Лекции.Орг


Поиск:




Проблема детермінації та типологізації нових релігійних рухів




Спектр нових релігійних проявів досить широкий, тому нині ще немає єдиного, загальновизнаного поняття, яке б визначало багатоманіття новітніх явищ у релігійній сфері у світі в цілому та в Україні зокрема. У літературі на їх означення вживаються різні терміни: секта, тоталітарна секта, світський гуманізм, езотерична (призначена для по­свячених) культура, бунтарські духовні пошуки, позаконфесійна (позавіросповідна) релігійність, неомістицизм, деідеологізована віра, псевдокульт, психокульт, квазірелігія, позавіросповідна містика чи культ тощо.

Для визначення нових релігій у світовому релігійно­му просторі широко вживається термін «Нью Ейдж» - «Релігії Нового Віку». Така характеристика має подвійний підтекст: для «богошукачів» декларує альтернативу соці­альній та духовній реальності, а для віруючих-«традиціоналістів» підкреслює неістинність, надуманість, вигада­ну претензійність релігійних новотворень. Так чи інакше термін «Нью Ейдж» розкриває не понятійну специфіку нових релігійних віянь, а лише їхній символічний зміст, вказуючи на темпоральність (час виникнення) самого фе­номену.

Одним із найбільш прийнятних понять, яким кори­стується більшість плюралістично настроєних учених та теологів, є визначення відомого дослідника, про­фесора Лондонської вищої школи економіки Айлін Баркер - «нові релігійні течії» (НРТ). Перевага цього терміну у його світоглядній нейтральності, беземоційному навантаженні, відмові від оціночних характерис­тик, як, наприклад, «тоталітарні», «деструктивні» куль­ти тощо. Цей термін також не охоплює усієї різномані­тності нових релігійних феноменів, адже «релігійні течії» характеризують здебільшого неформальні релігійні ут­ворення, у яких немає чіткої організації та сформованих релігійних інститутів, таких, як ордени, братства, ашрами, монастирі тощо.

Більш вживаним у сучасному науковому обігу є термін «нові» («нео») або «модернові» релігії. Таке поняття до­сить широке і охоплює переважну частину нових релігій­них феноменів, що сформувались у другій половині XX ст. Зумовлені змінами світоглядних парадигм, кризою тради­ційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів, неорелігії водночас є результатом релігійної ініціативи ок­ремих осіб, які, використовуючи певну віросповідну тра­дицію чи поєднання декількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Остання вважається самодостатньою і незалежною від будь-якого релігійного центру, а її зас­новник майже завжди - обраним самим Богом.

Недосконалість поняття «неорелігії» - у багатознач­ності трактування прийменника «нео» («нові»): з точки зору часу виникнення релігій, їх специфіки, особливостей або ж третє значення, що власне розкриває специфіку неорелігійних феноменів, а саме їх ставлення до «старих», тра­диційних релігій. «Нео» завжди підкреслює варіативність новоутворень, подаючи їх як видозміну першооснови.

За цією ознакою утворився термін «нетрадиційні релігії», що є альтернативою історичним релігійним ком­плексам. Ним позначають історично неуспадковані пев­ною спільнотою релігійні явища, які не притаманні релігійній духовності того чи іншого народу, культурно, побутово, ментально не укорінені в ньому, але набули поширення внаслідок місіонерства проповідників з їх істо­ричної батьківщини. Операційна обмеженість цього поняття також очевидна, оскільки будь-яку релігію можна вважа­ти нетрадиційною: все залежить від етнічного середови­ща й історичного простору її функціонування. Так, не­традиційними для певного народу можуть бути навіть світові релігії, які є історичними для інших етнічних спільнот. Але нетрадиційними називають переважно релігійні утворення, засновані на іншій традиції.

Не менш складною і досі не вирішеною є проблема класифікації неорелігійних об'єднань. Серед наявних си­стем і методів типологізації нових релігійних явищ заслуговують на увагу наукові надбання Є.Балагушкіна. В основу своєї класифікації він поклав соціокультурний принцип [3]. У цьому контексті релігійні новації розцінюються як наслідок досить глибоких змін суспільної системи в цілому (цивілізаційні зрушення, се­куляризація, інші соціокультурні тенденції) або окремих її компонентів (зростання індустріалізації й урбанізації, національно-патріотичне пожвавлення, зміни інтересів людей та їх ґрунтовніше самоусвідомлення). Нові релігійні рухи пропонують не просто нове розуміння соціальних проблем, а претендують на якісно іншу участь у їх вирі­шенні. Залежно від ситуації встановлюються різні типи спіритуалізації навколишнього світу, які визначаються модальностями релігійно-практичного усвідомлення дійсності.

Перший тип новацій - реформаційні релігії, що відтворюють найслабші модальності спіритуального онов­лення світу: соціально-антропологічний перфекціоналізм та спіритуалізація дійсності. Ці типи новацій протистав­ляються початковому, статуарному станові релігії, так званому релігійному істеблішменту, до якого належать офіційні релігії та їхні церковні організації. Для них ха­рактерні або апологетичне ставлення до сучасного со­ціально-політичного ладу, або «нейтральне», з підкрес­леним відстороненням від усіх форм суспільного устрою та державної влади. Властиві їм релігійні ідеї й настрої мають різний ступінь значущості та активності і можуть бути представлні як деяка послідовність новаційних типів релігійних рухів.

Соціально-антропологічний перфекціоналізм - релі­гійним новаціям цього типу притаманна фетишизація пев­них умов та чинників реальної дійсності: від фізичного здоров'я й духовного розвитку індивіда до вдосконален­ня економічних і політичних структур суспільства. Пози­тивні зрушення у сферах людського буття розуміються як панацея глобального поліпшення становища суспіль­ства, вирішення його проблем та суперечностей. До цьо­го типу належать аскетичні й фізіотерапевтичні культи, техніки інтелектуального розвитку (Товариство трансцен­дентальної медитації, семінари Ерхарда, макробіотика Осави тощо). До даної групи належать осередки, що куль­тивують техніки східних єдиноборств з релігійними на­строями дзен-буддизму - вони орієнтують своїх прихиль­ників на силу та мужність, непорушність духу й суворість життя. Сюди входять також напіврелігійні методики до­сягнення «досконалого» способу життя на кшталт давньо-японської «чайної церемонії» або сучасного гербалайфу.

Спіритуалізація дійсності - більш сильний новацій-ний тип релігійних рухів, що трактують фактори духов­ного життя в дусі окультизму та спіритуалізму, а не фетишизують реальні чинники земного життя. Згідно із релігійними уявленнями цього типу, звертання до над­природних сил, космосу, потойбічного світу гарантує ра­дикальне вирішення усіх земних проблем людства, дасть йому змогу вийти із сучасної соціокультурної кризи. До цього типу належать різновиди необуддизму, теософія, антропософія, Агні-йога Реріхів.

Другий тип новацій - альтернативні релігії: рішуче відмовляються від сучасної соціальної реальності та офі­ційних церков. Для цих релігійних віянь суспільна систе­ма і спосіб життя сучасної людини є неприйнятними, не доліки - невиправними, пануюче зло - невикоренимим. Вони не сприймають жодних реформ існуючого ладу, вва­жають беззмістовними й безрезультатними будь-які про­грами удосконалення економічних, політичних відносин у суспільстві, розвитку міжнародного співробітництва. Аль­тернативною модальністю відрізняються два типи нових релігійних рухів.

Спіритуальна трансформація дійсності - мілена-ристські рухи, де тисячолітнє Царство Боже на Землі розглядається як найближча, реально досяжна перспек­тива, та хіліастичні сектантські комуни, в яких вважаєть­ся, що Царство Боже вже відкрилося вузькому колові обраних, приклад яких повинно сприйняти все людство. Спіритуальна трансформація дійсності має два різнови­ди: 1) аморфне богопошукове середовище («битницький дзен», «революція Ісуса», психоделія); 2) міленаристські секти і культи, яким властивий більш високий рівень ак­тивності й організованості, яскравіші есхатологічні настрої («Діти Бога» у перші роки існування, «Богородичний центр», «Біле братство»).

Альтернативні релігії, що належать до другого типу новацій, проголошують вихід у сакральний світ. Нові релігійні рухи цього типу вирізняються двома видами ак­тивності: 1) «есхатологічна паніка» - надзвичайно загост­рені релігійні настрої, коли люди залишають свої будин­ки, майно, рідних, близьких і чекають кінця світу; 2) «апо-каліптична катастрофа» - коли община скоює колективне самогубство (отруєння членів «Народного храму» в Гай­ані, самоспалення адептів «Храму Сонця» в Швейцарії та Франції, «Небесних врат» - у США, віруючих - в Уганді).

Наведені чотири типи релігійних новацій є лише іде­альними моделями реальних релігійних явищ, які здебі­льшого неоднорідні за сутністю і мають певні типологічні особливості.

Існує ще одна класифікація, в якій враховується характер взаємодії релігійної групи з ши­роким соціальним середовищем (Р.Уолліс)[41]. Таким чином, виділяються три типи релігійних новацій, що:

1) заперечують навколишній світ;

2) приймають нормативні цілі й цінності;

3) пристосовуються до навколишнього світу.

Прихильники релігійних течій першої групи вважа­ють, що наявний соціальний лад відійшов від божествен­них приписів; не сприймають цінностей сучасного суспі­льства й закликають до духовного життя, зорієнтовано­го на задоволення власних інтересів. Вони уявляють жит­тя як служіння Богові та представникові Бога на Землі (у деяких релігійних громадах це одна й та сама особа). Такі рухи переважно пророкують швидке і повне пере­родження світу, фактично його кінець. Вони проповіду­ють встановлення нового порядку на Землі після певних перетворень та катаклізмів. Кожний новий член таких спільнот вважається «вдруге народженим», таким, що повністю відірвався від свого колишнього «Я» і цілковито підкорився групі. Лідери таких груп проявляють, як пра­вило, виняткову авторитарність.

До другого типу релігійних спільнот належать органі­зації та групи, у яких відсутні чимало рис, пов'язаних з релігією. У них здебільшого немає власної церковної орган­ізації, колективних ритуалів, розвинутої теології та ети­ки. Прихильники таких течій знаходять у навколишньому середовищі чимало позитивних рис, які вони схильні роз­вивати. На їхню думку, людство має величезну потенцій­ну енергію, раціонально використовувати яку навчилася невелика група осіб.

Третій тип рухів є фактично варіаціями традицій­них релігій і філософських напрямів. їхня мета - надати віруючим можливості для більш інтенсивного релігійного життя. Тут не вимагають розриву з минулим - можна навіть не виходити із своєї традиційної церкви.

Висвітлюючи релігійні новоутворення в Україні, на думку автора, доцільно використовувати так звану генетичну типологію за авторством відчизняних дослідників Н. Дудар та Л. Филипович[12]. Визнаючи її деяку умовність і недосконалість, слід погодитись, що вона певним чином відтворює загальну тенденцію сучасного релігієтворення.

Неохристиянство та навколохристиянство. Неохри-стиянство - релігійні течії, що виникають у межах тра­диційного християнства з метою пристосування його до спрощених вимог секуляризованого часу. Основним віросповідним джерелом неохристиянських церков є Біблія, центральною фігурою - Ісус Христос. Неохристи­янство від традиційного християнства відрізняється ро­зумінням природи Ісуса Христа, Трійці, сутності Свято­го Духа, пекла, раю тощо. Навколохристиянськими світоглядно-релігійними вченнями, на нашу думку, є новітні релігійні утворення, які до структури свого віров­чення (що, як правило, в основі своїй є результатом твор­чості їхніх засновників) долучають елементи християнсь­кої, орієнталістської, теософської, інших традицій у їх модерновому прочитанні (Церква уніфікації (об'єднання) Муна, Велике біле братство, Церква останнього заповіту (Віссаріона).

Неооріенталізм представлений неоіндуїзмом і течія­ми буддиського коріння. неоорієнталістські течії здебільшо­го спираються на давню ведичну традицію, використову­ючи досягнення інших культур, цінності багатьох релігій. Течії цього напряму демонструють єдність філософсько­го вчення, в основі якого лежить принцип монізму, єдностів багатоманітті, нероздільності духовного і матеріально­го, мирського і сакрального буття. В неоіндуїстських учен­нях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків шляхів до Бога, духовного базису в реконструкції суспільства[1]. Буддиські течії відомі пере­важно в їх модернових формах під загальною назвою нео-буддизму. Необуддизмові притаманна значна секуляриза­ція, що доходить до визнання його навіть деяким безре­лігійним феноменом, методом досягнення повноти й гар­монії життя, теорією, а головне - практикою мистецтва жити.

Теософські, езотеричні общини. Розвивають вчення подружжя Реріхів, О.Блаватської, А.Безант, Д.Андрєє-ва, О.Бердника, Д.Кхула, А.Клізовского. У працях тео­софів йдеться про спільний перехід до «Іншого Світу», що не може бути сприйнятий пересічною людиною і є вищим щаблем до еволюційного розвитку свідомості. Пе­рехід означатиме трансформацію свідомості, її розши­рення до рівня, коли стає можливим зрозуміти й прий­няти не лише усталену парадигму, а й знання про світо­будову, які дотепер вважалися ненауковими, езотерич­ними, окультними тощо, але у зв'язку із динамікою ево­люційного розвитку стали відкритими для широкого за­галу, охопленого духовними пошуками. Тому за мету ста­виться прояснення природи душі, її системно-структурні й космічні взаємозв'язки; зв'язки між душею та оболонка­ми, які душа може використати.

Неоязичництво не є специфічно українським фено­меном, але українське неоязичництво, яке представле­не багатьма течіями (РУНвіра, Рідна віра, Ладовіри, Яг-новіри, Орантійці тощо), має свої характерні риси. Нео-язичники об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Одні з них організаційно оформлені, мають певну структуру, інші обмежилися лише обгрунтуванням свого вчення - специфічного язичницького бачення світу, Бога, людини. Декотрі з неоязичників зберегли вірність пантеїзмові, інші сповідують монотеїзм -вшанування Дажбога.

Сайєнтологія (від лат. scientia - знання і грец. logos -вчення, розум, думка). Сайєнтологічні вчення прагнуть поєднати науку і релігію, претендують на знання шляху до підвищення власного інтелекту й здібностей, на вив­чення і вирішення проблем духу по відношенню до само­го себе, Всесвіту, інших життів тощо.

Психотерапевтичні течії. Відрізняються широкою різноманітністю - від східних військово-спортивних і вод­ночас світоглядних систем йоги, сенсорного пробуджен­ня до системи Порфирія Іванова.

На думку В. Лубського та В. Теремка[26], також слід окремо виділити сатанізм, що не входить за своїми ознаками до жодної з запропонованих категорій.


 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 310 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Либо вы управляете вашим днем, либо день управляет вами. © Джим Рон
==> читать все изречения...

629 - | 497 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.