Шляхи передачі інхнкцій і періоди розвитку

Механізм передачі інфекціїскладається з трьох фаз: виділення збудниказ хворого організму; перебуваннязбудника в зовнішньому середовищі (або в організмі тварини-переносника); проникненнязбудника в схильний до хвороби організм.

Спосіб виділення збудника з хворого організму залежить від місця його знаходження в організмі. Якщо збудник знаходиться в органах дихання, він виділяється з повітрям та краплями сли­ни, при локалізації у кишках, він виводиться з каловими маса­ми, коли ж мікроорганізми паразитують у крові людини, то во­ни передаються через укуси комах.

Існують такі механізми передачі інфекції: контактний, повітряно-краплинний, фекально-оральний, трансмісійний.

При контактному механізмі передачі інфекції збудники, знаходячись на шкірі, у порожнині рота, статевих органах, слизових оболонках очей, можуть проникати в схильний до захворювань організм шляхом безпосереднього контакту або контактно-побутовим способом. Шляхом безпосереднього контакту передаються малостійкі до чинників зовнішнього середовища збудники: венеричні та деякі грибкові захворювання, СНІД, деякі зоонози (ящур, туляремія).

При контактно-побутовому шляху стійкі до навколишнього середовища збудники спочатку затримуються на посуді, одязі, взутті, іграшках та інших предметах, а потім вже проникають в організм. Передача збудника в основному відбувається через брудні руки людини. Спочатку хворий, або носій, забруднює предмет, а потім інша людина, торкаючись цих предметів, забруднює свої руки. Такий шлях передачі інфекції характерний для кишкових інфекцій. Щоб запобігти поширенню інфекції шляхом контакту, слід дотримуватись санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на оздоровлення побуту та умов праці, підвищувати санітарну культуру та виховувати гігієнічні навички.

Повітряно-краплинний механізм сприяє поширенню багатьох інфекційних хвороб (грип, кір, скарлатина, кашлюк, вітря­на віспа, туберкульоз тощо). Під час розмови, кашлю, чхання збудники разом з дрібними часточками слини та слизу попада­ють у повітря і утворюють так званий бактерійний аерозоль, який швидко розноситься потоками повітря. При цьому зараже­ні частки можуть утримуватись у повітрі 30—60 хв. Передаван­ня інфекції можливе на відстані 2—3 м від джерела інфекції. Збудники кору, вітряної та натуральної віспи можуть розноситись і по вентиляційних каналах, виходячи за межі примі­щення.

Можливий повітряно-пиловий шлях зараження. При цьому краплини бактерійного аерозолю осідають на оточуючих предметах, а потім разом із пилом переносяться повітряним потоком. Повітряно-крапельний механізм сприяє дуже швидкому поши­ренню інфекції, оскільки при цьому хворі (носії) можуть спілку­ватися з великою кількістю людей. Наочним прикладом може бути епідемія грипу. Основним профілактичним засобом боротьби з повітряно-крапельними інфекціями є застосування марлевих пов'язок для захисту верхніх дихальних шляхів. Велике значення у запобіган­ні по вітряно-крапельних інфекцій має боротьба за чистоту по­вітря житлових та виробничих приміщень, використання дезинфекційних засобів.

Існує ще фекально-оральний механізм передачі інфекції. В оточуюче середовище збудники потрапляють з кишечнику, де вони в основному знаходяться з каловими масами, а потім передаються через воду, харчові продукти, грунт. При цьому спостерігається специфічний епідемічний ланцюжок: фекалії хворого чи носія — грунт — вода — харчові продукти — організм сприйнятливої людини. Таким шляхом передаються майже всі кишкові інфекційні захворювання: дизентерія, черевний тиф, паратифи та ін. Основне у запобіганні таких інфекцій — це чисті руки, знезараження їжі та питної води, дезинфекція грунту та калових мас.

При трансмісійному механізмі збудники інфекцій передаються комахами. Існують біологічні переносники інфекційних хвороб — неспецифічні (пасивні) та специфічні. Представниками перших є мухи, ґедзі, таргани. Вони можуть переносити збудників дизентерії, тифів, сибірської виразки, туляремії. На лапках і хоботках мух інколи виявляють близько 60 видів мікробів. Вони можуть виділяти патогенні мікроби та­кож з фекаліями.

За допомогою біологічних переносників інфекція передає­ться так. З крові або лімфи хворих людей (носіїв) чи тварин збудники потрапляють в організм біологічних переносників, там накопичуються або проходять відповідний шлях розвитку. Потім збудники потрапляють в організм здорової людини під час ссан­ня крові чи з виділеннями переносника, проникаючи через ранки та подряпини. Таким чином комарі анофелес викликають малярію, блохи — чуму, воші — висипний та поворотний тиф, комарі кулекси — японський енцефаліт, москіти — лейшманіоз тощо.

Характерною особливістю трансмісійних інфекцій є чітко виражена сезонність, що пов'язано з періодами найбільшої активності переносників. Крім того, ці інфекції виникають звичай­но у певній місцевості.

Наприкінці квітня-у травні активізуються членистоногі – збудники небезпечних недуг (кліщі). Членистоногі вимушено мігрують у міста, освоюють нові місця. Важливо не пропустити перші симптоми хвороб, які переносять кліщі: вірусний енцефаліт, хвороба Лайма). Вони схожі на ознаки грипу, проте характерним є почервоніння у місці укусу.

Інколи інфекція може передаватися парентеральним шляхом. При цьому збудники вірусного гепатиту, сифілісу, СНІДу, малярії можуть потрапити в організм при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприці, голки та ін.), під час переливання крові та інших медичних маніпуляцій. Найкращий спосіб профілактики — користування одноразовими шприцами.

Для інфекційних хвороб особливо характерним є наявність інкубаційного (латентного, прихованого) періоду, перебіг якого відбувається без видимих симптомів.

Різні інфекційні хвороби мають різний інкубаційний період. Так, для грипу він коливається у межах 12 год. — 2 дні, для дизентерії — 1—7 днів, поліомієліту — 5—35 днів, прокази — до кількох років.

Після інкубаційного періоду настає період передвісників хвороби (продромальний). Як правило, він дуже короткий і характеризується слабкістю, головним болем, інколи лихоманкою. Потім настає період повного розвитку (розпалу) хвороби: швидке підвищення температури, різке зниження працездатнос­ті, загальний стан хворого важкий, з'являються характерні озна­ки (симптоми) даної інфекційної хвороби (при гострих респіра­торно-вірусних інфекціях — нежить, біль у горлі; при кишкових захворюваннях — диспептичні явища, такі як нудота, блювота, часті випорожнення; при дитячих інфекціях, таких як кір, скарлатина — висипання на шкірі).