Психогенні реакції особистості хворого на серцево-судинні розлади як правило спостерігаються у гострому початковому періоді захворювання: тривога, розгубленість, зниження настрою, інколи апатія на тлі вираженої астенії. Характерне виникнення фобій: страх зупинки серця, смерті.
Хворі з органічними ураженнями серця і пороками клапанів у стадії компенсації чи субкомпенсації, як правило, не скаржаться на серце, не помічають порушення його діяльності ("сомато-психічне балансування").
При пороках серця переважають неврастеноподібні стани: хворі скаржаться на підвищену стомлюваність при навантаженнях, проявляють виснажуваність активної уваги; у процесі бесіди хворі нерідко дають реакцію роздратування, плаксивості. При погіршенні соматичного стану дратівлива слабкість може змінитися гіпостенією: стає тихим, спокійним, в’ялим і байдужим.
При пороках серця спостерігаються також зміни інтелекту: деяка інертність мислення, звуження кола інтересів, знижується продуктивність інтелектуальної діяльності.
Можуть виникати також істеричні афективно-моторні та афективно-вегетативні пароксизми, а також істеричні реакції та форми поведінки.
У кардіологічній клініці також зустрічаються ревматичні психози: відбувається зміна свідомості частіше за типом делірію зі світлими проміжками присмеркових розладів (раптова втрата ясності свідомості з повною відчуженістю від навколишнього від декількох хвилин до декількох діб); перебіг психозу частіше хвилеподібний; після виходу постерігається астенія, у деяких випадках проявляються ознаки психоорганічного розладу.
Хворих з психічними порушеннями при некомпенсованих пороках серця не переводять у психіатричну клініку, оскільки причиною виникнення даних порушень є основне захворювання, яке потребує кваліфікованої інтервенції.
Психічні порушення після операцій на серці - у їхньому розвитку виділяють 3 етапи:
1. адинамічний – хворі виснажувані, дещо оглушені, байдужі до оточення і свого стану, говорять тихо й односкладно;
2. невротичний – стають більш активними, іпохондричними, проявляють дратівливу слабкість, можуть проявитися тривога й рухове занепокоєння; інколи виникає підвищений настрій, балакучість, безпечне ставлення до свого стану; ілюзорне ставлення до ситуації; такі хворі потребують нетривалих простих психотерапевтичних бесід;
3. період зворотного розвитку астенічних явищ – з кінця другого тижня після операції стан покращується і приходить у норму.
Порушення психічної діяльності при інфаркті міокарду зумовлені насамперед порушенням мозкового кровообігу, кисневим голодуваням, рзпадом некротичних ділянок та попаданням у кров токсинів. Особливе значення надається рефлекторному впливу больових імпульсів на ЦНС. Має значення також ВКХ хворого. У продромальному періоді з’являються порушення психічної діяльності: хворі відчувають "неясну затуманену голову", нечітко сприймають оточуюче, не можуть зосередитися на розумовій діяльності, страждають від головного болю; з’являється тривога, туга, інколи ейфорія. Це - часто передвісники інфаркту.
Основним проявом гострого періоду є больовий синдром, який супроводжується вираженим страхом смерті, що може проявлятися як у відчудженні від оточуючого, так і в подібних до паніки реакціях.
При інфаркті задньої стінки міокарду частіше спостерігається страх смерті, тривога, туга. При інфаркті передньої стінки, а також при комбінованих ураженнях міокарду частіше спостерігається ейфорія, можливі анозогнозія чи гіпонозогнозія.
У перші дні після інфаркту може виникати апатія й адинамія. Подібні прояви можуть свідчити про розвиток депресії. Наявність депресії, особливо у чоловіків, збільшує ризик смерті у 3-4 рази протягом 6 міс. після інфаркту, а також можливість виникнення повторних інфарктів.
У підгострому періоді наростають прояви дратівливої слабкості.
При видужанні на більш-менш тривалий термін залишаються астенічні прояви і можуть спостерігатися порушення поведінки: іпохондрична фіксація, вироблення особливого стилю поведінки, стають егоїстичними і важкими у сім’ї, стають прямолінійними, ригідними, формальними. Можливий іпохондричний розвиток особистості.
