Езотеричні та саєнтологічні рухи

Езотеричні об'єднання — це, як правило, позавіросповідні містичні течії, що виникли на межі XIX—XX ст. (теософія, антропософія, вчення Гурджієва, екстрасенсорика тощо) у формі опозиції офіційній ідеології традиційних релігій. Увібравши в себе езотеричні традиції різних епох, вчення сучасних езотериків включили в себе віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від «непосвячених».

Теософія (богомудрість, богопізнання) — релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів з надприродними силами. Теософія базується на суб'єктивному містичному досвіді, внаслідок якого людина отримує одкровення Боже, викладаючи його у певну систему поглядів. Найбільш відомим сьогодні теософом була Олена Блаватська, родом з України. Вона заснувала у 1875 р. Всесвітнє теософське товариство і запропонувала власне розуміння теософії у своїй багатотомній праці «Таємна доктрина». Сформульована авторкою специфічна езотерична (таємна) система претендує на універсальну релігію, яка є синтезом різних релігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибетського ламаїзму, індійського містицизму, каббали. єгипетської і грецької міфології, спіритуалізму, масонства тощо), що прагне розкрити тотожність таємного змісту всіх релігійних символів. Спираючись на вчення Парацельса, Бьоме, Сен-Мартена, Сведенборга, В.Соловйова, котрий вважав теософію вищим синтезом пізнання (раціонального, емпіричного знання з містикою), О.Блаватська детально схематизує космогонічні й антропологічні процеси, подаючи еволюцію Всесвіту, людства відповідно до східних езотеричних традицій, які постулюють існування семичденної ієрархії «планів» (рівнів). Вважається, що вчення Блаватської стало кардинальною концепцією, яка лежить в основі теоретичних концепцій переважної більшості течій «Нью-ейджа». Сьогодні послідовники О.Блаватської є в багатьох країнах. Діє Теософське товариство і в Україні. В 1995 році при Київському коледжі ім. Муравйова-Апостола відкрито 2,5-річну школу теософії.

Братство Грааля — міжнародний рух, що виник у Німеччині в 1928 р. на основі явленого людству одкровення Св. Грааля, яке отримав Абд-ру-шин (Оскар Ернст Бернхарт (1875—1914). Оприлюднивши одкровення у своїй книзі «У світлі істини», Абд-ру-шин запропонував своє релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини. Перебуваючи у найвищому і найчистішому джерелі істини й духовності - в кришталевому палаці, Св. Грааль через Абд-ру-шина пояснює людству різницю між Сином Божим і сином людським, причини духовної смерті, спосіб входження в стан апокаліпсису, характер жіночого й чоловічого начал і їхню роль у творінні, різницю між первісним і вторинним творінням, між божественним, духовним і сутнісним, дари, дані людству тощо. Метою руху є поширення істинного знання, розвиток самосвідомості, особистої відповідальності особи, одухотворення всіх здібностей людини. Організаційно Братство Грааля почалося із зареєстрованого в 1932 р. в Берліні Натурфілософського союзу послідовників Грааля. Він поступово поширювався й в інших європейських країнах. Особливого розвитку рух набрав з 1950 р. - із часу утворення Міжнародного фонду одкровення Грааля, який займається друком і розповсюдженням творів Абд-ру-шина, пов'язаних з його ім'ям книжок, а також перекладом їх іншими мовами. У наш час Братство Грааля має свої круги (філії) в більшості європейських країн, у США, Канаді, Австралії, Бразилії, Нігерії, Заїрі, налічуючи 9 тис. своїх дійсних членів, в тому числі лише в Німеччині — більше 2300 осіб. В Україні фонд Грааля діє в Одесі, Києві, Сімферополі, Дніпропетровську, Севастополі. Штаб-квартира Братства Грааля, очолюваного родиною Бернхартів, розташована в Штутгарті.

Сайєнтологічні (наукологічні) рухи — одна з форм нетрадиційної релігійності. Сайєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку й релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного західного індустріального суспільства. Більшість таких в Україні рухів (Діанетика — Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять усе більше послідовників у нашій країні.

Діанетика або сайєнтологія, наукологія заснована Л.Роном Хаббардом (1912—1986) — відставним військовим, відомим письменником-фантастом. У 1950 р. він видає в Америці книжку «Діанетика: сучасна наука розумового здоров'я», яка є нині однією з найпопулярніших у світі. її видано вже 14 млн. примірників 12 мовами різних народів світу, в тому числі і російською. В 1954 р. в Каліфорнії зареєстровано Церкву наукології, яка нині поширена в багатьох країнах і має більше 6 млн. своїх прихильників. Вчення Хаббарда побудовано на поєднанні новітнього буддизму, інших світових релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, практики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових термінів (тетан — істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно перевтілюючись; інграм — накопичений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися, та ін). Діанетика пропонує технологію виявлення інграма, очищення від нього, контроль з боку науколога за життям і звільненням від циклів перевтілень. Завдяки цій технології людина отримує владу над собою, здійснює контроль над матерією, енергією, часом і простором. Метою запропонованого Хаббардом вчення визнається досягнення внутрішнього спокою, мудрості, міцного здоров'я й найвищої душевної досконалості. Саме це приваблює прихильників діанетики і в Україні, які поки що організаційно чітко не визначилися.

Наука Розуму — сучасний синтетичний ідейний рух. Прагне в рамках свого релігійно-філософського вчення переплавити ідеї гностицизму, теософії, метафізики, індуїзму, окультизму, об'єднавши східну містику і Біблію. «Наука Розуму» претендує на абсолютну істину, гармонійність законів науки, філософських поглядів та одкровень релігії відповідно до людських потреб і його прагнень. Засновник течії американський лікар-психотерапевт Ернст Холмс (1887—1960) сформулював основні положення філософії «Науки Розуму» в книгах «Творчий розум і успіх» (1919) та «Наука Розуму» (1926), що вважаються своєрідною біблією названого руху.

У вченні явно звучать східні мотиви єдності всіх релігій, в яких перебуває одна істина, одна дійсність. Бог для Холмса безособистістний, Ісус Христос — лише людина, Дух Святий — жіночий аспект божественної Трійці. Людина, в якій людське поступається перед божественним, згідно з вченням Холмса, сама стає Христом. Філософія життя течії базується на ідеї, що негативне мислення продукує негативний досвід, а позитивні думки формують позитивну діяльність. Громади першої Церкви науки розуму зареєстровано в США в 1927 р., вони швидко завойовують популярність серед американців. Згодом рух поширився в усьому світі. Нині він налічує близько 25 млн. своїх послідовників. У 1991 р. створено Міжнародний альянс нового мислення, до якого входить Київський центр «Науки Розуму», що розпочав свою діяльність цього ж року. Сильні громади церкви діють в Донецьку, Криму.

Християнська наука — релігійний рух. Виник у минулому столітті в Америці з ініціативи Мері Енн Морс Бейкер (1821—1910), котра в основу свого вчення поклала принцип духовного зцілення без звернення до медикаментозних методів лікування. Використовуючи систему психічного зцілення лікаря Фінеаса Куімбі, М.Бейкер видала кілька книг (в тому числі «Наука і здоров'я» та «Ключ до Писання»), в яких дає, на її думку, єдино правильне тлумачення Біблії. Одержані засновницею нової церкви Божі одкровення сприймаються її прихильниками на рівні біблійних, а сама М.Бейкер постає для її послідовників наступницею Христа. Нині церква налічує приблизно півмільйона членів, об'єднаних у 3000 конгрегацій по всьому світі. В Україні цей рух лише набирає обертів, залучаючи до своїх лав немало представників технічної та наукової інтелігенції.

 

ВИСНОВКИ

Нові релігії є принципиво новим явищем в культурі України, їх поява визначається приходом інформаційного суспільства і суспільства ризику, пануванням культури постмодерну, які збільшують варіативність життєпроявів людини і перекладають відповідальність за вибір на неї.

Новітні релігії поступово вплітаються до традицій­ного світового релігійного простору, головними ознаками якого є релігійна плюралізація суспільства. Кількість і різноманітність релігій не тільки не зменшується, а на­впаки - зростає. Ще 1980 р. у світі існувало 1 720 000 церков 20 800 різних напрямів. До 1993 р. обидва показни­ки зросли на 17%.

Релігійна сфера дедалі більше зазнає універсалізації та синкретизації не тільки теологічних учень, а й культо­вої сфери. Віруючі різних релігій у своїй практиці орієнту­ються на спільний містичний досвід усього людства. Разом з глобалізаційними процесами відбува­ється глобалізація релігійного життя.

Таким чином, аналіз діяльності, географії та віровчення НРР на території України наводить на думку про те, що існує ряд причин розквіту неорелігій в індустріалізованому та урбанізованому суспільстві. Головна з них - втрата життєвих орієнтирів після падіння радянської ідеології, що призвело до активних пошуків метафізичного підгрунтя існування людини та пошуку сенсу життя.

Людина урбаністичного типу культури проектується в неорелігійних утвореннях у комбінаціях сакрального і секулярного типів пізнавальних стратегій, нових варіантах співвідношення знання і віри, які, за своєю суттю, є різними шляхами осягнення істини. Таке нівелювання шляхів пізнання світу призводить не тільки до секуляризації сакрального, а й до сакралізації секулярного в культурі, зумовлюючи проникнення в світську культуру релігійних мотивів. Неорелігійні угрупування не розраховані на розвинуту особистість, яка реалізує себе у вчинку, який є проявом особистісної віри. Ознаки особистості, як і її вчинкова діяльність, зникають в умовах сектантських відносин, коли людина підпадає під вплив авторитету харизматичного лідера. Вчинкова діяльність особистості перетворюється у форму сектантських відносин, тому залучення до неорелігійного угрупування може тлумачитися як втеча від свободи, скинутий „тягар свободи”[28], так само, як і відповідальності. Цей процес набуває негативних характеристик стосовно самотворення особи.

Релігійний плюралізм культури постмодерну дозволяє людині здійснювати вільний релігійний вибір. Така можливість обумовлюється не тільки активними міграційними процесами, а й падінням авторитету традиційних церков і секуляризацією культури, які історично поєднувалися з національними традиціями.

Яскраво проявляється специфіка у географічному поширенні неохристиянських релігій в Україні. Можна стверджувати про регіоналізацію тих чи інших релігій, їх локалізацію у відповідних регіонах України. Захід, найрелігійніший район України, де діє більше половини всіх релігійних громад, найменше відчуває вплив неохристиянських рухів. Південні ж та східні області України, місто Київ нині є регіонами найінтенсивнішого поширення нових течій. Основна мережа неохристиянських рухів припадає на схід і південь України й продовжує зростати тут переважно завдяки цим, в минулому заатеїзованих, регіонів. Слід додати, що новітня релігійність до сьогодні характеризується переважно як міський та молодіжний феномен.

Неохристиянські конфесії, намагаючись віднайти і зайняти своє місце у суспільному полі України, часто не знаходять порозуміння із владою, особливо на місцях, традиційними церквами, місцевим населенням – іноді через об'єктивні обставини, іноді через пануючі в суспільстві стереотипи. Тому актуальним виглядає як вдосконалення українського законодавства у сфері свободи совісті та релігійних переконань, так і зняття певних стереотипів шляхом об'єктивного дослідження новітніх течій і поширення вірогідної інформації серед широких мас населення.

Водночас очевидно, що в Україні до сьогодні не знайдено компромісу поміж процесами лібералізації церковно-релігійного життя в умовах глобалізації та необхідністю збереження традиційної національно-релігійної ідентичності. Зокрема для вдосконалення державної політики стосовно діяльності новітніх релігійних течій в Україні необхідно відслідковувати дотримання ними гарантованих чинним законодавством України прав громадян, традиційних морально-етичних цінностей, толерантних міжконфесійних відносин; проводити просвітницьку діяльність, зокрема інформування громадськості про новітні релігійні течії та рухи, видання відповідної наукової та навчальної літератури, яка б об'єктивно висвітлювала історію, віровчення та культову практику новітніх релігійних об'єднань.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Академічне релігієзнавство/ За ред. А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000.

2. Багаї // Релігійна панорама. — 2001. — № 6.

3. Балагушкин Е. Новые религии как социокультурный и идеологический феномен // О6щественные науки и современность. - М., 1996. - №5

4. Баронин А. С. Коэрцетивное убеждение в деятельности деструктивных культов // Персонал. — 1999. — № 6. С. – 73.

5. Богородична Церква // Релігійна панорама. — 2002. — № 11

6. Вандерхилл Э. Мистики ХХ века. Энциклопедия. — М.: Миф-Локид, 2001.

7. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем.; сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко; коммент. А. Ф. Филиппова. — М.: Прогресс, 1990.

8. Григулевич И. Р. Пророки «новой истины». — М., 1983. С. – 12

9. Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты: опыт системного исследования. — Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2000

10. Дудар Н. Соціально-психологічні чинники виникнення нових релігійних течій // Новітні релігії в сучасній Україні/ Матеріали круглого столу та науково-практичної конференції. — К.: VIP, 2000. С. – 94-95.

11. Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). — К.: Наукова думка, 2000.

12. Дудар Н.П., Филипович Л.О. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). - К.: Наук, думка, 2000

13. Дюркгейм Э. Всеобщая история религий мира. — М.: Эксмо, 2006. — 763 с.

14. Колодний А. М., Яроцький П. Л. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. — К.: Знання, 1999

15. Косуха П. Деструктивність і тоталітарність у релігійній діяльності // Феномен релігії. — К.: Ін-т філософії НАН України, 1996.

16. Кримський С. Архетипи української культури // Вісник НАН України. — 1998. — № 7-8. — С. 74-87.

17. Кримський С. Принципи духовності XXI століття // Директор школи. — 2003. — № 4. — С. 1-4.

18. Кураев А. «Космическая Иерархия» на госбюджете...//Труд. — 1997. — №7.

19. Лешан В.Ю. Основи релігієзнавства / В.Ю. Лешан. – Чернівці: Вид-во Рута, 2005. – 304 с.

20. Макдауэлл Д., Стюарт Д. Обманщики. — М.: Протестант, 1995. С. – 17.

21. Малахов В. Национальная культура в эпоху глобализации // Россия в диалоге культур. М.: Наука 2010. С.36-65.

22. Петрик В. М., Ліхтенштейн Є. В., Гринько В. В. та ін. Нетрадиційні релігійні та містичні об’єднання України: Курс лекцій з релігієзнавства / Під ред. В.М. Петрика. — К: Мустанг, 2000.

23. Петрик В. М., Ліхтенштейн Є. В., Сьомін С. В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія (навчальний посібник) / За ред. З. І. Тимошенко. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

24. Петрина М. Г. Психологические причины вовлечения молодых людей в деструктивные неокульты («секты») [Текст] / М. Г. Петрина // Молодой ученый. — 2012. — №11. — С. 360-363.

25. Пролеев С. Энциклопедия пороков оправдание изъянов и слабостей человеческой натуры.-- К.; Наук. думка, 1996.- 240 с.

26. Релігієзнавство: Підручник/ За ред. В. І. Лубського та В. І. Теремка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000

27. Рідновіри // Релігійна панорама. — 2001. — № 8-9.

28. Саєнтологія // Релігійна панорама. — 2002. — № 6.

29. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм — это гуманизм / Пер. с фр. М. Грецкого. М.: Изд-во иностр. лит., 1953.

30. Собор Рідної Української Віри // Релігійна панорама. — 2002. — № 4.

31. Сьомін С. Шлях тантри: уявлення та практика // Людина і світ. — 2000. — № 5. С. – 11-20

32. Товариство свідомості Крішни // Релігійна панорама. — 2001. — № 1.

33. Тойнби А. Постижение истории. М.: Прогресс, 1990.

34. Тоффлер Э. Третья волна. — М.: АСТ, 2004. — 784 с.

35. Фромм Э. Психоанализ и религия / Перевод А. Дванова. — Москва: Аст, 2010. — 160 с.

36. Харизматизм. Церква Перемоги // Релігійна панорама. — 2002. — № 3.

37. Церква Єднання // Релігійна панорама. — 2002. — № 10.

38. Церква Ісуса Христа святих останніх днів // Релігійна панорама. — 2000. — № 4 та Релігійна панорама. — 2003. — № 1.

39. Чернышев В. М. Сектоведение. – К., 2005.

40. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем.- М.: Политиздат, 1991.-527 с (Мыслители XX в.).

41. Wallis R. The Elementary Forms of the New Religious Life. - London, 1984.

 

[1] 'Релігієзнавчий словник.-К.,1996. - С.211