Оцінка кіпькости жертв українців в етнічній війні1918-1920 pp.

Раніше, опираючись головним чином на повідомлення Судоплатова, я оцінював кількість жертв українців в етнічній війні 1918-1920 рр, числом 1 млн. чоловік. Але ознайомлення з переписами населення, іншими статистичними даними та повідомленнями самих більшовиків того часу дають зовсім інші, приголомшливі числа.

Згідно першого Всемосковського перепису 1897 p., кількість населення України на теренах, які захопили й контролювали комісари, становила 25,5 млн. чоловік. Приріст населення у той час становив 18 чол. на 1 тисячу населення. Таким чином, аби не було війн та переселень, а приріст населення протягом всіх 23 років був незмінним, то в 1920 р. кількість населення на захоплених комісарами теренах України збільшилася б на 50 % й становила б приблизно 38 млн. чоловік. В 1923 р, не зрозуміло з яких розрахунків, мало б бути, як заявляють самі комісари, 33 млн. чоловік [11, док. 100]. Така чисельність населення, точніше, 33,4 млн., на цих теренах була досягнута вже 1913 р. Але було переселення українських селян на Схід (Сибір, Казахстан), приблизно 300 тис. чоловік; під час Першої світової війни загинуло біля 500 тис. українців, а в період 1915-1920 pp. природній приріст був, напевне, меншим. Аби він зменшився аж у три рази, то кількість українців, з урахуванням втрат від переселення та жертв Світової війни, а 1920 р. мала б бути 34 млн. чоловік. Ці числа добре узгоджуються (з точністю до 0,1-0,2 млн.) з чисельністю населення, яке можна отримати з таблиць, приведених в Укр.Рад.Енц. (УРЕ), том 11, кн.2, стор.22. Але треба врахувати, що чисельність населення України, приведена по роках в табл.2, насправді не в сучасних кордонах, як там зазначається, а в тих межах, які окуповувала Московія протягом ХІХ-ХХ століть.

Перепис же населення 1920 р. в більшовицькій Україні дав 25,5 млн. чоловік [11, док. 100]. Це число узгоджується з даними УРЕ, де 1922 р. стоїть 26,2 млн. Останньому числу як реальному вірити не можна, бо був голодомор 1921 -1922 pp., але аби його не було, то приріст чисельносте населення за два роки на 0,7 млн. чоловік відповідає приросту 14 осіб на 1000, що цілком допустимо й що відобразили комуністи-історики в УРЕ.

Але ж бо за найменшими підрахунками, в 192.0 р. в Україні мало б бути 33-34 млн. людей! Де ж ділися 8 млн. українців в період між 1914-1920 pp., якщо втрати за час Першої Світової війни та різкого уповільнення приросту вже враховані?

Залишається лише один фактор, який призвів до зменшення чисельности населення України на 8 млн. — етнічна війна 1918-1920 pp. Навіть жиди-комісари офіційно визнавали величезні, хоча й значно занижені, втрати українців за період з 1914 по 1922 роки:

"Если попытаться установить цифру современного населения, исходя из данных первой Всероссийской переписи населения 1897 г., то вместо 25,5 млн. населения Украины в 1897 г. при среднем нормальном приросте населения в 18 человек на 1 тыс., современная цифра населения Украины должна была бы равняться около 33 млн. человек. Между тем по всеобщей переписи 1920 г. установлена цифра в 25,5 млн., а по приблизительным исчислениям на 1922 г. она не превышает цифры 27 млн. Таким образом, общая потеря населения за весь период империалистической и гражданской войн и голода выражается в цифре около. 5,5-7,5 млн. людей". [11, док. 100].

Увесь світ знає, що за 4 роки Першої світової війни всі воюючі сторони разом втратили 10 млн. чоловік, але про втрати щонайменше 8 млн, українців за три роки (1918-1920) спричиненої жидами етнічної війни не згадано в жодному підручнику з історії України.

Якщо ж врахувати не лише знищених, але й ненароджених, то втрата українців внаслідок жидівських етнічних чисток за 1918-1920 pp. складають 12 млн. чоловік.

Зменшення кількосте населення в цілому по Руси-Україні знаходиться у відповідности зі зменшенням його в окремо взятому Одеському повіті; В 1914 р. там було 288,284 чоловіка, а в 1919 р. — лише 198,210 осіб [11, док.84]. Немає ніяких серйозних підстав для такого значного убутку населення в 1914-1917 pp., отже, майже на третину воно скоротилося за два роки (1918 та 1919) етнічної війни...

Проте ж дивує, як таке катастрофічне зменшення чисельносте населення за малий час, так і можливість його перепису того бурхливого року. Можна подумати, що комісарам, окрім як перепис, не було, що робити. Тому не виключено, що число 198,210 в 1919 р. сильно занижене. "Навіщо?", запитає читач. Плануючи різню місцевого населення у майбутньому, щоб потім заселити Одещину хозарами, вони й занизили число проживаючих там людей, аби лиш потім заявити: людей там було мало вже до нашого приходу.

Не виключено, що й повна чисельність населення окупованої хозарамиРуси-України в 1920 р. була занижена. А це означає, що масове винищення українців вони планували заздалегідь й здійснили йога в наступних (1921- -1923)роках.

 

 

****

Я сподіваюсь, що як розмах терору, дуже скромно відтворений у цій роботі, так і його організатори та виконавці, переконали читача, пооти кого він був спрямований і хто організовував масовий мор населення. Методи що застосовували жиди при цьому: влаштовували епідемії та розстрілювали рубали шаблями, вішали, топили у водоймах, катували до смерти закопували в землю живцем, спалювали в топках, заморожували морили голодом.

Останній спосіб винищення людей вони застосовували ще з 1918 р у В'язницях. "1918 р. в московських місцях ув'язнення давали одну восьмушку хліба і баланду з мініатюрними дозами напівгнилої картоплі та капусти... Наслідком цього була колосальна смертність від виснаження — до 75 відсотків у в'язничній лікарні. Начальник Таганської в'язниці офіційно доповідав, і більшовики публікували, що 40 відсотків смертей від голоду" [10, с. 161].

Вбивство голодом має свої "переваги" і недоліки. Недоліки: для умертвління треба довгий час, кілька місяців. "Переваги": можна одночасно вбити значну кількість людей на великих теренах, звичайно, якщо відібрати в них харчі. Цей спосіб застосували в Руси-Україні 1921 -1923 рр. вперше спричинивши штучний масовий голодомор за всю історію людства і вперше в історії нашого народу внаслідок якого загинуло біля 3 млн. українців.

В передачі "Слово про слово" першої програми українського радіо від 9 березня 2003 р. згадувалось про 73-тю річницю початку так званої справи СВУ. під час допиту одного із заарештованих, говорилось в передачі слідчий Соломон Брук цинічно заявив: "Всіх українців треба було б перестріляти. На жаль, зробити це неможливо. Але українську інтелігенцію ми знищимо" Жиди вважали, що ми вже в мішку, його треба тільки зав'язати й втопити їхня ненависть до українців не приховувалась і не була навіть погамована тим що вони міцно сиділи на шиї нашого народу. Багато, дуже багато знищили вони українців під час етнічної війни, а ще більше — майстерно організованими голодоморами 1921-1923 pp. та 1932-1933 рр.

Реквізиції продукції в українських селян в 1921-1922 pp. Необмежені реквізиції збіжжя та худоби, пограбування та конфіскація майна селян фізичне вбивство кращих господарів комісарами в 1918-1921 рр. підірвали українське сільське господарство — основу українського національного економічного укладу на той час. «Господарчий розлад ніде не досягав такого величезного розміру, як на Україні», визнавали комуністи в історії УРСР [т.6, с.23].

Посуха та реквізиції попередніх років ослабили сільське господарство і Поволжя, що призвело до голоду, якого ніколи там не було за царських часів незважаючи ні на які посухи. Московсько - жидівськии уряд визнав цей факт звіпьнив селян від податку, прикріпив до голодних поволзьких губерній Білорусь та деякі врожайні области Московії та... Україну, яка сама зазнала колосальної посухи. Окрім того, жиди-ксмісари попросили для Поволжя допомогу з-ав кордону. Західні країни та громадськість відгукнулись, і лише США надали допомоги на 45 мільйонів доларів на той час величезні гроші.

У Московії був створений комітет допомоги голодуючим Поволжя на чолі з М. Калініним. В Руси-Україні також був такий комітет з присланим з Москви Г Петровським, але не дня допомоги голодуючим українцям. Його завдання було вилучити хліб з голодних областей україни, загострюючи й посилаючи голод метою знищення українців як етносу.

Хлібозаготівельні плани визначалися за принципом найбільшого вилучення хіба з українських селян. Зокрема, на Запоріжжі збирався «продподаток» розмір якого дорівнював валовому збору.

 

Окопанти розуміли, що селяни хліб не віддаватимуть, а останній і поготів тому Ульянов-Бланк 12 серпня 1921 р. видає постанову, в якій наказує: «…

1. Признать необходимым при первых же признаках противодействий сбору продналога или замедления в его взносе, немедленно приманять саме решительные меры принудительного характера, вводя в упорствующие волости и селения воинские части, немедленно направляя туда выездные сесии ревтрибуналов и строжайше карая упорствующих и т. д.

2. При вводе воиннских частей в селения их продовольственное снабжение возлагать на сельськие общества в полной норме боевого пайка…

3. Предложить ВЦСПС в боевом порядке разрешить все вопросы, связаные с мобилизацией для продинспектуры и воендружин и привести эти мобилизации…»

Для повнішого вилучення хліба з України, отже й для підсилення голоду, що вже розпочався, в Україну додатково направляються 8 тис. чоловік у складі воєнізованих дружин (воєнпроддужин) чисельністю до 150 чоловік кожна.

Незважаючи на голод та явну нестачу продовольства в Україні, Фрумкін, Косіор, Чіркін та Вейнгер, що прибули з Москви, змушують Політбюро ЦК КП(б)У 3 вересня 1921 р. прийняти такі ухвали:

«… установить количество хлеба, которое Украина обв’язана дать Росии как мынымальное, в 30 млн. пуд., даже в ущерб собственному снабжению…»

Неврожай та побори з України були такі великі, що вже в серпні, вересні в деяких селах особливо постраждалих повітів нічого було їсти. Як наслідок вже на початку жовтня від голоду помер Олександр Даценов, що засвідчено протоколом загальних зборів Великомихайлівського волкомнезаму Гуляйпільського повіту від 9 жовтня 1921 р. Воно й не дивно. Запорізька губернська комісія допомоги голодуючим в лютому 1922 р. зізналася що вже до вересня [1921 p.] частина населення почала голодувати й вживати сурогати, лободу, курай, листя дерев тощо. Лихо посилювалось тим що неврожай вразив не лише зернові хліба, але й трави: коома для худоби не було й вона почала падати... Перед губернськими органами картина голоду, що насувався, ясно вималювалась ще у серпні місяці, але лише у половині жовтня, коли губернія була офіційно визнана сильно потерпілою від неврожаю (коли люди вже почали помирати від голоду —А.К.Б.), з'явилась можливість приступити до організації планомірної боротьби з лихом… Кількість голодуючих на 1 грудня визначилось в 225 837 людей" [11, док.51]

Так розпочався Перший Український людомор, наслідком якого була смерть трьох мільйонів наших співвітчизників. Для поглиблення стихійного лиха й збільшення кількости померлих українців, під час голодомору жиди - комісари завезли "на откормку" в Русь-Україну більше 0.5 млн. москвинів та вивезли звідси 22,12 млн. пудів хліба.

Робота була б неповною, аби ми не згадали пре голодомор 1932-1933 рр., про причини масової різні українців жидами в 10-30-х роках минулого століття.Голодомор 1921-1923 pp. в Руси-Україні був першою пробою сил, досвідом, на якому відпрацьовувався значно більший за розмахом людомор1932-33 рр., що мав метою тотальне винищення українців. Але якщо перший голодомор був вчинений у посушливі і відносно неврожайні роки то наступний був здійснений в умовах нормальних середніх врожаїв. Він ретельно планувався, не пізніше 1927р., і щоб його вчинити, треба було спочатку загнати селян до колгоспів. Без цього масового народовбивства здійснити було неможливо. Хто зробив голодомор 1921-23 pp., той планував і учинив, людомор 1932-33 pp., хоча це явно і не дуже помітно, тому недосвідченому читачеві може подаватися науковоподібна нісенітниця. Зокрема у голодоморі 1932-33 рр. звинувачують диктатора, Сталіна. Та справа в тому, що у цей час повноправним диктатором він ще не був. Щоб стати ним треба було підпорядкувати НКВД, що у той час повністю контролювали жиди, які могли арештувати або таємно вбити будь-кого, і Сталін у цьому відношенні не був винятком. Лише з кінця 1936 р. призначивши москаля Н.Єжова начальником НКБД й очищаючи його від жидів Сталін почав прибирати до рук всю повноту влади.

У Сталіна було багато противників (яких він прибрав лише з 1937-1938 роках), і вони мали чудову нагоду повалити його, звинувативши в масовому нзродоабивстві голодом, аби голод 1932-33 pp. справді організував він. Але цього не сталося, і це свідчить, що до людомору він причетний не більше між інші. Насправді голод організували жиди, господарі країни але звинуватити їх - це вже «антисемітизм», страшний злочин, за який і розстрелювали. Ми боремось з антисемітами самими суворими методами в Советському Союзі. Активно діючі антисеміти за законом караються на смерть заявив Станін 1931 р. в інтерв'ю Єврейському телеграфномуагентству.

Ця ззява показує, кому в 1931 p. і аж до 1936 р., насправді належала влада в Московсько-більшовицькій імперії, а співставляючи її з антижидівськйми діями Сталіна пізніше, доходимо висновку, що в 1931 р. він їх боявся і змушений був з ними рахуватися, як з реальними господарями країни. 8 1931-33 pp. Сталін мав стільки впади, скільки дозволяли йому жиди.

Переважка більшість дослідників жидо-більшовицького терору в Україні сходиться на тому, що за час голодомору 1932-33,pp., попередній ''підготовчий" період розкуркулення, та колективізації 1929-31 pp. та терор 1933-38 pp. було знищено 12,5-13,5 млн, українців.

Чому жиди, які дозгий час були правлячим народом у Московській імперії - СССР й повністю керували виконаними та репресивними органами в 20­30-х роках XX ст., чинили геноцид українців? На це є кілька причин:

1. Ненависть жидів до всіх людей взагалі, яка Торою, деякими іншими книгами "Старого заповіту" та Талмудом прищеплюється їм у жидівських школах, синагогах та вихованням у сім'ї. "Аби вони (жиди) могли убити нас усіх, вони б, звичайно, із задоволенням це зробили...", писав Мартин Лютер ще в 16 ст [16, с.99].

Як би народи добре не ставились до жидів, вони ніколи не відповідять взаємністю, бо юдеї вважають, що лише вони — люди, а всі інші — то двунога худоба. Непокірних, кращих, розумніших з цієї "худоби" необхідно знищити, щоб залякану решту зробити, слухняними рабами на услужінні у жидів, "еговообраних". "Худобу-гоїв можна обманювати, грабувати, "приватизувати" їхнє майно (Єгова це схвалює і заохочує), так що вся гойська власність врешті-решт має перейти до жидів. Все це «вчення» є знавіснілим расизмом та нацизмом, а його основи викладені у їхніх "святих, книгах", головним чином у пятикнижжі Мойсея, книгах Ездри та Неємії "Старого заповіту". Для глибшого, розуміння подій у ХХ ст.. рекомендую прочитати також цілком доступні "Протоколи старшин сіону" та "Катехіз жида в СССР". Професійним історикам раджу: не вивчивши глибоко хоча б цих робіт — не беріться аналізувати новітню історію.

Ненавистю жидів до людей можна пояснити червоний терор, спрямований проти москалів, українців, білорусів та інших корінних народів Московської імперії. ГІо відношенню до українців терор перейшов у геноцид, засвідчений етнічною війною 1918-1920 pp., голодоморами 1921-23 pp., 1932-33 pp.. масовими винищенням та виселенням нашого народу на протязі всіх 30- х років, зокрема із Західної України 1939-41 pp. На це є свої підстави. Звичайно,, «підстави» з,точки зору жидів, але не цивілізованих людей.