Історія віри - історія людства

Сутність тієї чи іншої віри (релігії) постала із роздумів, хвилювань, свідомости людини. У ній втілені характер, рівень культури, філософії, мислення, духовного

таланту людини.

Віра – це узагальнення людських спостережень, навики, поняття, світогляд.

Віра – це обожнення, святість, обрядність, почування.

З історії людства відомі різні вірування, різні Боги. Є багатотомні дослідження історії Богів. І в наші часи живуть різні племена, що мають свою самобутню віру, своїх Богів.

Первісна людина обожнювала Сонце, вважала його Богом. Тобто, люди обожнювали ту силу, яка давала їй тепло, світло, радість життя.

На нашій святій українській землі, стверджують археологи, в дуже давні часи був культ (обожнення) жінки. ЖІНКИ - МАТЕРІ.

Відоме й пошанування дерев, великих природних каменів.

Дерева, особливо береза, дуб, верба були пошановані і нашими давніми Предками.

Почуття релігійності (віри) в людини є природженими - людина має в них природну потребу. Коріння природної віри притаманне людині, її душі (крові).

І в наших ПРЕДКІВ віра була природно притаманна їхнім душам.

Природна віра родиться з духовних і тілесних особливостей народу, по яких розпізнається природа того чи іншого народу, його поведінка, вдача, самобутність.

Природна віра - споконвічно корінна, батьківська, непідробна, не випрошена, не привезена з чужини.

Природне народження віри – значить природне постання свідомості народу, природний розвиток духовної сили, його світовідчування і світорозуміння.

Природну Віру Предків наших Лев Силенко назвав

-23-

«рідною вірою».

Людина, освоївши вогонь, повірила, що вогонь має таємничу силу. Він вдень і вночі охороняв людей (особливо дітей) від хижих звірів, з чого виникла віра, що темряву (біду) можна перемогти світлом.

Світло – добро, щастя («свастя» у санскриті), безпека. Темрява - зло, небезпека.

У цих поняттях(каже Лев Силенко), праоснова всіх вір і філософій. У людини природно народилася віра в добро та природне бажання боротися зі злом.

Народження віри постає так природно, як природно постає в матері любов до дитини.

Віра наших Предків плекалася тисячоліттями, вилілеяна ласкавою Природою українською. Тому й віра наших людей була радісною, людяною, бадьорою, доцільною.

Глибинні корені віри Предків наших треба шукати з часів Мізинсько-Трипільської культури.

«Трипільці вірили в Бога, але він для них був незбагненною «вищою субстанцією всесвіту», що означала «щасливу долю» саме для них, ТРИПІЛЬЦІВ.

У «Мага Вірі» подані висловлювання багатьох дослідників (неупереджених) давньої віри наших Предків. Ось деякі з них:

«Вони (наші Предки) визнають владикою всього сущого ЄДИНОГО БОГА... Але шанують і річки й дерева».

«Релігія древніх русичів була релігією радости, захоплення силою і красою природи»

«Русичі жили в природі і вважали себе її частиною. Це була сонячна, жива, реалістична релігія».

«Кияни казали: наша батьківська віра для нас є тим, чим є корінь для дерев. Ми в батьківській вірі і батьківська віра в нас». «Віра України-Русі постала з душі

народу і вдосконалювалася впродовж тисячоліть. Завдяки їй звеличувалася Природа, чесність, відвага, гідність, сумлінна праця, вірність мужа жені і жени мужові».

-24-

«Віра України-Русі – це була благородна, внутрішньо міцна, добре скроєна релігія, високоморальна і приваблива – саме тому сприймалася християнством вкрай вороже».

«У Вірі Предків наших містилася божественна мудрість, любов до матері-Землі, обожнення Природи, організованість і дисципліна задля захисту своєї Землі від вторжників».

Природно народжена віра моральна, тому що не осуджує, не переслідує інші віри. Як-не-як, а любов людини до людини слід вважати любов’ю природною.

Про життя і віру наших Предків описано у «Ведах» мовою праукраїнців – «санскритом» (мовою, якої не знають і не вивчають сучасні українці).

Лев Силенко у «Мага Вірі» подає добірку інформації з «Вед», звідки дізнаємося:

У «Ведах» подані поняття про Бога, Добро, Зло. Поняття про світотворення і суспільні закони. Сказано, що коли в людини діють добрі сили, вона добра. Коли в душі людини діють злі сили, вона зла. «Веди» пишуть, що в Природі присутній Бог і тому «Природа дихає». Тільки діти природи є здоровими людьми.

Подані заповіді «Не вбий», «Не кради», «Люби ближнього свого». Тому є всі підстави вважати, що так звані «заповіді Мойсея» були скопійовані з «Вед», а створені трипільцями.

Доречно ще тут повідомити, що славний український дослідник А. Кифішин в історичній пам’ятці «Кам’яна могила» розшифрував п’ять варіантів так званих «Мойсеєвих законів». Отож, маємо неспростовні докази звідки взялися «Мойсеєві закони».

Про Віру Предків багато повчального знайдемо у «Велеса книзі». Зокрема, засвідчено з якою великою повагою наші Предки ставилися до старших людей, до жінки-матері. Жінка рівня чоловікові, бо вона Мати...

«Греки всяко наговорюють на нас, що приносимо

-25-

в жертву людей. Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну,

на травах настояну і мед; ніколи живу птицю, ані рибу».

У перекладі Петра Комнацького, "Велес- Книга, дощинка 25" говориться:

" Се Ору рек Сварго наш: "Яко сім'я, творю вас од землі моєї і буде речено, що ви Сини Творця, і поводьтеся як Сини Творця і будете яко Діти Мої і Дажбо буде Отцем вашим!.." А ото Боги вам речуть і дають Орієві завіти: Любіть світ зелений і животний! Любіть друзів своїх! Будьте мирними між Родами! Дощинка №30 „Немає Бога, крім Вишнього! І Сварог, і інші - суть множества, яко: Бог є єдин і множествен! Се хай не розділяє ніхто того множества, і хай не мовить, що маємо богів многих!”

Дощинка 26 «..А те маємо завжди пам’ятати і стояти за своє. Як і Отці наші очистимося мольбою в омовінні: миймося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла, яко Сварг уставив ті молитви та купалища і вказав, що не сміємо їх занапастити. П’ять разів пиймо щоденно суру і хвалімо богів наших за радощі ті, що суриться молоко наше на пиття наше, що корм іде од корів наших до нас і тим живемо; і трави злачні уварюємо до молока. І так проголошуємо славу богам, які суть Отці наші, а ми сини їхні, і повинні бути в чистоті тілесній, як душа наша, яка ніколи не вмирає та не завмирає на час смерті тілес наших. Дощинка 29 «Пам’ятаймо про минуле завжди, тримаймося правди нашої і здобудемо правду, - так здавна говорили Отці наші і сильні були. Отож маємо повернутися до борозни їхньої і стати до неї».

Як виглядали храми – святилища дохристиянської України дізнаємося із "Мага Віра", Л. Силенко:

"981 рік. Цар Володимир вигнав поляків з градів

-26-

Червень, Белз, Перемишль, і сказав їм, щоб вони шанували межі України (Руси). Вернувшись до Київа, він пішов до Священного Гаю і воїни його поклали квіти біля статуї - образу бога Пар'яни. Образ був створений із золота і срібла, і виглядав так, як достойний воїн України (Руси).

Віщий Чара, отримавши від царя Володи-мира дари, спорудив могутню дубову стіну у Священному Гаю і покрив її дошками так, що вона зі всіх сторін була охоронена від вітру і дощу, і на стовпі прибив дошку, на якій викарбував слова: "Спинися! Тут стоять святощі України (Руси), з чистою душею поклонися. "

Арабський письменник Ал Масуді, який особисто оглядав святині України (Руси), у книзі "Золоті Луги " написав: "Святиня була побудована з червоного коралу та з зеленого смарагду. Посередині Святині був великий купол (баня). У Святині стояв образ Бога, руки, ноги, голова його були створені з коштовного каменю чотирьох родів: із зеленого хризоліту, червоного яхонту, жовтого сердолику та білого кришталю, а голова його була з червоного золота. Біля Бога стояв образ дівчини білявої, що приносить йому жертву - квіти. Ця Святиня була призначена якомусь мудрецеві, що був уних за давнього часу."

Завдяки рідній Вірі руси не стали рабами чужих народів, воліючи вибрати смерть у бою як перепустку в життя вічне.

Щоб чуже не панувало над рідним, у всі часи всі племена вірили, що рідний Бог - рідна мати, і тому рідний Бог правдивий. “Мага Віра»:10, 21

Про Віру Предків дізнаємося також із народної творчості.

Українська народна творчість - найбагатша у світі, визнають дослідники. І жодний інший народ не має такого обожнення Природи..

-27-

Все життя Предків було пов’язане з численними празниками і святкуваннями.

В колядах, гаївках, обрядових святкуваннях багато радощів і мудрості, вдячності Богові, пошани людини і хліборобської праці, моральности і суспільного життя. Питання посмертного життя й пошани Предків стали нерозривною частиною цілости життя.

Всі свята були пов’язані з порами року, культом Природи.

З настанням весни люди раділи перемозі весняного оживлення Природи після зимового завмирання: «света» (світло) перемагає «тама»(тьму), «тапа» (тепло) перемагає

«гіма»(зиму).

У святах рідної Віри Предків притаєні скарби нашої української духовності, краси душі українця, нашої самобутності.

На писанках, на сорочках, на зброї, посуді та іншому, різьбили старовинні взори, що зображали культ Сонця, вічности, культ народження весни, пошани сім’ї, батьків.

Євген Товстуха доводить, що «писанки – це правічне, закодоване в мініатюрах життя-буття праукраїнців. Писанкарство – наша прадавня історія, доносить і сьогодні, попри увесь нігілізм християнських спотворень, національні традиції і послання нам із глибини тисячоліть — це обереги нашого здоров’я, життєвого оптимізму, віри в безсмертя української нації».

Усі свята у Предків були природними, самобутніми, мали свій національний зміст, високу культуру, гармонійно вписувалися у сонячний цикл.

Череда різних свят, які відбувалися впродовж року, наводить на думку, що все життя Предків було серією празників та святкувань, танців, співів, забав (вечорниць), толок та інших розваг.

Найбільш пошанованим в народі святом було свято Різдва Дажбога («Коляда»). Наші Предки звали Сонце Дажбогом. -28-

Щоб описати те велике багатство релігійних звичаїв нашого народу – колядок, щедрівок – потрібна ціла книга. Жодний народ у світі не має такого багатства Різдвяних свят, як наш український народ – визнають дослідники життя і віри наших Предків.

Як стислий висновок до названої теми «Віра Предків», маємо з певність відзначити: віра ця справжня, чесна, що міститься в людини у її мисленні, діях, поведінці, у любові до Природи, до чесного і гідного життя.

Та було б неправильно думати, що все життя наших Предків проходило у самих святах. Хліборобська праця ніколи не була легкою, а наші Предки з давніх-давен були хліборобами.

Про накинуте нам свято “покрови” пише

Ростислав Наливайко-Ляхович, з інтернету (скороч.)

14 жовтня християни східного (грецького) обряду,та греко-католики відзначають свято «Покрова Пресвятої Богородиці».

Оскільки лише християнського свята замало, то дехто найкмітливіший придумав байку, що в цей же день було створено УПА (українську повстанську армію) та на додачу ще й вирішили, що наші козаки також були фанатами цього свята.

Спробуємо розібратися, що ж це за свято і що власне

святкується. За однією з «офіційних» легенд, у цей день військо давніх русичів, на чолі з князем Київським Аскольдом, взяло в облогу столицю Візантійської імперії - центр християнства східного обряду - Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці Константинополя у «гарячій молитві» звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. І мабуть одразу «полюбили» греків, бо це ж по-християнськи - любити свого ворога. Похід датується 860 роком нового часу.

-29-

Напад русичiв був неочiкуваним i це викликало у Константинополі величезну панiку, адже iмператор Михаїл ІІІ зі своїм вiйськом був на сході країни – воював з арабами, і мiсто, загалом, залишилося беззахисним....

Похід був однозначно вдалим, а не навпаки, як твердять деякі історики. І результатом була велика здобич. Тож «святкування» свята «Покрова Богородиці» є нічим іншим, як брехливим глумлінням над власною славною минувшиною. Звитяга наших воїнів показується як немічність перед якимось «заступництвом». Мало того, що перекрутили все з ніг на голову та ще й нав’язали комплекс провини. Ну і на додачу всі так звані православні «працюють» на грецький егрегор.

Тепер трохи про козаків, які «дуже шанували» це свято. Розкопки поля битви під Берестечком засвідчили красномовний факт. На жодному з козаків не було знайдено жодного натільного хреста, в той час як натільні хрести були на поляках, московитах та німецьких найманцях. Отже ні про яке християнство, в сучасному розумінні, не могло бути й мови. Московсько-хозарське християнство почало «вповзати» в Русь (Україну) лише після Переяславської ради 1654 року. Остаточно воно заполонило наші землі після капітуляції гетьмана Петра Дорошенка в 1675 р.

Вагомим, а головне більш офіційним доповненням до.

висновку про нехристиянське вірування запорозьких козаків можуть служити численні визначення дослідників українського козацтва, зокрема Д.Яворницького: "Вірність у дружбі вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші". Польсько-шляхетський історик Семеон Окольський у своїх мемуарах ХVІІст. писав: "Козаки не допускають до війська своїх священиків і тому недостатньо думають про бога". "Пантелеймон Куліш докоряв запорозьким козакам, що були вони байдужими у справах релігії. Деякі історики не помічали релігійності запорожців або вважали її нещирою". "Відомий київський митрополит ХVІІ ст., Петро Могила, називав

-30-

запорозьких козаків відступниками; православний пан Адам Кисіль (київський воєвода) у тому ж столітті відгукувався про козаків, як про людей "ніякої віри – religionis nulius"; уніатський митрополит Рутський іменував їх (козаків) "людьми без релігії – sine religionis", а думні дяки московські називали козаків – людьми, що не мали страху божого. Деякі дослідники, як П.А.Куліш, наводять приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлюють побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську". Як бачимо, сучасники козацької доби повністю заперечують християнське віросповідання козаків у ХІV-ХVІІ століттях.

Думка про заснування УПА саме в цей день могла виникнути лише в хворій голові. Таке враження, що до цієї миті ніхто з окупантами не боровся, а лише на свято, скуштувавши оковитої, прозріли та створили цілу армію. Тому, перш ніж щось святкувати, хоч трохи цікавтеся «християнськими святами». Живіть своїм розумом.

МИ ВІЧНІ УЧНІ У ПРИРОДИ

К.Вагилевич: “Гляньте, дітоньки, довкола Цілий світ велика школа”.

Такі слова будуть корисні й для дорослих людей, які не бачать величі, краси Природи.

Все живе на Землі, весь космос, підпорядковується непорушним законам, що гармонійно співпрацюють.

З прожитими роками людина і наука все більше прочиняє поки що маленьке віконце до тої великої таїни – матері Землі, Природи, Всесвіту.

У Природі нема надприродного, стверджують вчені, а є тільки знане й незнане. Зрозуміло і чітко сформулював про це думку Девід Лейн: “Кожна релігія або вчення, яке заперечуєзакони Природи, є омана.

-31-

Природа та її закони створені вищою силою – це неспростовно.

Той, що молиться, щирий тоді, коли з’єднується з Природою, поклоняючись її величі і таємничому порядку безмежного макрокосмосу.”

Людина – дитина Природи, тому вона має шанувати закони Природи.

Наші Предки не були ідолопоклонниками, як вигадують прибічники християнства. Сонце, небо, грім, вітер - це не ідоли, створені людською уявою.

Наші Предки були природопоклонники.

В Китаю служителі культу проповідують єдність людини з Природою, Всесвітом.

В християнстві церковні служителі проповідують служіння церкві задля свого збагачення.

Наші Предки були залюблені в Природу, обожнювали її. Плекали моральну і фізичну чистоту, оберігали родючість рідної землі, як найсвятіший дар Творця людям.

І мати-Земля віддячила нашим далеким Предкам знаннями таємниць гармонійної взаємодії людини з Природою.

Свої тисячолітні спостереження, знання цих таємниць, закодували нам Предки в різних символах, писанках, різних астральних знаках.

Наша здібність любити красу Природи, любити рідну землю, в нашій душі є вродженою.

Вчені стверджують, що в українців відчуття любові до краси, правди, обожнення Природи і землі, має генетичне походження.

Жодний народ у світі не присвятив своїх дум, пісень, звернень - до Природи, землі, Сонця, Місяця, зірок - як це узвичаєно в українців.

У Біблії не знайти слів пошани до Природи. І для Ісуса Земля є місцем спокус і гріха. Чому так є, нам ґрунтовно пояснив Учитель Лев Силенко в “Мага Вірі”:

-32-

“Творці “Євангелії” – нещасні люди. Вони втікали від природи тому, що вона не була їхнім другом. Безводні пустелі, піщані смертоносні гурагани, скорпіони, здохлі від безводдя вівці, кози, бідний харч (підсмажена на скелі сарана) і єдине спасіння – це віра, що рай – тільки на небі”.

“Християнізм – релігія відірвана від природи і радости людської”.

Християнське понуре ставлення до природи шкідливе. Воно спрямувало цивілізації Європи на шлях спотворення обличчя Землі. Отруєна Природа.

Там, де хворіє природа, хворіє душа й тіло людини. Саме те, що маємо сьогодні.

В наших Предків ставлення до Природи, землі було як до живого священного органу, створеного самим Творцем.

З найдавніших праукраїнських Ведичних книг мудрости, дізнаємося про розуміння Предками величавої ролі Землі не тільки як годувальниці. Вони вже мали знання про природну вібрацію (коливання) Землі. Вони розуміли, що таке “аура”, тоді як більшість з нас, українців, тепер(через десятки тисяч років), вже не знають значення цих термінів.

 

Повчання, наука Предків з Ведичних книг (коротко, вибірково)

…Найбільший рай для людини - Рідна Земля.

Наші Предки ставилися до святої землі як до живого Божественного тіла. Коли людина щирою любов’ю, щирою працею, творить красу на землі, відданою молитвою славить Бога, тоді вона благословенна. Бо земля відчуває, а Сонце бачить і тому Всевишній все знає про кожну людину.

Коли людина кривдить ближнього свого, ображає землю, на яку опирається, то земне довкілля згущує навколо цієї людининегативну ауру, від чого ланцюговою реакцією множаться її помилки і в останній помилці лиха злоба

-33-

забирає людину. Всевишній викреслює її душу з приналежності до позитивного Духу Божого Всесвіту.

Рідна земля дає людині поживу, радість, духовну велич, найбільшу насолоду і захист. Хто цього не хоче розуміти, то життя його стає ущербним, бо тільки Рідна земля дарує Божественну благодать та очищає людську душу.

Тільки Рідна земля, в залежності від наших помислів і дій, допомагає, одухотворює захист людської аури, або ж відвертається від нас.

Чим довше корінний народ піддається незмінній вібрації рідної (благословенної) землі, тим буде він талановитішим.

Такий вібраційний код (енергетику) найкраще сприймають саме українці, хоча, на жаль, в наші часи відбулося протиприродне змішування рас, і тому “маємо те, що маємо”.

Людина з іншим біомагнітним зарядом має свій світогляд, свою духовність (поклоняється іншим Богам), своє ставлення до довкілля. Така людина для нашої землі – чужа, що спричиняє антагоністичні суперечності.

Будьмо улюбленцями Матері- землі, Природи. Творім Красу, Добро на Землі, як нам заповідали наші Предки. “Добрі думки, добрі слова, добрі діла” - Спітама Заратустра.

Рідна земля споконвіку (до запровадження християнства), вважалася святою матір’ю і не підлягала купівлі, продажу. Була загальнонародною власністю, якою на місцях розпоряджалися громади

Та в наш час “український” уряд, можновладці, частина “народних” обранців готуються до узаконення продажу землі. “Науковці”, яких вигодувала рідна земля, кажуть, що земля – це товар….

Чому в Ізраїлі (та в інших країнах) земля не є товаром? В Ізраїлі навіть самим євреям (виходцям з інших країн) землю в оренду не дають.

- 34-

Не буде прощення нікому (до кінця днів ваших), хто буде причетний до розпродажу української землі. Так записано у “Ведах”. Дослівно: “Не продавайте землю за срібло-золото, бо прокляття на себе накличете, і не буде вам прощення в усі дні життя вашого”.

Рідна земля, рідна мова, рідна Віра -- Не роздається, не продається, не зраджується!

Нищителів нашого народу у різні історичні часи було багато.

З історії знаємо – жоден із них не збагатився назавжди. Навпаки - наївшись кривавої кривди народу українського, їм каламутився світ (розум). Не могли вони довго стерпіти вібрації української землі і ганебно зникали з обріїв українських.

Так буде і з вами, нелюди, в часи теперішні!

Сонце бачить кривду, нищення України й зневагу до всього українського, а земля пришвидшить ваш ганебний кінець. Сказано-бо у славні:

“…Живи, Україно, з твоєї держави

Народам сія благодать,

Ти Богом покликана з мирної слави

Хід ери нової зачать!”

СЛАВА ДАЖБОЖІЙ УКРАЇНІ!