СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА.
1. Суспільство і природа
2. Поняття суспільства
3. Теорії походження суспільства.
3. Руйнування суспільства. Аномія.
4. Типологія суспільств.
5. Соціальна структура суспільства
Суспільство і природа
Почнемо з того, як соціологія трактує поняття "суспільство".
Є. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективних уявленнях.
З погляду К. Маркса, суспільство – це сукупність відносин між людьми, що історично розвиваються та складаються в процесі їхньої спільної діяльності.
Ми часто і не без підстави говоримо, що людина, суспільство — частина природи. І в той же час не менш часто і з не меншою підставою чітко розрізняємо і навіть протиставляємо людину, суспільство природі. Чи немає тут протиріччя? Здається, що ні, якщо враховувати, у якому конкретно аспекті, ракурсі розглядається щораз дана проблема.
У першому випадку поняття "природа" вживається в гранично широкому розумінні, що виражає природну єдність усього світу, усієї дійсності. Теза "суспільство — частина природи" відбиває той незаперечний факт, що людина, а отже, і суспільство походять із природи; людина — істота і біологічна, яка має чимало загальних рис і властивостей з іншими живими істотами і підкоряється законами природи; людина є вищим ступенем розвитку живої природи; суспільство знаходиться в органічному зв'язку і найтіснішій взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати і розвиватися поза природою, у відриві від неї; і природа, і суспільство підкоряються у своєму розвитку деяким загальним фундаментальним законам і т. п.
В другому випадку поняття "природа" використовується в більш вузькому розумінні, як частина, а не увесь реальний світ, як зовнішнє (природно-географічне) середовище стосовно людини, суспільства. Це особливо важливо тоді, коли необхідно відбити і підкреслити, що людина — це не тільки і не стільки біологічна (жива, природна) істота, нехай і у вищій формі свого прояву, а якісно нове, принципово особливе явище з властивими тільки йому соціальними якостями і властивостями, що виростають із взаємодії людей один з одним; а життя суспільства — це якісно своєрідне, соціальне життя, що не зведене до біологічного життя (включаючи і життя високоорганізованих тварин — людиноподібних мавп), де діють особи, позбавлені соціальної свідомості і не виділяють себе із світу тварин. Усе, що відбувається в природі, носить стихійний, не свідомий характер, у той час як у суспільстві діє істота, наділена людською свідомістю і волею, що керується у своїй діяльності визначеними цілями, цінностями й ідеалами. Людина сама творить свою історію, незважаючи на об'єктивний, від неї не залежний характер її законів, що виявляються, однак, не інакше, як через зазначену діяльність людей. в основі цієї діяльності лежить прагнення задовольнити їхню матеріальну і духовну потреби. Якщо природні умови і саме населення являють собою природні умови громадського життя, то створені свідомою цілеспрямованою діяльністю людини, наприклад, засобу праці — це історичні, специфічні суспільні умови людської життєдіяльності.
Югославський соціолог Д. Маркович виділяє три основні особливості людини:
• творчість,
• воля,
• соціальність,
пропонуючи наступне соціологічне визначення людини: людина — це "суспільна істота, яка своїм діяльним відношенням до природи реалізує себе як творчий, вільний суб'єкт, що поєднується з іншими людьми і живе у соціальних групах, у яких він забезпечує умови свого біологічного і соціального буття".
Зі сказаного випливає, що не можна ні ототожнювати поняття "природа" і "суспільство", "природне" і "соціальне", ні розривати і протиставляти їх. Природа і суспільство — це дві якісно різні форми прояву єдиної реальності, яким у єдиному людському знанні відповідають дві основні області — природознавство й суспільствознавство.
Наукове розмежування зазначених понять дозволяє правильно зрозуміти двоєдину (саме двоєдину, а не подвійну, дуалістичну) — природно-соціальну, біосоціальну — основу людини і суспільства, не допускаючи як ігнорування природних начал у людині і суспільстві, так і заперечення ведучої, вирішальної ролі соціального в цій єдності.
Усе це має не тільки теоретичне, але і практично-політичне значення. Історичний досвід переконливо свідчить, наприклад, про те, що всякі спроби будувати соціально-економічні проекти без врахування і тим більше всупереч природним потребам особистості і суспільства незмінно закінчувалися невдачею. З іншого боку, спроби будувати політику на основі визнання вирішальної ролі біологічного в житті людини і суспільства, спроби механістичного перенесення на суспільство законів природи приводили до вкрай реакційних висновків і не менш негативних наслідків на практиці.
При найзагальнішому погляді на суспільство кидається в очі, що воно — сукупність, об'єднання людей. Це означає:
• що точно так само, як людина з її свідомістю і відповідною поведінкою принципово відмінна від тварини і її поведінки, так і череда останніх не може з наукової, у тому числі і соціологічної, точки зору ототожнюватися із суспільством, незважаючи на деякі зовнішні подібності. Суспільство — це людська спільність, яку утворюють люди й уякій вони живуть. Біологічні відносини тварин є, по суті, їх відносинами з природою, у той час як специфіку людського суспільства складають відносини людей один до одного;
• не можуть служити прикладами суспільства самотні, як Робін-зон, людина чи значне число людей, які живуть ізольовано один від одного і від інших людей. Як відзначав П. А. Сорокін, "для того, щоб суспільство могло існувати, потрібно, щонайменше, двоє людей і щоб ці люди були пов'язані один з одним зв'язком взаємодії. Такий випадок буде найпростішим видом суспільства чи соціального явища";
Суспільство — це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об'єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття "суспільство" використовується досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всього людства, проте в соціології під суспільством розуміється об'єднання людей, що характеризується:
• спільністю території їхнього проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, урамках якого складаються і розвиваються взаємозв'язки і взаємодії членів даного суспільства;
• цілісністю і стійкістю;
• самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютному, а відносному змісті;
• таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків.
Складність загального визначення поняття "суспільство" пов'язана з рядом обставин. По-перше, це — дуже широкі за обсягом і високоабстрактні за характером поняття. По-друге, суспільство — надзвичайно складне, багатошарове і багатогранне явище, що дозволяє розглядати його у всіляких ракурсах. По-третє, суспільство — поняття історичне, загальне визначення якого повинно охоплювати всі етапи його розвитку. По-четверте, "суспільство" — це стикова категорія і соціальної філософії, і соціології, і історії, і соціальної психології, і деяких інших наук, кожна з яких по-своєму відповідно зі своїм предметом і методом дослідження визначає суспільство. По-п'яте, як уже відзначалося, поняття "суспільство" використовується в житті дуже широко і багатозначно.
Враховуючи сказане, можна дати таке загальне соціологічне визначення суспільства.
Суспільство — сукупність людей, об'єднаних історично сформованими формами їхнього взаємозв'язку і взаємодії з метою задоволення своїх потреб, що характеризується стійкістю і цілісністю, самовідтворенням і самодостатністю, саморегульованістю і саморозвитком, досягненням такого рівня культури, коли з'являються особливі соціальні норми і цінності, які лежать в основі взаємозв'язку і взаємодії людей. У більш вузькому розумінні слова, коли, наприклад, мова йде про українське, американське, японське чи французьке суспільство, під суспільством розуміється конкретний вид суспільства з усіма його історичними, соціокультурними й іншими особливостями. Маючи на увазі саме таке розуміння суспільства, сучасний американський соціолог Н. Смелзер визначає суспільство як "об'єднання людей, що має визначені географічні межі, загальну законодавчу систему і визначену національну (соціально-культурну) ідентичність".
При всьому найтіснішому взаємозв'язку таких найважливіших і широко вживаних понять, як "суспільство", "країна" і "держава", їх необхідно чітко розмежовувати.
"Країна" — це поняття, що відбиває переважно географічну характеристику частини нашої планети, визначеної межами незалежної держави.
"Держава" — поняття, що відбиває головне в політичній системі країни і тому виступає як найважливіша категорія, насамперед політології.
"Суспільство" — поняття, що безпосередньо характеризує соціальну організацію країни і тому займає центральне місце в системі категорій соціології. Суспільство не обов'язкове відповідає політичним межам. Вірніше думати, що соціологія вивчає соціальні групи будь-якого розміру, у тому числі і найбільшого". Таким чином, суспільство може розглядатися і як дуже велика соціальна група.
Нерідко, наслідуючи марксистські традиції, суспільство визначають не як "сукупність взаємодіючих людей", а як "сукупність відносин між людьми".
Очевидно, що у всіх цих визначеннях у тій чи іншій мірі виражений підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв'язку. Такий підхід до суспільства називається системним. Основне завдання системного підходу в дослідженні суспільства складається в об'єднанні різних знань із приводу суспільства в цілісну систему, що могла б стати теорією суспільства.
Розглянемо основні принципи системного підходу до суспільства. Для цього необхідно визначити основні поняття. Система — це певним чином упорядкована велика кількість елементів, пов'язаних між собою й утворюючих деяку цілісну єдність. Внутрішню природу, змістовну сторону всякої цілісної системи, матеріальну основу її організації визначають склад, набір елементів.
Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв'язок — це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не з примусу людей, а об'єктивно. Установлення цих зв'язків диктується соціальними умовами, у яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв'язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність. Соціологи виділяють зв'язки взаємодії, відносин, контролю, інституціональні і т. п.
Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випробують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільності чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.
Отже, суспільство складається з безлічі індивідів, їхніх соціальних зв'язків, взаємодій і відносин. Але чи можна розглядати суспільство як просту суму індивідів, їхніх зв'язків, взаємодій і відносин? Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають: "Ні". З їхнього погляду, суспільство — це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв'язки і відносини утворюють нову, системну якість. Системна якість — це особливий якісний стан, який не можна розглядати як просту суму елементів. Суспільні взаємодії і відносини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка стосовно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає визначену структуру зв'язків і відносин, в процесі соціалізації включається в неї. За рахунок чого ж досягається ця цілісність, тобто системна якість?
Цілісній системі притаманні безліч зв'язків, взаємодій і відносин. Найбільш характерними є корелятивні зв'язки, взаємодії і відносини, що включають у себе координацію і субординацію елементів. Координація — це визначена погодженість елементів, той особливий характер їхньої взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація — це підпорядкованість і співпідпорядкованість, що вказує на особливе специфічне місце, неоднакове значення елементів у цілісній системі.
Отже, суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає в жодного з включених у нього елементів окремо. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система здобуває визначену самостійність стосовно складових її елементів, відносно самостійний спосіб свого розвитку.
ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВА
Людина – це соціальне явище. В тому сенсі, що поведінка людини визначається не біологічно (інстинктом), а під впливом інших людей, визначається певним типом культури. Люди пов’язані між собою численними ниточками соціальних взаємодій і стосунків, деякі з них є стійкими, а інші – виникають спонтанно.
