відповідати загальним вимогам до судових рішень,

що передбачено статтями 369-372 КПК. Спеціальні ж вимоги до змісту цієї ухвали,

що у сукупності забезпечують її законність, обгрунтованість та вмотивованість, зазначені

у ч. 5 ст. 173 КПК. У ній має бути вказано: 1) перелік майна, яке підлягає арешту; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 4) заборону розпоряджатися або користувати294 ся майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно (ці заборони можуть бути застосовані виключно за умови, що про них є окреме розпорядження в ухвалі про арешт майна; 5) порядок виконання ухвали.

Якщо майно було тимчасово вилучено, КПК встановлює строк для постановления ухвали - не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановления (частини 6, 7 ст. 173 КПК).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК арешт майна або відмова у ньому можуть бути

оскаржені в апеляційному порядку.

Закон передбачає стислі строки здійснення апеляційного провадження по цих

скаргах, що відповідає законним інтересам апелянта. Так, апеляційна скарга на ці

рішення подається безпосередньо до апеляційного суду (п. 2 ч. 1 ст. 395 КПК) протягом

п’яти діб з дня їх оголошення (для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі

апеляції обчислюється з моменту вручення їй копії ухвали) (пункти 2, 3 ч. 2 ст. 395 КПК).

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної

сили, але не зупиняє її виконання (ч. 2 ст. 400 КПК).

Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді про арешт майна або відмову

в ньому, суддя-доповідач невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні

матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора

та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду. Апеляційна

скарга розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної

інстанції (ст. 422 КПК).

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді про

арешт майна або відмову в ньому суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити

ухвалу слідчого судді, суду без зміни; 2) скасувати ухвалу слідчого судді, суду і постановити

нову ухвалу (ч. З ст. 407 КПК).

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК часові межі арешту майна визначаються з моменту

постановления ухвали слідчого судді, суду про застосування цього заходу забезпечення

кримінального провадження до скасування арешту майна в порядку, передбаченому

ст. 174 КПК. Отже, застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження

припиняється постановлениям судового рішення про скасування арешту

майна, яке може відбутися як на досудовому, так і під час судового провадження.

Підстави скасування арешту майна, встановлені ст. 174 КПК, можна поділити на

три види: 1) заявления клопотання про скасування арешту майна підозрюваним, обвинуваченим,їх захисником, законним представником, іншим власником або володільцем

майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) відсутність

потреби у подальшому застосуванні арешту майна; 3) необгрунтований арешт майна.

Згідно з порядком, встановленим ст. 172 КПК, клопотання про арешт тимчасово

вилученого майна розглядається слідчим суддею, судом за участю підозрюваного,

обвинуваченого, іншого власника майна, захисника, законного представника. Клопо- тання ж про арешт майна, яке не було тимчасово вилучено, може розглядатися і без

повідомлення цих осіб, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Якщо вказані особи, будучи повідомленими про судовий розгляд клопотання про

арешт тимчасово вилученого майна, не були при ньому присутні або ж вони взагалі

не повідомлялися про розгляд клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово

вилучено, вони мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю

чи частково, яке на досудовому провадженні розглядається слідчим суддею, а в

судовому провадженні - судом. Зазначене процесуальне право є способом захисту

майнових прав особи, на майно якої накладено арешт. У такий спосіб вона отримує

можливість надати слідчому судді, суду відомості, що підтверджують необхідність

скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Відсутність потреби у подальшому застосуванні арешту майна може бути підставою

для його повного або часткового скасування, зокрема, у випадках, коли підозрюваний,

обвинувачений повністю або частково відшкодував цивільному позивачу

шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. При цьому арешт майна застосовувався

саме з метою забезпечення цивільного позову.

Необгрунтований арешт майна як підстава для його скасування повністю чи частково

може мати місце у тих випадках, коли відсутні підстави для застосування цього

заходу забезпечення кримінального провадження або не дотримана вимога співмірності

вартості майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного

позову, та розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обов’язок доведення того, що відпала потреба в подальшому застосуванні цього

заходу або його застосовано необгрунтовано, лежить на особі, яка заявила клопотання

про повне або часткове скасування арешту майна з цих підстав, а саме - на підозрюваному,

обвинуваченому, їх захиснику, законному представ, іншому власнику чи володільці майна.

Клопотання про скасування арешту майна із зазначених підстав розглядається

слідчим суддею, судом не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час

та місце розгляду має бути повідомлена особа, яка його заявила, та особа, за клопотанням

якої було арештовано майно (слідчий, прокурор). За результатами судового

розгляду клопотання про скасування арешту майна слідчий суддя, суд постановляє

ухвалу про скас арешту майна (повне чи часткове) або про відмову в скас арешту майна.

Необхідно звернути увагу на те, що рішення про скасування арешту майна може

бути формалізовано й в інших процесуальних документах, а саме у постанові прокурора

про закриття кримінального провадження (ч. З ст. 174 КПК) та судовому рішенні,

яким закінчується судовий розгляд (вироку чи ухвалі) (ч. 4 ст. 174 КПК). Суд

скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого; закриття

кримінального провадження; непризначення судом покарання у вигляді конфіскації

майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Цей перелік не є вичерпним, адже арешт майна може бути скасовано, наприклад, і обвинувальним вироком суду у випадках, коли обвинувачений повністю відшкодував

шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а арешт було накладено з метою

забезпечення цивільного позову. про скасування арешту майна є гарантією забезпечення прав власника арештованого майна адже це позбавляє його необх1Дності звертатися до державних органів з вимогою скасувати арешт після закінчення кримінального провадження.

правне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.