Принципи соціальної політики

Соціальна політика є одним з найважливіших складників діяльності суспільства та держави. А тому постає потреба визначити принципи, якими керується більшість сучасних демократичних держав у своїй діяльності щодо реалізації соціальної політики.

Українські дослідники В. Скуратівський та О. Палій у навчальному посібнику «Основи соціальної політики» наводять докладний перелік принципів реалізації соціальної політики. До них належать:

· принцип єдності об’єктивного і суб’єктивного в реалізації соціальної політики

Цей принцип передбачає пізнання і врахування об’єктивних законів суспільного розвитку загалом та соціальної сфери зокрема, свідоме використання їх у процесі реалізації соціальної політики.

· принцип взаємозв’язку об’єктивної соціальної саморегуляції та цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики

Об’єктивна соціальна саморегуляція пов’язана насамперед із функціонуванням ринкових відносин, процесами соціальної мобільності, соціально-демографічними відносинами, ринком праці, що формується на основі попиту і пропозиції робочої сили, орієнтації трудових ресурсів на власні сили, а не на державу. Об’єктивна соціальна саморегуляція містить і конструктивні, творчі, і руйнівні, деструктивні моменти, тож постає потреба в цілеспрямованій соціальній політиці. Специфіка механізму об’єктивної соціальної саморегуляції і полягає в тому, що він не відтворюється автоматично, а реалізується за певних умов, які необхідно створити і підтримувати свідомою діяльністю, спрямованою на впорядкованість процесів розвитку соціального буття.

· принцип комплексності соціальної політики

Цей принцип передбачає взаємозалежність та взаємопов’язаність різноспрямованої, багатогранної діяльності всіх її суб’єктів, структур і рівнів, націленої на розвиток соціального буття, процес його відтворення. Потрібна узгоджена спільна діяльність багатьох самостійних суб’єктів, організованих систем, кожна з яких характеризується властивими лише їй способами цілеспрямованого впливу на соціальний розвиток. Такий підхід зумовлений потребою об’єднати зусилля різних суб’єктів соціальної політики задля підтримки належних пропорцій між різними компонентами, засобами системи, узгодження дій різних органів, організацій, осіб, які утворюють соціальне буття.

· принцип пріоритету соціальних інтересів людини, особистості

Цей принцип передбачає підпорядкування багатоаспектної діяльності освоєння соціального простору соціальним інтересам людини, створення адекватних умов для самореалізації її соціального потенціалу, захисту її соціальної суб’єктності, соціальної безпеки, розширення простору соціального розвитку, а, отже, вільний вибір особистістю соціальних пріоритетів і цінностей, способів і форм їх освоєння.

· принцип єдності організаційних та самоорганізаційних засад у реалізації соціальної політики

Утвердження гнучкого, демонополізованого механізму суб’єктних відносин на всіх рівнях організації, здатного замінити жорстку командну систему ієрархічного типу. Ефективними можуть бути лише ті системи, яким властива внутрішня самоорганізація, самодостатність, що є джерелом їхнього розвитку. Як свідчить досвід, командні методи у здійсненні соціальної політики, що втілюються через декрети зверху, врешті-решт не спрацьовують.

· активний характер соціальної політики

Цей принцип означає, що діяльність її суб’єктів має бути спрямована насамперед на створення умов для найповнішої реалізації соціального потенціалу людини й суспільства, власних сил особистості у процесі соціального розвитку.

· принцип єдності централізованих і децентралізованих засад у реалізації соціальної політики

Цей принцип передбачає децентралізацію і «роздержавлення» соціальної політики, перерозподіл повноважень між центром і регіонами на користь останніх для того, щоб забезпечити ефективне й оптимальне її функціонування.