Сутність та зміст соціальної політики

Як уже було зазначено вище, люди, соціальні групи (і класи) живуть і діють в одному суспільстві, невідворотно взаємодіючи між собою. Така взаємодія виражається насамперед у політичному просторі. Саме через політику соціальні групи та класи можуть забезпечити реалізацію своїх інтересів. Які ж інтереси соціальних груп? З якого приводу вони взаємодіють? У цьому аспекті політику поділяють на розділи (сфери): зовнішня і внутрішня. Внутрішня політика, своєю чергою, поділяється на демографічну, культурну, освітню та інші види політики (сфери взаємодій).

Однак у дійсності вичленувати в чистому виді якусь одну із складових політики практично неможливо. У суспільстві не існує чіткого розмежування на соціальні й економічні питання і дії. Будь-яке економічне рішення є одночасно й соціальним за своїми наслідками і навпаки.

Інструментом, що дозволяє підтримати слабких, створити умови для самореалізації всіх без винятку членів суспільства, зберегти їхні культурні й історичні цінності, є соціальна політика.

У радянській науці соціальну політику трактували як систему організаційних заходів, спрямованих на конкретні перетворення в соціальній сфері (наприклад, збільшення кількості лікарів або вчителів, ріст масштабів житлового будівництва тощо).

На сучасному етапі дедалі більше прибічників завойовує підхід, згідно з яким соціальна політика – це політика, звернена до соціуму, набір заходів, що дозволяє населенню адаптуватися до соціально-політичних, економічних, культурних процесів.

Б. Ракітський визначає соціальну політику як взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження і зміни соціального стану населення загалом і класів, що його складають, прошарків, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім’ї, народи, населення міста, регіону тощо).

А. Сіленко вважає, що соціальна політика – з одного боку, є мистецтвом поєднання людських інтересів, інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин, а з іншого – це система взаємодії державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості з питань життєзабезпечення та розвитку людини.

Загалом у сучасній науці сформувалася низка концептуальних підходів до визначення сутності соціальної політики. Зокрема, О. Холостова вважає, що ці підходи можна об’єднати в групи, кожна з яких містить схожі концепції.

Перша група виходить з ототожнення соціального і суспільного, внаслідок чого соціальна політика розглядається як суспільна діяльність із розв’язання проблем, що стосуються всього суспільства.

Друга група підходів виходить насамперед із соціально-трудових відносин та орієнтована на їх стабілізацію, регламентування відносин праці і капіталу, унеможливлення екстремістських або ж радикальних варіантів вирішення суперечностей.

Третя група концепцій розглядає соціальну політику як вид суспільної діяльності, спрямованої передусім на потенційно небезпечні прошарки – непрацездатних, маргіналів, декласовані елементи – щоб через систему державної допомоги і суспільної благочинності забезпечити бідним прошаркам мінімально допустимий рівень задоволення їхніх потреб, добробуту і, тим самим, захистити забезпечені прошарки від можливої неконтрольованої агресії.

Четверта група концепцій розглядає соціальну політику насамперед як інструмент, що пом’якшує негативні наслідки індивідуальної і соціальної нерівності через систему редистрибутивних заходів. Основна мета в межах такого підходу – утримати диференціацію доходів в соціально безпечних межах 1:10, при цьому серед використовуваних інструментів – активна податкова політика та система соціальної допомоги.

І, нарешті, п’ята група концепцій виходить з принципів соціальної справедливості та соціального партнерства як основних цінностей сучасного громадянського суспільства і соціальної держави.

Отже, узагальнюючи різні підходи, можна визначити, що соціальна політика являє собою сукупність ухвалених органами державного управління, роботодавцями, профспілковими й іншими суспільно-політичними структурами рішень, що враховують суспільну думку і спрямовані на формування соціальної стратегії держави задля розвитку суспільства, створення суспільно прийнятних соціальних умов для реалізації можливостей і потреб членів суспільства, підвищення рівня і якості життя, а також заходів щодо практичного здійснення цих рішень.

Щодо змісту соціальну політику доцільно розглядати в широкому й вузькому аспектах.

Сьогодні соціальна політика – це і наукова теоретична доктрина, яку розробляють провідні фахівці у сфері соціальних наук у різних країнах світу, і навчальна дисципліна, яку викладають у вищих навчальних закладах.

Заразом соціальна політика – це напрямок і концепція внутрішньої політичної діяльності держав та урядів. Для багатьох учених і політиків термін «соціальна політика» пов’язаний великою мірою з вирішенням питань соціальної сфери, соціального забезпечення, соціального захисту. Соціальну політику визначають і як інструмент, що дозволяє створити умови для самореалізації всіх громадян країни, зберегти її культурні й історичні цінності.

Отже, у широкому розумінні соціальна політика:

Ø є одним з напрямків державної політики;

Ø визначається характером державного устрою, цілями, які обстоює держава;

Ø формується в контексті соціальної структури суспільства;

Ø являє собою державну соціальну доктрину, або концепцію соціального розвитку країни;

Ø нерозривно пов’язана із здійснюваною економічною політикою й залежить від неї (економіка продукує ресурси, потрібні для проведення соціальної політики);

Ø складається із системи заходів розподілу ресурсів в інтересах цілого суспільства;

Ø поділяється на декларовану й реальну, при цьому декларована політика проголошує своєю метою захист інтересів незабезпечених груп суспільства, а реальна соціальна політика виражає інтереси тих груп, які керують суспільством.

Соціальна політика у вузькому розумінні є не що інше, як соціальні рішення й заходи щодо основних напрямків: політики зайнятості, політики у сфері охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, відтворення та інших напрямків, що представляють соціальні потреби суспільства і його прошарків.

Метою соціальної політики є створення умов для всебічного розвитку, розкриття творчого потенціалу та забезпечення добробуту всіх членів суспільства, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.