Тема «Конкуренція і підприємництво».

План

1. Сутність конкуренції. Форми та методи конкурентної боротьби.
2. Конкурентоспроможність підприємства.

 

Необхідно знати: об’єктивні основи конкуренції, значення якості продукції, витрати на виробництво, іміджу фірми у конкурентній боротьбі, основні форми конкуренції: внутрішньогалузева, галузева, міжгалузева, чиста, монополістична, олігополістична, сертифікат відповідності, управління конкурентоспроможністю продукції, державний нагляд за якістю продукції.

Необхідно вміти: визначати основні шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.

 

1. Сутність конкуренції. Форми та методи

Конкурентної боротьби.

Конкурентоспроможність -це характерис­тика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем за­доволення конкретної потреби, так і за ви­тратами на його забезпечення.

 

Перший чинник відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зруч­ність у використанні;

Другий чинник - рівень ціни порівняно з іншими конку­рентами, систему знижок, форми оплати та можливість від­строчки у платежах тощо;

Третій чинник - канали збуту - характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування;

Четвертий чинник відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання сис­тем просування товару на ринок тощо;

П'ятий чинник - кваліфікаційний рівень персоналу під­приємства, ефективність використання кадрового потенціа­лу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії широкого спектру чин­ників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1. Аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних, технічних, еконо­мічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару - зразка для порівняння.

2. Обчислення одиничних показників за окремими па­раметрами та визначення сукупності параметрів двох това­рів для порівняння.

3. Розрахунок групових показників на основі одинич­них, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів.

4. Визначення інтегрального показника з усіх груп пара­метрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспромож­ності аналізованого виробу.

Еталон для порівняння має належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови ви­користання і функціональне призначення, бути характер­ним для вибраного ринку і мати максимальну кількість пе­реваг для покупців. Товар-еталон повинен повністю відпо­відати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурен­тоспроможності забезпечується за допомогою альтернативно­го методу, і застосовуваний показник має лише два значення:

1 - якщо товар відповідає нормі;

0 - якщо не відповідає.

 

Визначення групового показника, що характеризує від­повідність ринковим потребам технічних параметрів (Ітп) здійснюється за формулою:

 

де Рі - одиничний показник і-го технічного параметра;

Qі - вага і-го параметра в загальній їх сукупності;

п - кількість параметрів, що підлягають оцінюванню.

 

Аналогічні розрахунки здійснюються щодо товару-конку-рента (товару-еталону), і порівняння двох групових показ­ників дозволяє визначити рівень конкурентоспроможності аналізованого товару за технічними параметрами. Такі роз­рахунки здійснюються за формулою:

 

де Ктп - показник конкурентоспроможності товару за технічними параметрами;

Ітп1, Ітп2 - відповідні групові показники технічних пара­метрів порівнюваних товарів.

 

Груповий показник конкурентоспроможності за еконо­мічними параметрами (Іеп) обчислюється за формулою:

 

де Ζі, - одиничний показник і-го економічного параметра.

 

Співвідношення групових економічних показників аналі­зованого товару і товару-еталона визначається за формулою:

 

 

де Кеп - показник конкурентоспроможності товару за еко­номічними параметрами;

Іеп1, Іеп2 - відповідні групові показники економічних па­раметрів порівнюваних товарів.

 

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару (Ікс) обчислюється:

 

Якщо Ікс > 1 то виріб, що аналізується, має конкурентні переваги щодо товару-еталона;

Якщо Ікс < 1, то він «програватиме» товару-конкуренту.

 

1. Конкурентоспроможність підприємства.

 

Управління конкурентоспроможністю - це встановлення оптимального співвідношення між чинниками забезпечення конкуренто­спроможності (якістю, ціною, системою збу­ту, обслуговуванням та ін.).

В результаті цього мають вирішуватись завдання:

- поліпшення якості самої продукції;

- зниження витрат на її виробництво;

- підвищення економічності оперативності після продаж­ного обслуговування.

Ефективним засобом управління якістю і конкуренто­спроможністю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації.

 

Стандарт на продукцію є основним нормативно-техніч­ним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює:

- встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

- встановлення норм, правил в галузі проектування;

- формування єдиної системи показників якості продук­ції, методів її контролю, випробувань, єдиних термі­нів і позначень;

- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Сертифікація продукції - один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відпо­відності продукції певним вимогам та видачу певного документа-сертифіката. Сертифікат - це документ, що за­свідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відпо­відність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єкта господарювання на договірних засадах.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, продавці) щодо продукції, яка підлягає обов'язковій серти­фікації, повинні:

1) у визначений термін і в належному порядку проводи­ти сертифікацію продукції;

2) забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того стандарту, за яким її сертифіковано;

3) реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифі­ката;

4) припинити реалізацію сертифікованої продукції, як­що виявлено її невідповідність вимогам певного стандарту або закінчився термін дії сертифіката.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифікації - УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні цент­ри (ДВЦ)з найважливіших видів продукції. На сертифіковану продукцію видається сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідності. Аналогічним зна­ком позначається і сама продукція; він інформує спожива­чів про те, що продукція є сертифікованою за системою УкрСЕПРО.

Останнім часом почали формуватись міжнародні системи сертифікації, координацією яких займається спеціаль­ний комітет із сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ІSO.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Дер­жавний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України),який є національ­ним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція вироб­ничо-технічного призначення і товари народного спожи­вання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпорт­на продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійс­нюють територіальні органи Держстандарту - центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Система державного нагляду передбачає відповідаль­ність суб'єктів господарювання за порушення стандартів, норм і правил, а саме: матеріальну відповідальність у формі штрафів, розміри яких коливаються від 25 до 100% варто­сті невідповідної стандартам продукції. Суми штрафів роз­поділяються таким чином:

60% - у Державний бюджет;

30% - у позабюджетні фонди місцевих органів влади;

10% - у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної та науково-дослідної бази.

Можливі шляхи підвищення якості та конкуренто­спроможності продукції поділяються на:

- виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комп­лектуючих, поліпшення стандартизації);

- організаційні (вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і вироб­ничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

- економічні (система прогнозування і планування яко­сті, встановлення прийнятних для виробника і спо­живача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

- соціальні (правильна кадрова політика, створення на­лежних умов праці і відпочинку, мотивація праці, ак­тивізація людського чинника).

Умови ринку вимагають комплексного використання перелічених можливостей забезпечення виробництва якіс­ної конкурентоспроможної продукції.

Питання для самоконтролю

 

1. Дайте визначання конкурентоспроможності.

2. Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару.

3. Управлінняконкурентоспроможністю.

4. Дайте визначення стандартизації.

5. Якою сукупністю нормативно-технічної документації регулюється процес стандартизації продукції?

6. Сертифікація продукції.

7. Сертифікат та його характеристика.

8. Назвіть основні шляхи підвищенняякості та конкуренто­спроможності продукції.