Орієнталістські та неоязичницькі течії

Релігії орієнталіського напряму представлено нині в Україні неоіндуїзмом, течіями буддійського напряму.

Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи та Америки. Виник він у першій половині XIX ст. в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію при вдалому використанні досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. Усі течії неоіндуїзм у проголошують себе різними учнівськими наступностями спільної духовної традиції індусів, в основі якої лежить принцип монізму, єдності в багатоманітті, в неподільності буття духовного й матеріального, мирського й сакрального.

У всіх неоіндуїських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків шляхів до Бога, духовного базису в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є наявність вчителя, майстра (гуру) як проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. Адаптовані до сучасної людини, нео-індуїські рухи особливо активно поширюються східними місіонерами із середини XX ст. переважно у формах культурних, просвітницьких та оздоровчих заходів. В Україні неоіндуїзм представлено громадами й центрами Міжнародного товариства свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Місії «Світло душі», Міжнародного товариства «Всесвітня чиста релігія» (сахаджи), Трансцедентальна медитація та ін.

Міжнародне товариство свідомості Крішни (МТСК), або рух «Харе Крішна» є адаптованим до сучасності варіантом однієї з гілок вішнуїзму — релігії чайтанітів, яку всередині XX ст. пропагував Абхай Чаран Де Бхактіведанта Свамі Прабхупада (1896—1977)[32]. Відомий бізнесмен з Індії в 1966 р. прибуває до Америки з метою відродження моральності американського суспільства і починає її реалізовувати серед хілпі Нью-Йорку. Від невеличкої групи учнів Шріли Прабхупади рух виріс до всесвітньо поширеної конфедерації ашрамів, духовних шкіл, храмів, общин, видавництв, магазинів, сільськогосподарських ферм. Лише у СІНА налічується 100 тисяч крішнаїтів. Центри МТСК є також у Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки, майже в усіх європейських державах. Перші громади крішнаїтів появилися в Україні у 80-х роках, але функціонували вони спочатку нелегально. Лише в 1990 р. дано дозвіл на їхню діяльність. У 1995 р. офіційно зареєстровано Всеукраїнський центр громад свідомості Крішни, — керівний орган об'єднання 32 громад послідовників крішнаїзму, котрі діють майже в усіх обласних центрах України.

Ядром вчення МТСК, викладеного в майже 80 працях Шріли Прабхупади і перекладеного 35 мовами світу, є віра в Крішну як у Верховну особу Господа та необхідність відданого служіння йому. Крішнаїти виконують визначену Прабхупадою місію: пропагують ведичні знання про космос, людину, суспільство, поширюють свідомість Крішни, ведичну культуру, практикують бхакті-йогу, ведуть праведне життя (не вживають м'яса, риби, яєць, кави, чаю, тютюну, наркотиків, не грають в азартні ігри тощо). Крішнаїти, крім вирішення проблем внутрішнього вдосконалення особи, займаються також благодійництвом. В Україні, зокрема, вони проводять соціально важливі благодійницькі акції «їжа для життя», боротьби з наркоманією, працюють у в'язницях, в інших місцях ув'язнення, поширюють ведичну літературу, проводять фестивалі, лекції тощо.

Трансцендентальна медитація (ТМ) — один з найпоширеніших східних неорухів у сучасному світі. Базується на техніці глибокого розслаблення та відпочинку, що знімає стрес і поліпшує фізичне й психічне здоров'я людини. В 60-х роках ТМ принесено на Захід індійським йогом та гуру Махаріши Махеш Йоги. Він відомий як персональний гуру ансамблю «Бітлз», що пропагує і практикує вчення власного досвіду про досягення вищого рівня свідомості, про шлях до досконалості. У 70-х роках рух ТМ досяг апогею в США, в деяких європейських країнах. Техніку ТМ широко використовували в армії, школах, в'язницях, лікарнях, навіть у церковних громадах як форму психотерапії. Кількість послідовників ТМ на той час зросла до 600 тис. осіб. За помірну плату протягом кількамісячного навчання в центрах ТМ, розкиданих по всьому світу, спеціальні інструктори посвячують неофітів і дають кожному з них індивідуальну мантру — таємне санскритське слово, яке необхідно постійно повторювати підчас щоденної 20-хвилинної медитації. Групи ТМ появилися і в колишньому СРСР уже після того, як в 1978 р. федеральний суд США визнав ТМ релігійним рухом і заборонив його викладання в неприватних навчальних закладах. Так звані університети ТМ, в яких проводиться навчання і посвячення новонавернених, функціонують і на території України. Через два українських університети (в Києві та Херсоні) близько 5 тис. осіб вже одержали індивідуальну мантру.

Послідовники Шрі Сатьї Саї Баби (народився в 1926 p.). одного з найвідоміших в Індії та й в усьому світі гуру, об'єднані в релігійні центри, розміщені в багатьох країнах, і підпорядковуються ашраму «Прашанті Нілаям» («Обителі повного спокою») — місцю проживання вчителя і паломництва його вірних. Цей ашрам міститься в Південній Індії, недалеко від м.Бангладор. Саї Бабу вважають чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, який зцілює людей і духовно, і фізично. Свою місію Сатья визначив як ствердження праведності (дхарми), відродження в людині прагнення до духовності, а в людстві — бажання жити в мирі і співпраці. Сатья Саї Баба прийшов, щоб об'єднати всіх людей в одну сім'ю, яка б грунтувалася на принципах Істини, Праведності, Миру, Любові й Не-насилля. Вчення гуру — не якась нова релігія. Він визнає всі релігії, наявність в них істини, допомогти усвідомити яку і покликаний Саї Баба. Вся діяльність його центрів спрямована на духовну сферу (участь у бхаджанах — у піснеспівах, що славлять Бога і всі релігії, медитації), освіту (безплатні школи, навчальні гуртки тощо) та служіння (допомога хворим, людям похилого віку, розумово відсталим, всім нужденним). Вироблений Кодекс поведінки і Десять принципів життя послідовників Саї Баби є подібними до вже відомих релігійних заповідей загальнолюдського змісту. В Україну рух прийшов із Росії в 90-х роках через Братство відданних Сатья Саї, Товариство ведичної культури Санкт-Петербургу, котрі перекладають і видають повчання, афоризми Вчителя, записи бесід з ним.

Активно діють в Україні центри Шрі Чінмоя (народився в 1931 р.) — індійського поета, музиканта, філософа, спортсмена, громадського діяча в русі миру. У своїх працях «Внутрішня позамежність» (1974), «Медитація»(1978), «Світло Сходу для західного розуму»(1989), «Душа-подорож мого життя»(1991) та ін. Шрі Чінмой навчає «шляху серця» — шляху любові, відданості й самозречення, який дає можливість швидко досягти духовного прогресу. Запропонована вчителем філософія любові відображає найглибший зв'язок людини і Бога, які є аспектами однієї й тієї ж єдиної свідомості. У драмі життя людина сповнює себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог — це власна найвища сутність людини. Всевишній розкриває себе через людину, котра служить його інструментом для перетворення і вдосконалення світу. Головна мета послідовників вчення — духовне й фізичне вдосконалення особистості через пізнання своєї глибинної суті, духовних істин, пошук, відкриття й виявлення їх у собі. Для цього центри організовують і проводять лекції, концерти, театральні вистави, екскурсії, спортивні змагання та інші безкоштовні культурні заходи. До України рух прийшов у кінці 80 — на початку 90-х років внаслідок проповідництва західних учнів Шрі Чінмоя. Сьогодні центри (громади) Шрі Чінмоя діють більш ніж у 20 містах України, зокрема в Одесі, Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові.

Ошо-центр створено в Києві в 1991 р. прихильниками індійського філософа, гуру, проповідника Раджніша Чандра Мохана (1931—1991). Більш відомий під своїми духовними іменами Бхагаван Шрі (благословенний) або Ошо (океанічний, розчинений в океані), Раджніш у 1974 р. заснував Міжнародну комуну з центром в м. Пуна (Індія). З 1981 р. перебував у США, де прагнув реалізувати свою мрію — створити «просвітлену громаду», Раджнішпурам — місто майбутнього (м. Ентілуон, Орегон). Проте здійснити свої плани Ошо не зміг: його депортували із країни і він повернувся у свій ашрам в Індії, де й жив до смерті в колі своїх учнів, друзів, послідовників. Популярність Ошо на початку 80-х років була приголомшуюча. У 22 країнах Америки, Європи, Азії відкрито 500 центрів раджнішизму. В 1984 р. Ошо мав більше 350 тис. послідовників. Чисельність постійних членів Пунського ашраму наближалася до 10 тисяч, не рахуючи 6 тис. постійно присутніх паломників.

Ошо — автор більш як 600 книжок, записаних його учнями і виданих тридцятьма мовами світу. Найвідоміші з них — «Медитація — мистецтво внутрішнього екстазу», «Лотосова сутра», «Тантра — найвище розуміння». В цих працях Ошо подавав оригінальні й не зовсім звичні для західної людини роздуми про Всесвіт, Бога, людину, про їхнє гармонійне існування. Гуру не нав'язував якихось заповідей, догматів, доктрин, обов'язкових приписів. Він поважав свободу людини, її прагнення до самопізнання, здатність до самовдосконалення. Своє вчення Ошо пропонував як допомогу тим, хто йде шляхом духовних пошуків, і як один із зразків їх — власний досвід самоусвідомлення й практики, синтеїзації східних і західних філософій, духовних традицій, багатьох релігій (йоги, суфізму, індуїзму, буддизму, тибетської тантри тощо). При українських центрах Ошо працюють групи з медитації за Раджнішом, з лікування за системою Рейкі та з астрології, які не прагнуть до офіційної реєстрації. Кількість українських членів громад Ошо на сьогодні не перевищує кілька сот осіб, котрі об'єднуються навколо посвячених учнів Ошо в різних містах України, Європи і навіть Індії.

Вселенська чиста релігія, або Сахаджа йога, походить з Індії, де в 1970 р. її засновниця Шрівастава Нірмала — Шрі Матаджи Нірмала Деві (народилася в 1923 р.) відродила давню систему духовного сходження й самооздоровлення — сахаджу йогу. За її вченням, в кожній людині перебуває енергія чистого бажання (кундаліні), яка є відображенням Святого Духа. За допомогою медитації, молитви, специфічного методу, що відкрився Шрі Матаджи, людина самореалізується — усвідомлює власний дух, тобто пробуджує життєві сили кундаліні. Завдяки підйому цієї сили-енергії, котра виходить у вигляді прохолодних вібрацій, у людині ніби народжується світло, в якому вона бачить істинного себе, розуміє, що їй треба робити, тобто стає сама собі майстром (господарем, вчителем), здатним зцілити себе, позбутися багатьох хвороб. Унікальність методу Шрі Матаджі в тому, що він дає змогу підняти кундаліні одночасно в багатьох людей. Ті, хто пробудив її в собі, з'єднуються з космічною всепроникаючою енергією божественної любові, в них з'являється потреба дотримуватися Божих заповідей. Сахаджа йога робить будь-яку релігію внутрішньою, природною. Через це вона вважається квінтесенцією всіх релігій, яка об'єднує в собі все найкраще. Серед тих, хто практикує сахаджу йогу, віруючі мусульмани, іудеї, християни з 55 країн світу. Послідовники цієї течії появилися в Україні після публічних виступів Нірмали Деві в Києві в 1989 році. Створено Український центр сахаджи йоги, в якому навчаються безкоштовно бажаючі отримати реалізацію за методом Шрі Матаджи.

Буддийські течії представлені в Україні переважно їхніми модерновими формами, але є і аутентичні, поширені серед національних меншин, традиційно буддийських за віросповіданням. Між ними немає конкуренції чи боротьби, з огляду на свою малочисельність, вони, як правило, організаційно об'єднані в єдині громади. Так званий необуддизм як історично новий рух виникає ще в першій половині минулого століття в Японії, але найбільшого поширення набуває після Другої світової війни в Японії, Кореї, США, Західній Європі.

Характерним для необуддийських течій є їхній акцент на одній або декількох рисах буддийського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, поєднуючи у своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні представлено громадами таких напрямів: дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма каг'ю, дзог чен, гелугпа, ріме). За оцінками експертів, в Україні налічується близько 500 постійних членів буддійських громад, а симпатинів — близько 10 тисяч. Рух «АУМ Сенрікьо» досить умовно можна віднести до цієї групи. На 1 січня 2009 року в Україні діяло 35 зареєстрованих буддийських громад.

Дзен-буддизм (дзен по-японські, чань по-китайськи походить від санскритського дх'яна, тобто медитація) — одна з найбільш впливових буддийських шкіл на Далекому Сході (Китай, Корея, Японія, В'єтнам). Дзенську традицію приніс з Індії в Китай 28-й загальнобуддийський і 1-й патріарх чань Боддхідхарма (помер у 528 р.). З кінця XII ст. дзен набирає поширення в Японії. Найвищий його розквіт припадає на XIV—XV ст., коли дзенські ченці виступали радниками при імператорському оточенні. Дзен визнає реальність феноменального світу, але сприймає його як ілюзорний, ніщо (му). Лише за допомогою медитації можна виявити свою первісну природу, яка є «сутністю будди» (буссьо), пробудитися й після цього осягнути істинну природу речей, побачити їхню сутність і усвідомити свою причетність до всього існуючого.

Велика увага приділяється в дзен проблемам психотренінгу, для чого використовуються насамперед практики дзадзен і коан. Базовими ідеями дзен є практика передачі істини від серця до серця і вчення про раптове просвітлення (дунь у). Захід познайомився і захопився дзеном у XX ст. завдяки діяльності Д.Т.Судзукі (1870—1966), найвідомішого авторитетного письменника-тлумача вчення дзен англійською мовою. Ставши надбанням західної культури, впливовим елементом рухів бітників та хіппі, поширеним явищем в європейських і американських університетах у 60-х роках, дзен поступово проникав і в колишній СРСР. Кількість прихильників дзен лише в Японії становить більше як 10 мільйонів. Є послідовники цього вчення в США, Франції, Англії, Німеччині та інших країнах, в тому числі й в Україні.

Нітірен — одна з найпоширеніших у світі сучасних шкіл японського буддизму (поряд із дзен). Названо її так за ім'ям засновника, відомого в Японії вчителя Лотосової сутри, бодхісатви Нітірена (1222—1282). Ця школа представлена в Японії, Росії, Україні, в інших країнах монахами ордену Ніппондзан Мьоходзі, який з'явився в 1917 р. з ініціативи діяча японського буддизму XX ст. Нітідацу Фудзії (1885—1985). Орден характеризують пацифістські погляди і діяльність. З кінця 80 — початку 90-х років завдяки буддистському монаху з Японії Терасаві Дзюнсею буддийські громади цієї школи з'явилися в Києві, Донецьку, Харкові, в інших містах України. Вони проводять активну миротворчу діяльність, антивоєнні акції, марші миру тощо.

АУМ Сінрікьо або Вчення істини АУМ — пробуддистська секта, заснована в Японії в 1987 р. духовним вчителем-махаяністом, практикуючим йогом Сьоко Асахарою. Він видав більше десятка книг, виклавши в них своє вчення, яке вважає синтезом світових релігій — буддизму, індуїзму, гімалайської йоги, даосизму, християнства. АУМ пропонує себе як науково обгрунтовану релігію, що використовує досягнення багатьох сучасних наук.

Вчення базується на П'яти Стовпах віри, за якими визнаються Великий Гуру, котрий пізнав істину і досяг звільнення й просвітлення, і здатний вести за собою своїх учнів, необхідність розробленої несуперечливої віросповідної доктрини і системи дійсних духовних практик, шляхом яких вже йшли попередники, продемонструвавши позитивний досвід, обов'язковість ініціації — особливих способів передачі цього досвіду і таємних знань спадкоємцям. Для позбавлення стресів, здобуття душевної стабільності, вирішення проблем здоров'я, розвитку природних задатків, поліпшення пам'яті, виконання бажань, підвищення енергетичного і духовного рівня, врешті-решт для досягнення просвітлення віруючих АУМ вчить перебувати в чотирьох «великих невимірних станах душі»: у святій любові до всіх живих істот; у святому співстражданні до душ, далеких від істин; у святій похвалі тим, хто на шляху духовного розвитку; у святій байдужості до проявів доброї чи поганої карми. Оголошене спасіння людей, досягнення ними щастя, звільнення від страждань як кінцевої мети організації бачиться через кінець світу (1997 р.) і самовдосконалення кожного на шляху самана (ченця). Самани об'єднуються в налівпотаємні, із суворою внутрішньою дисципліною групи, які складають ядро секти. Послідовників АУМ налічується близько 35 тис. в Японії, Німеччині, СІЛА, Росії, Шрі-Ланці та в ін. країнах, де діє близько 25 так званих тренувальних храмів. У них відбувається навчання філософії вчителя, проводяться технічні види практики, медитація, практичне накопичення заслуг (як правило, у формі жертвувань), ініціації тощо. Громади займаються просвітницькою, благодійницькою, культурницькою, оздоровчою діяльністю. Послідовники АУМ Сінрікьо появилися в 1992 р. і в Росії. Після масових газових диверсій секти в Японії її центри в Москві було закрито. Нечисленні послідовники АУМ є і в Україні. Вони організаційно слабо об'єднані, офіційно не зареєстровані, але практикують вчення АУМ, якось прагнучи дистанціюватися від японського і московського центрів. У жовтні 1995 р. токійський суд після тривалого розгляду діяльності АУМ виніс рішення про розпуск названої секти в Японії.

Неоязичництво (рідновіровство) в Україні представлено багатьма течіями («Рідна Віра», РУНВіра, «Ладовіра», «Ягновіра», орантійці тощо). Вони об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Якщо одні з них організаційно оформлені, мають певну структуру, то інші обмежилися лише обгрунтуванням свого вчення — специфічного язичницького бачення світу, Бога, людини. Неоязичницькі громади є не тільки в Україні, а й в інших країнах, де компактно проживають українці. Деякі з неоязичників зберегли вірність пантеїзму, інші — на основі певної модернізації витокового українського язичництва сповідують монотеїзм. Сучасне відродження язичництва тільки підтверджує, що прадавня «віра батьків» не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а так асимілювалася ним, що навіть М.Грушевський назвав її «народним християнством». Рідновірство сприймає насамперед частина національно орієнтованої інтелігенції, котра вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як домінанту відродження українства. Перетворення рідновірсь-ких течій на масове релігійне явище є поки що проблематичним.

Рідна віра — самостійний напрям в українському неоязичництві. Його започаткував у 1934 році професор Володимир Шаян — піонер рідновіровського відроджувального руху. Вивчаючи етнічну (язичницьку) релігію українців, яку вони сповідували перед прийняттям християнства і деякі елементи якої добре збереглися в так званому двовір'ї. В. Шаян у своїй книзі «Віра Предків Наших» пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української духовності.

Осередком «Рідної віри» українців мав стати Орден Бога Сонця, головним лицарем котрого вважається сам засновник течії. Максимально зберігаючи прадавню українську обрядовість, «Рідна віра» спрямовує своє вчення на вдосконалення людської особистості, піднесення її національної самосвідомості. Рідновіри, як правило, виконують автентичні язичницькі молитви і співи. Найпотужнішою закордонною громадою є рідновіри при святині Дажбожій у Гамільтоні (Канада). Є кілька десятків громад сповідників «Рідної віри» в Україні, зокрема в Києві, Харкові, Чернігові, Миколаєві, Львові, Одесі та в інших містах і селах. Діяльність Київської громади українських язичників «Православ'я» базується на книгах «Волховик» (виклад віровчення) та «Правослов: молитви до рідних богів», а також на обрядовому календарі «Коло Свароже».

РУНВіра (Рідна українська національна віра) — одна з форм сучасної релігійності українців. Засновник РУН Віри — Лев Силенко (народився 1923 р.), українець, емігрував до Америки. Він вважається посланим від самого Бога учителем і пророком, який, реформуючи політеїстичну дохристиянську віру, запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Українці, як і інші народи, згідно з цим вченням, мають своє розуміння Бога, явленого їм під ім'ям Дажбога. Це дає можливість поновлювати і вдосконалювати силу свого власного єства. Дажбог (Датель буття) — це свідомість світу, вічна енергія несвідомого й свідомого буття, свята правда. Основні положення РУНВіри викладено в «святому писанні» течії — «Мага Вірі» й катехізисі «Повчання. Пісні. Молитви». Основна культова споруда РУНВіри — собор святої Матері України — стоїть поблизу Нью-Йорка в Спрінг Глені (США). Рунвісти не визнають зображення Дажбога, оскільки він — Святий Дух, Воля, Правда, Любов, Милосердя. В РУНВірі є обряди вінчання, освячення дитини, поховання, свої специфічні молитви і свята. Громади (станиці) рунвістів є в Америці, Канаді, Австралії, Англії та в ін. країнах, де проживають українці. Послідовники РУНВіри в Україні об'єднані в 42 громадах.

Собор рідної віри — одна з течій українського язичництва, що виникла 1994 р. на Вінничині[30]. Послідовники Собору вважають своїми ідейними попередниками В. Шаяна, М. Шкавритка, Л.Силенка, С.Кокряцького, кожний з яких зробив помітний внесок у творення основ «Рідної віри», але не зміг повністю здійснити неосяжність історичного завдання з її відродження. їхні праці, взаємодоповнюючи одна одну, в сукупності утворюють цілісне вчення, поєднати і поширити яке покликаний Собор рідної віри. Така його місія зумовлена тим, що Поділля є серцем України, оскільки саме тут найдовше, аж до 1620 р., Болохівські князі боронили рідну віру. На березі річки Бог (Буг) була головна святиня скіфів — Ексамній (Божа дорога). На Поділлі віднайдено збруцького Святовита, найдавніший символ Дажбога — Тризуб. Послідовники цієї течії відзначаються толерантністю щодо інших рідновірських громад.