Особлива ненависть жидів до українців.

Тисячу років тому між Північним Кавказом, Волгою та Доном існувала - Хозарська держава, створена близько спорідненими тюркськими племенами. На початку дев'ятого століття її правителі прийняли юдаїзм і зробили його державною релігією. Хозарська держава була єдиною юдейською державою середньовіччя й найбільшою юдейською державою взагалі за всю історію. В 10-11 століттях після походів наших предків русів на Хозарію (965 р. — Великий Князь Святослав; 985 р. — Великий Князь Володимир; 1083 р. — Тмутараканський (Кубанський) Князь Олег) Хозарська держава перестала існувати. Отже, від Хозарсько-юдейської держави слід пропав. (Вай, вай! Хіба таке можна забувати й прощати?!). Але не від юдеїв – хозар. Значна частина їх розсіялася по Кавказу та Європі. На 85 % сучасні жиди — то юдизовані хозари ("ашкеназі). Це установлено серйозними науковими дослідженнями, зокрема, і жидівськими. Жиди це добое знають, але офіційно не визнають, бо тоді їхні претензії на Палестину стають безглуздими.

Ну й що, скаже читач. Яке це має відношення до нашого часу? Якщо виходити з нашої вдачі, то ніякого. Але жиди живуть і діють не за нашою вдачею, а за своєю, юдейською. А вона їх вчить, що помста — то священне почуття; "Око за око, зуб за зуба, — яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому. А хто заб'є людину, буде забитий" [17, ЗМ:20,21] Найгуманнішою частиною Старого заповіту, юдейської "святої книги", є Книга псалмів. Але і тут є незчисленна кількість закликів до помсти над гоями. Так, звертаючись до Саваота-Єгови, юдеї просять: "Нехай їхнє село спустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!" [Пс.59, вірш 26].

Для нас все це здається неймовірним, бо ми виходимо зі своєї логіки та своєї моралі, в основі якої лежить християнський світогляд з його любов'ю, прощенням та милосердям. На цьому, на нашій довірливості та доброті жиди нас і ловлять. "Катехиз жида в СССР" прямо закликає їх діяти так, щоб ми в це не могли повірити, щоб ми цього не могли збагнути. Нанесені в минулому нам образи ми швидко забуваємо, але для них час ніякого значення не має. Не лише до 1917 р. у Московії, але і в наш час в Ізраїлі взаємовідносини між жидами регулюються на основі релігійних книг складених 2500-1000 років тому. Уявіть собі, що в Україні взаємовідносини між українцями регулювалися б не і сучасним законодавством, а "Руською правдою" Ярослава Мудрого, складеною у першій половині 11 ст. Цe було б дикунством. Але із цього стану значна частина жидів не вийшла по сьогоднішній день. Ось приклад: "Израильская пресса рассказывала о жутком случае, который произошел с британской туристкой, по незнанию появившейся в хабадском квартале в платье с коротким рукавом Ее облили кислотой!" [18, с 35].

Відомо, що жиди — всесвітні упирі, які жили кров'ю того народу, серед якого поселялися. Скільки крові вони випили з українців, кожен може Дізнатися з роботи [19]. Час від часу народне терпіння обривалося, й народи вибухали погромами та вигнанням жидів. Перше засвідчене самими жидами вигнання їх було з Єгипту [17, 1М]. Останній крупний погром був за часів другої світової війни, коли було знищено біля 300 тис. жидів. Вичерпувалося терпіння і в українців. Визвольна війна 1648-1654 років під проводом Б. Хмельницького в значній мірі була спровокована жидами й спрямована проти них. Жидів в Україні тоді загинуло біля. 10 тис. вони ж пишуть, що 500 тис хоч в Польщі, Литві, та Україні їх тоді всього жило не більше 100 тис. Від того часу по сьогоднішній день для жидів Богдан Хмельницький — "Хмєль - злодєй" а українці – страшні погромники. Українці чинили погроми жидів і пізніше, зокрема, за часів Коліївщини 1768 p., бо вони разом з ляхами немилосердно грабували й знущалися з нашого народу.

Піл час. жидо-москальської інтервенції і війни за поневолення Руси-України 1918-21 pp. жиди винищили 8.5 млн. українців, про що ми давно забули. Але вони не забули, що в цій боротьбі загинуло 30-50 тис. жидів й вважають нас страшними погромниками.

Чи змінилося ставлення жидів до українців від того часу? Ні в найменшій мірі, бо воно визначається такими положеннями: "всі українці відомі антисеміти від найдавніших часів до сьогодні. Bсіx антисемітів треба винищувати як найгірших злочинців". Під час Другої світової війни українці врятували тисячі жидів (не від великого розуму, а від великого дурисвітства), мабуть більше, ніж будь-який інший народ у Європі, але це не заважає жидам зважати, що українці мало не партнери Гітлера, "наці-криміналес". І це в той час коли Нюрнберзький міжнародний суд за злочини проти людства не засудив жодного українця, але засудив 48 жидів! І не диво, бо "серед табірного начальства тих же жорстоких капо, а також в зондеркомандах", які тероризували, знищували й ховали в'язнів, було багато жидів, як свідчить відомий художник, колишній в'язень концтаборів Михайло Савицький [20].

На жаль, голодомори, масові розстріли та виселення. Друга світова війна та події після неї нічому не навчили українців. Але якщо ми не тямимо вчитися на чужих помилках, то врешті-решт треба ж колись почати вчитися на власних нещастях.