Заходи забезпечення кримінального провадження - це передбачені КПК заходи примусового
характеру, що застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленій законом, з метою подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпечення його дієвості.
Під останньою розуміють вирішення завдань кримінального провадження, вказаних
у ст. 2 КПК, у розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.
Види заходів забезпечення кримінального провадження, підстави та процесуальний
порядок їх застосування передбачено розділом II КПК - статтями 131-213 КПК.
Ці заходи характеризуються такими специфічними ознаками: 1) мають процесуальний
характер і регулюються кримінальним процесуальним законом, а тому є складовою
кримінальної процесуальної форми; 2) підстави, межі та порядок їх застосування
детально регламентовані законом; 3) вони спрямовані на досягнення єдиної мети - забезпечити належний порядок кримінального провадження, його дієвість;
4) мають виражений примусовий характер, який залежить не від порядку реалізації цих заходів, а від їх законодавчої моделі. Навіть коли особа не заперечує проти обмеження
її прав і свобод, що пов’язане із застосуванням заходів забезпечення кримінального
провадження, вони все одно мають примусовий характер, оскільки сама можливість застосування примусу передбачена законом; 5) мають виключний характер - тобто застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами публічні завдання кримінального провадження досягнути неможливо; 6) специфічним є суб’єкт застосування - ним, як правило, є слідчий суддя, суд.
Метою застосування заходів забезпечення кримінального провадження є забезпечення
дієвості кримінального провадження, що логічно обумовлює назву всіх зазначених
у ст. 131 КПК заходів.
Крім загальної мети, на досягнення якої спрямовано кожен із заходів, характерною
для них є також наявність власної специфічної мети, яка у структурі цілеспрямованості
кримінальної процесуальної діяльності займає окреме місце. Так, тимчасовий доступ до речей і документів має на меті забезпечення можливості формування правової позиції сторін кримінального провадження і збирання доказів; тимчасове вилучення майна та арешт майна спрямовані на забезпечення можливості відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, можливої конфіскації майна, збирання і збереження доказів; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом має на меті припинення кримінального правопорушення, запобігання вчиненню іншого чи припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного, обви нуваченого щодо перешкоджання кримінальному провадженню; затримання особи та запобіжні заходи спрямовані на припинення кримінального правопорушення, а також створюють необхідні умови для забезпечення участі підозрюваного, обвинуваченого в кримінал провадженні, а отже, для здійснення правосуддя.
Спільною ознакою заходів забезпечення кримінального провадження є, як зазначено,
поєднання їх із застосуванням примусу, який тією чи іншою мірою притаманний
кожному з них. Тому, за загальним правилом, законодавець відніс прийняття рішення
про їх застосування до виключної компетенції слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (у судовому провадженні) (винятком є виклик слідчим, прокурором,
порядок здійснення якого передбачено статтями 133, 135, 136, 137, 138, 139
КПК; тимчасове вилучення майна, передбачене статтями 167, 168, 169 КПК; законне
затримання та затримання уповноваженою службовою особою, підстави та порядок
яких встановлено статтями 207, 208 КПК).
Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до ізних суб’єктів - підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, а також інших осіб залежно від характеру конкретного заходу, обставин кримінального провадження, а також поведінки при його застосуванні. Проте в будь-якому разі в законі стосовно кожного виду цих заходів чітко визначено коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані. Це має важливе значення в аспекті захисту прав людини у сфері кримінального судочинства, недопущення зловживання правом з боку осіб, які здійснюють кримінальне провадження, адже кожний із цих заходів тією чи іншою мірою обмежує права людини, у тому числі й конституційні, а також може мати негативні наслідки й для інтересів інших фізичних та юридичних осіб.
Правообмежувальний характер цих заходів обумовлює необхідність встан системи гарантій, які забезпечу їх законне та обґрунтоване застосування. Відповідно до КПК до них належать:
1) загальна умова застосування заходів забезпечення кримінального провадження
- лише після реєстрації заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення
у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР);
2) нормативність підстав, меж і порядку їх застосування;
3) можливість їх застосування, за загальним правилом, лише за рішенням слідчого
судді або суду (за передбаченими законом винятками);
4) нормативний характер вимог до змісту клопотання, яким ініціюється вирішення слідчим суддею чи судом питання про їх застос, а також вимог до змісту ухвали слідчого судді, суду;
5) встановлення строків застосування цих заходів і порядку їх продовження;
6) юридична відповідальність за незаконне застосування заходів забезпечення
кримінального провадження, в тому числі і кримінальна (статті 371, 372, 373 КК).
Частина 2 ст. 131 КПК містить перелік заходів забезпечення крим провадження, якими є:
1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;
2) накладення грошового стягнення;
3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
4) відсторонення від посади;
5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна;
7) арешт майна;
8) затримання особи;
9) запобіжні заходи.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 176 КПК запобіжними заходами є: особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, передбачених ст. 208 КПК. Крім того, до неповнолітніх передбачено також запобіжний захід у вигляді передання їх під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 493 КПК). До осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані запобіжні заходи у вигляді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають
їх небезпечну поведінку (ст. 508 КПК). При здійсненні видачі осіб, які вчинили кримінальне
правопорушення, застосовуються також тимчасовий арешт та екстрадиційний арешт, які за своєю правовою природою є триманням під вартою, що, однак, має специфічну мету і особливий порядок (статті 583, 584 КПК).
Зазначений перелік є вичерпним, що виключає можливість застосування при здійсненні
кримінального провадження будь-яких інших заходів його забезпечення.
