Тема: Конституційно – правові відносини

1. Підстави виникнення, зміни ті припинення конституційно – правових відносин.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

 

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:

1) наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

2) форма юридичних фактів: позитивні й негативні;

3) характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і факти-стани;

4) характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.

1. Прикладом правоутворюючого факту є утворення Президентом України Кабінету Міністрів, на основі чого між урядом та міністерствами і відомствами виникають різноманітні адміністративно-правові та інші відносини.

Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними державами. Типовим у цьому відношенні є один Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та республікою Узбекистан від 26 серпня 1992 р.

Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку. Так, припинення депутатських повноважень тягне за собою виникнення безлічі різноманітних відносин. Те ж саме – при достроковому припиненні повноважень органу державної влади, народного депутата або посадової чи службової особи.

2. Поняття та види конституційно – правових інститутів.

інститут конституційного права є основним елементом системи гаауз права, що об'єднує відносно відособлену спільноту взаємообумовлених та взаємопов'язаних якісно однорідних конституційно-правових норм, які регулюють певні сфери суспільних від носин у межах галузі конституційного права.

Вчені вказують на те, що-інститути конституційного права є важливим елементом системи цієї галузі права і, навіть не будучи її самостійним та самодостатнім елементом, є відносно відособленим «блоком», який можна назвати «підсистемою». Якщо система права складається з галузей, то галузі права, в тому числі й конституційного права України, складаються з інститутів.

Інститути конституційного права є одночасно елементами і структури, і системи конституційного права. В першому випадку інститути конституційного права є елементом певного каркасу (кістяка) змісту права як комплексного утворення. Погоджуючись з положенням С.С.Алексєєва про існування чотирьох рівнів структури права — структури окремого припису структури правового інституту, структури галузі права та структури права в цілому, можна стверджувати, що інститути конституційного права, будучи складовими елементами галузі, свою чергу також мають власну структуру.

Інститути конституційного права складаються із стійких груп конституційно-правових норм, об'єднаних єдиним предметом регулювання. При цьому інститути регулюють не всю родову сукупність суспільних відносин, притаманних галузі конституційного права України, а лише їх окремі сторони.

Норми, що об'єднуються в інститути конституційного права, будучи «якісно однорідними» за змістом, різняться за своєю юридичною силою, призначенням у механізмі правового регулювання, характером приписів тощо. Більшість інститутів конституційного права України включають до свого складу не лише матеріальні, а й процесуальні норми (інститут референдуму, інститут місцевого самоврядування тощо). Ці норми також різняться за своєю юридичною силою, оскільки законодавче регулювання конкретних інститутів рідко коли здійснюється в одному нормативно-правовому акті чи рівноієрархічних актах конституційного права.

Така ситуація обумовлюється тим, що інститут конституційного права є не тільки елементом структури права — своєрідної номенклатури складових норм, то система права — це закон зв'язку між інститутами конституційного права[8], своєрідна функціональна спрямованість структури галузі права, яка визначається взаємопов'язаністю і взаємообумовленістю інститутів конституційного права. Ці інститути не є абсолютно сталими і чітко розмежованими — вони взаємодіють один з одним і забезпечують тим самим дієвість усієї галузі права. Така взаємодія і є однією з головних ознак системності конституційного права України.

Система конституційного права України, як і будь яка інша складна матерія, не однорідною. Не всі групи норм конституційного права, що регулюють якісно одноріднісуспільні відносини, об'єднуються в однорідні за своєю правовою природою інститути. Про-шалізувавши систему галузі конституційного права, можна простежити певний «функціона-шшй розподіл праці» не лише між нормами конституційного права, а й між його інститутами. С.С.Алексєєв виділяє такі різновиди інститутів права за їх місцем і функціями: загальні інститути, які містять нормативні положення, шо стосуються галузі права в цілому; матеріально-регулятивні інститути, які містять норми, що безпосередньо регламентують поведінку су6'єктів; охоронні інститути, шо містять охоронні норми, процедурно-процесуальні інститути тощо. Для системи конституційного права України, в силу його відомої специфіки, найбільш притаманними є загальні інститути (інститут основ конституційного ладу України) та матеріально-регулятивні інститути (інститут правового статусу особи і громадянина), а також конституційно-процесуальні інститути (інститут внесення змін до Конституції України, інсти-тутконституційно-правової відповідальності).

Між інститутами конституційного права можуть існувати відносини субординації і під-порядкованості, шо проявляються в певній ієрархії системи галузі. Існують інститути, які охоплюють значне за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи. Такі інститути дістали назву генеральних інститутів, або надінс-тугів. Генеральні інститути тією чи іншою мірою виконують ряд важливих функцій, відображених у Конституції України. На відміну від інших видів інститутів, вони репрезентовані різноманітними моделями конституційно-правових норм та широким арсеналом прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. До генеральних інститутів конституційного права України можна віднести інститут основ конституційного ладу України, інститут конс-итуційно-правового статусу особи і громадянина, інститут виборчого права, інститут державної влади тощо.

Нерідко генеральні інститути самостійно чи в сукупності з іншими інститутами права можуть набувати якісно нового значення і утворювати підгалузі права, які в силу традиції дістають назву «право» — виборче право, парламентське право тощо. Підгалузі права не є самостійними елементами системи права в цілому, але мають певну автономію в межах системи конституційного права України.

В окремих випадках інститути конституційного права України, в сукупності з елементами інших галузей права можуть утворювати нові комплексні міжгалузеві (змішані) інститути, які включають ряд елементів іншого методу правового регулювання (інститут фінансового забезпечення виборчого процесу). Ці міжгалузеві інститути можна класифікувати як функціональні та покордонні.

Для галузі конституційного права характерною є наявність як комплексних функціональних, так і комплексних прикордонних інститутів, оскільки ряд інститутів конституційного права взаємодіє як з порубіжними неоднорідними галузями національного права (цивільне, фінансове, господарське право), так і з порубіжними однорідними галузями (адміністративне право). У випадку накопичення «критичної маси» нормативного матеріалу в межах комплексного прикордонного інституту останній може набувати якісно нової характеристики, вираженої в предметі, методі і механізмі правового регулювання окремої галузі суспільних відносин. Зазначені перетворення визначають параметри утворення нової комплексної галузі права, похідної від конституційного права України та іншої однорідної галузі права (інформаційного права, військового права тощо).

Окрім генеральних та комплексних міжгалузевих інститутів, існують і інші групи норм, що обособлюються в рамках генерального інституту і функціонують як різнорівневі підсистеми конституційного права, а саме — основні інститути, субінститути та одноелементні інститу-ти. За обсягом нормативного матеріалу та чіткістю юридичних параметрів найбільш класичним інститутом конституційного права у нашому уявленні є основні інститути. На відміну від генеральних інститутів, основні інститути об'єднуються за більш однорідними правовими ознаками — мають більш вузьку і конкретизовану предметно-функціональну спеціалізацію правового регулювання, не використовують усього арсеналу прийомів і засобів конституцій-но-правового регулювання тощо. В той же час саме основні інститути забезпечують комплений і цілеспрямований регулятивний вплив на окремі сфери суспільних відносин, що є предметом конституційного права України.

Іншим видом інститутів конституційного права є субінститути, або часткові інститути,, які є компактними спільнотами конституційних норм, що покликані здійснювати регу-лювання різних за обсягом єдиних груп суспільних відносин, чи окремих сторін, елементів відносин певного виду. Субінститути можуть об'єднуватися в складі основних інститутів, але ієрархія інститутів конституційного права не завжди є вертикальною — субінститути можуть існувати і безпосередньо в складі генеральних інститутів, «паралельно» з основними інститутами. Субінститути мають всі ознаки, притаманні класичним інститутам права, але. ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів конституційного права можна віднести інститут притягнення депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатського запиту тощо.

Найдрібнішим об'єднанням норм конституційного права є так звані одноелементні інститути, їм властивий незначний вміст нормативного матеріалу, обмежений регулятивний вплив на елементи суспільних відносин та вузька функціональна спрямованість. Говорячи про систему інститутів конституційного права та їх ієрархію, можна зробити висновок, що одноелементні інститути є первинною ланкою зазначеної системи. Алевряд чи це твердження буде абсолютно вірним, адже у більшості випадків одноелементні інститути не входять до складу субінститутів та основних інститутів конституційного права, а займають периферійне місце в складі гене ральних інститутів (інститут державного герба, інститут державного прапора тощо).

Інститути конституційного права при всьому своєму розмаїтті мають ряд спільних рис. Фактично тенденції до диференціації та інтеграції, властиві системі права в цілому, проявляються і на більш низьких рівнях структури права. Існують критерії, відповідно до яких ту чи іншу спільноту конституційно-правових норм можна вважати (чи не вважати) інститутом конституційного права.

Зокрема, Л.І.Дембо стверджував, що правовий інститут існує лише там, де сукупність правових положень окреслює певні закінчені типізовані правовідносини. На думку С.С.Алексєєва, інституту права властиві три комплексні показники: 1) однорідність фактичного змісту; 2) юридична єдність (комплексність) норм; 3) законодавча обособленість. Зазначені точки зору є переконливими, але на сьогодні, з врахуванням якісно нового рівня розвитку системи конституційного права України, можна стверджувати, що існує цілий комплекс чинників, які є критеріями визначення інституту конституційного права.

Інституту конституційного права притаманні такі ознаки, як цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного різновиду суспільних відносин, шо є предметом конституційного права: однорідність суспільних відносин, які є об'єктом впливу норм, об'єднаних vконкретний інститут конституційного права; єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту; автономність існування нормативного матеріалу в межах інституту: функціональна спеціалізація норм у межах інституту; зовнішньо обособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, самостійних законів тощо. Наведені критерії не є вичерпними.

Визначення критеріїв щодо визнання тієї чи іншої групи норм конституційного права, які можуть бути інститутами конституційного права, не вирішує проблеми диференціації цих інститутів. І в першу чергу ця проблема стосується однорідних інститутів конституційного права.

Якщо проблема розмежування галузей права є доволі дослідженою ще за радянських часів (відомі дискусії 1938—1940, 1956—1958 та 1982 років у журналах «Советское государство и право", «Правоведение», «Советская юстиция» та інших) і основними критеріями визнано предмет і метод правового регулювання, то проблема визначення критеріїв розмежування інститутів права залишається відкритою. Ця проблема певною мірою залишається малодослідженою і у вітчизняній правовій науці.

Зрозуміло, що предмет і метод правового регулювання, властиві системі конституційного права України, не можуть бути критерієм розмежування інститутів цієї галузі, оскільки предмет і метод конституційно-правового регулювання є єдиним для всіх елементів галузі права. С.С.Алексєєв відносить до критеріїв елементи системи права: 1) юридичну цілісність групи норм, тобто таку ступінь внутрішньої організації внутрішньої спільноти, за якої зазначена група норм виступає «нерозривним» цілим; 2) здатність взаємодії даної групи норм з іншими елементами системи. Але ці критерії, будучи визначеними щодо галузі права як елемента системи права, можуть поширюватися і на інститути конституційного права. В зв'язку з цим виникає закономірне запитання щодо доцільності застосування критеріїв, запропонованій С.С.Алексєєвим для розмежування інститутів конституційного права. Можна погодитися і позицією А.Ф.Апта та А.А.Кененова, що ці критерії, будучи застосованими як до галузі, такі до інституту права, не дають підстав до чіткого розмежування структурних елементів системи права.

Як видається, критеріями розмежування інститутів конституційного права є сфера впливу на суспільні відносини, цілеспрямованість правового регулювання суспільних правовідносин, специфіка правового впливу на суспільні відносини, способи реалізацї конституційно-правових норм та механізм їх дії в межах конкретного правового інституту, ступінь взаємодії інституту з іншими елементами системи конституційного права, функції, принципи, склад суб'єктів.видовий характер норм, об'єднаних в інститутах, тощо. Зазначені критерії дозволяють розмежовувати інститути конституційного права за різними параметрами та визначати їх роль і місце всистемі конституційного права.

На підставі висловлених аргументів можна зробити наступні висновки:

1.Інститут конституційного права — це основний складовий елемент системи конститу-ційного права, який об'єднує відносно обособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'я-заних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чиелементи суспільнихвідносин, врегульованих конституційним правом.

2.Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють об'єднання генеральних інститутів та інших елементів системи конституційного права (підгалузіправа), генеральні інститути, основні інститути, субінститути, одноелементні інститути. Існують також комплексні міжгалузеві інститути, що утворюються на кордоні взаємодії конституційного права з іншими галузями права.

Питання для самоперевірки:

1. Що таке конституційно – правові відносини.

2. Які ви знаєте підстави виникнення правовідносин.

3. Що таке юридичний факт.

4. Що таке дія.

Самостійна робота № 3