Наприкінці XIX ст. суспільний розвиток більшості країн світу визначався досягненнями науки і техніки. На ґрунті великих наукових відкриттів змінювалися уявлення людини про навколишній світ, місце в ньому окремої людини і народів. Спроби пошуку нових основ людського співжиття домінували в суспільстві й найбільше виявилися в літературі й образотворчому мистецтві, де розвивалися нові напрями і стилі. Ще однією важливою рисою розвитку науки і культури кінця XIX ст. була інтернаціоналізація, оскільки наукові відкриття і культурні здобутки окремих народів використовувалися і ставали спільним надбанням усього людства.
Досягнення фундаментальних і галузевих наук сприяли прискореному розвитку нової техніки і технологій, організації масового виробництва. Новітні наукові відкриття застосовувалися у машинобудуванні, електроенергетиці, металургії, гірничій справі, на транспорті й у хімічній промисловості. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у побут людей увійшли телефон і фонограф, радіоприймачі, сконструйовані О. Поповим і Г. Марконі, кінематограф братів Люм'єр, трамвай, підземні залізниці - метро, електричне освітлення міст, житлових будинків і виробничих приміщень. Водночас удосконалювалася військова техніка, з'являлися нові види озброєнь, зароджувалася хімічна зброя.
Кінець XIX - початок XX ст. ознаменувався крутим зламом у світоглядних орієнтирах людини. Швидкий промисловий розвиток на основі новітніх наукових досягнень природничих наук, упровадження нової техніки і технологій не лише відкривав нові обрії перед людством, а й супроводжувався загостренням соціальних суперечностей у суспільстві, класової боротьби, мілітаризмом, руйнацією природи. Порушувався взаємозв'язок людини з природними умовами існування. Зрештою, новітні наукові досягнення не лише не підтвердили правильності матеріалістичних світоглядних систем, а й спростовували їх. На перший план висувалися проблеми існування людини в новому індустріальному суспільстві.
Ірраціоналізм був стрижнем культурного розвитку кінця XIX - початку XX ст. Оскільки розчарування в силі розуму пізнати дійсність було однією з основних причин виникнення на початку XIX ст. романтизму, то подібні духовно-культурні процеси кінця XIX - початку XX ст. іноді називають неоромантизмом. Неоромантизм намагався синтезувати й переосмислити європейську культуру, знайти ідейні й психологічні орієнтири для її розвитку в умовах занепаду художньої культури, свідомості й моралі. Діячі культури цього періоду називали себе декадентами, тобто людьми, які творять культуру занепаду. У межах епохи неоромантизму розвивалася естетична і літературно-художня течія - символізм, визнаним лідером якого був відомий французький поет кінця XIX ст. С. Малларме. Для символізму головним було непізнане в навколишньому світі й людській душі, яке можна відобразити лише в туманних символах, подібних яким немає в природі. Об'єкт зображення - світ таємниць і мрій.
На межі століть склався новий стиль модерн (з фр. - новий, сучасний), який набув втілення в усіх видах мистецтва. Це явище було неоднозначним, оскільки в модерні є і декадентська претензійність, і прагнення до єдності стилю. Стиль модерн - це новий етап у синтезі архітектури, живопису, декоративних мистецтв. В образотворчому мистецтві цей стиль виражався символікою образів, алегорією. Постімпресіонізм започаткував нові художні течії, для яких головним стала відмова від простого відтворення видимої поверхні реальних об'єктів і бажання проникнути в суть явищ, виразити внутрішній світ, характер людини. Нове мистецтво назвали авангардизмом, в якому виокремлювалися абстракціонізм і експресіонізм. Стиль модерн набув розвитку не лише в живопису та скульптурі, а й у мистецтві меблів, тканин, предметів побуту, кераміки, вітражів, мозаїки тощо. Його можна впізнати всюди за витягнутими контурами і лініями, особливою колоритною гамою блідих, пастельних тонів тощо.
Література і драматургія кінця XIX - початку XX ст. відображали складність і суперечності духовного життя суспільства, намагалась розв'язати проблеми соціальної несправедливості, колоніалізму й мілітаризму. Як і в інших видах мистецтва, у них розвивалися різні напрями - декадентська, песимістична, психологічна, масова література, література критичного реалізму тощо. Відомим майстром психологічних творів був німецький письменник Т. Манн. Розвивалися також література масового попиту - пригодницька, детективна, фантастична. Відомими майстрами цього жанру були А.Конан Дойль, Ф.Купер, О.Дюма, Майн Рід, Жюль Берн, Г. Уелле та ін. Нові тенденції проникали в драматургію.
На початку XX ст. великої популярності набув новий вид мистецтва - кінематограф. Німий кінематограф вимагав від акторів, серед яких найпопулярнішими були Чарльз Чаплін, Андре Дід та ін., особливого мистецтва міміки, зрозумілих символів, гумору, поєднання декорацій і натури. Розвиток музичної культури пов'язаний з творчістю композиторів, які відчували на собі вплив художніх відкриттів кінця XIX ст. Імпресіоністи стимулювали бажання відтворити змінний вигляд природи, символісти пробудили інтерес до світу загадкового та неусвідомленого.
Виникає модернізм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку XX століття спроб порвати з художніми традиціями XIX століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.
