Подолання заперечень та створення умов для вільного від наркотиків способу життя

Якщо підлітки мають давню звичку вживати наркотики та не уявляють без них свого життя, паралельна участь їх у програмах самодопомоги, таких як НарАнон, може значною мірою сприяти ефективності сімейної терапії. Такі програми пропонують унікальну комбінацію підтримки та «протистояння» з боку однолітків, необхідні для подолання заперечень, що висуваються багатьма підлітками, які стали хронічними наркоманами. Такі наркомани заперечують свою фізичну та психологічну залежність від наркотиків, вплив наркоманії на їхній емоційний та соціальний розвиток, на їхні стосунки із сім’єю, а також те, що наркоманія може швидко змусити їх почати злочинну діяльність.

Якщо підлітки з якихось причин не мають доступу до групи самодопомоги, такі групи можуть бути створені сімейним терапевтом. В такій групі кожен член повинен відверто розповісти про свій досвід наркотичної залежності та неспроможності контролювати власне життя. Члени групи повинні розповісти про те, як їхня наркоманія вплинула на взаємовідносини з важливими для них людьми та на їхню самооцінку. Вони повинні згадати кожного, кому вони нашкодили своєю звичкою вживати наркотики, та попросити у них пробачення. Вони повинні пообіцяти своїм близьким розпочати новий, вільний від наркотиків спосіб життя. Роль помічника, якої набуває терапевт, полягає у тому, щоб спонукати членів групи «протистояти» запереченням з боку інших членів групи, коли вони вдаються до різноманітних вивертів, применшування шкоди, якої вони зазнають від наркотиків, та до раціонального обґрунтування своєї поведінки. Терапевт-помічник має також спонукати членів групи підтримувати один одного у випадках, коли вони продемонстрували сміливість й чесність та визнали свою деструктивну поведінку, що була спричинена вживанням наркотиків.

В міру того, як члени групи відмовлятимуться від своїх заперечень та користуватимуться підтримкою з боку групи, можуть виникнути невирішені питання особистого плану, пов’язані з емоційним розвитком підлітка й формуванням його ідентичності. До них належать: сум, спричинений втратою близьких; реакції на травму, викликану фізичним насильством чи сексуальним домаганням.

Підлітки, які лише тимчасово вживали наркотики, або час від часу вживали їх для підняття настрою, зазвичай, не потребують групової терапії, де головна увага зосереджена на запереченнях. Їм, швидше, потрібна індивідуальна або групова терапія для того, щоб розвинути у собі почуття впевненості з метою побудови здатності долати тиск з боку однолітків спробувати разом з ними наркотики, або тренінг з подолання «соціальної занепокоєності» для того, щоб вони могли протистояти соціальному тиску, якщо саме він призводить до того, що вони вживають наркотики для підняття настрою.

Реорганізація сім’ї

Головне завдання, яке стоїть перед терапевтом при проведенні реорганізації сім’ї, полягає у тому, щоб допомогти їй позбутися тих моделей взаємодії, які виникли в ній у зв’язку з проблемною поведінкою підлітка, пов’язаною із вживанням ним наркотиків. До такої поведінки належить: пошук грошей з метою купівлі наркотиків; антисоціальні вчинки, здійснювані під час перебування під дією наркотиків; інші види проблемної поведінки, наприклад, порушення правил повернення додому у визначений час, пропуск занять у школі, невиконання домашніх завдань, крадіжки, знищення майна тощо.

Щоб змінити існуючі у сім’ї моделі взаємодії, терапевт має допомогти членам сім’ї встановити чіткі та реалістичні цілі з огляду як на поведінку підлітка, так і самих батьків. Іншими словами, досягнення такий цілей означатиме для підлітка дотримання цілого ряду правил, які визначатимуть мінімальні стандарти його поведінки вдома. При цьому головним завданням батьків є збереження між собою відносин співробітництва з огляду на впровадження в сімейне життя відповідних правил. Центральним елементом таких нововведень є вирішення конфліктів на шляху до досягнення належної поведінки, якої очікують від підлітка, визначення наслідків дотримання та недотримання такої поведінки, та способу, в який обидва з батьків спільно співпрацюватимуть з метою підтримки одне одного. Якщо видається за доречне, то до цієї стадії лікування можуть бути включені програма розвитку комунікативних навичок членів сім’ї, тренінг щодо розв’язання проблем, а також використання систем винагороди та контролю за поведінкою. На початку цієї стадії терапії батьків варто попросити відступити від ставлення до своїх дітей як до молодших за віком. Вони мають бути готові послабити встановлені правила поведінки вдома шляхом переговорів з дітьми-підлітками в міру того, як ті демонструватимуть свою спроможність залишатися вільними від наркотиків та дотримуватися встановлених правил.

Паралельно терапевту слід провести ряд зустрічей з батьками без підлітка (його братів і сестер), щоб допомогти їм зміцнити свої подружні стосунки шляхом планування спільного проведення часу без дітей. Метою терапевта при цьому є сприяння розвитку взаємної підтримки між батьками та детриангуляція підлітка, який, можливо, опинився у якості посередника між батьками, коли один з них, швидше, звертався за допомогою до дитини, а не до іншого з подружжя.