Встановлення та розвиток соціальної політики як науки та навчальної дисципліни. Об’єкт та предмет соціальної політики. Понятійний апарат соціальної політики

Аналіз ранніх державних форм свідчить про чисельні вияви економічної активності держави, чого не можна сказати про її соціальні функції. Очевидно, що в цей період соціальні завдання, пов’язані із задоволенням основних життєво важливих потреб людей, досягалися завдяки вияву соціальної активності суспільства та його інститутів (церкви, громади, станів, цехів, гільдій тощо). Набуття державою соціальних функцій відбувається лише на певних стадіях розвитку виробничих відносин, зі зміною місця людини у структурі виробничих сил, з появою нового еволюційного типу індустріальної держави, що відбулося лише в першій половині ХІХ ст. У цей період закладаються й основи соціальної держави.

Варто зазначити, що в цей же період розпочинається і послідовна діяльність з вивчення та трактування соціальної політики як специфічної функції держави й суспільства. Так, 1873 р. на Другому з’їзді німецьких професорів-економістів у німецькому місті Ейзенах було створено Союз соціальної політики, метою якого стало вивчення політики й економіки в контексті соціології. Серед засновників Союзу були відомі економісти: А. Хельд (перший секретар Союзу), Г. фон Шмоллер (Голова з 1890-го по 1917 р.), А. Вагнер. Членами цього Союзу були й М. Вебер, В. Зомбарт. Останній зазначав, зокрема, що «уважний теоретик-соціолог намагається внести у плутанину окремих політичних заходів зміст, порядок та систему, розрізняє групи однорідних та різнорідних дій та приходить до необхідності встановити розуміння соціальної політики»[1].

Проте саме поняття «соціальна політика» увійшло в науковий обіг не в Німеччині, а у Франції завдяки Ш. Фур’є. Він виніс на порядок денний питання про обов’язок держави надавати своїм громадянам певні соціальні гарантії. Із цією метою держава мала б монополізувати торгівлю, емісію грошей і збір податків. Як вважав Ш. Фур’є, саме завдяки державній монополії може бути реалізована соціальна політика.

У подальшому поняття соціальної політики розглядали в контексті уявлень про соціальну державу. Як зазначила російська дослідниця М. Григор’єва, «проблематика власне соціальної політики оформлювалася упродовж ХІХ–ХХ ст. у зв’язку зі зростанням масштабів державного втручання в суспільні процеси, що сприяло виокремленню соціальної політики з усього комплексу суспільного регулювання в самостійний напрям, що охоплює своїм впливом специфічну сферу людського життя і діяльності. Поява самого поняття «соціальна політика» пов’язана із формуванням у Європі другої половини ХІХ ст. теорії і практики соціальної держави, яка активно втручається в суспільні процеси задля їх регулювання і стабілізації. Нові функції держави, що виникли у зв’язку з її соціалізацією і набули більш системного і якісного характеру, об’єдналися в термін «соціальна політика»[2].

Як одна із суспільних наук, соціальна політика досліджує відносини в суспільстві, що виникають з приводу ухвалення і реалізації рішень, які впливають на рівень життя населення (добробут домогосподарств та індивідів). Такі відносини є об’єктом дослідження соціальної політики як науки.

Предметом дослідження постають різні галузеві блоки суспільства, зміна умов функціонування яких може впливати на рівень життя населення (добробут домогосподарств та індивідів) і соціальну структуру суспільства. До таких блоків належить, зокрема, ринок праці, трудові відносини, соціальний захист та його складові, соціальна сфера (охорона здоров’я, освіта, культура, житлово-комунальна сфера тощо).

Необхідність вивчення курсу соціальної політики зумовлена, серед іншого, специфікою соціальних процесів у суспільстві, характером соціального розвитку сучасного українського суспільства, соціально-економічною ситуацією в нашій країні, інституціональною структурою суспільства та іншими чинниками, що визначають сучасну суспільну ситуацію.

Як і будь-яка наука, соціальна політика опирається на свій понятійний апарат. Понятійний апарат соціальної політики потрібно розглядати як багаторівневу систему змістовно взаємозалежних термінів. При цьому саме поняття соціальної політики є метаоболонкою для термінів, що описують її предмет.

Поняття, що використовують у соціальній політиці, поділяються на чотири великі групи: загальні, часткові (предметні), терміни, що характеризують домогосподарства, і, нарешті, допоміжні.

До загальних термінів належать: соціальна стратегія, об’єкт і суб’єкти соціальної політики й деякі інші.

Часткові (предметні) терміни, своєю чергою, поділяються на дві підгрупи – функціональні й галузеві. До функціональних термінів входять, наприклад, поняття бюджету соціальної політики, соціального страхування, соціального захисту (підтримки) населення, а до галузевих – поняття, використовувані в конкретних галузях соціальної сфери (охорона здоров’я, культура, відтворення тощо).

Терміни, що характеризують домогосподарства, охоплюють поняття доходів населення, рівня бідності, демографічної структури населення, рівня зайнятості (безробіття) економічно активного населення тощо.

До складу допоміжних входять терміни, потрібні для розкриття понять, що належать до перших трьох груп. Наприклад, неможливо дати визначення рівня бідності населення без введення поняття прожиткового мінімуму.

Таблиця 1.3