Типовими представниками цього напряму в соціології є Огюст Конт, Герберт Спенсер.
Системно-органічне розуміння суспільства з’явилося під впливом Чарльза Дарвіна та інших відомих біологів-еволюціоністів ХІХ століття. Поняття організму в той час стали уявляти ключем до наукового пояснення законів природи; мислення, яке ґрунтувалося на атомістичній традиції у ХІХ столітті стали розглядати як застаріле. Скажімо, на думку Огюста Конта, індивіди тільки думають, що вони діють відповідно до „своїх особистих імпульсів”, насправді ж вони постійно беруть участь у загальному розвитку, як правило, не задумуючись про це. Огюст Конт постійно підкреслював примат суспільства над індивідом, а слова „індивід”, „індивідуальний” у його творах зазвичай мають зневажливий відтінок.
„В політиці системно-органічна точка зору призводила до возвеличення суспільства на противагу індивідові. Це гармоніювало зі зростаючою могутністю держави, а також із націоналізмом, котрий міг звернутися до дарвінівського вчення про виживання найсильніших, застосовуючи його вже не до індивідів, а до націй.” (Бертран Рассел).
Суспільство, вважають прихильники системно-органічного напряму – це є своєрідний організм, система, котра перебуває у постійному розвитку подібно до живого організму. Наприклад: в ході свого розвитку суспільство “нарощує масу” (зростає кількість населення, матеріальні ресурси); суспільство має свою “нервову систему” (шляхи сполучень та інші засоби комунікацій), “м’язи” (силові структури – армія, поліція), “мозок” (уряд, парламент), “кровоносну систему” тощо. Петро (Петер) Лілієнфельд (1829–1903) – німецький соціолог, який жив і працював в Росії, вважав, що торгівля виконує в суспільстві ті самі функції, що і кровообіг в організмі, а функції уряду аналогічні функціям мозку. Австрійський вчений Альберт Шеффле (1831-1903) у праці з характерною назвою „Будова і життя соціальних тіл” аналізував економічне життя суспільства як пряму проекцію обміну речовин в організмі. Пов’язані один з одним органи, утворюють систему єдиного організму. Якщо якийсь орган перестає функціонувати, або дає збої, організм не може функціонувати нормально і може взагалі вийти з ладу.
Синтетичне уявлення
Представником синтетичного підходу до розуміння суспільства був, наприклад, Еміль Дюркгейм, якийвважав, що примітивні суспільства відрізняються “механічною солідарністю”, у них колективна свідомість і колективні уявлення діють як репресивна сила, що згуртовує індивідів у суспільство. Із зростаючим розподілом праці, репресивність колективної свідомості послаблюється і зростає сила так званої “ органічної солідарності” – тобто індивід починає усвідомлювати свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася лише завдяки репресивним засобам до людей з боку держави.
Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс(1855–1936) виділяв два типи соціальних спільнот – „гемайншафт” („органічна” община притаманна традиційному суспільству) і „гезельшафт” („механічне” суспільство, яке постало волюнтаристським, раціональним шляхом). Основні відмінності між ними полягають у наступному:
· у традиційному суспільстві, в спільноті-“гемайншафт” люди живуть відповідно до своїх общинних обов’язків, тоді як суспільство типу “гезельшафт” грунтується на прагненні до особистої вигоди.
· “гемайншафт” спирається на традиційні звичаї, а “гезельшафт” – на формальні закони;
· для “гемайншафту” властивий розподіл праці за статево-віковими ознаками, для “гезельшафту” – на професійно-кваліфікаційній основі, пов’язаній з освітою і досвідом роботи;
· для “гемайншафту” властива примітивна система управління спільнотою, для “гезельшафту” – складна, із виділенням спеціальних інститутів управління, спеціалізованих органів для різних галузей суспільного життя: економіки, політики, територіального, місцевого самоуправління.
